На главную

три

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша. Йому стукнуло сорок шість, з них двадцять років він борознив морські простори. Він говорив: «Я обвінчався з морем двадцяти шести років. Сподіваюся, що обвінчаюся зі смертю не раніше сімдесяти». (Строку цього він не досягся — умер в 52 року.)

Вітер сприяв плаванню. Треба було встигнути пройти екватор і при осінніх вітрах проскочити «ревучі сорокові».

Благополучно минули острова Зеленого Мису, пройшли уздовж Африканського узбережжя й нарешті повернули убік Бразилії. Плавання проходило без особливих пригод. Користуючись відносним спокоєм, Кавендиш, памятуя наказ королеви, становив карту берегів, заміряв глибини й швидкість плинів, відзначаючи все це в журналі. Поступово матроси, що жадають сьогодення справи й багатого видобутку, почали дратуватися. Кавендиш заспокоював їх, обіцяючи, що, коли пройдуть Магелланов протока, їм буде чому зайнятися, треба, мол, ще небагато потерпіти

Різдво застало кораблі на підході до протоки. До цього моменту припаси закінчувалися, доводилося їсти протухлу солонину й пити затхлу воду. А отут ще одна напасть обрушилася на моряків. У районі Рио-Гальегос їх наздогнав жорстокий шторм. Видалося, «ревучі сорокові» тільки й чекали моменту, щоб обрушитися на мореплавців

На щастя, їм удалося укритися в тихій бухточке й перечекати буру. Після чого, 6 січня 1587 року, Кавендиш відважно ринувся по протоці. Точної лоції, у нього не було, доводилося плисти майже наосліп по звивистому фарватеру. Пройти цей лабіринт не вдавалося судам, відомим кращими керманичами. Тільки великий Дрейк якимсь дивом проскочив крізь нього. Іспанці володіли картою фарватеру, але по декрету, виданому королем, ці відомості були оголошені державною таємницею. Після удачі Дрейка король Іспанії наказав побудувати в протоці форт і в такий спосіб замкнути його. На скелястий берег висадили чотириста солдатів, і почалося будівництво. Земля була непіддатлива, клімат мало сказати суворий. Проте форт побудували, звели зміцнення. І все це пишно назвали Містом короля Пилипа. Крім солдатів, у місті залишилися колоністи, серед них були навіть жінки

Усього два роки проіснувала ця колонія в протоці. Потім скінчилися продукти, а виростити що-небудь на камянистому ґрунті так і не вдалося. Ще б! Вічний вітер і такий холод, що бризи на лету перетворювалися в крижані краплі. Ні полювання, ні риби — її в протоці не виявилося. Ні дерев, навіть розвести вогонь було нема чим. Доводилося збирати колоди, які шторм викидав на берег, тому кожне поліно було на вагу золота

Потім почалися хвороби — страшні цинга й дизентерія. До цього додалася ще одна напасть — набіги індіанців. Треба було раз у раз відбивати їх. У першу зиму вмерло більше половини населення, потім ще сімдесят людей. Залишилося всього ледве більше двадцяти. На батьківщині про них забули — у Європі йшла війна, створювалася «Непереможна армада».

Коли Кавендиш проходив повз це так зване Місто короля Пилипа, ці двадцять нещасних, забутих, голодних і майже голих (одяг давно постарів) іспанців ніякого опору йому не виявили. Вони запекло махали руками, уставши на коліна, благали побрати їх ссобой.

Катування тривали три тижні

Катування тривали три тижні

Одночасно пірати робили щоденні набіги в околиці міста й завжди приносили більший видобуток, і не було випадку, щоб вони повернулися голіруч. Але проте це була крапля в море проти того, на що розраховували пірати. Тоді вони розвязали захопити сусідній порт Гибралтар, тим більше що Морган довідався, що там укрилися всі багатії Маракайбо.

Про полоненого старого португальця слуга-негр сказав, що він дуже багатий. Цього було достатньо, щоб його почали катувати. Коли на бідоласі не залишилося живого місця (навіть після цього він ні в чому не зізнався), його підвісили за більші пальці рук і ніг до чотирьом стовпам, так що він завис у повітрі приблизно в півтора футах над землею. Але й цього було мале: пірати поклали йому на сідниці камені вагою двісті фунтів, а потім підпалили пальмові листи й ними обпалили особу й волосся нещасного. Але, незважаючи на тяжкі катування, він так і не зізнався, що в нього є гроші

Але старому, можна сказати, ще «повезло». Інших підвішували за полові органі й багаторазово шпигували іспанськими шаблями, а потім знівечена жертва вмирала в борошнах на очах мучителів, причому часом нещасні ще жили чотири-пять днів. Інших привязували до деревяного хреста й всували між пальцями рук і ніг палаючі ґноти. Деяких звязували, розлучали вогонь і сунули у вогонь ноги, попередньо намазавши їх салом, так що люди ці негайно ж спалахували; обпалених бранців потім кидали

Перерізавши хазяїв, прийнялися за рабів. Нарешті найшовся один раб, який погодився провести піратів до виходу з лагуни, де стояли корабель і чотири барки, вантажені коштовними товарами з Маракайбо. Одночасно піратам удалося відшукати раба, який знав, де ховалися губернатор і більша частина жінок Гибралтару. Спочатку, коли цього раба схопили, він відмовився їм відповідати; коли ж його звязали й повели на шибеницю, він погодився привести піратів у потрібне місце

Пірати відрядили людей сто на двох маленьких судах до виходу з лагуни, де стояли кораблі. Полонених доправили на судна, і наступного дня вийшли в шлях. Сам Морган із загоном триста людей відправився на пошуки губернатора, який сплив нагору по ріці в глиб країни й там ґрунтовно зміцнився. Але, довідавшись від гінця про наближення піратів, зібрав своїх людей і пішов у гори по такій вузькій дорозі, що пройти повній можна було тільки гуськом. Крім того, іспанці зробили на ній засідку, звідки можна було перестріляти всіх піратів, якби ті наважилися погнатися за ними. Тому пірати порахували за краще не переслідувати втікачів

Зробивши ще кілька набігів і провівши в цілому в Гибралтарі пять тижнів, пірати покинули місто. Але перед цим послали тим, хто зник з міста, повідомлення, що чекають викупу. А якщо ні, то місто спалять. Іспанці погодилися на викуп. Одержавши його, Морган покинув місто. Але коли він повернувся в Маракайбо й увійшов у лагуну, його чекав тут сюрприз: три іспанські кораблі й наведений у бойовий стан форт Ла-Барра.

Найбільший корабель був збройно сорока пушками, поменше — тридцятьма, а самий маленький — двадцятьма чотирма

Слід чітко розмежувати три…

Слід чітко розмежувати три типи агресії, застосовувані конкурентами Іспанії: контрабандна торгівля, піратство й відкриті воєнні дії. Але безумовно, існує різниця між шаленим шибеником Франсуа Л’оллоне й галантним британським адміралом Джорджем Ансоном. В остаточному підсумку прийшов час, коли Англія, Франція, Голландія й Іспанія обєднали зусилля в боротьбі з незалежним піратством. Але для іспанського уряду всі іноземці, що вживають спробу висадитися на берег Американського континенту, за рідкісним винятком були піратами й у випадку піймання не могли розраховувати на полегкість. Та ж доля чекала й іспанського колоніста, захопленого військовим кораблем, капером, збройним контрабандистом або корсаром. Кожна із цих категорій проявляла свій ступінь жорстокості й милосердя, але ціль в усіх була одна – заволодіти скарбами й принизити іспанську гордість

Елизаветинцев Оксенхама й Дрейка, імовірно, слід уважати піратами, тому що під час своїх грабіжницьких набігів у Тихому океані Англія не перебувала в стані війни з Іспанією. Те ж саме можна сказати й про Томаса Кавендише, який, будучи капером, промишляв грабежем, фактично перебуваючи на легальному становищі, як і Річард Хокинс кілька років через. Іспанія іноді визнавала принципову відмінність між цими типами агресій, що можна простежити на прикладі Оксенхама й Хокинса. Вони обоє минулого захоплені. Але якщо першого стратили (хоча його обвинуватили не в піратстві, а в єресі), те другий згодом був з почестями відпущений на волю. Випливаючи тим же судовим визначенням стосовно голландських грабіжників, Спеилберген уважався піратом, а Скепенхем немає. Карибські пірати, що промишляють у Південному морі, дійсно були такими, але навіть у цьому випадку складно було визначити грань між піратством і каперством. Наприклад, коли в 1680 році Дампье промишляв у водах Тихого океану, він, без сумніву, уважався піратом, але піратство проти Іспанії в той час відкрито вітався й навіть заохочувалося Англією. Вчасно ж його наступного походу, в 1685 році, коли Англія погодилася приборкати піратство, Дампье був оголошений поза законом. А в 1704 році під час третього тихоокеанського вояжу, коли Англія перебувала в стані війни з Іспанією, Дампье одержав статус законного капера. Усі ці три кампанії нічим не відрізнялися одна від іншої по своїй суті, вони були початі тими самими людьми з них незмінно ворожим відношенням до іспанців. Як можна помітити, будь-яка спроба строгої класифікації в цім питанні виглядає, принаймні, неспроможне

Поява будь-якого іноземного судна в іспанських водах Карибського басейну не розцінювалося Іспанією як проста випадковість, а, отже, реакція відносно порушника була оборонительно агресивної. При цьому незграбні галеоны, вантажені скарбами, звичайно супроводжували військовий флот або конвойні судна, а для захисту деяких портів будувалися зміцнення й інші фортифікаційні спорудження. Пізніше з метою раз і назавжди покінчити з піратством у Карибському морі під командою вице короля Нової Іспанії була створена армада «de Barlovento».

Потім він сховався в лісі й провів там три дні

Потім він сховався в лісі й провів там три дні

Уже на інший день солдати з ранку зявилися на берег, щоб изловить пірата. Але хитрун стежив за ними видали. Коли солдати повернулися в місто, він відправився уздовж берега в містечко Гольфо-Де-Тристе (розташоване приблизно в тридцятьох милях від міста Кампече). Добирався він туди цілих чотирнадцять днів. Це був дуже важкий шлях, Португалець страждав від голоду й спраги — адже по второваній дорозі йти було не можна, там могли схопити іспанці. Чотири дні йому довелося відсиджуватися на деревах. І все це час у нього не було ні крихти їжі, щоправда, у посудинах була вода

Він абияк угамовував голод дрібними рибками, які по смакові нагадували равликів. По шляху йому довелося перетнути більшу ріку, а плавав він дуже погано. Але коли людей попадає в більше лихо, то на розум йому приходить таке, до чого ніколи не додуматися у звичайних умовах. Бартоломью знайшов на березі стару дошку, прибиту хвилями. У ній залишилося кілька цвяхів. Він вибив цвяхи каменем і заточив їх так, що вони стали гострими й добре різали. З їхньою допомогою нарізав лико, звязав кілька деревних стовбурів і спорудив у такий спосіб пліт, на якому й переправився через ріку. Так він добрався до Тристе, де зустрів піратський корабель Сямайки.

Повідавши команді свої пригоди, він попросив дати йому каное й двадцять людей, щоб повернути свій корабель, який стояв у Кампече. Пірати виконали його бажання, і вісім днів через темної вночі Португалець підійшов до міста й безшумно піднявся на борт. На палубі думали, що на цьому каное хтось розвязав доправити на корабель різні припаси, і, зрозуміло, жорстоко прорахувалися. Пірат захопив корабель, його люди швидко знялися з якоря й підняли вітрила. На борті виявилося ще багато товарів, однак гроші вже віднесли. Пірат швидко забув про всі свої халепи. У нього знову був відмінний корабель, і він тепер загордився, що фортуна й надалі буде супроводжувати йому

Але саме тоді, коли Португалець розвязав, що всі лиха минули, зла доля підстерегла його знову. Побравши курс на Ямайку, він недалеко від острова Пинос, що лежить до півдня від Куби, при південному вітрі налетів на рифи. Проклинаючи геть усе, він був змушений разом з усією командою покинути корабель і повернутися на Ямайку на каное. Там залишався недовго й незабаром знову зібрався за видобутком, але щастя із цього часу відвернулося від нього

Про жорстокість Португальця знали всі іспанці. Однак його походи не принесли йому майже ніякої вигоди. Він умер внужде.

Тепер розповім про пірата, який зробив не менше всяких справ, чому ті розбійники, про яких уже згадувалося. Він став відомий під кличкою Долі Бразильця. Починала Доля як рядова пірат. Йому вдалося здобути повагу інших піратів і зібрати навколо себе тих, хто збунтувався проти свого капітана, вони захопили його корабель і проголосили капітаном Долі. Небагато часу через добули собі корабель, на якому побрали більшу суму грошей, і відправилися на Ямайку

Ця удача здобувала Долі серед піратів більшу славу. Перед ним тріпотіла вся Ямайка. Він був грубий і необтесаний. Коли він напивався, то як божевільний носився по місту й перекалічив чимало людей, яким довелось попастися йому під руку

Свежие комментарии
    Октябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика