На главную

день

У той же день, зібравши в себе в…

У той же день, зібравши в себе в каюті офіцерів, капітан виклав їм свій план нападу на англійську транспортну ескадру, яку сподівався підкараулити й зустріти на шляху з Адена в Карачі. У можливості цього, за словами капітана, його переконали як газетні звістки, так і розповіді всіх шкіперів нейтральних пароплавів

Міноноски були спущені на воду, збройні й розподілені між офіцерами. Мінні катери із крейсера – № 1 під командою лейтенанта Быкова й № 2 під командою лейтенанта Михайлова – повинні були напасти й підвести кожний свої міни окремо, вибравши жертви із судів арєргарду ворожого загону. Обоє катера з «Мура» під командою мічмана Федорова й лейтенанта Рыкина повинні були діяти соединенно, напавши на яке нибудь судно в центрі. А крейсер надав собі право вибрати супротивника із числа головних судів і повинен був першим пустити свою міну й відкрити вогонь, щоб залучити на себе сили й увага конвою

Збірням пунктом після атаки призначався простір між мисами Фартак і Шарвеин, а самі атаки передбачалося проводити по можливості в нічний час

Два дні підряд перед заходом сонця крейсер «Російська Надія» з катерами на буксирі залишав свій спостережний пункт у мису Фартак, виходив на поштовий тракт і тримався на ньому до ранку. Удень нічого не бачили, уночі ніхто не зустрічався. Але третій день був счастливее, тому що близько полудня зупинили й оглянули замічений пароплав, оказавшийся німецьким. Він ішов з різними вантажами в Маскат. Шкіпер його повідомив, між іншим, що одночасно з ним з Адена вийшла англійська ескадра в 12 військових транспортів з кавалерією й артилерійськими запасами, ескадра йшла під конвоєм броненосців «Монарха» і «Султана» і корвета «Ірису».

Одержавши ці відомості, капітан вирішився залишити негайно Фартак, іти на зустріч ескадрі й напасти на неї навіть серед дня, якби обставини того зажадали

День, втім, пройшов спокійно, і тільки перед спуском прапора був знову оглянутий зустрічний пароплав. Це було велике судно «City of Birmingham», застраховане англійським урядом і шедшее прямим рейсом із Ширнеса в Перську затоку з військовим вантажем, серед якого на превеликий подив знайшли 50 маленьких легких сталевих міноносок з усіма приналежностями, у розібраному виді й упакованих для вючного перевезення. Зібрати й озброїти таку міноноску не становило праці навіть на крейсері, але на «City of Birmingham» для цього була легка рухлива майстерня з достатньою кількістю інструментів і мастеровых.

Для чого ворог віз таку кількість міноносок у Перську затоку, де панував цілковитий спокій? На це питання ніхто зі службовців на пароплаві не дав ніяких пояснень

– Невже вони призначали в Каспійське море? – запитували одні

– А чому б і ні? Уявіть собі, що могли б наробити вони там і що б ми їм протиставили на якийсь час! При цьому згадаєте, що ми самі перетягнули міноноски із Кронштадта на Дунай, а з Аржантеля цілих пять пароплавів у Рени, через Австрію

Це цікаве питання так і залишилося недозволеним – до пори до часу

Пройшло двісті років від дня…

Пройшло двісті років від дня появи в Індійському океані кораблів Васко да Гамори. Ці два сторіччя склали целую епоху, за яку мир Індійського океану незворотно змінився. Початок епохи було ознаменовано великими географічними відкриттями й зльотом Іспанії й Португалії — перших країн, чиї кораблі перетнули океани й виявили землі, до тієї пори невідомі європейцям. Ще багато чого стояло людству відкрити й довідатися, ще два континенти — Австралія й Антарктида — чекали своїх дослідників; проте саме за зазначені сторіччя мир як би знайшов форму й розміри, межі його перестали ховатися в тумані невідомості

Шлях в Індійський океан був неймовірно важкий, і далеко не кожний корабель, вышедший з Амстердама або Лісабона, досягав Островів пряностей. Бури, рифи, розбійники, вороги підстерігали мореплавців і торговців. Але всі нові кораблі обгинали мис Доброї Надії й брали курс на схід

До початку XVIII століття вже виникло єдиний світовий ринок і відбувся перший, так сказати, чорновий розділ Сходу; визначилися сфери впливу європейських держав, які, незважаючи на істотні зміни згодом, збереглися аж до нашого століття. Голландія ствердилася на островах Малайського архіпелагу, Англія — в Індії; іспанці удержали Філіппіни, на частку Португалії залишилися невеликі, але важливі бази від Гоа до Тимора й Макао. На сцені стояло зявитися лише одному великому учасникові колоніальної драми — Франції, що відстала від сусідів, але, що кинувся навздогін саме в XVIII столітті. Французам удалося захопити невеликі по площі, але стратегічно зручно розташовані острови в Індійському океані. Це дозволило Франції вступити у відкриту війну з англійцями в самій Індії

Число прибульців з Європи в Індійському океані росло, співвідношення сил між ними мінялося, мінялися політика й методи торгівлі й війни. Колишніми залишалися лише жертви — жителі цього регіону. Їм-Те нікуди було подіятися. Ворогуючи між собою й борючись за ринки, вступаючи в союзи й розриваючи їх, європейці були едины в одному — у погоні за прибутком. І пірати, вільні або наймані, були спонукувані тою же метою

Частина друга. Мадагаскар і Малабарский беріг

Гості з Карибського моря

Наприкінці XVII століття завершується піратська ера в Карибському морі. Усе більше число піратів відгукується на амністії, що оголошуються англійськими владою, і переходить до мирного життя. А найвідоміший з них, Морган, навіть ухвалює державну посаду й стає грозою своїх колишніх товаришів

Раніше Англія й Голландія самі брали участь у піратських діях і заохочували піратів, як тільки ті нападали на іспанські кораблі й міста. Тепер в англійців (а в якійсь мірі й у голландців) зявилося багато власних торговельних інтересів в Америці і їм часом було вигідніше торгувати з іспанцями, чим грабувати їх. Змінився й колоніальний мир. Ще недавно він замикався в стінах фортець, за межі яких європейці виходили лише у військові експедиції або для збору данини. Але з кожним роком населення колоній росло й нападу піратів зустрічали все більшу відсіч

Наступного дня пірати з 50…

Наступного дня пірати з 50 індіанцями на 68 каное піднялися по ріці до Санта Марії. Передова група на чолі із Сокинсом прорвала зміцнення й у бої перемогла іспанців, які втратили 26 людей убитою. Втрати ж піратів склали тільки 2 людину пораненими. Але на превеликий жаль піратів, іспанці вже були попереджені про їхні плани, і алькальд мер цього населеного пункту, відвозячи із собою 150 кілограмів золота, уже був на шляху в місто Панаму. Пятдесят увязнених індіанці вбили з особливою жорстокістю, а іспанців, що вижили, катували доти, поки вони не віддали та невелика кількість золота й срібла, яке залишилося після відїзду алькальд мера

27 квітня, після того як командування експедицією перейшло від Сокинса до Коксону, пірати зрадили поселення вогню й поплили вниз за течією ріки до Тихого океану. На ріці вони знайшли невеликий барк і протягом декількох днів змогли захопити трохи пиріг, що звичайно приводяться в рух вітрилами. Маючи плавальні засоби різної быстроходности, пірати домовилися зустрітися близько Панами й розділилися: у той час як одна частина побрала курс на Перлові острови, інша продовжувала шлях уздовж узбережжя. Раннім ранком 3 травня команда з 68 людей на декілька каное під командуванням Сокинса, Коксона й Харриса першої підійшла до Панами. Неподалік від порту в острова Перико в їхнє поле зору потрапило пять більших судів і три барки, якими командував дон Хасинто де Барахона, призначений іспанцями відповідальним за обороноздатність міста Панами

Іспанська флотилія, що нараховувала 228 людей, що й переважно полягала з негрів і мулатів, повністю перебувала на барках, у той час як більший судна були порожніми. Зі слів Айрэса, у цьому бої брало участь 200 буканьеров і 280 іспанців. Після кривавого пятичасового бою один з барків встигнув ретируватися, інші ж змушені були здатися піратам. Втрати англійців у бої в острова Перико склали 20 людей убитою, у числі яких виявився й капітан Харрис. Іспанські ж втрати були більш численні – 100 або більш людей убитою, серед яких був їхній командуючий дон Хасинто де Барахона. Після бою три більші судна також були захоплені піратами без особливих труднощів. Найбільше з них – «Trinidad» («Тринідад») вантажопідйомністю в 400 тонн – було переустатковано у флагманське судно піратів. Крім продовольчого вантажу й декількох знарядь, на його борті більше не було нічого, але пірати перетягнули знаряддя з інших судів і змонтували їх на борті свого нового флагмана

Зарагоза, цитуючи президента аудієнції, говорить, що пірати захопили на борті судна «Trinidad» 50 тисяч песо, але, мабуть, він мав на увазі інше судно, захоплене 20 травня. Рингроуз говорить, що «Trinidad» був захоплений небагато пізніше в Пуэбло Нуэво.

Тепер англійці стали власниками всіх судів і встановили свою владу над усіма морськими шляхами Панами, що було цілком достатньо для того, щоб безперешкодно плисти куди їм заманеться. Їх відговорили штурмувати місто у звязку з нечисленністю команди й наявністю міцних міських фортифікаційних споруджень, хоча такий напад цілком міг бути успішним, тому що сили іспанської оборони були підірвані внутрішньою боротьбою з

Перший день…

Перший день піратства

Піратство існувало в Індійському океані й Південних морях із глибокої стародавності. Але торгівлі в цілому воно не загрожувало. Ніколи пірати Перської затоки не зявлялися в Австралії, і малайські морські розбійники не прагнули до берегів Африки. Це було «каботажне» піратство

Неважко уявити собі, як на підході до якої-небудь бухти або устя ріки керманич попереджав купців: «Тут можуть причаїтися пірати. Відійдемо подалі в море, щоб з ними не зустрічатися». Пірати ставилися до розряду неминучих незручностей довгого шляхи

В XIII столітті таку картину спостерігав Марко Поло. Особливо часто згадує він про піратів, коли описує Малабарский беріг Індії

« З області Мелибар, — пише мандрівник, — та ще з іншої, що поруч і зветься Гузуратом, щороку більш ста судів виходять інші судна захоплювати так купців грабувати. Більші вони розбійники на море; і дружин і дітей беруть із собою; усе літо в плаванні; купцям багато збитків роблять. Інші із цих судів відділяються від інших, плавають там і сям, вичікують так підглядають купецькі судна й усякі гидоти лагодять. Зберуться немов загін; один від іншого милях у пятьох стане; і так розставиться судів до двадцяти, миль на сто займуть море, і, як углядять судно з товарами, запалюють вогні й подають один одному знаки; і тому жодному судну не пройти, усяке захоплять. Купці знають разбойнические звичаї, знають, що повинні їх зустріти; споряджаються й виготовляються добре й не бояться зустріти розбійників; захищаються хоробро й розбійникам шкоду наносять, а все-таки й ті деякі судна захоплює. А захоплять розбійники яке-небудь судно з товарами, забирають товари, а людям зла не роблять. «Ступайте, — говорять їм, — добувати інше майно: трапиться, може бути, що і його нам віддасте»».

Кінець XV століття знаменує народження в Індійському океані морського розбою; відтепер у будь-якій крапці океану корабель міг стати жертвою нападу. І момент, коли в Індійському океані виникло таке піратство, можна встановити точно: це день, у який кораблі Васко да Гамори обігнули мис Доброї Надії й побрали курс на північ, уздовж берегів Східної Африки

Ряд обставин зробили з Португалії країну, першої, що послала кораблі в далекі плавання. Серед них були й особливості географічного положення, і специфіка розвитку економіки, і історичні долі

Значна частина середніх століть пройшла в цій маленькій країні, зверненої до Атлантичного океану, у боротьбі з арабами. Класичне середньовіччя було епохою реконкісти — витиснення маврів — і поряд із цим часом спроб відстояти незалежність Лузитании (прадавня назва Португалії) від кастильцев, що претендували на владу над усім Піренейським (Іберійським) півостровом. Маври були витиснуті з Португалії вже в XIII столітті, але боротьба з іспанцями тривала, і лише в 1385 році в битві під Альжубарроте португальці нанесли таку нищівну поразку кастильской кіннотам, що Португалія на двісті років забезпечила собі незалежне існування

Португалія була країною рибалок, селян, що абияк перебивалися на неродючих і сухих землях, вона була також країною численних фидалго — дрібних і середніх дворян, здебільшого бідних, солдат з покоління в поколенье, лише в

Наступного дня помітили…

Наступного дня помітили чотири мелексы27, послали до них барказы, удалося захопити два судна. Вантаж виявився копійчаним – пенька так сушені фрукти. Мелексы разом з вантажем спалили. 22 вересня загін на підході до Бонні спалив ще одну мелексу, у цей час із берега відкрила вогонь турецька гармата. Її швидко збили вогнем суднових гармат, висадилися на берег і знищили магазин (склад). При цьому «багато турок побите картечами», але військових транспортів у порту не виявилося. Це був перший випадок російського десанту в глибині турецької території після козачих походів XVII століття

Загін рушив уздовж берега на схід. На шляху лежав порт Геренсида (нинішній Гиресун), його прикривав з берега невеликий острівець, а за ним на якорях стояли чотири турецькі вітрильники. Корсари ввійшли в гавань і кинули якорі. З настанням темряви, в 11 годин вечора, корсари спустили барказы й підійшли до берега. Але турки їх помітили й відкрили сильний рушничний і артилерійський вогонь (у порту виявилася трехорудийная батарея). Висадити десант не вдалося, і барказы змушені були повернутися до кораблів. Ранком кораблі підняли вітрила й рушили до батареї. Стали на якорі, завели шпринты28 і відкрили вогонь. Батарею незабаром знищили. Тоді знову спустили барказы й відправилися до турецьких судів, що стояли на мілководдя. Одне судно було вдало абордоване, на три інших абордаж не вдався, екіпажам удалося відбитися. Тоді корсари обстріляли ці судна з гармат і потопили. Корсари перевантажили із захопленого судна провіант і 300 пудів пороху ( близько 5 тонн) на свої кораблі, турецьке ж судно спалили. Корсари в цьому бої понесли втрати – 9 людей убитими й 13 людей пораненими. Генеральс адютант Сенявин поздоровив командирів, що вирізнилися в цьому бої, чотирьох судів його загону – капітана (армійського) Ганале, мічмана Аркулова й прапорщиків Марингопуло й Миколи Вальяно.

Увесь цей день і ніч загін провів у ворожого узбережжя, а 26 вересня вийшов у море й побрав курс на Севастополь. 29 вересня на світанку загін побрав велике турецьке судно з коштовним вантажем – зіллю. Судно розвязали доправити в Севастополь, для чого послали на борт призову партію в 12 людей. Але 3 жовтня під час сильного шторму турецький корабель був сильно ушкоджений, і його довелося затопити. Загін Сенявина «привіз досить узятого багатства й шостого числа прибув у Севастопольську гавань благополучно».

Потьомкін був дуже радий поверненню Сенявина, а ще більше – видобутку. 17 жовтня 1788 г. він писав Катерині: «Мій Сенявин багато навів страху на анатолийских берегах. Дозвольте дати йому хрест Георгіївський 4 й ступені. У мене є зайві».

Відношення офіційних влади до корсарів, а також їх вдачі добре ілюструє лист таврического губернатора до графа М.І. Войновичу від 30 січня 1789 г. Губернатор повідомляє Войновичу, призначеному 12 грудня 1788 г. командуючим Чорноморським флотом, про прохання секретаря таврической казенної палати Якова Белухи, який був разом з мічманом Лазарем Мариенгопуло власником двощоглового корсарського судна «Св. Микола», яке «у славу Росії від ушкодження штормом на море розбилося». Виявляється, що в цьому випадку «скарбниця» відшкодовувала власникам вартість загиблого корабля

Свежие комментарии
    Декабрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031
    Яндекс.Метрика