На главную

початок

З початком революції кинув…

З початком революції кинув навчання й відправився в Кронштадт робити революцію, прийнявши нове прізвище – Розкольників

На початку серпня 1918 р. белочехи зайняли Казань. У Москві почалася паніка. Виправляти ситуацію у Свияжск їде голова Реввійськрада Троцкий разом зі своєї метрессой Ларисою Рейснер.

Троцкий викликає у Свияжск Раскольникова, добре знакомого йому по подіях 1917 р., і призначає його командуючим Волзькою флотилією

У вересні 1918 р. Розкольників сходиться з Рейснер, що працювала в политотделе флотилії

В 1933 р. колишній кулеметник, а пізніше член Союзу письменників Всеволод Вишневський зробить Ларису Рейснер прототипом своєї героїні в пєсі «Оптимістична трагедія» класикою, що стала соцреалізму

Але реальна Рейснер не мала нічого загального із сорокалітньою запеклою комуністкою в шкірянці й з маузером за поясом. Ларисі було ще неповних 23 року, у партію вона вступила в 1918 р. Ніяких комісарських шкірянок ніколи не носила, а одягалася дуже дорого й елегантно, обожнювала хутра й діаманти. За її вказівкою моряки флотилії грабували панські маєтки й найцінніші жіночі речі й прикраси тягли у свій политотдел, де завідувала Рейснер. Начальник политотдела ні в чому собі не відмовляла. А логіка була така: «Ми будуємо нову державу. Ми потрібні людям. Наша діяльність творча, а тому було б лицемірством відмовляти собі в тому, що завжди дістається людям, що коштують у влади».

Лариса робить своєю резиденцією роскошно оброблену яхту «Межень», на якій раніше плавала по Волзі імператорська пара. Як те старий матрос показав Рейснер напис на вікні кают компанії, надряпану алмазом колишньою імператрицею, – Алекс. Не довго думаючи, наш комісар алмазом свого персня закреслила імя імператриці й поруч розмашисто написала – Лариса

У листопаді 1918 р. Розкольників відправляється на Балтику, де ухвалює командування Особливим відділом Балтійського флоту. Там він 26 грудня 1918 р. здає англійцям есмінець «Спартак» і виявляється в полоні. Троцкий настільки цінував свого висуванця, що, використовуючи дипломатичні канали, добився обміну Раскольникова на 17 (!) англійських офіцерів

Так у липні 1919 р. Розкольників знову виявився на Волзі, але цього разу в Астрахані. Троцкий призначив його командуючим Астрахано Каспійською флотилією

До цього часу в Англії прийшли до влади лейбористи, які розвязали відкликати британські війська з Росії. Восени 1919 р. нарешті те англійці передали свою флотилію білим. Однак наприкінці 1919 р. Добровольча армія кинулася навтіки на всіх фронтах. У березні червоні займають Петровск – єдину базу білої флотилії на Каспії

Біла флотилія йде в Баку, але мусаватистское уряд боїться її прийняти, і ескадра йде в перський порт Энзели.

28 квітня 1920 р. відбувається подія, неймовірне з погляду військової стратегії, але типове для Цивільної війни. Чотири червоні бронепоїзди примушують тікати Азербайджанську армію й уриваються Вбаку.

1 травня 1920 р. командуючий Морськими Силами Радянської Росії Немитц58, ще не знаючи про заняття флотилією Баку, дав директиву Раскольникову про захоплення перського порту Энзели: «Очищення Каспію від білогвардійського флоту повинне

На початку 1703 року в «Лондон…

На початку 1703 року в «Лондон газетт» Селькирк прочитав про те, що знаменитий капітан Вільям Дампьер на двох судах готується почати нове плавання у Вест-Індію за золотом. Така перспектива цілком улаштовувала молодого, але вже «захворілого» морем і пригодами шотландця

От чому серед перших, хто записався в члени екіпажа флотилії Дампьера, був 27-літній Олександр Селькирк. Йому стояло служити боцманом на 16-гарматній галері «Сім врат».

Незадовго перед тем Дампьер повернувся з довгого й важкого плавання, під час якого їм було зроблено чимало наукових відкриттів. Такий був, як ми вже знаємо, цей пірат, що займався морським розбоєм і одержимий пристрастю дослідження морів і їх мешканців, плинів і вітрів, народностей і звичаїв тих країн, де він бував. З кожного плавання він привозив масу спостережень, записів, малюнків. Його добутку, видавані окремими книгами, мали більший успіх у сучасників. З їхнім автором були знайомі багато, у тому числі письменники Свифт і Дефо.

Це були часи, коли піратство стало майже узаконеним і морський розбій заохочувався королівськими особами, коли легенди про заморські скарби, привезені ще Христофором Колумбом, розпалювали уява аматорів легкого наживи, зірвиголів і авантюристів, коли лихоманка відкриттів і пригод, трясучи Старе Світло, народжувала нові міфи, у яких навіть правда часто видалася неправдоподібною

Плавання протікало спокійно, якщо не вважати смерті капітана судна, на якому служив Селькирк. Замість померлого моряка Дампьер призначив нового командира — Томаса Стредлинга, що зіграв пізніше настільки негарну роль у долі свого боцмана. Із цього моменту почалося важке плавання. Характер у нового капітана був крутий і жорстокий

Між Томасом Стредлингом і боцманом Селкирком не раз виникали розбіжності, часом навіть сварки. Упертий шотландець довівся не за смаком властолюбному капітанові. Дійшло до того, що Селькирк розвязав покинути корабель, до речі кажучи, на той час неабияк порваний, що й дав текти

У судновому журналі зявився запис: Олександр Селькирк списаний із судна « за власним бажанням». У шлюпку занурили плаття й білизна, кремінна рушниця, фунт пороху, кулі й кресало, кілька фунтів тютюну, сокира, ніж, казан, не забули навіть Біблію. Селькирка чекала цілком «комфортабельна» життя на незаселеному острові Мас-А-Тьерра, що входить в архіпелаг Хуан-Фернандес і розташованому в шестистах кілометрах на захід від Чилі

В XVI столітті, коли каравели іспанців тільки починали борознити води уздовж західних берегів Південної Америки, райони ці були ще погано вивчені. Чимало зустрічалося на шляху мореплавців незрозумілого й загадкового. Чому, наприклад, з Вальпараїсо на північ убік Перу доводилося плисти всього місяць, а назад тим же шляхом — цілих три. Уважали, що справа тут не обходилася без втручання злих сил, бачили в цьому втручання диявола. Чим, як не чаклунством, можна пояснити таку мару?

Усі, однак, обстояло набагато простіше: мореплавці, що плили уздовж західних берегів Південної Америки, попадали в невідоме тоді плин Гумбольта. Розкрити загадку незвичайного явища довелось капітанові Хуану Фернандесу.

З іменем Моргана звязане й початок заходу вільного піратства

З іменем Моргана звязане й початок заходу вільного піратства. Перейшовши на англійську службу, він ревно переслідував своїх колишніх товаришів. Однак піратство в американських водах виявилося досить живучим. У його подальшій історії були припливи й відливи, повязані з політичною обстановкою в цьому районі. Воно підсилювалося під час війн Англії або Франції з Іспанією (ухвалюючи найчастіше форму каперства) і скорочувалося в мирні роки, коли колишні вороги поєднувалися проти морських розбійників. У такі періоди піратські кораблі залишали Карибське море й шукали видобуток в інших місцях

У цій книзі розповідь про історію морського розбою обмежений у просторі й часу. Географічно книга охоплює Індійський океан і Південні моря (південно-західну частину Тихого океану, покриту численними островами). Тут здавна пролягали жваві морські дороги, схрещувалися торговельні шляхи. Сюди, до Островів пряностей, прагнули європейці. Сюди шукав шляхів Колумб, до кінця своїх днів, що перебував у впевненості, що земля, відкрита їм, належить до цього басейну. Історію цього великого району можна багато в чому розглядати як єдину, незважаючи на різноманіття цивілізацій, що розбудовувалися в його межах. Океан поєднував їх так само надійно, як розєднували на суші гори й лісу. Долі більшості країн цього району мають багато загального й через, тісно повязаної з темою, якої присвячена ця книга. Звідси виникає й обмеження в часі оповідання

Коли перші європейці, а саме португальці, знайшли шляхи в Індійський океан, вони в лічені роки освоїли його, а потім проникнули й у Південні моря. Їхні кораблі добралися до самих східних островів Малайського архіпелагу, де росли кориця й гвоздика. Прихід європейців зруйнував звязку азіатських і африканських держав, поламав налагоджену систему торгівлі. З однаковою запопадливістю європейці нападали на своїх торговельних конкурентів у берегів Мадагаскару, у Каликуте, у Тимора й Тернате.

Португальці почали свою «діяльність» в Індійському океані з винищування торговельних судів мусульман і індусів. Потім сюди прийшли голландці й англійці, що почали знищувати не тільки місцеві судна, але й кораблі португальців, а також грабувати один одного. Потім до цієї сутички приєдналися французи. І лише після цього в Індійський океан увірвалися «класичні» пірати з Карибського морячи

Коли сфери інтересів європейських країн в Індійському океані й Південних морях визначилися, на перше місце виступила їхня боротьба з державами Азії й Океанії. Прийшов час розділити цей район на колоніальні володіння. І морський розбій тут ще раз міняє маску. Тепер під видом боротьби з місцевим піратством голландці захоплюють султанати Малайського архіпелагу, англійці — півострів Малакку й Північний Калимантан. Піратство переплітається з колоніальними війнами. Нарешті, коли Азія й Океанія поділені й незалежних територій тут майже не залишається, на кілька десятиліть піратство майже припиняється — колоніальні держави зацікавлені в тому, щоб на морі панували мир і порядок. Але коштувало європейським державам вступити в першу світову війну, як Індійський океан знову стає небезпечним для торговельних судів. Цього разу на них нападають рейдери

Свежие комментарии
    Июнь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930  
    Яндекс.Метрика