На главную

корабль

Іншими знаменитими кораблями…

Іншими знаменитими кораблями XVI-XVII століть були карраки з Макао. Карраками їх називали голландці й англійці, а португальці, яким належали ці кораблі, іменували їх так само, як іспанці манільські галеоны, — нао.

Відрізнялися карраки від манільських галеонов тим, що були крупніше, — їх, мабуть, можна було назвати найбільшими з європейських судів. Каррака була слабко або взагалі не збройна, її морехідні якості були ще гірше, чим у манільського галеона, зате вона була дуже стійка в шторм і вважалася майже непотопляемой.

Цікава еволюція розмірів каррак. До 1540 року вони були водотоннажністю триста-чотириста тонн, тобто не так уже й великі. Років через пятнадцять їх водотоннажність виросла до девятисот тонн, причому вони майже завжди були перевантажені, і їх міг наздогнати в море будь-який корабель. Після того як трохи каррак загинуло від рук піратів, король Португалії Себастьян видав в 1570 році указ, по якому водотоннажність нао не повинне було перевищувати чотирьохсот пятдесяти тонн. Але коли Португалія була приєднана до Іспанії (в 1581 році), про цей указ швидко забули. Бажаючих навантажити корабель своїми товарами була багато, і поступова водотоннажність каррак стало знову збільшуватися й до кінця століття досяглося тисячі двохсот тонн. Знаменитий корабель «Свята Тереза», знищений голландцями в 1639 році, був навіть трохи більше, а захоплена англійцями в Азорських островів каррака «Богородиця», що вертався з Індії, мала водотоннажність тисячу шістсот тонн — не так уже мало й по сучасних мірках

Як і галеоны, португальські карраки були найчастіше чотирипалубними, чому їх і прозвали пізніше деревяними вежами. Для будівлі каррак у Бірмі купувалося тикове дерево, яке майже не боїться хробака; у доповіді, посланому з Маніли в Іспанію в 1619 році, говорилося, що кораблі, побудовані в Португальській Індії, не тільки значно дешевше, чим побудовані на Філіппінах, але можуть служити вдесятеро довше. Самої знаменитої з португальських каррак була «Пять ран Христа», побудована в Гоа, яка зробила між 1560 і 1584 роками вісім подорожей у Європу — рекорд, майже немислимий для техлет.

Раз у році, у квітні або травні, каррака вантажилася в Гоа тканинами, склом, годинником, португальськими винами, бавовною й іншими індійськими і європейськими товарами. Потім вона брала курс на Малакку, де частина вантажу обмінювалася на пряності, сандалове дерево, алое та інші рідкості із Сіаму й Малакки. Подальший розклад руху залежав від того, чи встигне корабель захопити попутний мусон. Прибувши в Макао й розвантажившись, каррака стояла там довго — іноді до року, тому що для подальшого плавання необхідно було обміняти привезені товари на китайський шовк, на який був великий попит у Японії. Оскільки в ті часи пряма торгівля між Китаєм і Японією була закрита, португальці були основними посередниками між цими країнами. Шовк закупався на ярмарку в Кантоні (Гуанчжоу), яка проходила двічі в рік — у січні й червні, і доставлявся на джонках Вмакао.

Час якого весь екіпаж корабля, крім нього, вигин»

Час якого весь екіпаж корабля, крім нього, вигин».

У цьому заголовку, надзвичайно довгому, як було тоді прийняте, обертає на себе увага наступна. По-перше, те, що герой Дефо виявився на острові біля устя ріки Оріноко. Що ж стосується років, проведених героєм книги на острові, те Дефо просто побільшав їхнє число, бажаючи, очевидно, поставити свого Робинзона в більш тяжкі умови

Інакше обстоит справа із причинами, що спонукали автора перенести місце дії роману

Письменник перемістив свого героя з Тихого океану з острова Мас-А-Тьерра в Атлантичний, в устя ріки Оріноко. Невідомо, який саме острів мав на увазі автор книги, адже в ній жодного разу не згадується його назва. Проте Дефо мав на увазі цілком реальну землю

Помніть початок роману: Робинзон Крузо відпливає із Бразилії. Ледь корабель перетнув екватор — вибухнула бура, вітер відносить його усе далі на північ. Екіпаж намагається тримати курс на острів Барбадос у Карибському морі. Але ураган кидає судно на мілину близько незаселеного острова. Що ж це за земля? Її географічні координати, які повідомляє Дефо, майже збігаються з координатами острова Тобаго

Дефо обрав цей район тому, що він був досить докладно описаний у тодішній літературі. Сам письменник ніколи тут не бував. Він задовольняв фактами, узятими в таких книгах, написаних королівськими піратами, як «Відкриття Гвіани» Уолтера Рэли, «Нова подорожі навколо світу» і «Щоденник» Вільяма Дампьера, у книзі корсара Джона Пойнца й інших. Відомості, почерпнуті в цих піратів-мореплавців, допомогли Дефо створити достовірну книгу

Сьогодні три крапки на земній кулі повязані з іменем Робинзона Крузо. Для того щоб відвідати їх, треба зробити довгу подорож, обїхавши майже полсвета.

У шотландському містечку Ларго в ніші стародавнього будинку, у якому жив Селькирк, ви побачите памятник, споруджений в 1885 році одним з нащадків моряка, що послужив прототипом знаменитого літературного героя

На Мас-А-Тьерра — «Острові Робинзона Крузо» вам запропонують піднятися на вершину Ель-Юнке, де перебував спостережливий пост Селькирка, і вкажуть на бронзову меморіальну дошку, установлену англійськими моряками в 1868 році — « На згадку про Олександра Селькирке, що прожив на цьому острові в повній самітності чотири роки й чотири місяці».

На Тобаго покажуть готель «Робинзон Крузо», «Печеру Робинзона» і інші визначний памятки. Втім, за право називатися «Островом Робинзона Крузо» обоє ці острови — Мас-А-Тьерра й Тобаго — з рівним успіхом боролися довго й завзято. Дискусія ця не настільки отвлеченна, як це може здатися спочатку. У причинах, що породили її, неважко розглянути цілком матеріальну основу. Мова йде про туризм і принесених їм доходах. Яку, скажемо, роль він відіграє на острові Тобаго, можна собі представити, якщо врахувати, що на 36 тисяч жителів цього острова в рік доводиться 30 тисяч туристів

У наші дні спор між островами одержав юридичне завершення. Чилійський уряд на початку шістдесятих років нашого століття офіційно перейменувало острів Мас-А-Тьерра в острів Робинзона Крузо, а сусідній з ним названий на честь шотландського моряка островом Олександра Сель-Кирка

ВІЛЬЯМ КИДД,

або ЗАГАДКА ОСТРОВА ДУБА

Матроси з піратського корабля…

Матроси з піратського корабля кричали, що, якщо їх командира не звільнять, вони будуть битися до останнього. Фоогта не звільнили, матроси ще якийсь час покричали й здалися. Їх перемішали з матросами великого корабля, і тільки Фоогта залишили в кайданах до повернення в Геную, щоб там відправити його на галери

Через зупинку на Мадагаскарі кораблі добралися до Суматри лише в червні 1649 року. Там виміняли й купили деяка кількість перцю, а потім «захопили дві китайські джонки, увесь народ з них зстрибнув у море, за винятком жінки, яку зґвалтували й збезчестили італійці, а офіцери нічого не змогли зробити, щоб перешкодити цьому».

Потім новий епізод: « 28-го ми знялися з якоря й по шляху опанували двома китайськими джонками, навантаженими перцем, сандаловим деревом, камфорою й прочим».

Далі: « 29-го ми прибутки в Индрапуру, де закупили свіжих припасів. Ми розраховували захопити тут ще кілька джонок, але обманулись, тому що вони вже спливли».

Із цих діловитих заміток вимальовується типова картина торговельної експедиції європейців середини XVII століття. Якщо прагнеш — торгуй, якщо є можливість — забирай усі безкоштовно. Якщо ж ти уступаєш у силі супротивникові — біжи або сам ставай жертвою

И генуэзские кораблі стали жертвою більш сильних піратів дуже скоро.

Уже 2 липня вони зустріли в море голландську ескадру із чотирнадцяти судів і після переговорів ( але ж командували генуэзскими кораблями голландці) здалися в полон. Цікаве зауваження Стрейса, що «матроси нічого не мали проти цього розвязку. Серед них після повстання на Мадагаскарі не було єдності, а, навпаки, тривала стара ворожнеча; вони щодня обсипали один одного лайкою й важкими обвинуваченнями; у цій ворожнечі вони так набридали один одному, що охоче розсталися б, і чому скоріше, тем краще, і тепер до цього представився зручний випадок. Так голландський флот захопив гарний улов без найменшого опору».

У Батавии голландців відвели на гауптвахту, а іноземців залишили на борті. Потім італійці пішли на португальському кораблі в Гоа, а гамбуржцы й інші відправилися додому або залишилися в Батавии. Тим часом хтось (Стрейс уважається, що один з бандитів, опасавшийся викриття) отруїв командира Яна Маасу. Втім, голландців недовго тримали на гауптвахті: через два тижні їм наказали написати смиренні прохання генерал-губернаторові з вибаченнями за те, що служили католикам. Після закінчення цієї комедії всім ним заплатили платня й мобілізували на службу Компанії. Таким чином, захоплення генуэзских судів приніс голландцям подвійну вигоду. Вони одержали гарні кораблі з більшим запасом продовольства й зброї й побільшали більш ніж на сто людей свої сили в Нідерландській Індії. Уже 15 січня наступного року вітрильний майстер Ян Стрейс зійшов на палубу компанійського корабля «Чорний ведмідь» і відправився на ньому Всиам.

До кінця XVII століття від колишньої могутності Португальської імперії залишилися тільки сліди, але сліди ці були досить помітними. Португальці контролювали величезні території — Бразилію, Анголу, Мозамбік, зберігали важливі бази — Гоа, Макао, Тимор і багато інші

Датский боевой корабль

Датский боевой корабль

Датские боевые судна изготовлялись по технологии викингов: каждый корабль имел обшивку из качественных пород деревьев, а также отличался хорошо отшлифованным и промазанным нефтью днищем. Судно легко опознавалось по характерному навесному рулю.

Касательно мачты, то она располагалась точно по центру судна, такая технология предусматривала возможность установки больших парусов прямоугольной формы. В среднюю силу ветра судна могли развивать скорость без участи гребцов в 4 узла, с учетом работы весел скорость судна достигала 6 узлов.

Стоит отметить особую конструкцию паруса – его площадь можно было уменьшать или увеличивать (если требовалось увеличить маневренность, площадь паруса уменьшалась, если скорость – увеличивалась).

Палуба судна условно делилась на два части: боевую и рабочую зоны. Боевая часть возвышалась над основным корпусом, что увеличивало точность стрельбы лучников по врагам. Стоит отметить, что боевая зона занимала добрую половину судна, на которой располагалось от 20 до 40 стрелков.

Внешний корпус судна украшался различными декорациями: это могли быть стилизованные рисунки природных мотивов или мифические существа. Довольно часто датчане украшали свои корабли рисунками животных. С особым уважением древние датчане относились к морским драконам – их голова на корме или передовой части часто украшали датские боевые корабли, символизируя силу духа и мощь дракона.

На мачте располагался наблюдательный пункт, который назывался «воронье гнездо», в нем находилось несколько человек или лучников.

Датские военные корабли не имели таранов, поэтому вражеские судна уничтожали при помощи абордажа (датские воины славились своей силой в рукопашных стычках). За счет маневренности и быстроходности считались грозным оружием в руках датских королей.

Линейный корабль

Линейный корабль

Первоначально линейными кораблями назывались крупные военные корабли с тремя мачтами. Они имели большое водоизмещение, были очень хорошо вооружены и несли команду до 700-800 человек. Их строили с XV||| и практически до конца X|X века. Эти корабли были деревянными.
Линейный корабль

Им на смену пришли большие бронированные крупнотоннажные военные корабли, со значительным артиллерийским вооружением, предназначенные для поддержания военных действий на суше огнем с моря. Название «линкор» или «линейный корабль» они унаследовали от своих парусных предков.
С возникновением металлических кораблей появилась идея сделать их непробиваемыми для вражеских снарядов. С этой целью корабли укрепляли броней, так появились броненосцы. Следующим этапом развития стало появление английского корабля «Дредноут» («Неустрашимый»), имя которого стало нарицательным. Но искусство военного кораблестроения не стояло на месте и на смену дредноутам пришли другие суда — линкоры.
Линейный корабль

К моменту начала Первой мировой войны были построены первые линкоры класса «Орион». Они отлично показали себя в морских сражениях. Следом за Англией строить линкоры начали Германия, Франция, Россия и другие страны. На производство линейных кораблей в России и Японии большое влияние оказала русско-японская война.
Линейный корабль
После Первой мировой войны предпринимались попытки ограничить строительство линкоров, тем не менее к началу Второй мировой основные страны-участницы конфликта имели значительный флот. В СССР строительство линкоров столкнулось с рядом трудностей экономического характера и отсутствием специфических знаний. Вторая мировая война оказалась началом конца линкоров — возникла дальняя авиация, против которой линейные корабли были практически беззащитны. Огромную роль в уничтожении линкоров сыграл и подводный флот.
Эра линкоров завершилась к концу XX века. Им на смену пришли авианосцы. Уцелевшие линейные корабли используют в основном как штабные суда.

Свежие комментарии
    Июнь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930  
    Яндекс.Метрика