На главную

раз

Одного разу восени 1795 року…

Одного разу восени 1795 року хлопці з рибальського селища Луненберг затіяли гру в індіанців. Кращого місця для цього, чому безлюдний острівець неподалік від берега, не знайти. Добралися сюди на ялику й поглибилися в ліс. Незабаром вони наткнулися на великий старий дуб, яких було чимало навколо. Однак цей змусив звернути на себе увага. Один сук у нього був надпиляний, і до нього підвішений напівзогнилий корабельний блок. Придивившись, хлопці виявив, що земля під дубом якось дивно просіла. Ясна справа — тут заритий скарб!

Хтось згадав розмови дорослих про те, що в цих місцях промишляв знаменитий пірат капітан Кидд і десь тут зарив свої скарби. У бухті хлопці виявив залишки дамби, а на березі — великий трикутник з каменів, що вказує своїм вістрям убік дуба

Недовго думаючи, юні шукачі скарбів прийнялися за справу. Привезли на острів лопати, кирку й почали рити землю. Дуже скоро наткнулися на шар камяних плит, що перекривали, що йде вглиб і засипане землею жерло шахти діаметром у чотири метри. Це додало їм енергії. Вони навіть на час поселилися на острові. Видалося, ще небагато зусиль — і золото Кидда в їхніх руках!

На глибині 1,5 метра хлопці наткнувся на перекриття, тепер уже з важких дубових колод. Причому торці їх були міцно уриті в стінки шахти. ( Як потім виявилося, дубові перекриття повторювалися через кожні триметра.) Пробитися крізь такі перешкоди їм було не під силу

через Девять років, уже дорослими, вони знову повернулися на острів, який відтепер стали називати островом Дуба. З ними разом прибутки пятеро жителів прилеглого містечка. І знову ентузіасти прийнялися за розкопки

Можна сказати, це було дуже важке занурення, немов уповільнений біг з перешкодами. Крім того, що через кожні метра доводилося претри долати дубові перекриття, на глибині дванадцять метрів зявився шар з деревного вугілля й корабельної шпаклівки. На пятнаднать метрах, — кокосова мочалка й галечники. На вісімнадцятьох метрах — шар шпаклівки, манільської пеньки й кокосової мочалки. На двадцять одному метрі — знову шпаклівка. На двадцятьох чотирьох метрах — знову кокосова мочалка

На жаль, і цього разу не вдалося порушити спокій піратського золота

Правда, на глибині двадцяти семи метрів був знайдений камінь із таємничим зашифрованим написом. Пізніше, через багато років, її спробували розшифрувати. По одній з версій, на камені було вибито: «Десятьма футами нижче лежать два мільйони фунтів стерлінгів».

Ішли роки. Усе більше ставало присвячених у таємницю хлопчиськ-першовідкривачів. Про острів стали широко писати газети. Це підлило масла у вогонь. Золотий міраж вабив багатьох. На пошуки піратського скарбу пустилися сотні людей, одержимі мрією розбагатіти

Одна за іншою створювалися компанії по витягові багатств. За допомогою новітніх методів і сучасної землерийної техніки сподівалися швидко добратися до захованого золота. Серед тих, хто намагався проникнути в секрет « Грошової шахти», був, зокрема, молодий тоді Франклін Рузвельт, майбутній президент США.

Але всі зусилля шукачів скарбів були пошуками

И лише одного разу йому довелося несолодко

И лише одного разу йому довелося несолодко. Під час бури його корабель розбився в берегів Мексики. Частина екіпажа добралася до берега, але тут на них напали іспанці й майже всіх перебили. Олоне був тільки поранений, але і його чекала б неминуча смерть, якби не його хитрість. Він вимазав особу й тіло кровю й упав між убитими. Виждавши, коли іспанці пішли, доповз до лісу, абияк перевязав рани й переодягся в одяг убитого іспанця. Потім змело рушив у місто, де йому вдалося підмовити декількох невільників бігти разом з ним на Тортугу. Укравши човен, вони благополучно добралися до острова

З тих пор Олоне воспылал ще пущею ненавистю до іспанців, заприсягшись помститися за загиблих товаришів. Із труднощами роздобувши новий корабель, він пішов на ньому до берегів Куби, у невелике містечко Де-лос-Кайос, відомий своєї торгівлею шкірами, тютюном і цукром. На підході до нього флібустьєри були помічені рибалками. Вони встигнули зняти тривогу й повідомити, що зявився французький розбійник Олоне. На допомогу місту поспішив іспанський фрегат, збройний десятьма пушками й з девяноста солдатами на борті

Правда, іспанці не дуже повірили рибалкам, знаючи, що Олоне вбитий у сутичці на мексиканському березі. Про всякий випадок на кораблі вони послали негра-ката, який повинен був стратити всі, за винятком ватажка, якого наказано було доправити живим у Гавану. Іспанці розраховували захопити розбійників зненацька, але самі потрапили в пастку, Флібустьєри довідалися про каральну експедицію й приготувалися підстерегти корабель і захопити його.

Уночі в берега зявився іспанський корабель. На світанку грабіжники напали на нього. Атака цих дияволів, як прозвали їхні іспанці, була такий стрімкої, що ті не встигнули навіть отямитися, як опинилися замкненими в трюмі. Після цього, зовсім збожеволівши від ненависті, Олоне наказав бранцям поодинці вилазити на палубу. По одній версії — він власноручно відрубував голову кожному, по іншій — наказав це (Зробити тому самому негрові-катові

Як свідчать деякі джерела, ненависть Олоне доходила до того, що після кожного удару він злизував кров, що стікала з його шаблі. У живі залишив тільки одного іспанця. Він відправив його до губернатора з таким посланням: « За призначену йому смерть він не пощадить жодного іспанця й сподівається покарати самого губернатора». У свою чергу, губернатор, одержавши таке послання й розлютивши, заприсягся винищити всіх розбійників, яких тільки вдасться захопити. Але жителі Куби вблагали його не робити цього: адже ці самі розбійники могли легко винищити целую сотню іспанців, перш ніж губернаторові вдалося б изловить хоча б одного з них

Із захопленим кораблем Олоне повернувся на Тортугу й став готуватися до нового нападу на іспанців. Для цього треба було добре підготуватися: набрати команду й запастися провіантом. Йому потрібно було пятсот моряків, щоб захопити, як він задумав, Маракайбо. Це місто й порт перебували в провінції Венесуела, на березі озера, зєднаного з морем рікою. У місті налічувалося до шести тисяч жителів разом срабами.

Як свідчив Эксквемелин, місто управлялося віце-губернатором. У ньому була церква, чотири монастирі й госпіталь. Купці торгували шкірами й салом, було багато худоби

И одного разу вночі застав її на палубі разом з новачком

И одного разу вночі застав її на палубі разом з новачком. У люті Рэкхэм вихопив ніж і кинувся на суперника. Той спритно увернувся від удару, але клинок все-таки розсік на ньому одяг. І отут, до свого здивування, він побачив, що перед ним жінка. Їй нічого не залишалося, як зізнатися, що кличуть її Мэри Рид, і повідати про свою сумну долю

У тринадцять років Мэри бігла з будинку, де мати з малих років одягала її як хлопчиська. Тепер це їй придалося — вона найнялася юнгою на військовий корабель. Потім стала солдатом піхотного полку в Голландії. Навіть вирізнилася під час бою. Потім перейшла в кавалерію, закохалася в молодого офіцера Флемминга й зізналася йому вэтом.

Загалом, справа скінчилася весіллям, молодята купили трактир « Під трьома підковами» і зажили щасливо й спокійно. Але, три роки через чоловік зненацька вмер. Справи в Мэри пішли погано. Вона продала трактир, знову облачилася в чоловіче вбрання й завербувалася солдатом у Вест-Індію. Корабель, на якому вона плила, захопив Рэкхэм. Він потребував матросів і запропонував тим, хто захоче, залишитися на борті його судна. Мэри Рид погодилася й стала співучасницею розбійний нападів цього пірата

До свого подиву, вона, завдяки жіночій інтуїції, виявила, що на кораблі перебуває ще одна жінка, переодягнена чоловіком. Ганна й Мэри подружилися, часто бовтали й нарівні з розпачливими піратами йшли на абордаж, билися на шаблях. Природно, одержували й належну їм частку видобутку

Далі трапилося несподіване. Мэри закохалася в молодого матроса. Одного разу її коханий повздорил з дуже сильним і небезпечним піратом. Між ними повинне було відбутися щось начебто дуелі. Мэри знала, що сили нерівні і її улюблений може бути вбитий. Тоді вона сама спровокувала сварку з піратом і відразу на місці заколола його шпагою

Губернаторові Північної Кароліни набридло терпіти в себе під боком бешкетування знахабнілих флібустьєрів. Він послав проти них військові англійські кораблі. Відомий рік і день, коли між ними й судами Рэкхэма завязався бій, — 20 жовтня 1720 року

Ганна Бони й Мэри Рид боролися нарівні із чоловіками. Разом з ними виявилися в полоні й вони. Джон Рэкхэм був повішений, Ганна й Мэри потрапили за ґрати. Мэри так і вмерла у вязниці, їй було сорок три роки. А Ганну звільнили. Говорили, що тюремні ворота допомогло розкрити перед нею золото її батька-плантатора

КЛАУС ШТЕРТЕБЕКЕР. ГРОЗА ПІВНІЧНОГО МОРЯ

От уже кілька сторіч Клаус Штертебекер і Годеке Михель живуть у памяті німців, що живуть на узбережжя Північного моря. Життя й діяльність цих двох корсарів — проводирів ликеделеров ( тобто «усі, що ділять нарівно»), а також їх смерть описані в історичних документах. Правда, достовірні відомості про цих морських розбійників нечисленні й не дають можливості докладно викласти події, що характеризують їхній образ життя

Імя Штертебекера — Клаус — часто заміняється іншими іменами; прізвище цю носять дуже багато жителів узбережжя, що породжує плутанину в історичних свідченнях. Імя й прізвище Годеке Михеля писали по-різному: Михель, Михельс, Михаэлис, Готтфрид Михаль. Так що не можна ручатися за точність наявних біографічних даних

Одного разу осіннім дощовим…

Одного разу осіннім дощовим вечором увесь промоклий Тютчев, повернувшись додому, кинувся записувати вірш «Сльози людські», породжене під шум дощу. Або от ще приклад: Ґете в пориві натхнення, що охопив його побачивши гірського пейзажу, записав вугіллям прямо на двері мисливського будиночка на горі Кикельхан у тюрингском лісу знамениті рядки, перекладні Лермонтовим: «Гірські вершини сплять у тьмі нічної…»

Щоб розважити хвору дружину, Я. Потоцкий почав складати для неї історію, яка стала відома за назвою «Рукопис, знайдена в Сарагосі». У результаті парі зявилися романи Д.-Ф. Купера «Шпигун» і Р. Хаггарда «Збирай царя Соломона».

Зненацька під час прогулянки народилася розповідь про пригоди Аліси в Країні чудес. Його автор Льюис Кэрролл і не помышлял про створення книги. Просто в той день йому захотілося розважити дивною історією трьох дівчинок, одну з яких, до речі, кликали Аліса. Для цього він і придумав своєрідну літературну гру й склав казку про її подорож під землю. Через багато років інший письменник, Юрій Олеша, також заради дівчинки, яка жила в одному з московських провулків, придумав чарівну казку «Три товстуни» і, так само як і Льюис Кэрролл, подарував цій дівчинці свій роман-казку спосвящением.

З літературної гри народилася й казка Лиману Фрэнка Баума. Відбулося це так. Звичайно під час «сімейної години» письменник на прохання своїх дітей видумував для них різні казкові історії. Найчастіше їх дія відбувалася в чарівній країні. На запитання, як вона називається, письменник відповів: «Оз». Ця назва він знайшов на книжковій полиці, там, де за абеткою стояли переплетені папери його архіву із вказівкою на корінцях: А-М, O-Z. Незабаром, в 1889 році, зявилася книга «Мудрець із країни Оз», відома в нас за назвою «Чарівник Смарагдового міста» у переказі А. Волкова. З тих пор книга Л.-Ф. Баума стала однієї із самих популярних у хлопців усього мира

Повернемося, однак, до слів Стивенсона про те, що його знаменита повість про пошуки скарбів народжувалася як би сама собою й що події, що відбуваються на її сторінках, так само як і придумана їм карта, — лише плід письменницької фантазії

Випливає чи в цьому випадку довіряти словам автора? Дійсно чи «Острів скарбів», як говориться, чиста вигадка? У тому, що це не так, можна переконатися, звернувшись до самого роману

Звідки прилетів папуга?

Які ж джерела допомогли Стивенсону в створенні роману і як він сам ними скористався? На цей рахунок ми розташовуємо, як було сказано, особистим визнанням письменника

У його творчій лабораторії були використані й перероблені застряглі в памяті місця з багатьох книг про піратів, бунти на судах і аваріях корабля, про загадкові скарби й таємничих «обвітрених, як скелі» капітанах. Тому-Те книга й народжувалася «сама собою», при настільки безтурботному настрої, що ще до того, як почався процес творчості, був накопичений необхідний «будівельний матеріал», у цьому випадку переважно літературний, який засів у голові і як би мимоволі, у переосмисленому виді виплеснувся на папір

Ризикувати й ще раз зявлятися на своїй старій базі

Ризикувати й ще раз зявлятися на своїй старій базі. Як видно, вони покинули акваторію Мексики на початку 1690 року, далі поплили до островів Хуан Фернандес, де поділили награбоване добро, яке становило по 8 або 9 тисяч песо на людину. Потім добралися до Перу й захопили кілька судів, на борті одного з яких перебувала велика кількість золота й срібла

Фроджер говорить, що, перш ніж досягтися островів Хуан Фернандес, пірати перебували в Тихому океані вже сім років. Барни в «Хронологічній історії» повідомляє, що англійський капітан Стронг, перебуваючи в берегів Гуаякиля 21 серпня 1690 року, «довідався, що якийсь французький приватир завдав величезної шкоди цьому узбережжю за останні шість тижнів». При спробі вернутися в Атлантику вони зазнали кораблекрушение в Магелланова протоці, втративши більшу частину своїх скарбів. Далі вони провели десять холодних місяців, будуючи човен з тих уламків, які залишилися після катастрофи їх судна. Менш двадцяти буканьеров, які залишилися в живих, яке як добралися до Вест Індії в 1692 році. Фроджер у своєму добутку говорить, що вони досягли Кайенны, і одна із груп повернулася у Францію до 1695 року й надала інформацію, яку він зміг використовувати у свої добутках

Англійські приватиры й контрабандисти

Після Рэтисбонского угоди, підписаного в 1684 році, карибським буканьерам з кожним днем ставало усе сутужніше займатися своїм мерзенним ремеслом. Тепер у багатьох портах замість привітного приймання, колись надаваного їм, їх чекала шибениця. Однак у цей час Європа переживала заплутаний період висновку союзів і війн, який дозволяв деяким піратам продовжити свою діяльність під видом законних приватиров. К. кінцю 1688 року голландець Вільям Оранский ділив англійський престол, і традиційні вороги Іспанії – Голландія й Англія – обєдналися з нею в боротьбі проти Франції. Цей союз, на кілька років, що позбавив оточену ворогами Францію можливості направляти своїх приватиров у води Тихого океану, чому те не перешкодив компанії англійських торговців відправити капітана Джона Стронга в Південне море під приводом боротьби із французькою присутністю в цьому регіоні

У Стронга було добре збройне судно й велика кількість різноманітного європейського товару для ведення контрабандної торгівлі з іспанськими колоніями. Він увійшов у Тихий океан через Магелланов протока в травні 1690 року, і, незважаючи на те що в деяких портах англійцям виявлялося вороже приймання, йому вдалося досить швидко реалізувати більшу частину свого товару в Перу й Еквадорі. Яке ж був подив Стронга, коли він довідався, що в Тихому океані дійсно побувало французьке судно. Це було крихітне судно, на якому пірати з островів Лас Трес Мариас верталися додому. Стронг повернувся в Атлантику наприкінці 1690 року

Тим часом Нова Іспанія, нарешті, почала уживати реальних заходів для захисту свого тихоокеанського узбережжя. Винятково з метою захисту мексиканських портів від піратських набігів і забезпечення безпеки судноплавства в цьому регіоні в Реалейе було побудовано два невеликі галиота або галери. Флагманському судну було дано дивне імя «Jesus Nazareno Santo Domingo в San Caspar».

Свежие комментарии
    Октябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика