На главную

люди

Але люди Пелсерта були напоготові…

Але люди Пелсерта були напоготові, а частина екіпажа, як ми вже говорили, воліла дотримувати нейтралітет. Тоді вирішено було піти на провокацію

На кораблі перебувала заможна голландська дама Корнелія Лукреция Янc, яка їхала в супроводі служниці Жанте до свого чоловіка в Батавию. Капітан Якобc ще на початку подорожі звернув на неї увага, але дама відкинула його залицяння; після цього капітан перемкнув зусилля на служницю й швидко добився взаємності. Тепер Ієронім Корнелис повинен був розпустити слух, що Лукреция Янc відьма, і підмовити матросів вимазати її дьогтем (капітан навіть запропонував порізати їй особа бритвою, але Корнелис його від цього відговорив). Розрахунки був на те, що Пелсерт змушений буде вжити суворих заходів проти учасників цієї операції. Тоді за матросів заступляться інші члени екіпажа — між солдатами Пелсерта й моряками відносини були натягнутими

Увечері, коли Пелсерт лежав у себе в каюті, матроси на чолі зі старшим боцманом увірвалися в каюту Лукреции (двері були не замкнені — про це подбала Жанте) і витяглися її на палубу. Поглумившись над Лукрецией, вони потім вимазали її дьогтем і брудом. Священик, оказавшийся поблизу, кинувся до Пелсерту, який піднявся з постелі й викликав стражу. На той час, коли він добрався, підтримуваний помічниками, до палуби, солдати вже розігнали матросів, а пасажирки допомогли Лукреции повернутися вкаюту.

Пелсерт не сумнівався, що капітан, незважаючи на своє показне збурювання происшедшим і клятвені обіцянки строго покарати винних, є призвідником усієї цієї історії. У ту ж ніч Пелсерт запросив трьох вірні офіцерів на раду. На палубі, вимагаючи утопити відьму, шуміли матроси. Заарештувати їх значило зіграти на руку капітанові, залишити безкарними — підірвати дисципліну, додати змовникам упевненість

Пелсерт не встигнув прийти до якого-небудь розвязку. Тієї ж уночі «Батавия» налетіла на рифи в невеликого архіпелагу, що полягає зі скель і голих піщаних острівців, у декількох десятках миль від північного берега Австралії

Якобс повідомив Пелсерту, що негайної небезпеки кораблю немає й що він протримається на плаву принаймні до ранку, однак пасажирів і солдатів запропонував перевезти на берег. Першу спущену шлюпку розбило хвилями про борт, за місця в інших ішла бійка. Нарешті спустили благополучно шлюпку, у яку поспішили зійти Пелсерт і його офіцери; слідом за ними на берег відправився капітан. Старшим на потопаючому кораблі залишився Корнелис. Поки матроси, розбивши барила з вином, бенкетували, Корнелис підняв люк у підлозі каюти Пелсерта й спустився в комору, де зберігалися гроші й коштовності. Там він зламав скрині, надяг на шию масивний золотий ланцюг, прикрашену смарагдами, і покликав матросів. Ті в захваті набивали монетами кишені. Це входило в плани Корнелиса. Тепер матроси були звязані круговою порукою, тому що зробили одне із самих серйозних злочинів — запустили руку в скарбницю Компанії

Не відаючи про те, що діється на борті «Батавии», Пелсерт наказав у пошуках води обстежити острів, на який висадилися потерпілі аварія корабля. Води на острові не виявилося. Була послана шлюпка на сусідній клаптик землі, також оказавшийся безводним

На Дон відправилося не менш 10 тисяч «вільних людей»

На Дон відправилося не менш 10 тисяч «вільних людей». Але для відбиття турецької експансії й цього було мало.

У травні 1646 г. у Черкасск прийшов з Астрахані воєвода Семен Романович Пожарський із загоном з 1700 стрільців і 2500 ногайцев. Туди ж з Вороніжа прийшов воєвода Кондырев із трьома тисячами «вільних людей», набраних у Малоросії. Московські воєводи й козаки в 1646 г. ходили під Азов, але побрати його не змогли. Раніше думати треба було!

Тепер турки зробили Азов неприступною міцністю. Однак азовський гарнізон не міг перешкодити морським походам донських козаків. У кампанії 1646 і 1647 років козакам довелося повернутися назад із за сильних штормів на Азовському морі. Зате в 1651 г. донцы знову ограбували околиці Синопа, побравши 600 полонених, а по дорозі назад захопили три торговельні турецькі судна

В 1652 г. тисяча донських козаків під предводительством отамана Івана Багатого підійшла до околиць Стамбула. Верталися донцы додому з великим видобутком і по дорозі назад виграли бій з десятьма турецькими галерами

В 1653 г. донцы протягом трьох місяців спустошували південний берег Криму від Судака до Балаклави, а потім спалили Трапезунд

В 1655 г. дві тисячі донських і 700 запорізьких козаків побрали штурмом Тамань і два місяці тримали в страху весь Крим. У тому ж році інший загін козаків захопив Судак і Кафу. Козаки також намагалися зайняти околиці Батума, але невдало. Турецький мандрівник XVII століття Эвлия Эффенди писав, що козаки побрали міцність Гунию поблизу Батума. Але туди прийшов Гази Сиди Ахмед паша з більшим військом і раптово напав на козаків. Турки захопили козацькі чайки й 200 полонених. Іншим удалося укритися в міцності. Паша осадив міцність і цілий день безуспішно намагався побрати її штурмом. До вечора на допомогу туркам підійшло кілька тисяч місцевих горців. Маючи багаторазову перевагу в силах, що нападають завалили рів і стіни фашинами, під прикриттям вогню своєї артилерії ввірвалися в міцність і перебили козаків

В 60–70 х роках XVII століття кілька походів на басурман почав запорізький отаман Іван Дмитрович Сирко. В 1660 г. він робить морські походи на Очаків і Крим. Узимку й восени 1663 г. козаки під його початком напали на Перекоп і зруйнували міцність

Восени 1675 г. отаман Сирко разом з донським отаманом Фролом Минаевым, приведшим 200 козаків, і царським окольничим Іваном Леонтьевим (2000 стрільців) ходили на Крим. До них приєднався й загін калмицького мурзи Мазана

У Перекопу Сирко розділив своє військо. Одна половина війська вторглась у Крим, а інша залишилася в Перекопу. Козаки побрали Козлов (Євпаторію), Карасубазар (Білогірськ) і Бахчисарай і, обтяжені видобутком, відправилися назад. Хан Эльхадж Селимо Гирею розвязав напасти на, що верталися козаків у Перекопу, але був атаковано із двох сторін обома частинами запорізького війська й наголову розбитий

Козаки скоро рушили додому. Разом з ними йшло 6 тисяч полонених татар і 7 тисяч російських рабів, звільнених у Криму. Однак близько 3 тисяч рабів розвязали залишитися в Криму, причому багато хто з них були «тумы», тобто діти російських бранців, що народилися в Криму. Сирко відпустив їх, а потім велів молодим козакам наздогнати їх і всі перебити

, Що Залишилися ж 55 людей на…

, Що Залишилися ж 55 людей на своєму «маленькому гнилому барку, який чи навряд зміг би спливти далеко, не розвалившись надвоє», плили по вітру, поки не пристали до островів Лас Трес Мариас восени 1686 року

Роблес, підтверджуючи й доповнюючи твердження де Люссана про те, що буканьеры висадилися на берег у південній частині Мексики всього один раз, говорить, що три ворожі судна зявилися в берегів Гуатулько в липні 1686 року. У грудні 1686 року владі було повідомлено про якісь три судах, замічених неподалік від берегів Нуэва Галисии.

Вести про прибуття в регіон ще одного ворога викликали цілком передбачувану реакцію в Новій Іспанії. Гарнізони в декількох прибережних містах були посилені, а власникам ранчо був відданий наказ негайно повести вся рогата худобу в глиб країни. Вице король відправив невелике судно, щоб попередити про небезпеку манільський галеон, який в

181 той час повинен був відправлятися на Схід. Це судно підійшло до Сан Лукасу й 25 лютого 1687 року повернулося назад в Акапулько, не зустрівши ні піратів, ні галеона, тому що похід останнього був відмінний

Пірати на островах Лас Трес Мариас знайшли для себе прекрасний притулок, а також використовували їх як плацдарм для набігів на материк. Острова були ненаселені й рідко відвідувалися іспанцями, у яких до того ж було недостатнє судів для таких вояжів. На островах була прісна вода, величезна кількість риби, дичини й «густі гаї з більших кедрових дерев», які можна було використовувати для побудови пірог. Там же були зручні гавані й підходящі береги для кренгования судів. Мис Корриентес, розташований прямо за курсом проходження манільських галеонов, перебував на відстані 70 миль від островів. Буканьеры могли подолати цю відстань усього за один день

Очевидно, ремонтуючи своє невелике судно й поповнюючи флот пирогами, пірати провели на островах кілька місяців. Є відомості, що вказують на те, що на острови прибуло ще одне судно із групою піратів і приєдналося до них. Як видно, близько 40 французьких буканьеров, що обігнули Південну Америку на початку 1687 року на 100 тонному судні, у вересні приєдналися до групи піратів з островів Лас Трес Мариас. Більш пізні іспанські джерела оцінюють кількість буканьеров від 80 до 100 і більш людей. Перші активні дії з боку піратів у джерелах, що дійшли до наших днів, були датовано 1687 роком, тобто через рік після їхнього прибуття. Ці джерела згадують про дві набігах, один на Масатлан (точна дата невідома), а іншої на Навидад у вересні того ж року. «Більш ста» піратів ( згідно з іспанською версією) висадилися в порту Масатлан і пішли убік форту. Маленький гарнізон відступив, а буканьеры, опанувавши поселенням, перебували в ньому ще протягом трьох днів. У відповідь на відмову іспанців виплатити необхідний викуп пірати перед поверненням на свої судна спалили церква й усі будинку поселення. Це суперечить частим твердженням де Люссана, що французькі пірати поважали релігію й церкви. Можливо, у цій групі буканьеров перебувало трохи англійців. Другий набіг відбувся в затоці Навидад у середині вересня. Вісім пірог з піратами ввійшли в порт і побрали трохи заручників, зажадавши за їхнє звільнення 40 корів

Тич із девятнадцятьма людьми…

Тич із девятнадцятьма людьми біг на корветі й кинув якір у пологого берега неподалік від острова Окракок у Північній Кароліні. Тут було занадто дрібно для двох більших бойових кораблів, тому англійський капітан послав проти двадцяти втікачів два шлюпи із шістдесятьма збройними людьми. Між ними відбувся нерівний і запеклий бій, перешедшее в криваву різанину. Анличане втратили вбитими десять людей, і ще двадцять чотири виявилися поранені, а в Тича була вбита або важке поранена вся команда. Сам Чорна Борода останнім продовжував битися врукопаш і, по свідченнях очевидців, відважно пручався, незважаючи на 25 ножових і кульових поранень. Нарешті шабельний удар розкроїв йому голову

Бартоломью Роберту, щасливчик

Бартоломью Роберту, що відбувався зі знатної й заможної родини, що й уник бідності й переслідувань правосуддя, став піратом майже випадково. Проте він був одним із самих щасливих і багатих піратів Золотого століття, захопивши більше 400 кораблів усього за чотири роки. Іншою рисою, що відрізняє Робертса від його колег, була помірність у випивці й відмова від будь-яких азартних ігор, які були категорично заборонені на його кораблях. Незважаючи на настільки пуританські погляди, він, мабуть, був самим жорстоким із усіх піратських ватажків і віддавав перевагу залякуванню своїх жертв бійці, оскільки ця тактика дозволяла йому зберегти життя своїх людей і свою власну

Бартоломью Роберту народився в Уельсі в 1682 році й ще в дуже юному віці записався в англійський торговельний флот, де швидко дослужився до офіцера. В 1719 році він, у чині старшого помічника, ішов уздовж берегів Західної Африки на борті «Ровера», работоргового судна, яке направлялося зі своїм вантажем у Східну Індію. «Ровер» піддався нападу піратського корабля, капітан якого також був уродженцем Уельсу. Роберту був в_захопленні спритністю й безстрашністю, що нападали, і його співвітчизникові не склало великої праці переконати його приєднатися до піратів. Кілька тижнів через капітан загинув під час чергового абордажу, і команда обрала своїм новим проводирем Робертса.

Переконаний у тому, що всі ці події були знаком, возвещающим його дійсне призначення, Бартоломью Роберту з ентузіазмом узявся за діло. Його імя швидке стало відомим на африканських і американських берегах, також як і його кличка Чорний Барт, що одночасно є скороченням від імені Бартоломью й звертанням до баронета. У ній утримувався натяк на його аристократичне походження й на його темну й невблаганну жорстокість

Один з фахівців з історії піратства назвав Робертса «швидким і диким», затверджуючи, що « для досягнення своїх цілей він без коливань прибігав до катування й убивству». Гарною ілюстрацією цієї тези служить випадок, що відбувся в 1719 році, коли Чорний Барт неподалік від африканських берегів побрав на абордаж британський збройний торговельний корабель, який віз 80 рабів. Уся ситуація досить нагадувала той випадок, завдяки якому сам Роберту був звернений у пірати. Англійський капітан нерозсудливо вчинив опір, відмовившись здати корабель і віддати свій людський вантаж

Але отут Дрейка і його людей чекало серйозне випробування

Але отут Дрейка і його людей чекало серйозне випробування. «Золота лань» села на мілину, точніше кажучи, наскочила на підводну скелю. Судно зберігало плавучість, але положення було критичним. Залишатися на судні — значило загинути від голоду й розбитися про скелі, якщо вибухне шторм. Покинути його всій команді з пятдесяти восьми людей не представлялося можливим, оскільки єдина шлюпка вміщала лише двадцять людей. Але й цим двадцяти ніхто не узявся б гарантувати, що вони доберуться до населеної землі. Усі були вотчаянии.

Не розгубився один лише Дрейк. Він наказав викинути за борт частина вантажу: тюки із тканинами, вісім гармат і бойові припаси, мішки з борошном і т.п. Залишили лише золото й коштовності. У цей момент трапилося те, на що ніхто вже не сподівався. Стала прибувати вода, вітер змінився, і «Золота лань» звільнилася від полону. Плавання тривало

Тепер у Дрейка була лише одна турбота — уникнути зустрічі з португальськими кораблями, які, як він довідався, почали полювання за ним. Він розвязав іти навпростець через Індійський океан. Дули попутні вітри, і судно успішне просувалося вперед. Ні про які піратські набіги, напад на торговельні судна Дрейк уже не помышлял. Головне було в тому, щоб зберегти багатий видобуток і доправити її на батьківщину

Минули мис Доброї Надії, Канарські острова. Нарешті 26 вересня 1580 року «Золота лань» увійшла в гавань Плімута. Два роки й майже десять місяців пройшло з початку кругосвітньої експедиції, і Дрейк став першим капітаном, який зробив це плавання (адже Магеллану особисто це зробити не вдалося — він загинув у середині шляху).

Важко уявити, з якими почестями зустрічали Дрейка на батьківщині. Сама королева вдостоїла його аудієнції й звела «свого пірата», як вона його називала, у лицарську гідність. Дрейк став одним із трьохсот людей, хто носив тоді в Англії це звання

А що стало з багатствами, які Дрейк привіз на « Золотої лані»? Ними розпорядилася королева. Вона розвязала так: після реєстрації, зважування й упакування всіх скарбів Дрейк має право побрати свою частку — десять тисяч фунтів стерлінгів. Стільки ж він повинен роздати членам свого екіпажа. Решта в найсуворішій таємниці відвезти Втауэр.

Сюди було доставлене золото, срібло й дорогоцінні камені. У таємниці зберігалася й загальна вартість видобутку. Але можна із упевненістю сказати, що сума була досить значна — близько шістсот тисяч фунтів стерлінгів на тодішні гроші. Природно, королева не забула й себе, їй дісталася левова частина. Не залишилися внакладе й пайовики «синдикату». Бариш кожного з них склав чотири тисячі сімсот відсотків їх внесків вэкспедицию.

Одним словом, усі були задоволені, за винятком іспанського короля Пилипа II. Через свого посла він зажадав повернення захоплених Дрейком цінностей, а заодно вимагав надіслати і його голову. Але відповіді посол не дочекався. Тоді іспанці розвязали помститися піратові. Купці, що постраждали від Дрейка, замислили його вбити. Їх підтримав Пилип II — він особисто обіцяв 20 тисяч дукатів тому, хто піймає Дрейка або принесе йому його голову. Але змова провалилася, і Дрейк залишився живим і непошкодженим

Свежие комментарии
    Октябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика