На главную

Раніше, у часи, скажемо…

Раніше, у часи, скажемо, Колумба, і пізніше основним типом океанського корабля були, головним чином, каравели й звичайні галионы . Але з розвитком піратства й зростаючою погрозою торговельним судам були створені потужні морські плавучі фортеці — манільські галионы . Їх будували Вманиле.

У декреті із приводу їх створення говорилося, що вони призначені, щоб забезпечити надійність перевезень із Філіппін — самої далекої іспанської колонії, — у Мексику. Плавання було довгим, іноді тривало сім-вісім місяців. По тем часам це був сверхкорабль, чотирипалубний, великого тоннажу, з потужним озброєнням, здатний прийняти на борт велика кількість вантажу. Звичайно це було золото, китайські перли й порцеляна, дорогоцінні камені — рубіни й сапфіри із Цейлону, пряності, пахощі й багато чого іншого. Такому галиону не був страшний самий жорстокий шторм і самий грізний супротивник, але тільки не пірати. Цим лихим морським розбійникам іспанські кораблі-гіганти були дарма й часто ставали їх жертвами

На галионе «Санта Ганна» пірати захопили величезний видобуток: більш ста двадцяти тисяч монет, кілька скриньок з дорогоцінними каменями, злитки срібла, китайські шовки, перли й порцеляна, пахощі й інші цінності. Усіх іспанців, захоплених на судні, а їх було двісті людей, у тому числі жінки й діти, Кавендиш, як обіцяв капітанові «Санта Ганни», висадив на берег. Сам же галион був йому ні до чого — занадто громіздкий і тихохідний. Довелося його підпалити. Нещасні іспанці на березі зі сльозами на очах спостерігали за загибеллю корабля, у них не залишалося надії на порятунок. І звичайно ж їх не утішив наказ Кавендиша вистрілити з гармати, віддавши останній салют потопаючому судну

Після цього почався поділ видобутку. Але не обійшлося без сварок. Не всім, як виявилося, був по душі принцип поділу, про який, до речі сказати, домовилися ще до відплиття з Англії. Особливо протестували моряки з «Задоволення». Але, як пише Фрэнсис Притти, генералові вдалося їх заспокоїти, побільшавши їх частку. Кожний одержав належне йому, однак, не золотом, а товарами. Одну восьму, як покладалося по угоді, Кавендиш побрав собі, причому золотом. Виділили й частку королеви, треба вважатися чималу

Ціль, яку Кавендиш поставив перед собою, була досягнута. Полювання за багатим манільським галионом завершилася. Усі витрати на експедицію окупилися сторицей. Можна було вертатися домийся

«Ми з радістю поставили вітрила, — записав Фрэнсис Притти, — щоб скоріше досягтися Англії з попутним вітром; але коли опустилася ніч, ми випустили з уваги «Задоволення»… Ми думали, що вони обігнали нас, але ніколи більше їх не бачили». Таким чином, із трьох кораблів у Кавендиша залишився один. («Красавчика Хью» він втратився раніше.) На борті «Бажання» перебувало до того моменту всього сорок вісім матросів

Іти додому Кавендиш розвязав дорогою, прокладеної Дрейком: через Гуама, Філіппіни, повз Яву й Суматри, потім перетнути Індійський океан і, обігнувши мис Доброї Надії, уздовж західного берега Африки повернутися Ванглию.

Три місяці пішло на те, щоб доплисти до мису Доброї Надії. Тут корабель потрапив у страшний шторм — недарма первісне місце це називалося мисом Бур

А от лист від 10 травня 1789…

А от лист від 10 травня 1789 г.: «Матінка Всемилостивейшая Государиня. Рапорт Войновича прийшов до мене з апельсинами. Я всі цілі посилаю Вам. Право, не зїв жодного». Ну й що, запитає читач, посилає добропорядний чоловік з півдня дружині в Петербург апельсини. Чого отут цікавого?

А справа була так. Граф Войнович доніс, що 19 корсарських судів обєдналися й напали на турецький порт Констанцу. Під прикриттям вогню з кораблів майор Чапано висадив на берег десант із 622 людей. Розбивши турецький загін, він захопив височину із двухпушечной батареєю й проникнув у місто, яке негайно підпалило. Усього за чотири з половиною години спалили пять магазинів із пшеницею, «шість мечетей, а також безліч будинків і пятнадцять млинів».

По дорозі назад 28 квітня греки захопили невелике судно з екіпажем в 8 людей. Воно йшло зі Стамбула з вантажем апельсинів. І ці самі апельсини потрапили на стіл її величності

В офіційній реляції від 10 червня 1789 м. Потьомкін відзначав: «Крейсери наші плавають у Дунаю й більше ста судів транспортних тримають у ріці. Столиця турецька від недоліку хліба була б у крайності, якби французи не усердствовали їм возити на своїх судах ( з Егейського моря. – А.Ш. )… Турецькі транспорти не сміють видатися».

У листах до імператриці Потьомкін виділяє грека Антона Глези. Він командував крейсерським судном «Панагія Дусено», збройним в 1787 г. у Таганрогові. Довжина судна 20,7 м, ширина 6,4 м, осаду 2,7 м. Озброєння: десять 4 фунтових і чотири 3 фунтові пушки. Екіпаж 50 людей

Уже 4 березня 1788 м. Потьомкін послав особливий рапорт про нього Катерині. Вийшовши із Севастополя, Глези зробив розвідку ворожих берегів, а під Гаджибеем захопив велике турецьке судно. До рапорту був прикладений журнал плавання Глези, і ясновельможний просив « для кращого цих корсарів до служби Вашої Імператорської Величності заохочення» привласнити йому чин мічмана

Катерина відповідала: «Видне, що грек, який побрав у Хаджибее судно, а тобою зроблений мічманом, отревожил увесь той беріг і до самого Очакова, що пальба їх скрізь чутна була».

29 квітня 1788 г. Глези захопив ще два судна, і 10 травні Потьомкін пише Катерині: «Мій мічман Глези вже втретє себе показав. Подаруйте йому Володимирский хрест для заохочення інших». Катерина нагородила Антона Глези орденом Св. Володимира 4 й ступені

Слід помітити, що прості греки в переважній більшості своєму принципово не прагли служити матросами на кораблях російського флоту, а бажали йти тільки на свої крейсерські судна. Так, 22 жовтня 1787 г. контр адмірал Н.С. Мордвинів доносив рапортом чорноморському морському правлінню: «Прислані в ескадру мою на судні “Спиридон” 42 грека… з Таганрога визначені були на судна, але відмовилися коритися й не прагли служити інакше, як на особливому судні. За такий їхній непослух наказав я їх висадити на найближчий берег… як не бажаю мати настільки зухвалих людей у команді моєї».

Багато крейсерських суден, як та ж «Панагія Дусено» Антона Глези, за розпорядженням Потьомкіна були куплені в скарбницю, тобто власник одержав гроші, а в іншому все залишалося по старому

И Кавендиш розвязав захопити із собою цих обшарпанців

И Кавендиш розвязав захопити із собою цих обшарпанців. Вони могли придатися як провідники. Їхня розповідь потрясла навіть бувалих моряків. Землю цю вони назвали Портом голоду, таким він значиться й на сьогоднішні картах

Наприкінці лютого кораблі Кавендиша вийшли в Тихий океан. І отут почалося щось несусвітнє. Сильний шторм обрушився на моряків. Видалося, борту кораблів от-от розлетяться під ударами хвиль. Бура розкидала судна. Коли вона затихла, вони зєдналися й рушили до берегів Чилі

Іспанці зявилися тут років пятдесят назад і, можна сказати, освоїли їх. Побудували міста Арику, Сантьяго, Кальяо, Ліму. Склади в них ломилися від товарів, а охорона була дуже слабка — нападу чекати було нівідкіля. По тій же причині й військового флоту в західного узбережжя Америки не було. Іспанці вважалися, що Тихий океан — їх власна вотчина й нема чого містити тут дорогі кораблі. Те, що три роки тому сюди вдалося проникнути Дрейку, — чиста випадковість

У берегів Чилі відбулися перші сутички з іспанцями. Захопили два судна, які Кавендиш відразу спалив — адже Англія воювала з Іспанією. Потім штурмом побрало місто Пайту й теж зрадив його вогню. Ще не раз довелося Кавендишу виявити свою жорстоку вдачу й безжалісно розправитися із захопленими судами і їх командами. Недарма його улюбленою приказкою були слова: «Мертвий уже не видасть».

Одного разу, це було на початку липня в берегів Каліфорнії, був захоплений черговий іспанський корабель. Від його капітана довідалися, що в цих водах від дня на день чекають манільський галион. Однак проходили тижня, а бажаний гість не показувався. І тільки 4 листопада 1587 року, під час триваючого дрейфу кораблів Кавендиша в берегів Каліфорнії, матрос, що сидів в «вороняччями гнізді» — бочці на верху щогли, закричав: «Бачу вітрило!» Незабаром і всі інші побачили величезний галион — жаданий видобуток усіх піратів. Це була «Санта Ганна» водотоннажністю більш 700 тонн — «самий багатий з кораблів», як говорили про нього самі іспанці

От як описав цю зустріч Фрэнсис Притти: « До вечора ми наздогнали його й далечіні залп із усіх наших гармат і потім вистрілили із усіх мушкетів. Потім наблизилися до цього корабля — власності короля Іспанії».

З першої спроби захопити галион не вдалося. Тоді, продовжує Фрэнсис Притти, «ми підняли знову вітрила й ще раз вистрілили із усіх гармат і мушкетів, убивши й ранивши багатьох. Але їх капітан, будучи мужньою людиною, продовжував бій і не здавався. Тоді наш генерал Кавендиш наказав сурмити в труби й цим надихати наших людей, і ми ще раз вистрілили із усіх гармат, пробивши борту й убивши багатьох людей».

Бій був запеклим і тривав більш пяти годин. Зрештою ядра важких знарядь кораблів Кавендиша пробили борту нижче рівня води, і тільки тоді галион, «піддаючись небезпеки втопити, викинув прапор здачі й просив про милість, щоб наш генерал урятував їх життю й побрав їхні товари, і тому вони здалися нам», — писав той же Фрэнсис Притти.

Тут варто сказати кілька слів, що ж це таке — манільський галион як тип корабля

«Потьомкін» ішов під Андріївським…

«Потьомкін» ішов під Андріївським прапором, а Ламбро був не тільки піратом, але й майором росіянці армії

Ще в 1769 г. сімнадцятилітній Ламбро Качиони разом зі своїм старшим братом захопили торговельне судно й почали пиратствовать в Архіпелазі. Пізніше до нього приєдналися ще два грецькі судна. Серед піратів Архіпелагу брати Качиони прославилися розпачливою жорстокістю. чи Піднімали вони «чорний Роджер»? чи Навряд, грекам не були властиво англосаксонські хвастощі, і про них не співали худосочні інтелігентні дівиці 1960 х – 1970 х років: «Бється по вітру “веселий Роджер”, люди Флінта пісеньку співають…» Найчастіше Качиони йшли в атаку взагалі без прапора, і лише коли поруч зявлявся венеціанський або французький фрегат, на щоглу хоробро злітав… Андріївський прапор! Капітани фрегатів, непристойно виражаючись ( для «макаронників» і «жабників», звичайно), змушені були міняти курс – з ескадрою Орлова жарти погані!

Незабаром у морському бої з турками загинув старший Качиони, а піратський «фрегат» був загублений. Після цього Ламбро зробив у російський Єгерський корпус і брав участь у ряді десантів російського флоту. Однак скінчив війну він лише сержантом. В 1775 г. Ламбро переселяється в Керч. В 1777– 1778 рр. сержант Качиони вирізнився в придушенні татарських бунтів і одержав офіцерське звання. В 1781 г. поручик Качиони відрядиться в Персію під начальством графа Марка Войновича.

21 квітня 1785 г. указом Катерини II Качиони був «подарований у шляхетне російське дворянство й внесений у другу частину Родовідної книги Таврического дворянства». А в наступному році президент Військової колегії князь Потьомкін « за заслуги в Перській експедиції» зробив Качиони в чин капітана (армійського).

З початком війни Качиони сколотив загін греків, який у ніч із 10 на 11 жовтня 1787 г. недалеко від Гаджибея на човнах захопив велике турецьке судно. Воно й було названо «Князь Потьомкін Таврический». Дюжина гармат, 60 лихих хлопців і відважний капітан Ламбро – чого ще треба? Славно порезвился «Потьомкін» на Чорному морі!

Відразу після початку війни Потьомкін оперативно роздає грекам гармати й порох, а також флотські й армійські чини. Їм навіть платять платня, хоча й украй нерегулярно. ДО 21 жовтня 1787 г. до бою було готове вже 21 крейсерське судно. У Херсоні й Петербургові довго думали, як охрестити піратів. Корсари й капери ніколи в нас у списках судів або особового складу не значилися, піратами називати непристойно, тому був уведений хитрий термін – «крейсерське судно», який пізніше здорово плутав росіян і радянських істориків

Крейсерські судна на Чорному морі не тільки пиратствовали, вони проводили розвідку, конвоювали транспортні судна, а найголовніше, вони брали участь у всіх великих боях російського флоту

Знала матінка імператриця про піратів, тобто корсарах? Звичайно, знала, про них неодноразово йшла мова в переписці Катерини з Потьомкіним. 19 травня 1788 г. ясновельможний пише государині: «Греки, що крейсують досить хоробро й охоче надходять. Добре, коли б наші морські подобились їм, але їх погубила наука, яку вони більше вживають на відмовки, ніж на дії».

Яка там в « греків, що крейсують, » наука, регламент Дст і т.д. – нападай, стріляй, ріж, пали й драговини!

Вертаючись у Севастополь…

Вертаючись у Севастополь, корсари зустрілися із двома військовими турецькими кораблями, але ті ухилилися від бою

До вересня 1788 г. у Чорному морі пиратствовали тільки греки. У серпні 1788 м. Потьомкін призначає, що тільки що повернувся з Петербурга Д.Н. Сенявина своїм генеральс адютантом і робить його в капітани 2 рангу. Очевидно, і був привід: 3 серпня Сенявину здійснилося 25 років. А у вересні ясновельможний відправив свого улюбленця в крейсерство до анатолийским берегам

Наші офіційні історики: і царські (Ф.Ф. Веселаго й ін.), і радянські (А.Л. Шапиро й ін.) – затверджують, що, мол, Сенявин повинен був відволікти частину турецького флоту, що стояв в Очакова. Твердження більш ніж наївне, і так десятки грецьких корсарів нишпорили по Чорному морю, але турки так і не відвели свої основні сили. Та й взагалі, як ці автори представляють гонку 66 гарматного корабля за швидкохідним крейсерським судном?

Сам Потьомкін куди більш логічно пояснив імператриці свій розвязок у листі від 29 вересня. Мол, «мій генаральс адютант Сенявин посланий з корсарами заради перехвачения з військами восьми судів транспортних». Теоретично це могло бути, а практично Гриша надув улюблену Катю. Ніяких військ, передбачуваних до перекидання по морю, в Анатолію не було. Та й що турки, психи? Без конвою направляти вісім військових транспортів по Чорному морю, що кишить піратами? А якби й потрібна була таке перевезення, те вже турки знайшли б і відповідний конвой з декількох фрегатів, а то й кораблів. До речі, на цю «журавлину» і купився В.Д. Овчинников, автор житія святого адмірала Ушакова.

Ларчик же відкривався просто. Ясновельможному потрібно було дуже багато грошей, а похід до берегів Анатолії міг принести більший прибуток. Крім того, не гріх і перевірити, чим займаються корсари в море й чи чесно ділять видобуток сначальством.

16 вересня 1788 г. пять корсарських кораблів вийшли із Севастополя й направилися до турецьких берегів. Формально ними командував капітан 2 рангу Сенявин. Але як міг командувати 25 літній чепурун, жодного разу, що не ходив на абордаж, досвідченими капітанами – шкіпером Г. Ганале, прапорщиком Марингопуло, шкіпером А. Скандараки й мічманом Аркуловым? Ішов Сенявин фактично весільним генералом

Три тижні загін крейсував у районі Синоп – Керасу. 19 вересня в Синопа загін Сенявина зустрів пять турецьких судів. Корсари кинулися за найбільшим, але судно мало гарний хід і легко йшло від погоні. Проте його перехопили кораблі капітана Ганале й прапорщика Марингопуло, взявши турка у два вогні. Турки запекло пручалися, вони відбили дві спроби абордажу. Отстреливаясь, вони стали відходити до Синопу, але наскочили на риф. Корсари накинулися на видобуток, але отут відкрили вогонь гармати берегової батареї. Корсарам довелося відійти, залишивши приз на каменях. Але з інших кораблів один був захоплений прапорщиком Скандараки, інші бігли під покривом темряви, що настала

Потім загін рушив на схід до порту Бонні, де нібито стояли вісім військових судів. 20 вересня, на шляху до Бонні, корсари захопили судно зі смолою й прядивом. Приз спалили, а його команді вдалося бігти на шлюпках на берігся

Свежие комментарии

    Сентябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930  
    Яндекс.Метрика