На главную

море

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша. Йому стукнуло сорок шість, з них двадцять років він борознив морські простори. Він говорив: «Я обвінчався з морем двадцяти шести років. Сподіваюся, що обвінчаюся зі смертю не раніше сімдесяти». (Строку цього він не досягся — умер в 52 року.)

Вітер сприяв плаванню. Треба було встигнути пройти екватор і при осінніх вітрах проскочити «ревучі сорокові».

Благополучно минули острова Зеленого Мису, пройшли уздовж Африканського узбережжя й нарешті повернули убік Бразилії. Плавання проходило без особливих пригод. Користуючись відносним спокоєм, Кавендиш, памятуя наказ королеви, становив карту берегів, заміряв глибини й швидкість плинів, відзначаючи все це в журналі. Поступово матроси, що жадають сьогодення справи й багатого видобутку, почали дратуватися. Кавендиш заспокоював їх, обіцяючи, що, коли пройдуть Магелланов протока, їм буде чому зайнятися, треба, мол, ще небагато потерпіти

Різдво застало кораблі на підході до протоки. До цього моменту припаси закінчувалися, доводилося їсти протухлу солонину й пити затхлу воду. А отут ще одна напасть обрушилася на моряків. У районі Рио-Гальегос їх наздогнав жорстокий шторм. Видалося, «ревучі сорокові» тільки й чекали моменту, щоб обрушитися на мореплавців

На щастя, їм удалося укритися в тихій бухточке й перечекати буру. Після чого, 6 січня 1587 року, Кавендиш відважно ринувся по протоці. Точної лоції, у нього не було, доводилося плисти майже наосліп по звивистому фарватеру. Пройти цей лабіринт не вдавалося судам, відомим кращими керманичами. Тільки великий Дрейк якимсь дивом проскочив крізь нього. Іспанці володіли картою фарватеру, але по декрету, виданому королем, ці відомості були оголошені державною таємницею. Після удачі Дрейка король Іспанії наказав побудувати в протоці форт і в такий спосіб замкнути його. На скелястий берег висадили чотириста солдатів, і почалося будівництво. Земля була непіддатлива, клімат мало сказати суворий. Проте форт побудували, звели зміцнення. І все це пишно назвали Містом короля Пилипа. Крім солдатів, у місті залишилися колоністи, серед них були навіть жінки

Усього два роки проіснувала ця колонія в протоці. Потім скінчилися продукти, а виростити що-небудь на камянистому ґрунті так і не вдалося. Ще б! Вічний вітер і такий холод, що бризи на лету перетворювалися в крижані краплі. Ні полювання, ні риби — її в протоці не виявилося. Ні дерев, навіть розвести вогонь було нема чим. Доводилося збирати колоди, які шторм викидав на берег, тому кожне поліно було на вагу золота

Потім почалися хвороби — страшні цинга й дизентерія. До цього додалася ще одна напасть — набіги індіанців. Треба було раз у раз відбивати їх. У першу зиму вмерло більше половини населення, потім ще сімдесят людей. Залишилося всього ледве більше двадцяти. На батьківщині про них забули — у Європі йшла війна, створювалася «Непереможна армада».

Коли Кавендиш проходив повз це так зване Місто короля Пилипа, ці двадцять нещасних, забутих, голодних і майже голих (одяг давно постарів) іспанців ніякого опору йому не виявили. Вони запекло махали руками, уставши на коліна, благали побрати їх ссобой.

З юних років він мріяв про море…

З юних років він мріяв про море. Його бажання збулося, коли йому ледь минуло тринадцять літ

Юнга королівського флоту Джон Підлога почала проходити морську школу. Він був, безсумнівно, здатним учнем. І от у сімнадцять років він уже третій помічник капітана на «Королі Георге». А два роки через молодий моряк піднявся на борт бригантини « Двоє друзів» у якості першого помічника. Однак служба на цих судах — не найкраща сторінка в біографії Джона Підлоги. Обоє корабля належали работоргівцям і займалися перевезенням « живого товару». Правда, до честі Джона Підлоги, йому скоро огиднула роль доглядача й тюремника, набридло бути свідком мучень нещасних негрів, томившихся втрюмах.

З легким серцем, сповнений мрією про великі подвиги, він залишає работорговый бриг. У цей момент він одержує звістку про те, що став власником маєтку у Віргінії: земля й будинок дісталися йому в спадщину від померлого брата. Це повідомлення на час змінює всі його плани, його життєвий курс. Джон Піл пливе в Америку й у двадцять пять років стає хазяїном маєтку

Перемінивши зелені луги старої Англії на напівдикі ліси й прерії Нового Світла, він міняє й імя, як би підкреслюючи свій повний розрив з ненависним минулим. Відтепер його кличуть Джон Піл Джонс, або Підлога Джонс.

Родину він покинув без жалю, скоріше з радістю, тому що на той час по невідомій нам причині воспылал ненавистю до британської корони. І чи дійсно намірялася Підлога Джонс вести добропорядне й розмірене життя фермера. Можливо, всупереч своєму характеру шукача пригод він думав, що зможе всидіти на місці, привяжеться до землі, як був привязаний до неї його батько

Дуже скоро, однак, він зрозумів, що таке життя не по ньому. Тим більше, що навколо бушували політичні страсті, колоністи готувалися відкрито виступити проти англійського панування. У законодавчих зборах Віргінії, що засідав у Джеймстауне, усі отчетливее звучали волелюбні мови, і голосніше всіх голос Томаса Джефферсона — згодом автора Декларації незалежності й друга нашого героя

У цій бурхливій політичній атмосфері, в обстановці полумяних мов про волю важко було залишатися осторонь. І коли патріоти кинули клич вступати в добровольчі загони. Підлога Джонс, що ненавидів Англію, з готовністю залишає відокремлене й спокійне існування в маєток і вибирає повну позбавлень, тривог і небезпек життя солдата

Англієць по народженню, він стає учасником збройної боротьби американців за незалежність проти англійців. Його імя слід поставити в один ряд з іменами героїв визвольної війни колоністів Північної Америки — представниками ледве чи не всіх європейських націй: французом Лафайетом і поляком Костюшко, англійцем Томасом Пейном і німцем Штейбеном, росіянином Федором Каржавиным і эстляндцем Веттером фон Розенталем…

Коли відкрита боротьба проти англійців стала фактом, Континентальний конгрес прийняв свій перший акт від 15 червня 1775 року — про створення регулярних збройних сил і призначенні Дж. Вашингтона головнокомандуючим

Козаки двічі виходили в море…

Козаки двічі виходили в море й розорили кілька міст на півдні Кримського півострова. Турки вислали загін гребних судів під Очаків – до входу в Днепро Бугский лиман, сподіваючись там перехопити козаків при поверненні додому. Але запорожці темної вночі потай підійшли до турецьких кораблів і атакували турків. Трохи басурманских судів було спалено, а шість галер захоплене

На початку весни 1614 г. козаки знову почали похід на Чорне море, але цього разу їм не повезло. На море піднялася бура й рознесла їх у різні сторони. Багато чайок потонули, а інші викинуло на берег, але там козаків изловили турки й усіх перебили

Незважаючи на невдачу, улітку того ж року до двох тисяч козаків знову вийшли в Чорне море. Їх вели колишні турецькі невільники, малороси потурнаки, що прийняли іслам («потурчившиеся»), заради порятунку своїх життів, що служили раніше туркам, але, що зуміли обдурити їх і бігти до запорожців. Вони відмінно знали всі входи в прибережні чорноморські міста й запропонували козакам вести їхню флотилію. Козаки погодилися, вийшовши в море, рушили до берегів Малої Азії (Анатолії) і пристали до багатої, міцній, людній і квітучій гавані Синопу, на той час, що славився по всьому Сході як багатством своїх жителів, так і прекрасним місцем розташування з дивовижним кліматом і тому називаному «містом коханців».

За допомогою потурнаков козаки потрапили в місто, зруйнували замок, перерізували гарнізон, розграбували арсенал, спалили кілька мечетей, будинків судна, що й стояли в пристані, вирізали безліч мусульман , звільнили всіх невільників християн і поспішно пішли з міста. Туркам був нанесений збиток на 40 мільйонів злотих

Звістка про напад на Синоп зробило на турків приголомшуюче враження. Султан Ахмед I, довідавшись про це, прийшов у таку лють, що спочатку велів стратити великого візир Насаф пашу, і тільки почувши благанням дружини й дочки ори, даровал йому цього разу життя, велівши лише побити його буздыганом (великою металевою булавою).

З наказом же перепинити козакам шлях додому й винищити їхніх усіх до єдиного султан послав румелийского беглербека Ахмет пашу. Той з величезним військом, у якому тільки яничар налічувалося до чотирьох тисяч, відправився до устя Дніпра й розташувався на урочище Газилер Гермих (Переправі воїнів). Але козаки виявили турецьку засідку й причалили до берега Дніпра нижче Переправи, витягнули чайки й спробували волоком перетягнути їх повз турків, оскільки в цім місці Дніпро робив великою вигин

Однак турки довідалися про це й напали на козаків. З 2000 запорожців їм удалося вбити тільки 200 і 20 побрати в полон. Інші ж, покидавши більшу частину свого видобутку у воду й побравши лише саме коштовне, встигнули сісти в чайки й піти від турків. А полонених козаків доправили в Константинополь і там у присутності жителів Синопа, що приїхали зі звісткою про руйнування їх міста, зрадили болісної страти

Навесні 1615 г. запорожці знову вийшли в море. Вісімдесят чайок увійшли в протоку Босфор. Козаки висадилися на берег через султанську столицю. Для початку вони підпалили портові спорудження в Мизивне й Архіоки. А султан у цей час був на полюванні

Кинулися у відкрите море…

Кинулися у відкрите море. Перси, побачивши це, подумали, що вони біжать, хоча насправді вони зробили це, щоб лише заманити їх, а тому козаки йшли усе далі й причинялися, що не можуть управляти своїми судами. Це заохотило персів переслідувати їх із громом труб і барабанів. Хан особисто був з ними й підняв прапор на своєї бусе. Вони також зєднали своє намисто ланцюгами, сподіваючись захопити ворога як би в мережі, щоб ніхто не втік. Але це виявилося більшою перевагою для козаків. Тому що перси почали стріляти в них, і коли вони були досить далеко від берега, новий генерал козаків ( по відомостях Кемпфера, Разін на час бою здав командування одному зі старшин. – А.Ш. ), розвязавши, що тепер уже пора, наказав своєму пушкареві, який був дуже досвідченим хлопцем, стріляти у велике судно із прапором, що він і зробив, націлюючи свою гармату в те місце корабля, яке було під водою, де перебував порох; ядра були усередині порожні й наповнені нафтою з ватою, і тому що постріл зробив бажаний ефект, тобто підірвав частину намисто й підпалив іншу частину, те хан ретирувався на інше судно. У цім замішанні, тому що судно, почавши тонути, не тільки саме тонуло, але й потягло за собою інше, козаки підійшли ближче, призупинили обстріл, прикріпили свої судна до перських, у яких були високі палуби, і козаки вбивали персів тичинами, до яких були привязані гарматні ядра; деякі з персів воліли кинутися в море, чим потрапити в руки ворогів. Інші були вбиті козаками, які нічого не змогли побрати з них бусов, крім гармати».

Менеды ханові вдалося піти із трьома сандалами. Зате в полон потрапили його син Шабалда й, можливо, дочка

Після бою Разін розвязав повернутися на Дон, так, принаймні, він оголосив козакам. Біля дельти Волги козаки нагнали перський караван судів, шедший в Астрахань. На одному із судів перебували й аргамаки – дорогі подарунки шаха паную. чи Треба говорити, що караван був пограбований козаками, а вцілілі при абордажі перси стали бранцями

Назустріч Разіну астраханський воєвода князь Прозоровский відправив другого воєводу князя Семена Львова з 36 стругами, на яких розмістилося 4000 астраханських стрільців. Зустріч відбулася в дельті. Побачивши царські струги, козаки повернули в море. Левів гнався за ними двадцять верст, але наздогнати не смог і послав козакам милостиву царську грамоту. Тоді Разін повернувся, і почалися переговори

До воєводи Львову прибутки двоє виборних козаків і говорили: «Усе військо бє чолом, щоб великий государ подарував, велів провини їх віддати й відпустити на Дон з пожитками, а ми за свої провини заради великому государеві служити й головами своїми платити, де великий государ укаже; пушки, які ми побрали на Волзі в Судах, у Яицком містечку й у шаховой області, віддамо, віддамо в Царицині».

Князь Львов велів, щоб ці двоє козаків заприсяглися за все військо, і з тим поплив назад в Астрахань, а за ним плив Стенька зі своїм воїнствами

25 серпня в Астрахані відзначалося велике торжество. Воєвода князь Прозоровский сидів у приказній хаті, і туди направився Разін стоварищами.

Егейського моря, охотнее всього…

Егейського моря, охотнее всього на Паросе, Антипаросе, Мелосі й Иосе. Потім вони перебиралися на стрімчастий і багатий зручними й затишними бухтами острів Фурни, розташований між Самосом і Икарией. На пагорбі виставлявся вартовий, він подавав сигнал маленьким прапорцем з появою в море якого нибудь вітрила. Тоді піратські судна вискакували з вузького виходу з бухти на сході острова Фурни й спрямовувалися до Самосу на перехоплення купця

Точно так само пірати діяли всю весну й першу половину літа в островів Некария, Гайдарокиси й Липса, з обліком їх географічних особливостей. У липні вони, як правило, перебиралися до Кіпру, Родосу і Єгипту – ближче до Сирії – і там займалися ремонтом своїх судів і збутом награбованого

Осінь пірати знову проводили в засідках, а взимку розбрідалися по своїм селеньям до дружин і детишкам, для того, щоб навесні почати всі спочатку. Цікавий штришок – усі православні церкви острова Иос були побудовані на благочестиві пожертвування піратів

Лише найбільш розпачливі хлопці виходили на промисел узимку в штормове море. Але видобуток у цю пору року була невелика, і пірати в основному грабували узбережжя. В «Описі державних документів» Венеції зберігся лист губернатора Занте (так італійці називали грецький Закинф), датоване 1603 роком. У листі губернатор скаржився на піратів, що серйозно підірвали венеціанську торгівлю тим, що «вони виходять у море навіть у середині зими й у саму бурхливу погоду завдяки маневреності своїх кораблів і майстерності своїх моряків».

Грецькі пірати створили на островах Егейського моря десятки більших і малих баз. Пірати, писав Робертс, «заполонили своїми гребними човнами всі куточки Киклад і Мореи й перетворювали у свій законний видобуток будь-який корабель, не здатний до захисту, або входили вночі в селища й житла на найближчому узбережжі, забираючи все, що вони могли знайти. Суду цього типу, називані тут траттами, кишіли в кожній бухті; вони довгі й вузькі, на зразок каное; 10, 20 або навіть 30 людей, кожний збройний мушкетом і пістолетом, гребли з великою швидкістю, а коли вітер був сприятливим, використовували також маленькі щогли з латинськими вітрилами».

Східний мис острова Сапьендза висотою 217 метрів з, що відходить від нього на полкилометра до півночі обмілиною глибиною не менш 10 метрів довгий час називався французами Спостережливою Вишкою Піратів. Тут вони затягали до себе в засідку турецькі і європейські кораблі, шедшие в Левант, але, що нерідко завершували свій шлях у Сапьендзы.

Союзниками грецьких піратів були мальтійські лицарі, які з XV століття вели майже безперервну війну з османами на суші й на море. В XVI столітті турки кілька раз висаджувалися на Мальті, але їм жодного разу так і не вдалося побрати головну твердиню лицарів – міцність Ла Валетту. Останній раз турки висадилися на острові в 1615 г. і знову зазнали невдачі. Поступово боротьба з турками переросла у відверте піратство, причому лицарі відкрито грабували не тільки мусульманські, але й християнські судна. Починаючи із другої половини XVII століття Мальта перетворилася в один з найбільших невільничих ринків Середземноморя

Свежие комментарии
    Июнь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930  
    Яндекс.Метрика