На главную

коля

Коли ж зрозумів, що це…

Коли ж зрозумів, що це брандер і його ціль — підірвати іспанське судно, було вже пізно. Адміральський корабель спалахнув, як сірник, і не багатьом удалося урятуватися

Подальше, як говориться, було справою техніки. Іспанці, побачивши загибель флагмана, підпалили свої кораблі й поспішили укритися в міцності. Пірати виготувалися було штурмувати її, але, помізкувавши, зваживши свої шанси ( у них не було ні гармат, ні облогових сходів), віддали перевагу ретируватися, втративши тридцять людей убитими й чотири десятки пораненими. Серед полонених, захоплених Морганом, виявився один штурман. Коли йому пригрозили розправою, він розповів, що на потопленому кораблі, який був підпалений брандером, перебувало сорок тисяч піастрів і срібні злитки. Морган негайно розпорядився витягти цей скарб із моря, благо воно виявилося тут неглибоким. Удалося підняти із дна дві тонни злитків срібла й монет

Тим часом Морган послав іспанцям ультиматум: негайно заплатити викуп за місто, інакше він спалить Маракайбо. Поки іспанський генерал роздумував, жителі, не запитуючи його, почали переговори з Морганом і погодилися на викуп у двадцять тисяч піастрів і пятсот голів худоби. Пірати перебили череду й засолили мясо

Тепер піратським кораблям залишалося мирно вийти з гавані, минаючи міцність із її грізними пушками. Але командир іспанців дон Алонсо геть-чисто став проти цього. Він сподівався побрати реванш за загибель своїх судів. Навіть благання жителів міста не змусили його перемінити розвязок. Він був непохитний

Морган довідався про це й зрозумів, що просто так йому не вийти з гавані в море. І тоді він пішов на хитрість. Частина піратів поринула на каное й висадилася на берег. Іспанцям у міцності було ясне, що готується штурм із суши й, очевидно, відбудеться це вночі. Тому захисники міцності перекинули всю важку артилерію на іншу сторону, звідки, як вони думали, випливало очікувати нападу. Сюди ж перевели й більшу частину гарнізону

Цього-Те й очікували пірати. Вони непомітно повернулися на кораблі й у темряві, що настала, підняли якорі. Користуючись плином і сприятливим вітром, пропливли повз міцність, повз мовчазні гармати. Коли іспанці отямилися й повернули їх убік моря, пірати вже були поза досяжністю й побрали курс додому, на Ямайку

Завоювання Панами

У Порт-Ройял Морган повернувся в ореолу слави й з багатим видобутком. Про нього йшла поголоска, як про самого щасливого й досвідченого капітана серед піратів. Він був уже настільки багатий, що цілком міг би піти, як говориться, на спочинок. Але жадібні його співтовариші жадали нового наживи. І він піддався їхнім угодам очолити новий похід проти іспанців. Тим більше, що губернатор Ямайки постачив його каперською грамотою. Це означало, що Морган мав повне право грабувати суду й кораблі іспанців, знищувати їхні порти, склади й оббирати міста. Що й говорити, Морган із захватом прийняв каперську грамоту. Правда, зажадав від губернатора укласти з ним ще й додаткова письмова угода. Тепер йому видалося, що він близький до того, щоб стати некоронованим володарем піратів Ямайки

И коли ми подивилися на…

И коли ми подивилися на компас, то з подивом виявили, що як і раніше йдемо на схід… Але близько двох годин ранку 19 травня знову налетів сильний вітер з дощем, який лив до світанку… Було дуже темно. Сильна злива промочила нас до нитки».

Нарешті, через пять днів плавання Дампьер і його супутники добралися до Аче. От коли придалися й малайці. Вони допомогли влаштуватися в місцевих жителів. Це було особливе до речі, тому що обоє — Дампьер і Хол — страждали від малярії, а потім на них звалилася нова напасть — дизентерія

Поправившись, Дампьер погодився на пропозицію одного купця стати капітаном його корабля, який повинен був плисти в Тонкин і назад. Шлях проходив через Малаккский протока, повз Сінгапур, тоді безлюдний острів. Повернувшись в Аче, він плавав у Малакку з контрабандним вантажем опіуму, ходив у Мадрас, потім служив артилеристом у форту на Суматрі. Але випадку вернутися на батьківщину всі так і не було. Але ж пройшло вже дванадцять років, як він її покинув. За ці роки Дампьер так нічого й не нажив. Усі його багатство полягало в щоденнику, захованому в бамбуковому ціпку. І ще був хлопчик-раб по імені Джоли, подарований йому якимось капітаном. Цей хлопчик був увесь із голови до ніг покритий татуюванням, і Дампьер розраховував заробити в Англії деякі гроші, демонструючи його й видаючи за східного принца

Нарешті один капітан погодився побрати Дампьера із хлопчиком на свій корабель, який ішов в Англію. Але отут виникло утруднення. Губернатор форту, де служив Дампьер, не захотів його відпускати. Залишалося одне — втеча. Темною ніччю Дампьер і хлопчик виповзли через бійницю для гармати в стіні форту й на човні добралися до корабля. Щоденник удалося захопити ссобой.

Зробивши всього дві зупинки — у Кейптауні й на острові Святої Олени, 16 вересня 1691 року корабель досягся берегів Англії. Закінчилося перше кругосвітнє плавання Дампьера…

Морський блукач

По приїзду в Лондон Дампьер відразу почав демонструвати свого «розфарбованого принца», одержуючи із цього хоч якийсь дохід. Інакше він взагалі сидів би без гроша в кишені. В афіші говорилося, що «ця чарівна істота буде демонструватися публіці щодня, поки буде перебувати в місті, з 16 червня в Блу-Боос-Хед на Флит-Стрит, недалеко від Уотер-Лайн…». До нещастя, «розфарбований принц» через кілька місяців умер. Із цього моменту Дампьер зникає на трохи лет

Знову він зявився лише в 1697 році, коли були опубліковані його щоденники під заголовком «Нова подорож навколо світу». Дампьер присвятив книгу президентові Королівського суспільства. Можливо, на подяку Дампьер одержав посаду службовця митниці. Його стали використовувати як експерта по торгівлі, з ним радилися про створення колоній у районі Панамського перешийка

Згадали й про його піратське минуле. Але щоб не покарати, а, навпаки, залучити як експерта по боротьбі з піратством. Так він взяв участь у розробці маршруту для флотилії військових кораблів, коли її послали на боротьбу з піратами в районі Мадагаскару

Коли він, не поклонившись…

Коли він, не поклонившись Флитвуду, пригорнув до грудей ридаючу Катрин, та зрозуміла, що всі страждання скінчилися й тепер почнеться світле казкове життя. У той же вечір містер Чоун офіційно зробив пропозицію вдові містера Харви й одержав її згоду Містер Флитвуд тем р менем збирав речі й документи, щоб відплисти Бомбей

Вони прожили разом ледве більш напівроку. Вірменів ские й індійські купці знову зачастили в будинок; новий фактор наніс візит увічливості раджі й довівся там до двору. Маленька факторія раптом придбала для Катрин принадність, і вона перестала боятися ящірок гек конов; вони були нешкідливі, добродушні, ретельно охи тнлись на мух, намагаючись не залишати темні деревяні планки, що перетинають побілений потовк. Мол ние носные стрибки ящірок веселили молодих подружжя. Катрин роздала солдатам небагатий гардероб містера Харви — однаково Томасу нічого з речей старого му жа не підійшло б: він був на голову вище покійного й ширше його вплечах.

Але одна справа, що досить турбувала молодих подружжя, вимагало розвязку — справа про спадщину містера Харви. Продаж товарів, що належали Харви, принесла тринадцять тисяч рупій; третина з них належала його вдові. Однак одержати ці гроші було не можна, тому що папери загубилися в канцеляріях Бомбея. Подружжя Чоун не мали намір робити подарунків Компанії. До осені виявилося, що Катрин чекає дитини, і тому вирішено було відправитися на «Ганні» у Бомбей, щоб Катрин могла розвязатися від тягаря в цивілізованому місці

Тому що «Ганна» везла коштовний вантаж перцю й воску, їй назустріч були вислані збройна губернаторська яхта й фрегат «Виклик», щоб супроводжувати її до Бомбея. Подорож повинна було бути недовгим. Під захистом гармат двох кораблів «Ганна», видалося, була вбезопасности.

Сміливий напад маратхских кораблів, можливо, було б відбите, якби фрегат «Виклик» не втік з поля бою. За боягузтво капітан «Виклику» був позбавлений права командувати англійськими кораблями й потім довго, поки не влаштувався на корабель до якогось індійського купця, закидав губернаторство скаргами на несправедливість розвязку ради Компанії. «Ганна» ледь не дотягла, відбиваючись від ворогів, до гармат португальської міцності, але отут у неї скінчилися боєприпаси, і маратхі побрали корабель на абордаж

Чоун умер раніше, чим це трапилося. Ядром йому відірвало руку, і він минув кровю на руках у Катрин. У сімнадцять років вона в другий раз стала вдовою

Ця подія викликала в Бомбею сильне хвилювання. Доля Катрин була на вустах у всіх дам. Для Компанії ж важливіше була втрата значного вантажу перцю й двох кораблів

Через місяць маратхі надіслали назад усіх полонених, за винятком миссис Чоун. Її вони згодні були віддати за викуп — хтось із англійських полонених розповів, що вона дуже багата. Залишилися в полоні також капітан «Ганни» і його помічники

Ангрия, невелика держава якого в той час переживав громадянську війну — частина феодалів піднялася проти свого сюзерена — був готовий до миру з англійцями. Тому умови викупу були погоджена досить швидко, і лейтенант Макінтош, привезший у Колабу тридцять тисяч рупій, наприкінці лютого 1713 року повернувся в Бомбей з усіма бранцями

И дійсно, коли Роджерс…

И дійсно, коли Роджерс 9 грудня 1718 року проводив перший «судовий процес», призначивши суддею колишнього піратського капітана Томаса Бегеса, була зроблена спроба звільнити засуджених. Присуджені до смерті кричали, що оточувала їхній юрбі, що й подумати не могли, начебто людей можна вести на ланцюзі, як собак, щоб повісити, і що все це відбудеться на очах у чотирьохсот їх кращих друзів

Імовірно, деякі з, що прийняли амністію короля відчули, що зачеплена піратська честь, і в юрбі почалося сильне хвилювання. Однак коли один із глядачів спробував убити стражника, він був відразу застрелений самим Роджерсом.

Роджерс умер на острові Нью-Провиденс в 1732 році. Чимала його заслуга полягала в тому, що цей острів, а також узбережжя Північної й Центральної Америки були майже очищені від піратів

Але ми сьогодні повинні бути вдячні Вудсу Роджерсу за інше, за те, що він залишив нам шляховий щоденник про свій піратський минуле й ці записки допомогли у свій час Дефо створити роман, одну із самих знаменитих книг у світовій літературі, — «Життя й дивне пригоди Робинзона Крузо, моряка з Йорка». Про цю нашу наступну розповідь

Пригоди моряка з Ларго

У великому стародавньому кріслі сидить людей у перуці. Особа стомлен, що змарніло, тому на ньому ще більше виділяється гачкуватий ніс і гостре підборіддя. У руках у нього книга. Сірі очі дивляться уважно.

Це журналіст, памфлетист і письменник Даниель Дефо. Він сидить у вікна свого будинку в лондонському передмісті Стік-Ньюингтон і переглядає тільки що куплене в букініста друге видання книги — шляховий щоденник пірата Вудса Роджерса про його кругосвітнє плавання в 1708-1711 роках

Дефо по душі розповідь мореплавця про пригоди й походи, про флібустьєрів — «вільних мореплавцях», про небезпеки, сміливість і мужності. Адже й сам він колись, подібно мореплавцеві, відважно кинувся у вир життя, перед його думкою виникають картини минулого. Йому бачиться зачумлений Лондон, чується скрип воза мертвих, яких скидають у загальний рів, тому що не вистачає трун. Він добре памятав, як у крамниці батька покупців змушували опускати монети в банки з оцтом — уважалося, що це рятує від зарази. Точно так само для того, щоб не передавалася хвороба, усі листи, що надходили в будинок, батько оббризкував спиртом, після чого читав їх на відстані, через лупу. Але це в загальному-те не видалося таким уже страшним. Куди страшніше було бачити воза мертвих або чути стогони й крики сусідів, що вмирали під застільні пісні, день і ніч, що доносилися з таверни. Там правили бенкет ті, хто сподівався, що кращий засіб від чуми — веселощі й гульби

Крізь щілини в ставнях вікон він бачив ватаги пяних грабіжників, що спустошували вимерлі будинки на їхній вулиці, бачив, як заради самозбереження, що став для багатьох першої заповіддю, дорослі діти, знехтувавши благання батьків, залишали їх умирати на самоті, як чоловіки залишали коханих дружин, а мати малих дітей

Тоді їх родину минула Божья кара, ніхто не загинув від страшної хвороби. З тих пор пройшов, слава Господу, не один десяток років. Багато чого довелося йому випробувати за цей час, багато чого пережити. Іноді, особливо в дні невдач, йому видалося, що він захоплений ураганом у відкритому морі

Коли Сюркуф побачив її вітрила…

Коли Сюркуф побачив її вітрила, він віддав перевагу знову рятуватися втечею, кинувши так і не обскубаного їм американця. Це трапилося в останні дні 1799 року. А вже першого числа нового, 1800 року Сюркуф почав новий зухвалий набіг

З Калькутти в Бомбей випливало англійське судно «Джейн». Але поодинці воно не зважилося йти, знаючи, що в цьому районі розбійничає французький корсар. «Джейн» приєдналася до двом іншим великим кораблям, що випливали тим же курсом. В устя Гангу англійці довідалися від капітана американського корабля про те, як він тільки що дивом урятувався. Удень зустріли «Сибиллу» — вона продовжувала пошуки Сюркуфа. На світанку капітан «Джейн» помітив, що його корабель відстав від двох інших. Але його це не стурбувало. Адже він перебував у поле їх видимості. І отут здалося незнайоме вітрило

Невідомий корабель обережно наближався. Це була «Кларисса». Сюркуф, немов хижак, націлився на відсталий видобуток. Але капітан «Джейн» встигнув пострілом з гармати попередити збіглих уперед. Однак ті чомусь не відреагували й продовжували шлях. Так «Джейн» виявилася один на один з корсаром. На ній, смішно сказати, була всього одна маленька гармата. Бій був явно нерівний. Коли на «Джейн» скінчилися ядра, почали стріляти зарядами з мушкетних куль. Зрештою Сюркуф захопив судно. Причому все відбувалося, можна сказати, на очах двох інших англійських кораблів. Але вони по незрозумілій причині не прийшли на допомогу «Джейн». Коли Сюркуф, здивований цим, запитав у полоненого капітана, чому ті кораблі залишилися осторонь і не взяли участь у бої, він лише знизав плечима. А Сюркуф гнівно викликнув: « Якби вони попалися мені в руки, я б повісив їх за зрадництво».

Після цього бою Сюркуф розвязав більше не спокушати долю і йти до Реюньону. Він перетнув Індійський океан, по шляху захопивши пари кораблів, і спокійно повернувся зі своїми призами додому. Тут зясувалося, що «Кларисса» вимагає серйозного ремонту. Її довелося залишити

Знайти новий корабель проблеми не становило. Судновласники, розраховуючи на частку багатого видобутку, навперебій пропонували щасливому корсарові свої кораблі

Сюркуф вибрав корабель «Упевненість» з командою сто людей. Трохи перешикувавши судно, а точніше — удосконаливши його, оснастивши сучасним навігаційним устаткуванням і такелажем, Сюркуф знову вийшов у море. Курс він тримав цього разу до берегів Цейлону. Експедиція пройшла успішно. Було захоплено чимало судів, видобуток дістався багата. Англійські газети публікували страшні розповіді про звірства французького корсара, хоча в більшості це були вигадки журналістів

Повернувшись на Реюньон, Сюркуф першою справою розпродав свою частину видобутку. Тепер, розвязав він, можна вертатися у Францію, де його чекала наречена. На «Упевненості» Сюркуф доплив до Сен-Мало, де й відбулося їхнє весілля. На той час капітал корсара рівнявся двом мільйонам франків. Мало того, йому привласнили офіцерське звання. Далі, як говориться, більше. У Парижу, куди його викликали, він був визнаний гідним аудієнції першого консула Наполеона Бонапарта, що незабаром проголосив себе імператором Франції

Свежие комментарии
    Октябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика