На главную

катерина

Катерина традиційно схитрувала…

Катерина традиційно схитрувала – привласнила Спиридову звання повного адмірала й назвала його першим флагманом флоту. У рескрипті, підписаному Катериною й врученому Спиридову, говорилося: «…Провезти сухопутні війська з парком артилерії й іншими військовими снарядами для сприяння графові Орлову, утворювати цілий корпус із християн до учинению Туреччини диверсії в чувствительнейшем місці; сприяти повсталим проти Туреччини грекам і словянам, а також сприяти припиненню провозу в Туреччину морем контрабанди». Ні слова про підпорядкування ескадри Орлову не було в цьому багатозначному документі. Спиридов повірив і погодився

17 липня 1769 м. Катерина відвідала кораблі, що стояли на Кронштадтському рейді, вручила адміралові орден, наказала видати всім призначеним в експедицію чотиримісячна платня «не в залік» і зажадала негайного виходу ескадри вплавание.

Робити було нема чого дня, що ввечері випливає, ескадра поставила вітрила, вийшла із Кронштадта й… стала в Червоної Горки, звідки її можна було побачити із Кронштадта, але не можна було побачити з Петергофа в найдужчу підзорну трубу. І лише 26 липня ескадра Спиридова по сьогоденню пішла вплавание.

Тим часом у Парижу й Мадриді почали загрожувати не пустити російську ескадру в Середземне морі

Франція мала великий і сильний флот. Вона не тільки могла не пропустити російської ескадри на Середземне море, але й направити свої кораблі на Балтику й Чорне море, що привело б до непередбачених для Росії наслідків

Однак у Петербургові памятали прислівя: «Ворог мого ворога – мій друг». Настільки ж добре памятала її й Англія, яка вже багато сторіч була непримиренним ворогом Франції. Тільки в XVIII столітті між цими країнами пройшли три важкі війни: 1702– 1714 рр., 1744– 1748 рр. і 1756– 1763 рр. Проте ці війни не тільки не дозволили кардинальні протиріччя між супротивниками, але й збільшили їх. Назрівала нова війна, почалася вона вже після закінчення Русско турецької війни в 1778 г. і тривала до 1783 г.

У ході першої Русско турецької війни 1768– 1774 рр. Англія була досить надійним союзником Росії. Англійські посли в Парижу й Мадриді офіційно заявили, що «відмова в дозволі росіянином увійти в Середземне море буде розглядатися як ворожий акт, спрямований проти Англії».

Під час проходження російських ескадр в 1769– 1774 рр. повз береги Франції й Іспанії поблизу зосереджували значні сили британського флоту. Англія надала свої порти для базування й ремонту російських кораблів. Причому не тільки в метрополії, але й у порту Мак Магон на острові Менорка, отошедшем до Англії по Паризькому миру, укладеному 10 лютого 1763 г.

У Середземному море керівництво Мальтійського ордена, що смертельно ненавиділо турків, ставилося доброзичливо до Росії. Катерина II відправила туди послом маркіза Кавалькабо. Мова йшла навіть про спільну участь російського й мальтійського флотів у війні з турками. Однак пізніше із за безтактної поведінки маркіза на Мальті орден так і не вступив у війну з османами, але росіянин флот міг вільно базуватися на острові

Російська ескадра могла не менш вільно базуватися на «вільному порту» Ливорно, що формально належав

Катерина II установила суму застави в 20 тис

Катерина II установила суму застави в 20 тис. рублів. Інше питання, що, очевидно, його ніхто не платив, а матінка государиня просто дотримувала пристойностей. Та й звідки в злиденних греків такі гроші?!

Формально корсари повинні були дотримувати всіх звичаїв морської війни й усі захоплені судна (призи) доставляти в порти держави, що видав патент, де морський суд розглядав правомірність захоплення. чи Треба говорити, що подібні процедури в XVIII столітті виконувалися вкрай рідко, і навіть не із за злої волі корсарів, а просто із за технічної неможливості їх реалізації

За морськими законами піратством уважається «морський розбій, чинимый частками особами, по частці почину, у корисливих цілях і проти чужої власності». Військові суди всіх країн були зобовязано переслідувати піратські судна, а захоплених у полон піратів судити аж до застосування смертної кари

Але закони законами, а не тільки корсари, але й військові суду в XVIII столітті займалися форменим піратством, діючи не за морськими законами, а з погляду доцільності, те пак « по поняттях». Особливо цього й не приховували. Так, в XVII столітті британський адмірал Дрэк Немає офіційно заявив: «Немає миру поза європейськими водами», тобто поза цими водами не діють закони морської війни. Помічу, що «європейськими водами» Східне Середземноморя ні англійці, ні французи не вважали

Загальне число піратських, або корсарських, судів, нехай кожний іменує їх за бажанням, що діяли в 1770– 1774 рр., було не менш 500. Усі ці судна можна розділити на три категорії

У першу входили кілька судів, куплених Росією. Їхні власники, як правило, ухвалювалися на російську службу, їм привласнювалися офіцерські чини, а вільнонаймана команда із греків, албанців, словян і т.д. начебто б теж полягала на російській службі й одержувала платню. Ці судна піднімали Андріївський прапор і включалися в списки судів Архіпелазьких ескадр. Сучасні історики про такі суди скромно говорять: «, що добровільно приєдналися до Архіпелазької ескадри».

У другу категорію входили каперські (крейсерські) суду, які вважали себе російськими каперами й у міру необхідності піднімали Андріївський прапор. Періодично командування російської ескадри постачало такі судна грішми, зброєю й продовольством

До третьої, самій численній категорії ставилися судна, що не підкорялися росіянином владі, що й не мали з ними найчастіше ніяких справ. Але знову ж, при необхідності вони піднімали російський Андріївський прапор. Отут справедливості заради треба помітити, що росіяни військові суду в Архіпелазі дуже часто нападали на турецькі й інші судна, взагалі не піднімаючи прапора

Зрозуміло, що російське командування намагалося не афішувати дії грецьких корсарів, і в службових документах вони згадувалися вкрай рідко. Тому в історії залишилися назви лише самих більших корсарських кораблів

Розглянемо долю декількох «напівросіян» фрегатів. Фрегат «Григорій» був куплений Росією в Архіпелазі наприкінці 1770 г. Відомі лише його розміри: довжина 33,9 м, ширина 8,7 м, осаду 5,1 м. Командиром перший час був невідомий грек, а з 1771 г. по 1774 г. – росіянин, А.Б. Давидов

Фрегат «Парос» також був куплений Вархипелаге.

Матінка Катерина розбиратися…

Матінка Катерина розбиратися не стала – украй потрібно було гарматне мясо, і, привласнивши чин мічмана, визначила його на 66 гарматний корабель «Святий Георгій Переможець», що відправлявся 30 червня 1770 г. з Ревеля в Архіпелаг у складі ескадри контр адмірала І.Н. Арфа

На початку 1771 г. мічманові Войновичу доручили командувати корсарської полакрой «Ауза». Помічу, що вона й у списки судів Російського флоту не входила. А в тому ж 1771 г. Войнович став командиром 16 гарматного фрегата «Слава», купленого Росією в Архіпелазі в 1770 г.

З 1771 г. по 1774 г. Войнович на «Славі» майже безупинно крейсував у море, нападаючи на міцності й захоплюючи турецькі судна. До цих його подвигів ми ще повернемося. Марко Войнович був зроблений у майори російської служби й нагороджений орденом Георгія 4 й ступені. В 1776 г. фрегат «Слава» був проданий у Ливорно, а Марко Войнович відправився в Росію. На Балтиці в 1777 г. колишній пірат Марко став командувати гребним фрегатом «Св. Марко». Цікаво, чи отсутствовало почуття гумору в командування Балтійського флоту або, навпаки, не знало заходи?

В 1780 г. капітан 2 рангу Марко Войнович направився на Каспій. Там загін із трьох фрегатів, бомбардирського корабля й трьох ботів направляється до південних берегів Каспійського моря й залишається на зимівлю в Астрбадском затоці. 15 грудня 1781 г. Войнович був захоплений у полон перським ханом Ага Магометом, але через два тижні викуплений за більшу суму. В 1782 г. Войнович із загоном судів вертається в Астрахань. У наступному році його роблять у капітани 1 рангу й відправляють на Чорне море, де з 1785 г. він командує Севастопольської корабельною ескадрою

В 1787 м. Катерина зробила Войновича в контр адмірали. Але, на жаль, до цього часу лихий пірат перетворився в гладкого й обережного чиновника, яким ми його й бачимо в кінофільмі «Адмірал Ушаков». Це він 3 липня 1788 г., уперше побачивши турецьку ескадру, звертається з питанням до бригадира Федорові Ушакову: «Панотець, турки йдуть! Що робити?»

Після бою Войнович одержав «Георгія» 3 й ступені, але Потьомкін зажадав забрати «героя» до відомої матері… Катерина подумала, подумала й відправила Войновича в 1790 г. на Каспій – а раптом його перси знову украдуть?! Але й персам він виявився не потрібний. У результаті в 1791 г. імператриця зовсім звільнила його зі служби

Після смерті Катерини II Марко Іванович зявився до Павла й чому те йому сподобався. В 1796 г. імператор зробив його у вице адмірали, а через три роки – у повні адмірали. Заслуги ж старого пірата в царювання незабутнього Павла Петровича історія від нас приховала

Ще одним адміралом став корсар Антон Павлович Алексиано23. Він зробив на російську службу в 1770 г. В 1772 г. мічман А. Алексиано призначається командиром купленого в Архіпелазі 22 гарматного фрегата «Констанція» (довжина 27,3 м, ширина 7,1 м, осаду 3,7 м). На ньому А. Алексиано й плавав до кінця війни. У ході другий Русско турецької війни він командував 40 гарматним фрегатом «Св. Ієронім» на Чорному морі. В 1798 г. у ході війни із Францією Алексиано командував кораблем «Богоявлення Господне» і брав участь у захопленні островів Цериго, Занте й Корфу, а 29 жовтня того ж року захопив 18 гарматну французьку шебеку.

Свежие комментарии
    Октябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика