На главную

история

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша. Йому стукнуло сорок шість, з них двадцять років він борознив морські простори. Він говорив: «Я обвінчався з морем двадцяти шести років. Сподіваюся, що обвінчаюся зі смертю не раніше сімдесяти». (Строку цього він не досягся — умер в 52 року.)

Вітер сприяв плаванню. Треба було встигнути пройти екватор і при осінніх вітрах проскочити «ревучі сорокові».

Благополучно минули острова Зеленого Мису, пройшли уздовж Африканського узбережжя й нарешті повернули убік Бразилії. Плавання проходило без особливих пригод. Користуючись відносним спокоєм, Кавендиш, памятуя наказ королеви, становив карту берегів, заміряв глибини й швидкість плинів, відзначаючи все це в журналі. Поступово матроси, що жадають сьогодення справи й багатого видобутку, почали дратуватися. Кавендиш заспокоював їх, обіцяючи, що, коли пройдуть Магелланов протока, їм буде чому зайнятися, треба, мол, ще небагато потерпіти

Різдво застало кораблі на підході до протоки. До цього моменту припаси закінчувалися, доводилося їсти протухлу солонину й пити затхлу воду. А отут ще одна напасть обрушилася на моряків. У районі Рио-Гальегос їх наздогнав жорстокий шторм. Видалося, «ревучі сорокові» тільки й чекали моменту, щоб обрушитися на мореплавців

На щастя, їм удалося укритися в тихій бухточке й перечекати буру. Після чого, 6 січня 1587 року, Кавендиш відважно ринувся по протоці. Точної лоції, у нього не було, доводилося плисти майже наосліп по звивистому фарватеру. Пройти цей лабіринт не вдавалося судам, відомим кращими керманичами. Тільки великий Дрейк якимсь дивом проскочив крізь нього. Іспанці володіли картою фарватеру, але по декрету, виданому королем, ці відомості були оголошені державною таємницею. Після удачі Дрейка король Іспанії наказав побудувати в протоці форт і в такий спосіб замкнути його. На скелястий берег висадили чотириста солдатів, і почалося будівництво. Земля була непіддатлива, клімат мало сказати суворий. Проте форт побудували, звели зміцнення. І все це пишно назвали Містом короля Пилипа. Крім солдатів, у місті залишилися колоністи, серед них були навіть жінки

Усього два роки проіснувала ця колонія в протоці. Потім скінчилися продукти, а виростити що-небудь на камянистому ґрунті так і не вдалося. Ще б! Вічний вітер і такий холод, що бризи на лету перетворювалися в крижані краплі. Ні полювання, ні риби — її в протоці не виявилося. Ні дерев, навіть розвести вогонь було нема чим. Доводилося збирати колоди, які шторм викидав на берег, тому кожне поліно було на вагу золота

Потім почалися хвороби — страшні цинга й дизентерія. До цього додалася ще одна напасть — набіги індіанців. Треба було раз у раз відбивати їх. У першу зиму вмерло більше половини населення, потім ще сімдесят людей. Залишилося всього ледве більше двадцяти. На батьківщині про них забули — у Європі йшла війна, створювалася «Непереможна армада».

Коли Кавендиш проходив повз це так зване Місто короля Пилипа, ці двадцять нещасних, забутих, голодних і майже голих (одяг давно постарів) іспанців ніякого опору йому не виявили. Вони запекло махали руками, уставши на коліна, благали побрати їх ссобой.

Утворений вельможа…

Утворений вельможа, есквайр, випускник коледжу в Кембриджі, він, як і багато у ту епоху, був одержимо манією відкриття нових земель, де золото валяється під ногами

Існував і інший спосіб роздобути це саме золото: відняти його в того, хто їм володіє. Тоді цим золотовладельцем була Іспанія. Її кораблі перевозили добутий дорогоцінний метал з Південної Америки, точніше, з Перу, де його добували, по Карибському морю й далі, через Атлантичний океан. Тільки з 1521-го по 1530 рік було відправлено пять тонн золота. Потім ще двадцять пять тонн золота й сто сімдесят вісім тонн срібла. Далі — більше. За десять наступних років Іспанія одержала сорок сім тонн золота й більш трьохсот тонн срібла

Але золото любили не тільки іспанці. На його захід, як акули на захід крові, кидалися пірати з усією Європи. І дуже швидке піратство перетворилося в досить прибутковий промисел. Іспанським галионам — величезним по тем часам кораблям — стало небезпечно плавати з дорогоцінним вантажем. І тоді з 1537 року іспанці ввели строгий порядок вивозу скарбів Вевропу.

Щовесни з Іспанії в Нове Світло відправлялася величезна флотилія — десятки галионов із продовольством і товарами. На підході до Вест-Індії ескадра ділилася на «срібний флот» і «золотий». Продавши товари й зануривши золото й срібло, кораблі зєднувалися в Гавані на острові Куба, звідки відправлялися на батьківщину. На всьому шляху галионы супроводжував конвой з військових фрегатів. І тільки при переході з порту Кальяо (на узбережжя Перу в Тихому океані) у Панаму золото залишалося без охорони корабельних гармат. Про це знав ще Фрэнсис Дрейк. Памятав про цей і Кавендиш. Недарма в його експедиції брали участь соратники великого адмірала, що проробили з ним на « Золотої лані» увесь шлях навколо Землі

Як і інші пірати, Кавендиш поєднував у собі азарт першовідкривача й дослідника зі спрагою збагачення. Властиво, обидві ці іпостасі й спонукали його відправитися в ризиковане плавання. Готуючись до нього, він не пошкодував грошей (розраховуючи з лишком відшкодувати витрачене, продав навіть свій маєток), занурив на кораблі в надлишку припасів і води. Набрав команду зі ста двадцяти трьох досвідчених матросів і офіцерів. У спорядженні експедиції брали участь і інші компаньйони, ті, хто, вклавши гроші, сподівалися на більші відсотки від награбованого

Як це було й із Дрейком, сама королева Єлизавета I вклала деякі гроші в це підприємство. Вона ж дала Кавендишу наказ обїхати земна куля й нанести на морські карти невідомі острови, сприятливі плини, попутні вітри й записати все це докладно у своїх корабельних журналах. Перед виходом кораблів у море курєр доправив Кавендишу послання королеви з побажанням щасливого шляху

Крім записів у бортовому журналі, одним з учасників подорожі — Фрэнсисом Притти — складався звіт. Називався він, як тоді було прийнято, досить витіювато: «Чудова й благодатна подорож богобоязливого майстра Томаса Кавендиша». Так що ми сьогодні маємо у своєму розпорядженні коштовний документ, що свідчать про всі перипетії цієї безприкладної мандрівки по морях і океанам

У цілому їх можна розділити на…

У цілому їх можна розділити на три групи: новопобудовані (плоскодонні з малим осіданням), наприклад, 40 гарматні «Кинбурн», «Берислав», «Фанагория»; ветерани, закладені ще в минулу війну, – «Микита Мученик», «Обережний», «Крим», «Хоробрий», «Поспішний» і інші. З них більшість взагалі не могли вийти в море, а використовувалися як плавбатареи в Севастополі. Третю групу становили кораблі, перероблені з купецьких і військових судів інших класів

31 серпня 1787 г. Севастопольська ескадра під командуванням контр адмірала Марка Войновича вийшла в море. Войнович був категорично проти походу, але змушено підкоритися безапеляційному наказу Потьомкіна: «Де вглядите флот турецький, атакуйте його будь-що-будь, хоча б усім нам пропасти!»

Ескадра направилася до Варни, де, по відомостях, що були, перебувала турецька ескадра. 9 вересня в мису Калиакрия ескадру зустрів жорстокий шторм, що тривав пять доби. Російські кораблі були досить погано побудовані. Так, через кілька годин після початку шторму флагманський корабель «Слава Катерини» втратив усі три щогли й бушприт. Деталі набору корпуса виходили зі своїх гнізд, з пазів, що пролунали, обшивки бортів і настилу палуб випадала конопатка, і вода потоками лилася усередину. Вода в трюмі піднялася на три метри й, незважаючи на пущені в хід усі помпи, цебра, цебри, не убувала

На кораблі було поставлено «фальшиве озброєння» (вітрильне), і він ледь дійшов 21 вересня до Севастополя

Корабель «Святий Павло», яким командував Ф.Ф. Ушаков, втратив грот щоглу й бізань щоглу, і його штормом пронесло через усе море від Болгарії до Абхазії. Завдяки енергійним діям Ушакова корабель удалося врятувати. Вода була откачана із трюмів. 21 вересня «Св. Павло» увійшов у Севастополь із однієї фок щоглою

Фрегат «Крим» ( до 1783 г. «Десятий»), побудований ще в 1779 г., пропав без звістки з усім екіпажем

Але більше всіх не повезло 66 гарматному кораблю «Марія Магдалина». На ньому були зламані всі щогли, бушприт і ушкоджений кермо. Корабель занесло, а швидше за все, він сам увійшов у протоку Босфор і став подавати туркам сигнали про допомогу. Незабаром підійшли й турецькі човни

Турки побрали «Марію Магдалину» на буксир і провели по Босфорі, викликавши радість у мусульманського населення Стамбула. «Магдалина» була перейменована в «Худа Верды», що означає «Даний Богом». Французькому корабельному майстрові Лероа наказано було протягом місяця відремонтувати й увести до ладу корабель

Довідавшись про бур, що зруйнувала Севастопольську ескадру, Потьомкін упав в істерику. «Я став нещасливий, – писав він Катерині, – флот Севастопольський розбитий… кораблі й фрегати пропали. Бог бє, а не турки!» Потьомкін пропонував здати Крим туркам, самому піти в монастир, а командування армією передати Румянцеву

Наступний вихід у море Севастопольської ескадри М.І. Войновича відбувся майже через рік – 18 червня 1788 г. Читаючи офіційну історію російського флоту, можна припустити, що перші два роки російські судна тихо стояли в Севастополі й Днепро Бугском затоці, а турки безроздільно володіли Чорним морем. Насправді ж по всьому морю нишпорили які те швидкохідні судна під Андріївськими прапорами, а то й взагалі без прапора

Раніше, у часи, скажемо…

Раніше, у часи, скажемо, Колумба, і пізніше основним типом океанського корабля були, головним чином, каравели й звичайні галионы . Але з розвитком піратства й зростаючою погрозою торговельним судам були створені потужні морські плавучі фортеці — манільські галионы . Їх будували Вманиле.

У декреті із приводу їх створення говорилося, що вони призначені, щоб забезпечити надійність перевезень із Філіппін — самої далекої іспанської колонії, — у Мексику. Плавання було довгим, іноді тривало сім-вісім місяців. По тем часам це був сверхкорабль, чотирипалубний, великого тоннажу, з потужним озброєнням, здатний прийняти на борт велика кількість вантажу. Звичайно це було золото, китайські перли й порцеляна, дорогоцінні камені — рубіни й сапфіри із Цейлону, пряності, пахощі й багато чого іншого. Такому галиону не був страшний самий жорстокий шторм і самий грізний супротивник, але тільки не пірати. Цим лихим морським розбійникам іспанські кораблі-гіганти були дарма й часто ставали їх жертвами

На галионе «Санта Ганна» пірати захопили величезний видобуток: більш ста двадцяти тисяч монет, кілька скриньок з дорогоцінними каменями, злитки срібла, китайські шовки, перли й порцеляна, пахощі й інші цінності. Усіх іспанців, захоплених на судні, а їх було двісті людей, у тому числі жінки й діти, Кавендиш, як обіцяв капітанові «Санта Ганни», висадив на берег. Сам же галион був йому ні до чого — занадто громіздкий і тихохідний. Довелося його підпалити. Нещасні іспанці на березі зі сльозами на очах спостерігали за загибеллю корабля, у них не залишалося надії на порятунок. І звичайно ж їх не утішив наказ Кавендиша вистрілити з гармати, віддавши останній салют потопаючому судну

Після цього почався поділ видобутку. Але не обійшлося без сварок. Не всім, як виявилося, був по душі принцип поділу, про який, до речі сказати, домовилися ще до відплиття з Англії. Особливо протестували моряки з «Задоволення». Але, як пише Фрэнсис Притти, генералові вдалося їх заспокоїти, побільшавши їх частку. Кожний одержав належне йому, однак, не золотом, а товарами. Одну восьму, як покладалося по угоді, Кавендиш побрав собі, причому золотом. Виділили й частку королеви, треба вважатися чималу

Ціль, яку Кавендиш поставив перед собою, була досягнута. Полювання за багатим манільським галионом завершилася. Усі витрати на експедицію окупилися сторицей. Можна було вертатися домийся

«Ми з радістю поставили вітрила, — записав Фрэнсис Притти, — щоб скоріше досягтися Англії з попутним вітром; але коли опустилася ніч, ми випустили з уваги «Задоволення»… Ми думали, що вони обігнали нас, але ніколи більше їх не бачили». Таким чином, із трьох кораблів у Кавендиша залишився один. («Красавчика Хью» він втратився раніше.) На борті «Бажання» перебувало до того моменту всього сорок вісім матросів

Іти додому Кавендиш розвязав дорогою, прокладеної Дрейком: через Гуама, Філіппіни, повз Яву й Суматри, потім перетнути Індійський океан і, обігнувши мис Доброї Надії, уздовж західного берега Африки повернутися Ванглию.

Три місяці пішло на те, щоб доплисти до мису Доброї Надії. Тут корабель потрапив у страшний шторм — недарма первісне місце це називалося мисом Бур

А от лист від 10 травня 1789…

А от лист від 10 травня 1789 г.: «Матінка Всемилостивейшая Государиня. Рапорт Войновича прийшов до мене з апельсинами. Я всі цілі посилаю Вам. Право, не зїв жодного». Ну й що, запитає читач, посилає добропорядний чоловік з півдня дружині в Петербург апельсини. Чого отут цікавого?

А справа була так. Граф Войнович доніс, що 19 корсарських судів обєдналися й напали на турецький порт Констанцу. Під прикриттям вогню з кораблів майор Чапано висадив на берег десант із 622 людей. Розбивши турецький загін, він захопив височину із двухпушечной батареєю й проникнув у місто, яке негайно підпалило. Усього за чотири з половиною години спалили пять магазинів із пшеницею, «шість мечетей, а також безліч будинків і пятнадцять млинів».

По дорозі назад 28 квітня греки захопили невелике судно з екіпажем в 8 людей. Воно йшло зі Стамбула з вантажем апельсинів. І ці самі апельсини потрапили на стіл її величності

В офіційній реляції від 10 червня 1789 м. Потьомкін відзначав: «Крейсери наші плавають у Дунаю й більше ста судів транспортних тримають у ріці. Столиця турецька від недоліку хліба була б у крайності, якби французи не усердствовали їм возити на своїх судах ( з Егейського моря. – А.Ш. )… Турецькі транспорти не сміють видатися».

У листах до імператриці Потьомкін виділяє грека Антона Глези. Він командував крейсерським судном «Панагія Дусено», збройним в 1787 г. у Таганрогові. Довжина судна 20,7 м, ширина 6,4 м, осаду 2,7 м. Озброєння: десять 4 фунтових і чотири 3 фунтові пушки. Екіпаж 50 людей

Уже 4 березня 1788 м. Потьомкін послав особливий рапорт про нього Катерині. Вийшовши із Севастополя, Глези зробив розвідку ворожих берегів, а під Гаджибеем захопив велике турецьке судно. До рапорту був прикладений журнал плавання Глези, і ясновельможний просив « для кращого цих корсарів до служби Вашої Імператорської Величності заохочення» привласнити йому чин мічмана

Катерина відповідала: «Видне, що грек, який побрав у Хаджибее судно, а тобою зроблений мічманом, отревожил увесь той беріг і до самого Очакова, що пальба їх скрізь чутна була».

29 квітня 1788 г. Глези захопив ще два судна, і 10 травні Потьомкін пише Катерині: «Мій мічман Глези вже втретє себе показав. Подаруйте йому Володимирский хрест для заохочення інших». Катерина нагородила Антона Глези орденом Св. Володимира 4 й ступені

Слід помітити, що прості греки в переважній більшості своєму принципово не прагли служити матросами на кораблях російського флоту, а бажали йти тільки на свої крейсерські судна. Так, 22 жовтня 1787 г. контр адмірал Н.С. Мордвинів доносив рапортом чорноморському морському правлінню: «Прислані в ескадру мою на судні “Спиридон” 42 грека… з Таганрога визначені були на судна, але відмовилися коритися й не прагли служити інакше, як на особливому судні. За такий їхній непослух наказав я їх висадити на найближчий берег… як не бажаю мати настільки зухвалих людей у команді моєї».

Багато крейсерських суден, як та ж «Панагія Дусено» Антона Глези, за розпорядженням Потьомкіна були куплені в скарбницю, тобто власник одержав гроші, а в іншому все залишалося по старому

Свежие комментарии
    Сентябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930  
    Яндекс.Метрика