На главную

остров

Крім цього острова в губернію…

Крім цього острова в губернію ввійшов острів Андрос, а всі прилеглі острови були обкладені «російським» податком

Тим часом новий султан Селимо III наказав своїм адміралам негайно знищити флотилію Качиони. На початку 1790 г. туркам довелося тримати в Архіпелазі 2 корабля (60– і 56 гарматний), 11 фрегатів ( від 20 до 32 гармат), 6 кирлангичей і 4 канонерські човни. Але ж усе це могло бути двинуто проти Ушакова! У Константинополі періодично виникали голодні бунти. Спеціально для піймання Качиони в Алжирі була сформована ескадра адмірала Сеит Алі в складі 66 гарматного корабля, трьох 30 гарматні фрегатів, шести 18 гарматних і двох 12 гарматні гребні судів. Але самим неприємним для греків було те, що сам Сеит Алі й більшість особового складу були професійними алжирськими піратами

1 травня місцеві греки повідомили Качиони, що неподалік бачили турецьку ескадру, що полягає з восьми судів. Не повіривши їм, Качиони 5 травня вивів свою флотилію в море й підійшов до острова Андрос для пошуку ворога. Із за штилю кораблі Качиони змогли вийти від острова всього лише на 40 миль, де 6 травня вони виявили турецьку ескадру, що полягає не з восьми, а з 19 судів, включаючи корабель під предводительством Мустафи ори. Також в ескадру входили: чотири 40 гарматні каравели, десять 18–22 гарматних легенів фрегатів, три кирлангича й одна більша чайка

Бій 6 травня відбувся по тій же схемі, що й попередні бої турків з корсарами. Турки мали величезну перевагу в особовому складі й артилерії, але боялися корсарів, а ті у свою чергу дуже прагли, але не мали фізичної можливості побити басурман. У підсумку артилерійська дуель велася до пізньої ночі. До абордажу не дійшло, втрат у судах не було, ушкодження судів і втрати в особовому складі незначні

Уночі на військовій раді кілька офіцерів марне вмовляли Качиони піти. Але той порахував турків «зовсім сторопілими», а опонентів обвинуватив втрусости.

Рано ранком 7 травня 1790 г. ворожий флот перебував під вітром і намагався уникнути бою. Качиони почав переслідування турецької ескадри. До великого подиву корсарів на обрії здалася алжирська ескадра Сеит Алі. У її складі був один двухдечный корабель, три 30 гарматні фрегати, пять 18 гарматних шебек, одна більша 20 гарматна тартана й дві туніські 12 гарматні шебеки.

Алжирські судна, маючи попутний вітер, швидко наближалися, і незабаром їх флагманський корабель із трьома самими більшими шебеками напав на «Мінерву Півночі». Дві шебеки спробували побрати «Мінерву» на абордаж. Але їм удалося висадити всього 12 людей, які незабаром були вбиті. Відмовившись від абордажу, турецькі судна підсилили артилерійський вогонь по флагману корсарів. Зрештою Качиони сіл у човен і попросту втік з корабля. Команда фрегата трималася до настання темряви. Уночі до «Мінерви Півночі» підійшли гребні судна. Екіпаж був евакуйований, а фрегат спалений

Полакры «Лабелла Виенна», «Вікторія» і «Принчипе Паоло» були взяті алжирцями на абордаж, а їх екіпажі вирізані

Фрегат «Ахіллес» кілька годин вів бій із двома фрегатами й тартаной. Алжирці приготувалися піти на абордаж. Тоді капітан Левтераски пішов на хитрість

А селяни острова Рюгеп…

А селяни острова Рюгеп, подивившись її постановку, створили сільгоспкооператив «Клаус Штертебекер». Що стосується самої пєси і її автора, те це, за словами перекладача, балада, створена народним співаком, балада про віковий боротьбі

И сьогодні земляки знаменитого корсара, що став народним героєм, розспівують слова балади:

Штертебекер, Штертебекер,

пробила світла година!

Нині слушними

називають нас!

Немає ні купця, ні юнкера,

немає навіть короля

Усе це наше:

море,

і небо,

і земля!

Донині в різних місцях показують печери, замки й гори, де нібито ховався Клаус Штертебекер. На північному узбережжі Німеччини існує «підземний хід Штертебекера», «гавань Штертебекера», «печера Штертебекера», «замок Штертебекера».

РОБЕР СЮРКУФ. ГОДОВАНЕЦЬ «ОСИНОГО ГНІЗДА»

Городок Сен-Мало на березі Біскайської затоки вважається батьківщиною багатьох французьких корсарів. Їхні англійські «колеги» французів, що ненавиділи, своїх конкурентів і супротивників на море, називали цей порт «Осиним гніздом». Одним з тих, хто тут народився й виріс, був Робер Сюркуф. За це й прозвали його Годованцем «Осиного гнізда».

Відбувався він, як і багато у цім містечку, з потомственої родини моряків. Деякі з них займалися піратським промислом. У тому числі його прадід, що носив теж імя Робер Сюркуф. Розбагатіли в піратських походах і деякі інші його предки

Багаті батьки прагли дати хлопчикові пристойний утвір. Але хлопець знюхався з міською шпаною, був виключений із семінарії. Залишався один шлях — іти по стопах предків, почати служити на флоті. І вже в 1789 році, коли йому стукнуло тринадцять, Робер став юнгою на бригу «Эрон», що робив каботажні плавання по Біскайській затоці

Таке життя було йому не по вдачі. Хотілося побачити світло, відправитися в яке-небудь далеке плавання. Бажання його швидке збулося. У пятнадцять років він записався добровольцем на корабель «Аврора», де капітаном був знайомий їхньої родини Тардиве. Курс проходження — казкова Індію

Однак далеко не казкової була та мета, яку переслідував капітан Тардиве. Як незабаром зясувалося, це був самий що ні на є типовий работоргівець. Його завдання було поставляти живий чорний товар зі східного узбережжя Африки в Індію й на острови в Індійському океані, що належали Франції, — на Маврикій, Реюньон і інші. Те, що в ті дні на батьківщині проголосили гасло «Воля, рівність і братерство», на «Аврорі» нікого не хвилювало. Та й чи ледь тут взагалі знали про революційні події в Парижу. Так що ціль плавання залишалася колишньої

У трюми-вязниці загнали чотириста негрів, закованих у ланцюзі й призначених для плантацій на острові Реюньон, і поплили. Але відбулося нещастя. Вибухнув страшний шторм. Судно налетіло на рифи. Екіпажу й пасажирам удалося урятуватися — вони добралися до берега, інші, тобто негри, загинули. Коли два тижні через шторм затих і можна було наблизитися до розбитої «Аврори», що застрягла між скель, представилася моторошна картина: трупи в затопленому трюмі

Капітан ще сподівався врятувати корабель і відремонтувати його. Целую тиждень судно упорядковували, трупи викинули за борт. Але виявилося, що полагодити «Аврору» не вдасться

В Егейському морі біля острова…

В Егейському морі біля острова Скарпанта (Карпатос) Качиони на своїй «Мінерві Півночі» мав баталію відразу з пятьма турецькими судами. У повідомленні Потьомкіну Ламбро писав: «… біля острова Скорпанта, де трапившись один без моєї флотилії тільки із двома призами, зустрівся з 8 турецькими військовими судами. З яких три відділилися тоді, щоб наздогнати й ті мої два призи, а з іншими пятьма від полудня до настання ночі безупинно боровся й захищався, і наостанку турки збиті й замішані, що ледь могли направити парусы й звернутися із чималим збитком у біг; з моєї ж сторони пішла дуже мала втрата…».

31 серпня флотилія Качиони провела бій із шістьома турецькими судами, «у числі яких був один великий лінійний корабель», про що свідчить повідомлення Качиони.

У той же час основними портами флотилії Качиони залишалися Трієст і Мальта. Так, у жовтні 1788 г. його суду близько місяця стояли в Ла Валетте. Цікаво, що російським повірником у справах ще в 1784 г. став бригадир грек Антонио Псаро, старий пірат, учасник першої війни. Мальтійський орден сильно залежав від Катерини у фінансовому відношенні, тому що в Польщі йшла суперечка про володіння величезними именьями, про так звану острозьку спадщину, між Мальтійським орденом і польськими магнатами

У грудні 1788 г. Качиони прийшов у Трієст із девятьма корсарськими судами й девятьма захопленими турецькими

У повідомленні статс секретареві Катерини II графові А.А. Безбородко для доповіді імператриці від 27 жовтня 1788 г. з Ливорно генерал Заборовский сповістив графа « про прибуття в Трієст корсировавшего в Архіпелазі майора Ламбро Качиони з 9 судами, придбаними їм у призи»; що робить усе необхідне для того, щоб « як щонайскоріше майора Ламбро випровадити в Архіпелаг, де він задоволений страх посіяв у турках». Що Ламбро Качиони, «употребя все те, що придбано було їм у призи на озброєння судів, просить мене (генерала Заборовского) постачити його провіантом, щоб не зробити йому ні малої зупинки, кинутися знову на ворога. Наказав я видати йому на два місяці провізій з казенного в Трієсті магазину. Тепер поспішаю я в Сицилію, куди йому наказав поспішати, щоб помножити його флотилію іншими судами, що там перебувають для нанесення вящего шкоди ворогу».

З оного безглуздого листа виявляється, у перших, те, що в Трієсті були більші росіяни склади (магазини), спеціально призначені для грецьких корсарів. А в других, що Качиони довелося за казенну провізії платити

Корсар Качиони наприкінці 1788 г. – початку 1789 г. настільки осмілів, що захоплював судна в самого входу в Дарданелли. Каноніри турецьких фортів чітко бачили Андріївські прапори на щоглах корсарських судів

Зважаючи на все, Ламбро сильно кривдив нейтралів, на що іноземні посли скаржилися імператриці. 25 вересня 1788 г. Адміралтейств колегія видала указ про «прощення майора Ламбро Качиони», причому з тексту указу не ясно, за що його вибачали, очевидно, усе таки за втоплення «нейтралів».

Тим часом «освічена государиня» Катерина була стурбована слухами про напади грецьких корсарів на нейтральні судна. Їй зовсім не імпонувало перетворитися з філософа на троні в покровительку піратів

Він був уродженцем острова Псаро…

Він був уродженцем острова Псаро й ще до війни промишляв піратством, за що греки називали його капітаном. В 1770 г. Варвакис разом зі своєї 20 гарматної полакрой приєднався до ескадри Олексія Орлова. Катерина привласнила йому звання поручика, але все по колишньому кликали Варвакиса капітаном. Після закінчення війни Варвакис продовжував пиратствовать в Егейському морі. Туркам яким те образом удалося його схопити й укласти в Семибашенный замок. Капітана чекала страта, але його виручив російський посол у Стамбулі. Судно ж Варвакиса пройшло Протоки й прибуло в Еникале разом із греками, що бажали переселитися Вроссию.

Після прибуття в Росію Варвакис був прийнятий імператрицею, від якої він одержав тисячу червінців і право безмитної торгівлі на 10 лет

Але все це буде пізніше. А поки 13 червня 1774 г. лейтенант Алексиано Панаиоти на фрегаті «Св. Павло» разом із двома напівгалерами «Зижига» і «Лев» відправився на крейсерство до Дарданелл. 26 червня Алексиано висадив 160 корсарів на невеликий острів Карыбада (Мекасти), що перебуває в затоці Декария в румелийского берега. Назустріч корсарам вибігла юрба турків з однієї гарматою. Але греки їх розсіяли й захопили гармату

Потім корсари осадили невелику камяну міцність із пятьма вежами. Після невеликої перестрілки її гарнізон капітулював з умовою, що туркам дозволять без зброї на човнах переправитися на руме лийский беріг. Корсари виконали свої обіцянки, і начальник міцності Сардар Мустафа ага Каксарли з пятдесятьма турками відправився до європейського берега. Греки перевантажили на «Св. Павло» узяті в міцності 15 гармат калібру від 3 до 14 фунтів, 4200 ядер, 40 бочок з порохом і інші припаси. На березі корсари спалили 4 фелюки, а в міцності – усі будинку обивателів і на тому відбули восвояси.

На тлі невдач російського флоту на Станчо й в інших місцях це був як ніяк успіх, і адмірал Елманов усім 257 корсарам, що становили команди «Св. Павла» і напівгалер, наказав видати по одному червінцю

У червні 1774 г. загін Марка Войновича підійшов до острова Эмброу, де одержав «контрибуцію» худобою, а поверх того хліба на 4000 піастрів. Потім Войнович побрав на острові Самобійки (Самотраки) 50 биків і 200 баранів

Одночасно загін капітан лейтенантів Псасора на островах Шкат Скапель і Полидром зібрали «контрибуцію» хлібом і лісом для флоту

6 липня до острова Тассо за корабельним лісом прибутки корабель «Саратов», фрегат «Улисс», стусани «Венера» і «Сатурн», полака «Св. Катерина» і ландра «Донець». Зрозуміло, що настільки значна ескадра потрібна була не для боротьби із супротивником, благо на острові не було турків, і вихід турецького флоту з Дарданелл не очікувався. Просто заготовка лісу йшла «господарським способом», і потрібні були матроси для використання як робочої сили

25 липня до російської ескадри Елманова, що стояла в острова Тассо, підійшла турецька напівгалера з білим прапором. На ній прибутки майор Белич (серб на російській службі) з листом від фельдмаршала Румянцева, у якому говорилося, що 10 липня був укладений мир з турками. Кампанія в Архіпелазі закінчилася

Глава 8.

З Кокосового острова Чарпс…

З Кокосового острова Чарпс, імовірно, направився на северо захід, до околиць Гуатулько, де на початку листопада місцеве населення помітило три піратські судна. Як звичайно, вице король Нової Іспанії розіслав попередження про небезпеку, що загрожувала, і завдяки вжитим заходам манільський галеон у лютому 1714 року благополучно добрався до кінцевої крапки свого торговельного вояжу – міста Акапулько.

Приблизно в червні 1714 року в затоку Бандерас увійшла, можливо, та ж, а може бути, і інша каперська експедиція, що полягає із двох судів. Більше з них було захоплено в берегів Перу, у міста Хуанчако, інше ж описувалося іспанцями як англійський каперський корабель. Вони ввійшли в затоку під французьким прапором, але пізніше зясувалося, що це були англійські торговці контрабандним товаром. Влади Гвадалахари відправили до затоки загін солдат, але командир загону швидко подружився з незваними гістьми й сам купив у них кілька дрібничок. Зрештою глава аудієнції Гвадалахари Антонио дель Реаль і Куестада особисто спустився до узбережжя й конфіскував в англійців суду й товари, а самих контрабандистів узяв під варту. Одним з узятих у полон капітанів приватиров цього разу, можливо, був сам Джон Клиппертон.

У наступному, 1715 року ще два англійські судна з відверто піратськими задумами обігнули мис Горн. Одне з них – «Prince Eugene» («Принц Євгеній»), цілком ймовірно, перебувало під командуванням Джона Клиппертона, що ухвалював участь в експедиції Дампье 1703-1704 років. Підійшовши до берегів міста Паита, вони захопили два іспанські судна з товаром на загальну суму 400 тисяч песо. Вице король Перу вислав назустріч піратам військовий корабель із 40 знаряддями на борті, який наздогнав і захопив одне з ворожих судів у Панамській затоці. Частина награбованого товару була повернута, а члени захопленої в полон команди незабаром повішені в Лімі. Інше піратське судно, «Prince Eugene», супроводжуване трофейним кораблем, вислизнуло на північ, але незабаром вони також були захоплені іспанським військовим кораблем, а потім, на початку 1716 року, піймані пірати були вислані із країни за розпорядженням глави аудієнції Гвадалахари. У цих джерелах не згадується імя Клиппертона, але Бетаг («Вояж навколо світу») описує корабель «Prince Eugene» як «те ж судно, на якому капітан Клиппертон був узятий у полон під час свого останнього тихоокеанського вояжу». З іншого боку, документи королівської канцелярії від 1719 року говорять, що «лорд Клиппертон» був захоплений у затоці Бандерас в 1714 році. У кожному разі, незалежно від дати його піймання, незабаром він був звільнений, після чого повернувся на батьківщину в Англію, для того щоб у лютому 1719 року знову відправитися у свій черговий набіг

Після смерті Людовика XIV в 1715 році іспанський король Пилип V заявив про свої претензії на французький престол. Результатом цього зявилася нова війна, у якій Франція, Голландія й Англія обєдналися проти Іспанії. І знову англійські приватиры зі схвалення свого уряду почали нишпорити по морях у пошуках іспанських скарбів. Наскільки нам відомо, під час цієї війни, яка закінчилася в 1720 році, у Тихий океан була відправлена лише одна приватирская експедиція

Свежие комментарии
    Декабрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031
    Яндекс.Метрика