На главную

команда

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша. Йому стукнуло сорок шість, з них двадцять років він борознив морські простори. Він говорив: «Я обвінчався з морем двадцяти шести років. Сподіваюся, що обвінчаюся зі смертю не раніше сімдесяти». (Строку цього він не досягся — умер в 52 року.)

Вітер сприяв плаванню. Треба було встигнути пройти екватор і при осінніх вітрах проскочити «ревучі сорокові».

Благополучно минули острова Зеленого Мису, пройшли уздовж Африканського узбережжя й нарешті повернули убік Бразилії. Плавання проходило без особливих пригод. Користуючись відносним спокоєм, Кавендиш, памятуя наказ королеви, становив карту берегів, заміряв глибини й швидкість плинів, відзначаючи все це в журналі. Поступово матроси, що жадають сьогодення справи й багатого видобутку, почали дратуватися. Кавендиш заспокоював їх, обіцяючи, що, коли пройдуть Магелланов протока, їм буде чому зайнятися, треба, мол, ще небагато потерпіти

Різдво застало кораблі на підході до протоки. До цього моменту припаси закінчувалися, доводилося їсти протухлу солонину й пити затхлу воду. А отут ще одна напасть обрушилася на моряків. У районі Рио-Гальегос їх наздогнав жорстокий шторм. Видалося, «ревучі сорокові» тільки й чекали моменту, щоб обрушитися на мореплавців

На щастя, їм удалося укритися в тихій бухточке й перечекати буру. Після чого, 6 січня 1587 року, Кавендиш відважно ринувся по протоці. Точної лоції, у нього не було, доводилося плисти майже наосліп по звивистому фарватеру. Пройти цей лабіринт не вдавалося судам, відомим кращими керманичами. Тільки великий Дрейк якимсь дивом проскочив крізь нього. Іспанці володіли картою фарватеру, але по декрету, виданому королем, ці відомості були оголошені державною таємницею. Після удачі Дрейка король Іспанії наказав побудувати в протоці форт і в такий спосіб замкнути його. На скелястий берег висадили чотириста солдатів, і почалося будівництво. Земля була непіддатлива, клімат мало сказати суворий. Проте форт побудували, звели зміцнення. І все це пишно назвали Містом короля Пилипа. Крім солдатів, у місті залишилися колоністи, серед них були навіть жінки

Усього два роки проіснувала ця колонія в протоці. Потім скінчилися продукти, а виростити що-небудь на камянистому ґрунті так і не вдалося. Ще б! Вічний вітер і такий холод, що бризи на лету перетворювалися в крижані краплі. Ні полювання, ні риби — її в протоці не виявилося. Ні дерев, навіть розвести вогонь було нема чим. Доводилося збирати колоди, які шторм викидав на берег, тому кожне поліно було на вагу золота

Потім почалися хвороби — страшні цинга й дизентерія. До цього додалася ще одна напасть — набіги індіанців. Треба було раз у раз відбивати їх. У першу зиму вмерло більше половини населення, потім ще сімдесят людей. Залишилося всього ледве більше двадцяти. На батьківщині про них забули — у Європі йшла війна, створювалася «Непереможна армада».

Коли Кавендиш проходив повз це так зване Місто короля Пилипа, ці двадцять нещасних, забутих, голодних і майже голих (одяг давно постарів) іспанців ніякого опору йому не виявили. Вони запекло махали руками, уставши на коліна, благали побрати їх ссобой.

Команда здалася без бою, і…

Команда здалася без бою, і майже всю її Тич побрав на борт свого корабля, а на барк направив своїх людей на чолі зі штурманом Израэлем Хэндсом.

Таким чином, у Тича склалася невелика ескадра із трьох кораблів, що стала грозою для багатьох судів у районі Вест-Індії

Один за іншим він захоплював усі нові кораблі з багатим видобутком. Одного разу Тичу дісталося судно, на якому серед пасажирів була дівчина-ірландка по імені Мэри Блад. Вона з першого погляду сподобалася Тичу. Вражений красою й ростом дівчини — 190 сантиметрів, пірат запропонував їй руку й серце. Мэри прийняла його пропозицію й перейшла на борт судна свого нареченого. У якості весільного подарунка пірат підніс своєї улюбленої цілий корабель

Вони одружилися. Так Мэри стала пираткой і знаходила в цім ремеслі велике задоволення. Особливо коли вдавалося захопити коштовності — вона обожнювала ювелірні вироби. Уважається, що разом із чоловіком вони награбували скарбів більш ніж на сімдесят мільйонів доларів, закопавши їх у берегів Північної Кароліни. Правда, скарб не знайдений і донині. Подальша доля Мэри зложилася так: одного разу при захопленні іспанського торговельного судна вона закохалася в молодого гарного бранця й бігла з ним у Перу. Тич так і не зміг відшукати її, щоб помститися за віроломство

Награбоване збували в Північній Кароліні — на східному узбережжі Америки. Місцеве населення було зацікавлено в дешевих товарах (пірати збували видобуток за непридатними цінами). І губернатор Чарлз Иден ставився до піратів досить прихильно.

Якийсь час Тич розбійничав неподалік від узбережжя, а потім наважився на зовсім уже нахабну акцію: увійшов у порт Чарлстон, заснований в 1670 році на південно-сході Північноамериканського континенту. У порту перебували вісім судів. Тич захопив їх. Самим коштовним трофеєм став корабель із бавовною, призначеним для Лондона. На борті виявилося багато багатих пасажирів, і серед них навіть член міського самоврядування хтось Роджер.

Тич призначив пасажирам викуп. А тому що в нього на борті скінчився запас медикаментів, він розвязав викуп побрати ліками, бинтами й т.п. Для цього й придався Роджер. Тич відправив його із трьома піратами й ще одним полоненим на берег з вимогою до владі: крім викупу за людей і кораблі, надати ще й медикаменти. Пірат пригрозив: якщо не буде виконана його вимога, він обезглавить усіх полонених, а голови пошле губернаторові

Міська рада розвязала задовольнити вимогу пірата. У свою чергу Тич стримав слово, відпустив Полонених і повернув кораблі. Природно, перед цим він наказав занурити на свій корабель усі дорогі товари й цінності. Тільки золота й срібла було захоплено на тисячу пятсот фунтів стерлінгів

Після цього Тич задумав підступний план: з невеликою кількістю найбільш вірних йому людей кинути команду, попередньо обдуривши її при розділі видобутку

Біля одного невеликого острівця він посадив свій корабель на ґрунт, нібито для ремонту, і велів витягтися для тієї ж мети на берег два інших. Сам же із сорока матросами непомітно втік на баркасі. Побрав курс до Північної Кароліни в розрахунках, що губернатор віднесе до нього «з розумінням». І не помилився

З його слів, команда буканьеров…

З його слів, команда буканьеров нараховувала 92 людину й мала маленьке судно з 8 знаряддями й велике каное з 24 веслами. Пірати сказали йому, що були послані в ці краї королем Франції, також їм була підслухана розмова, з якої він довідався, що буканьеры збираються повернутися в Перу, а потім плисти на Філіппіни

Але, судячи з даних, що дійшли до нас, пірати сконцентрували свою увагу на невеликому регіоні, що перебуває в безпосередній близькості від островів Лас Трес Мариас. У середині 1689 року єпископ Гвадалахари писав, що їх набіги спустошили провінції Акапонета й Сентикпак, які «тепер майже зруйновані, хоча колись вони були дуже багаті й квітнули», і що вони завдали великої шкоди руднику Вросарио.

У травні 1689 року французи покинули береги Акапонеты, звільнивши всіх бранців, за винятком трьох чоловіків, одним з яких був францисканский священик. Нам невідомо, чи одержали вони необхідний викуп. Пізніше в тому ж місяці вони підійшли до берегів Салагуа, де звільнили францисканця й ще одного заручника

18 липня 1689 року флот вице короля знову вийшов з Акапулько. Цього разу ескадра складалася із трьох судів, на борті яких під командуванням генерала Андреса де Арриолы перебувало 327 солдат і моряків. Флоту був даний наказ захопити піратів за всяку ціну. Вони зайшли в Салагуа й Навидад, 18 серпня підійшли до мису Корриентес, потім увійшли у води затоки Бандерас і поплили до островів Лас Трес Мариас. Тут вони провели три дні, ретельно оглядаючи гавані, але буканьеры зникли. 24 серпня в Матанчеле до Арриолы дійшли слухи, що незадовго до цього піратів бачили на ріці Яки й що потім ті направилися в Ла Пас, у Нижню Каліфорнію. Іспанський флот кинувся на північ і в середині вересня підійшов до ріки Яки. Там він був наздоженуть ураганом і віднесений назад до ріки Синалоа. Імовірно, Арриола розвязав не переслідувати піратів у Каліфорнії. Він вернувся на південь, ще раз підійшов до островів Лас Трес Мариас наприкінці жовтня, а 20 листопада кинув якір в Акапулько. Він прийшов до думки, що пірати вже покинули ці краї й перебувають на шляху до Перу. Манільський галеон, як видно, без усякого ескорту досягся берегів Акапулько 19 грудня 1689 року

Нам мало що відомо про подальші дії піратів з Лас Трес Мариас. Вони були занадто нечисленні для того, щоб почати спробу захоплення манільського галеона. В окрузі вже не було місць, на які можна було б робити набіги, і тепер, коли їх було так мало й вони перебували одні серед ворожого моря, у них не було ніякого бажання боротися з іспанським флотом. Цілком імовірно, що буканьеры поплили в Нижню Каліфорнію, щоб кренговать своє судно, перед тем як направитися на південь. Єзуїт П. Сигизмундо Тараваль, який, як видно, писав в 1740 х роках, говорить, що острів Пичелингов (близько Ла Паса) був названий на честь пірата, який «давным давно, ще до завоювання», кренговал там своє судно. Під завоюванням, імовірно, мається на увазі захоплення Каліфорнії єзуїтами, починаючи з 1697 року

На початку 1691 року якісь рибалки, що відвідали острови Лас Трес Мариас, знайшли залишки верфі й тай никнув із провізіями, залишений піратами, що може вказувати на те, що вони виплили безпосередньо з Ла Паса, не бажаючи

Далі команда повернулася у Валь…

Далі команда повернулася у Валь де Бандерас, щоб поповнити запаси води, і 10 квітня 1686 року піратські судна покинули мис Корриентес, почавши тривалий шлях через Тихий океан. Команда Свана підняла заколот на Філіппінах, і незабаром після цього Сван був убитий. Дампье й інші члени команди досяглися берегів Англії на іншому судні

Після того як Тоунлей розстався зі Сваном, він був помічений іспанцями в берегів Закатулы на початку лютого 1686 року. Кілька днів через в 20 лігах від Акапулько він висадив на берег полонених і спалив свій барк. Можливо, він зробив це тому, що той був у поганому стані, або тому, що більше не потребував його із за зменшення чисельності команди. Четверо з людей Тоунлея де те в районі цих місць були захоплені іспанцями й у квітні переправлені в місто Мехіко. Наступного разу Тоунлей і його команда попадають у поле нашого зору в березні 1686 року, коли вони ввійшли в затоку Никоя.

Франсуа Гронье, якого ми залишили з 340 французькими буканьерами на острові Коиба в липні 1685 року, можливо, був одним із самих невдачливих капітанів за всю історію піратства. Коли англійці покинули його, у Гронье було три невеликі судна й кілька пірог. Проблема, що турбувала його найбільше, полягала в тому, щоб вчасно знайти достатню кількість продовольства, щоб позбавити свою команду від голоду. Кілька іспанських поселень уздовж узбережжя Верагуа привели в бойову готовність, по берегу виставили спостережливі пости, а вся рогата худоба з узбережжя вивели усередину країни. Щораз, коли спостерігачі зауважували буканьеров на обрії, місцеві жителі в поспіху залишали свої житла, несучи все продовольство й коштовні речі й знищуючи все, що змушені були залишити

Гронье не дозволяв своїм людям витрачати дорогоцінний порох на полюванні, і, як видно, вони не були митецькими рибалками, тому завжди перебували на грані голодування, так що питання продовольства для них завжди був актуальний

У серпні-вересні 1685 року Гронье з 120 піратами команди зробили набіг на ранчо, розташоване на узбережжя, і відвезли із собою два барки, вантажені зерном, яке голодні пірати цінували вище золота. Під час відсутності цієї групи їх товариші другий раз за два місяці напали на Пуэбло Нуэво, але не знайшли там нічого, що представляло б для них цінність. На початку вересня пірати розграбували фабрику по переробці цукрового очерету близько Сантьяго Верагуа. 8 жовтня, після того як буканьеры відремонтували й очистили свої судна, вони покинули острів Коиба й через два тижні підійшли Креалейе.

До 1 листопада погана погода не дозволяла їм увійти в гавань на своїх каное. Пізніше, увійшовши в неї, вони побачили напівзруйновані бруствери уздовж берега, а потім їх погляду стала покинута й спустошена Реалейя – результат недавнього набігу англійців. Вони продовжили свій шлях. По дорозі до Леона пірати були попереджені, що місто перебуває під захистом 2 тисяч солдат, тому розвязали повернутися до своїх судів і 10 листопада покинули гавань. Протягом декількох наступних днів команда робила набіги на спустошені ферми уздовж узбережжя

При загальній чисельності команд…

При загальній чисельності команд, що становить близько 120 людей, Клиппертону й Шелвоку було б логічно, навіть необхідно, обєднати свої сили. На борті «Jesus Maria», при великій кількості награбованого майна, дуже гостро відчувалася нестача продовольства, у той час як на борті «Success» спостерігалася прямо протилежна картина. Манільський галеон «Santo Christo de Burgos» з декількома мільйонами песо сріблом на своєму борті саме в цей час готувався до далекої подорожі й повинен був від дня на день покинути Акапулько. Іспанці знали, що приватиры перебували поблизу, і почали свої звичайні запобіжний заходи, але блискавична й смілива атака двох судів у той час, коли галеон залишав порт, могла завершитися успішно. Але саме в цей критичний момент Клиппертон і Шелвок знову посварилися й команди розійшлися, незважаючи на те що обидві побрали той самий курс на північ. Розділившись в острова Кано, вони в межах видимості один одного пройшли повз Акахутлы, Гуатулько й Пуэрто Анхеля.

23 березня обидві команди підійшли до берегів Акапулько, а їх капітани нарешті те домовилися спробувати разом захопити галеон. Однак одмінний своєю мінливістю Клиппертон незабаром розвязав залишити цю витівку й захопити галеон самотужки у Філіппінських островів. У ніч на 28 березня, приблизно за тиждень до того, як манільський галеон вийшов з порту Акапулько, «Success» покинув команду Шелвока й, почавши свій довгий шлях через Тихий океан, два місяці через досягся острова Гуам. У Китаї команда покинула Клиппертона, і його судно було приречено. В 1722 році він добрався до Європи на голландському судні й кілька днів через умер

Тим часом Шелвок, випробовуючи гостру нестачу продовольства й запасів питної води, вернувся на південь. І квітня в берегів Акахутлы він захопив 300 тонне судно «La Sacra Familia» («Святе Сімейство»). На борті цього судна було шість знарядь, і, тому що воно було в набагато кращому стані, ніж «Jesus Maria», Шелвок разом зі своєю командою, залишивши останнє напризволяще, пересів на трофейний корабель

Ще перебуваючи в берегів Акахутлы, англійці були проінформовані, що війна між Іспанією й Англією завершилася, і відтепер іспанські влади будуть ставитися до них не як до приватирам, а як до звичайних піратів розбійникам. Алькальд мер провінції Сонсонат умовляв каперів здатися владі, але умови, висунуті їм, здалися Шелвоку малопривабливими, і команда побрала курс убік Панами. Запаси питної води на судні виснажувалися, і в затоці Амапала команда витратила два дні на її пошуки. Але старання їх виявилися пошук. Літописець, що описує ці події, запевняє, що команда протягом декількох днів, будучи на грані розпачу, пила навіть власну сечу. Нарешті 6 травня удача посміхнулася їм, і на острові Кано вони знайшли воду. А шість днів через пірати вже були в острова Коиба, де знову поповнили запаси води й деревини

Тепер пірати приватиры, украй стомлені нескінченними круїзами, уже всерйоз подумували про капітуляцію. Але 26 травня вони захопили барк із продовольством, що йде із Чирики, капітан якого погодився бути лоцманом по шляху Кпанаме.

Свежие комментарии
    Июнь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    2627282930  
    Яндекс.Метрика