На главную

один

В одному з веслярів Пелсерт…

В одному з веслярів Пелсерт довідався солдата Хейса; піднявшись на борт корабля, той повідомив, що на «Саардам» готується напад, що влада на островах перебувала до останнього дня в руках Корнелиса, але зараз перейшла до якогось Лоосу…

Хейс не встигнув закінчити розповіді, як здався великий пліт із двома десятками людей, обвішаних коштовностями й виряджених немов на маскарад. Пліт наблизився до «Саардаму». За знаком Пелсерта Хейс сховався. Пелсерт сам підійшов до борту й запитав у людей на плоті, де всі інші. Йому відповіли, що все на далекому острові, де знайшли воду й улаштували табір. На запитання із плота, де капітан Якобс, Пелсерт відповів, що він залишився Вбатавии.

Переконавшись, що на «Саардаме» готові до бою, Пелсерт зненацька для пасажирів плота наказав їм здатися. Ті спробували було відійти від борту, але після першого ж пострілу з гармати покидали зброю. Їх звязали, і «Саардам» направився до малого острова, де інші заколотники чекали, коли їх спільники приведуть захоплений корабель. Побравши під варту й цих, стали шукати інших потерпілих катастрофа. І велике було здивування Пелсерта й голландців з «Саардама», коли вони довідалися, що з кількох сотень пасажирів «Батавии» — чиновників, купців, жінок, дітей — у живі залишилося тільки сорок

З допитів заколотників і бесід з пасажирами, що залишилися в живих солдатами й, удалося зясувати, що відбулося за три з невеликим місяця, що минули від дня відходу бота

Перші три тижні пройшли мирно: в обладнанні жител, пошуках води й перевозі з уламків «Батавии» деякого добра. Потерпілі катастрофа обрали раду, на чолі якого встав Ієронім Корнелис. Саме він через три тижні почав проводити в життя план, задуманий їм разом з капітаном Якобсом.

4 липня один із солдатів украло барило вина й напилося пяним. Корнелис зажадав смертної кари для провиненого. Рада відмовила, тоді Корнелис розігнав його й зібрав новий, зі слухняних йому людей. Солдата стратили. Наступного дня Корнелис відправив на пошуки води пліт, а в команду включив десять вірних матросів і чотирьох солдатів, яким не довіряв. Через кілька годин пліт вернувся, і матроси доклали новій раді, що всі чотири солдати, на жаль, втопили

Так почалося винищування пасажирів «Батавии». Незабаром для цього була вироблена проста процедура. Намічену жертву відправляли куди-небудь у супроводі двох-трьох вірні людей і одного «нейтрала». Возвратясь, вони доповідали, що з їхнім супутником слуилось нещастя — упав зі скелі або втопив у море. Виконавцем вироку завжди призначали «нейтрала». Якщо він відмовлявся, його самого вбивали, якщо погоджувався, то ставав одним зі членів піратської шаики, тому що кривава порука звязувала міцніше грошей або клятв

Якось у намет до Корнелису вбіг юнга й повідомив його, що тільки що бачив, як два матроси вбили третього. Корнелис вислухав хлопчика й сказав своєму помічникові: «Заспокой дитину». Матрос вивів юнгу й одним ударом заколов його.

Поки йшли перші вбивства, Корнелис наказав привести до нього в намет Лукрецию. Дванадцять днів вона відмовлялася стати коханкою диктатора острова. Тоді Корнелис розвязав показати їй, що жартувати не навмисний

Одного разу восени 1795 року…

Одного разу восени 1795 року хлопці з рибальського селища Луненберг затіяли гру в індіанців. Кращого місця для цього, чому безлюдний острівець неподалік від берега, не знайти. Добралися сюди на ялику й поглибилися в ліс. Незабаром вони наткнулися на великий старий дуб, яких було чимало навколо. Однак цей змусив звернути на себе увага. Один сук у нього був надпиляний, і до нього підвішений напівзогнилий корабельний блок. Придивившись, хлопці виявив, що земля під дубом якось дивно просіла. Ясна справа — тут заритий скарб!

Хтось згадав розмови дорослих про те, що в цих місцях промишляв знаменитий пірат капітан Кидд і десь тут зарив свої скарби. У бухті хлопці виявив залишки дамби, а на березі — великий трикутник з каменів, що вказує своїм вістрям убік дуба

Недовго думаючи, юні шукачі скарбів прийнялися за справу. Привезли на острів лопати, кирку й почали рити землю. Дуже скоро наткнулися на шар камяних плит, що перекривали, що йде вглиб і засипане землею жерло шахти діаметром у чотири метри. Це додало їм енергії. Вони навіть на час поселилися на острові. Видалося, ще небагато зусиль — і золото Кидда в їхніх руках!

На глибині 1,5 метра хлопці наткнувся на перекриття, тепер уже з важких дубових колод. Причому торці їх були міцно уриті в стінки шахти. ( Як потім виявилося, дубові перекриття повторювалися через кожні триметра.) Пробитися крізь такі перешкоди їм було не під силу

через Девять років, уже дорослими, вони знову повернулися на острів, який відтепер стали називати островом Дуба. З ними разом прибутки пятеро жителів прилеглого містечка. І знову ентузіасти прийнялися за розкопки

Можна сказати, це було дуже важке занурення, немов уповільнений біг з перешкодами. Крім того, що через кожні метра доводилося претри долати дубові перекриття, на глибині дванадцять метрів зявився шар з деревного вугілля й корабельної шпаклівки. На пятнаднать метрах, — кокосова мочалка й галечники. На вісімнадцятьох метрах — шар шпаклівки, манільської пеньки й кокосової мочалки. На двадцять одному метрі — знову шпаклівка. На двадцятьох чотирьох метрах — знову кокосова мочалка

На жаль, і цього разу не вдалося порушити спокій піратського золота

Правда, на глибині двадцяти семи метрів був знайдений камінь із таємничим зашифрованим написом. Пізніше, через багато років, її спробували розшифрувати. По одній з версій, на камені було вибито: «Десятьма футами нижче лежать два мільйони фунтів стерлінгів».

Ішли роки. Усе більше ставало присвячених у таємницю хлопчиськ-першовідкривачів. Про острів стали широко писати газети. Це підлило масла у вогонь. Золотий міраж вабив багатьох. На пошуки піратського скарбу пустилися сотні людей, одержимі мрією розбагатіти

Одна за іншою створювалися компанії по витягові багатств. За допомогою новітніх методів і сучасної землерийної техніки сподівалися швидко добратися до захованого золота. Серед тих, хто намагався проникнути в секрет « Грошової шахти», був, зокрема, молодий тоді Франклін Рузвельт, майбутній президент США.

Але всі зусилля шукачів скарбів були пошуками

И лише одного разу йому довелося несолодко

И лише одного разу йому довелося несолодко. Під час бури його корабель розбився в берегів Мексики. Частина екіпажа добралася до берега, але тут на них напали іспанці й майже всіх перебили. Олоне був тільки поранений, але і його чекала б неминуча смерть, якби не його хитрість. Він вимазав особу й тіло кровю й упав між убитими. Виждавши, коли іспанці пішли, доповз до лісу, абияк перевязав рани й переодягся в одяг убитого іспанця. Потім змело рушив у місто, де йому вдалося підмовити декількох невільників бігти разом з ним на Тортугу. Укравши човен, вони благополучно добралися до острова

З тих пор Олоне воспылал ще пущею ненавистю до іспанців, заприсягшись помститися за загиблих товаришів. Із труднощами роздобувши новий корабель, він пішов на ньому до берегів Куби, у невелике містечко Де-лос-Кайос, відомий своєї торгівлею шкірами, тютюном і цукром. На підході до нього флібустьєри були помічені рибалками. Вони встигнули зняти тривогу й повідомити, що зявився французький розбійник Олоне. На допомогу місту поспішив іспанський фрегат, збройний десятьма пушками й з девяноста солдатами на борті

Правда, іспанці не дуже повірили рибалкам, знаючи, що Олоне вбитий у сутичці на мексиканському березі. Про всякий випадок на кораблі вони послали негра-ката, який повинен був стратити всі, за винятком ватажка, якого наказано було доправити живим у Гавану. Іспанці розраховували захопити розбійників зненацька, але самі потрапили в пастку, Флібустьєри довідалися про каральну експедицію й приготувалися підстерегти корабель і захопити його.

Уночі в берега зявився іспанський корабель. На світанку грабіжники напали на нього. Атака цих дияволів, як прозвали їхні іспанці, була такий стрімкої, що ті не встигнули навіть отямитися, як опинилися замкненими в трюмі. Після цього, зовсім збожеволівши від ненависті, Олоне наказав бранцям поодинці вилазити на палубу. По одній версії — він власноручно відрубував голову кожному, по іншій — наказав це (Зробити тому самому негрові-катові

Як свідчать деякі джерела, ненависть Олоне доходила до того, що після кожного удару він злизував кров, що стікала з його шаблі. У живі залишив тільки одного іспанця. Він відправив його до губернатора з таким посланням: « За призначену йому смерть він не пощадить жодного іспанця й сподівається покарати самого губернатора». У свою чергу, губернатор, одержавши таке послання й розлютивши, заприсягся винищити всіх розбійників, яких тільки вдасться захопити. Але жителі Куби вблагали його не робити цього: адже ці самі розбійники могли легко винищити целую сотню іспанців, перш ніж губернаторові вдалося б изловить хоча б одного з них

Із захопленим кораблем Олоне повернувся на Тортугу й став готуватися до нового нападу на іспанців. Для цього треба було добре підготуватися: набрати команду й запастися провіантом. Йому потрібно було пятсот моряків, щоб захопити, як він задумав, Маракайбо. Це місто й порт перебували в провінції Венесуела, на березі озера, зєднаного з морем рікою. У місті налічувалося до шести тисяч жителів разом срабами.

Як свідчив Эксквемелин, місто управлялося віце-губернатором. У ньому була церква, чотири монастирі й госпіталь. Купці торгували шкірами й салом, було багато худоби

И одного разу вночі застав її на палубі разом з новачком

И одного разу вночі застав її на палубі разом з новачком. У люті Рэкхэм вихопив ніж і кинувся на суперника. Той спритно увернувся від удару, але клинок все-таки розсік на ньому одяг. І отут, до свого здивування, він побачив, що перед ним жінка. Їй нічого не залишалося, як зізнатися, що кличуть її Мэри Рид, і повідати про свою сумну долю

У тринадцять років Мэри бігла з будинку, де мати з малих років одягала її як хлопчиська. Тепер це їй придалося — вона найнялася юнгою на військовий корабель. Потім стала солдатом піхотного полку в Голландії. Навіть вирізнилася під час бою. Потім перейшла в кавалерію, закохалася в молодого офіцера Флемминга й зізналася йому вэтом.

Загалом, справа скінчилася весіллям, молодята купили трактир « Під трьома підковами» і зажили щасливо й спокійно. Але, три роки через чоловік зненацька вмер. Справи в Мэри пішли погано. Вона продала трактир, знову облачилася в чоловіче вбрання й завербувалася солдатом у Вест-Індію. Корабель, на якому вона плила, захопив Рэкхэм. Він потребував матросів і запропонував тим, хто захоче, залишитися на борті його судна. Мэри Рид погодилася й стала співучасницею розбійний нападів цього пірата

До свого подиву, вона, завдяки жіночій інтуїції, виявила, що на кораблі перебуває ще одна жінка, переодягнена чоловіком. Ганна й Мэри подружилися, часто бовтали й нарівні з розпачливими піратами йшли на абордаж, билися на шаблях. Природно, одержували й належну їм частку видобутку

Далі трапилося несподіване. Мэри закохалася в молодого матроса. Одного разу її коханий повздорил з дуже сильним і небезпечним піратом. Між ними повинне було відбутися щось начебто дуелі. Мэри знала, що сили нерівні і її улюблений може бути вбитий. Тоді вона сама спровокувала сварку з піратом і відразу на місці заколола його шпагою

Губернаторові Північної Кароліни набридло терпіти в себе під боком бешкетування знахабнілих флібустьєрів. Він послав проти них військові англійські кораблі. Відомий рік і день, коли між ними й судами Рэкхэма завязався бій, — 20 жовтня 1720 року

Ганна Бони й Мэри Рид боролися нарівні із чоловіками. Разом з ними виявилися в полоні й вони. Джон Рэкхэм був повішений, Ганна й Мэри потрапили за ґрати. Мэри так і вмерла у вязниці, їй було сорок три роки. А Ганну звільнили. Говорили, що тюремні ворота допомогло розкрити перед нею золото її батька-плантатора

КЛАУС ШТЕРТЕБЕКЕР. ГРОЗА ПІВНІЧНОГО МОРЯ

От уже кілька сторіч Клаус Штертебекер і Годеке Михель живуть у памяті німців, що живуть на узбережжя Північного моря. Життя й діяльність цих двох корсарів — проводирів ликеделеров ( тобто «усі, що ділять нарівно»), а також їх смерть описані в історичних документах. Правда, достовірні відомості про цих морських розбійників нечисленні й не дають можливості докладно викласти події, що характеризують їхній образ життя

Імя Штертебекера — Клаус — часто заміняється іншими іменами; прізвище цю носять дуже багато жителів узбережжя, що породжує плутанину в історичних свідченнях. Імя й прізвище Годеке Михеля писали по-різному: Михель, Михельс, Михаэлис, Готтфрид Михаль. Так що не можна ручатися за точність наявних біографічних даних

Судно мало один ряд…

Судно мало один ряд гарматного порту, по сім по обидва боки, і було збройно дванадцятьма чавунними й двома мідними пушками. У носовій його частині також було кілька мідних знарядь. Команда була збройна головним чином аркебузами. На борті також були більші луки й арбалети, до цього додамо величезну кількість боєприпасів і запас продовольства, розрахований на дуже тривалий похід. Усе це вкупі з командою, що нараховує більш девяноста людей, створювало сприятливі передумови для тривалого плавання. Для підтримки й збільшення престижу Англії «Золота лань» була багато мебльована й декорована, особливо та її частина, де перебували покои Дрейка, а корабельні музиканти повинні були тішити слух команди в годинник дозвілля, під час трапез і в особливо врочистих випадках. Дисципліна на борті була досить твердої, і навіть незначні провини карали з особливою строгістю, але при цьому Фрэнсис Дрейк, безперечно, залишався дуже шановним і надзвичайно популярним капітаном

Дрейк не любив більших флотилій, і ще у водах Атлантики два кораблі за його наказом були спалені, а їх екіпажі розподілені між іншими. Три судна, що залишилися відносно легко пройшли майже недосліджений Магелланов протока й увійшли в тихоокеанські простори раннім вереснем 1578 року. Уперше після Оксенхама англійські судна зявилися в акваторії Південного моря. Однак незабаром вони були захоплено декількома штормами, які зруйнували одне судно, давши капітанові іншого корабля поважну причину для повернення назад в Англію, залишивши «Золоту лань» у гордій самітності продовжувати свій шлях на північ уздовж узбережжя Чилі

Не зустрівши опору, Дрейк захопив і розграбував порт Вальпараїсо, а потім, 5 грудня, напав на невелике іспанське поселення. Далі він поспішив на північ, по шляху заходячи в більшість портів від Кокимбо до Кальяо, і майже всюди, використовуючи ефект несподіванки, захоплював іспанців зненацька. Самим багатим видобутком у відкритому морі для Дрейка стало судно «Nuestra Senora de la Conception» («Нуэстра Сеньйора де ла Консепсьон», прозване «Cacafuego» («Какафуэго»), вантажене більшою кількістю срібла, золота, перли й різного роду дорогоцінними каменями, яке він захопив в Еквадору 1 березня 1579 року

Вице король Перу послав навздогін за Дрейком ескадру, але її командуючий Луїс де Толедо, перебуваючи на шляху додому в Іспанію, мабуть, не випробовував великого бажання доганяти піратів. У всякому разі, він наказав своїм судам випливати прямо до Панами, де «переслідування» і завершилося

16 березня 1579 року «Золота лань» і маленький півбаркас досяглися острова Кано, що представляє собою ненаселену скелю в південних берегів Коста Рики. З боку невеликої затоки напроти острова ( цілком ймовірно, бухта Сиэрпэ) у входу в затоку Никоя є ще один острів Кано, але наведені описи більше підходять уводити, увести до ладу острову, що перебуває в пункту Сан Педро

Дрейк наказав витягтися «Золоту лань» на пустельний берег і закрити шви на її корпусі. Тим часом пинас із тридцятьма людьми стояв на стражі за островом Кано, і 20 березня в поле його зору потрапило невелике вітрильне судно, що йде ссевера.

Свежие комментарии
    Октябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика