На главную

мета

Тому я намітив своєю найближчою метою сіло Воскресенское

Тому я намітив своєю найближчою метою сіло Воскресенское.

У своєму тисячолітньому плині Волга винесла в Каспій велику низьку косу – цілий півострів, посередині якого й протікав її головний судноплавний рукав. Ця коса утворювала із северо західним запеклим берегом велика затока, на березі якого розташувалися чотири багаті рибальські села. На південному краї коси стояв високий маяк Четырехбугорный з білим проблисковим вогнем. Безпосередньо до нього примикало з півночі сіло того ж імені. Ще вище лежало село Вихрамеево. Далі, на північному березі затоки, на так званої Бирючьей косі, розташувалося село Ринок. Виходячи на південь до моря, воно впиралося інший північною стороною в один з побічних рукавів Волги. Нарешті, на західному березі затоки перебувало село Воскресенское. Моїм завданням було зміцнитися в цих селах і, захопивши маяк, установити звідти спостереження за устями Волги, намагаючись одночасно залучити на свою сторону населення й шукати обхідних каналів для виходу до ріки повз головний її фарватер».

14 червня Шуберт послав уперед обидві рибниці, збройні пушками. Вони повинні були провести розвідку й звязатися з партизанами штабс капітана Склянина. Наступного дня ввійшли в канал (на протоці Волги) основні сили загону. Шуберт тримав свій прапор на пароплаві «Катерина», маючи на буксирі дві рибниці. За ним ішов пароплав «Ретвизан», теж із двома рибницями

При підході до села Воскресенскому загін був зустрінутий дзвоном і триколірними російськими прапорами. Після того як суду загону пришвартувалися в пристані Воскресенского, Шуберт одержав доповідь командирів гарматних рибниць. Прибувши у Воскресенское, обидві рибниці рушили на веслах уздовж самого берега до села Ринок. Їм удалося благополучно передати на берег ящики з рушницями й патронами, а також звязатися зі Скляниным.

У цей час були помічені підходящі з моря три червоні пароплави. Обидві рибниці підтяглися впритул до берега й виготувалися до стрілянини. Тим часом пароплави, підійшовши, наскільки їм дозволяла осаду, стали на якір і, обстрілявши село, сталі звозити десант, очевидно, бажаючи покінчити із загоном Склянина. На дві невинні рибниці червоні не звернули ніякої уваги. Як тільки десант став наближатися до берега, обидві рибниці відкрили вогонь із гармат. Ефект був разючий, оскільки більшовикам і в голову не могло прийти, що на рибницях можуть бути пушки. Шлюпки з десантом повернули й під дружним вогнем з берега й з рибниць кинулися назад до своїх пароплавів. Червоні більше не намагалися висадити десант. Десантники спішно поринули на пароплави, ті знялися з якоря й пішли вморе.

5 липня Шуберт одержав відомості, що в Четырехбугорного маяка на фарватері в острова коштують червоні міноносці «Діяльний» і «Розторопний», і розвязав їх захопити. План захоплення полягав у наступному: у місцеве рибальське селище острова повинні були доправити за допомогою рибалок велика кількість спирту. Жителі селища обіцяли влаштувати гулянку з танцями й рясним узливанням. У цей час рибниці з переодягненими офіцерами й матросами Шуберта, збройними ручними гранатами й пістолетами, повинні були зненацька захопити міноносці, перебивши більшовиків, що залишилися на них,

Метою же війни було підписання…

Метою же війни було підписання миру, сполученого з територіальними придбаннями, пільгами в торгівлі й т.п. Засобом досягнення миру було знищення збройних сил ворога. За декількома роками війни між Швецією й Росією випливало років 50 миру, а то й 100–200 років. Те ж саме було й в інших європейських держав, наприклад, у Франції й Іспанії

Кримські ж татари робили набіги на сусідів практично щорічно. Вони ніколи не осаджували фортець і взагалі не прагнули до генеральних боїв з основними силами супротивника. Стратегічною й тактичною метою нападів було награбувати й благополучно відвезти награбоване. Регулярних військ кримські хани практично не мали. Військо в похід збиралося з добровольців. Як писав історик Д.І. Яворницкий, «недоліків у таких мисливцях між татарами ніколи не було, що залежало головним чином від трьох причин: бідності татар, відрази їх до важкої фізичної праці й фанатичної ненависті до християнам, на яких вони дивилися, як на собак, гідних усілякого презирства й нещадного винищування».

Історик Скальковский підрахував, що загальне число татар в XVIII столітті в Криму й ногайских степах становило 560 тисяч людей з них 280 тисяч чоловіків. Історик Всеволод Коховский уважався, що кримський хан для більших походів у християнські землі піднімав майже третину всього чоловічого населення своєї країни

А в середині XVI століття Девлет Гирею вів із собою на Русь і по 120 тисяч людей. Таким чином, у розбоях брали участь не кримські феодали, а властиво все без винятку чоловіче населення Криму. Це підтверджують запорізькі й донські козаки, що нападали на Крим під час походів хана на Росію. У Криму вони бачили дуже мало чоловіків, крім, зрозуміло, десятків тисяч рабів, викрадених з Росії, України, Польщі й інших країн

Для Кримського ханства Стамбул був фактично єдиним вікном у мир. Туреччина була єдиним скупником захоплених татарами полонених і награбованого майна (якщо не вважати викупу за бранців). І нарешті, Туреччина була «дахом» розбійницької контори «Гирею й ДО°». Не будь Оттоманської імперії, Росія й Річ Посполита, поодинці або обєднавшись, зуміли б покінчити із цією «конторою» ще в XVI столітті або, принаймні, в XVII столітті

Збереглося кілька послань турецьких султанів до кримських ханів з наказом тимчасово (на рік або два) утриматися від походів на Московську державу або на Річ Посполиту. Звязане це було, звичайно, не з людинолюбством султанів. Просто на той момент Туреччина вела важку війну на Дунаї або на перській границі, і султани були зацікавлені в нейтралітеті Росії й Польщі. У всіх випадках Гиреи давали султанам простодушна відповідь: «А чим я буду годувати своїх підданих?»

В 1616 г. після чергового набігу на Подолию хан Дженибек Гирею писав польському королеві Владиславу, похваляючись, що його орда знищила цього разу двісті сіл і містечок і що «кожний татарин захопив по семи й більше невільників, а про число худоби викраденого ніхто не знає… Воювати держави – це наша доля, успадкований нами від батьків, а вам де узятися за війну? Це не ваша справа».

Наші історики затверджують, що Русь із 1480 г.

Офіційною метою цих…

Офіційною метою цих експедицій був пошук морського шляху в Індію, оскільки сухопутні каравани зазнали постійним нападам з боку мусульман. Однак дуже імовірно, що Энрике, як Великий магістр підпільних тамплієрів, бачив прадавні фінікійські й арабські карти, на яких був позначений величезний незвіданий континент, розташований на захід від Азорських островів. Можливо, він бажав перевірити в справі свої кораблі й надати їхнім капітанам можливість набратися досвіду в далеких переходах уздовж берегів Африки, перш ніж відправити міжокеанську експедицію на пошуки загубленого материка. Як ми побачимо нижче, думка про подібне плавання прийшла Колумбу після контакту з тамплієрами в Португалії й на Азорах.

Інші кораблі із флоту тамплієрів відправилися в берегам Великобританії, прагнучи досягтися безпечних портів в Ірландії. Там вони вступили в контакт із лідером руху за незалежність Шотландії Робертом Брюсом, який вів війну проти англійців і їх прихильників. Брюс уже контролював значну частину території Шотландії, і на ній не діяли ні папські булли, ні влада Ватикану, оскільки сам Брюс був відлучений від Церкви за заколот. Він великодушно прийняв тамплієрів, які у свою чергу виявили йому підтримку в його кампанії проти Англії і її місцевих союзників

Хроніки повідомляють, що 24 червня 1314 року Брюс із шеститисячною армією протистояв двадцяти тисячам англійських солдатів у вирішальному бої при Баннокберне. Відваги й мужності повсталих не вистачало для того, щоб заповнити кількісна перевага супротивників, і чаша ваг схилялася на сторону англійців. У цей момент за арєргардом шотландців зявився взвод вершників, що вступили в бій під своїми власними прапорами. Коли англійці довідалися емблеми тамплієрів і побачили червоний восьмиконечный хрест на груди лицарів, вони звернулися в безладну втечу, поступившись перемогу Роберту Брюсу.

Після поразки англійців Шотландія стала незалежним королівством, що не мають яких-небудь зобовязань перед Татом. Орден тамплієрів існував там відкрите й придбав у власність ряд земельних наділів, більшість із яких перебували до півночі від Глазго. Тамплієри квітнули під захистом родини Сен-Клер, або Синклер, владетелей Росслина, високошляхетних дворян датського походження, що полягали в спорідненні з Вільгельмом Завойовником і Стюартами, королівським родом, до якого належала дружина Роберта Брюса, що правили в Шотландії з 1371 року, а в Англії з 1603 по 1714 рік

Тамплієри боролися під Баннокберном під командуванням Генрі Синклера, якому Брюс подарував князівство Росслин і Оркнейські острова. Деякі джерела вказують, що Синклер володів картами, складеними прадавніми финикийцами й арабами, на яких були позначені невідомі землі, розташовані на захід від моря Океан. Великий шотландський магістр розвязав спробувати досягтися цих земель, можливо повязаних зі зниклою Атлантидою, і відправив на захід більшу морську експедицію, про яку піде мова в одній з наступних глав. Інша частина його флоту вийшла у відкрите море без заданого курсу, можливо збираючись напасти у відкритому морі на католицькі кораблі

Свежие комментарии
    Июнь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930  
    Яндекс.Метрика