На главную

вонь

Вони мали намір вигнати…

Вони мали намір вигнати іспанців з Коста Рики, щоб одержати зручний плацдарм у Південному морі. Однак губернатор Коста Рики дон Хуан Франсиско Саенс здобув перемогу над буканьерами в девятнадцятьох денній військовій кампанії, у якій, як він затверджував, було вбито більш 200 джентльменів удачі

Тепер іспанцям стало ясно, що успішний набіг Моргана на Панаму став заразливим прикладом для інших піратів. Карибське море вже було переповнено піратами, і тепер настала черга Тихого океану випробувати цей бич у своїх водах. Було кілька сухопутних маршрутів, по яких можна було добратися з Атлантичної частини Центральної Америки до Тихого океану. Одним з них був шлях по ріці Сеговия, по якій потрібно було піднятися кілька сотень миль на каное крізь землі, населені дружніми або нейтральними індійськими племенами, але в початок ріки піратів оточували вже добре збройні іспанці. Та ж сама проблема виникала й на водному маршруті через Нікарагуа, уздовж якого на ріці Десагвадеро (нині Сан Хуан) було побудовано кілька потужних фортифікаційних споруджень. Шляхи через Коста Рику й Верагуа таїли в собі ще більші труднощі із за високих і труднопрохідних гір, а «срібний» маршрут з Порто Біло до Панами після набігу Моргана був дуже добре опікуємо. Однак декількома милями на схід Панами землі, раніше займані іспанськими поселеннями, виявилися покинуті, і велика дика територія перебувала під контролем індійських племен, які були вороже настроєні до іспанців. Гори тут були відносно низькими, і майже непомітні індійські стежки проходили крізь болота й густі джунглі. Цьому маршруту призначено було стати міжокеанським «шосе» для піратів

У квітні 1680 року трапилося одне із самих масових вторгнень піратів на узбережжя Тихого океану. Сім англійських піратських судів зустрілися в Золотого острова, одного з островів архіпелагу Сасарди на північному узбережжі Панами. Ці пірати, заволодівши більшою кількістю іспанського золота, недавно ретирувалися з Порто Біло. Коли індіанці розповіли їм про багатий новий рудник у Санта Марії, безпосередньо в перешийка, вони відразу ж розвязали випробувати там свою удачу

Невеликий загін залишився опікувати судна, у той час як більший частина піратів у кількості 331 людини, збройних мушкетами й несучи на собі необхідні запаси продовольства, почали свій шлях уздовж гірського хребта, відомі своїми індійськими союзниками. Майже всі пірати були збройні новими французькими мушкетами, які технічно значно перевершували застарілі аркебузи, що усе ще перебувають на озброєнні іспанців. Проводирем піратів був Річард Сокинс, а його підручними – капітани Бартоломео Шарп, Джон Коксон, Пітер Харрис і Эдмунд Кук. Також серед піратів перебували Вільям Дампье, Бэзил Рингроуз і Лайонел Уофер; пізніше кожний з них залишив цікаві й змістовні спогади про свої пригоди. 24 квітня, після стомлюючого девятиденного переходу через джунглі, буканьеры вийшли до затоки Сан Мигель, що відкриває вихід у води Тихого океану

Тоді вони організували свого…

Тоді вони організували свого роду «середньовічний банк», який мав два напрямки діяльності: по-перше, вони позичали значні суми королям і можновладні дворянам, щоб ті могли пережити важкі часи або ж дозволити собі дорогу воєнну операцію. По-друге, користуючись тим, що їх замки й землі були розкидані майже по всьому відомому європейцях миру, тамплієри розробили систему кредитування мандрівників і купців, які в такий спосіб могли відправлятися в тривалі поїздки, не возячи із собою готівки. Щоб проводити свої численні комерційні й торговельні операції, тамплієри обзавелися величезним флотом кораблів, оснащених по останньому слову тодішньої техніки, які базувалися у французькому порту Ла-Рошель.

Релігійний орден або таємне суспільство?

Деякі автори вважаються, що пізнання абата Клервоского не обмежувалися теологічними й філософськими науками тієї епохи, але що також він був досить знаючий у таємницях герметичної христоло-гии. Більше того, багато затверджують, що Бернар був видатним членом Приората Сіону й одним з «Хоронителів великої таємниці», які, відповідно певним эзотерическим навчанням, зберігають прадавні таємниці й план досягнення світового панування. Ці секретні відомості передаються з покоління в покоління через деяких присвячених, серед яких можна назвати єгипетського фараона Эхнатона, пануючи Давида, Ісуса, Юліана Відступника, Леонардо да Вінчі, Нострадамуса й інших історичних особистостей, що плили проти плину своєї епохи

Ті ж самі автори затверджують, що Бернар передав тамплиерской верхівці таємні відомості, які він, на їхню думку, зберігав, і обрав орден для здійснення плану, що дійшов із глибини століть. У такому випадку Орден Храму був середньовічним варіантом секти, що нараховує тисячі років, а не звичайним військово-чернечим братерством, місія якого полягала в тому, щоб опікувати пілігримів, зїм і без них прекрасно справлялися госпитальеры Святого Іоанна

Одним з дивних фактів, якими буяє історія тамплієрів, є їхні видатні пізнання в архітектурі, що вплинули на виникнення готичного стилю в XII столітті. Загальновизнано, що Орденом Храму була організована й профінансована будівля багатьох соборів, самим знаменитим з яких є Шартрский собор. Цей храм був споруджений в 1194 році на тому місці, де колись перебували язичеські святилища й школа друїдів. Сьогодні доведене, що тут сходяться якісь підземні плини й тектонічні тріщини, тому час від часу відбуваються дивні коливання. Існує раціональне пояснення цього факту, що полягає в тому, що в рядах ордена налічувалися вчені й фахівці у всіляких науках, які могли виявити це виняткове явище. Згідно більш эзотерическим інтерпретаціям, друїди і язичеські жерці також були «хоронителями великої таємниці» і передали своїм спадкоємцям координати магічної зони, де піднімалися вівтарі, що перебували в контакті з вищими силами всесвіту

Тамплиерское походження Шартрского собору не викликає сумнівів, оскільки на підлозі головного нефа дотепер можна бачити лабіринт, відзначений символами тамплієрів, які присутні також на деяких деталях

Тим самим вони добилися того…

Тим самим вони добилися того, що маршрут, недавно використовуваний піратами для переходу від берегів Карибського моря до Тихого океану, був для них надійно закритий. Кілька загонів, що спробували вторгнутися в ці краї, були захоплені іспанцями і їх новими союзниками

Тим часом у Панамі іспанці для боротьби з піратами підготували й спорядили два судна й один баркас, які незабаром вийшли в море, і на світанку 22 серпня 1686 року зустрілися з ворогом в острова Табога. бій, що завязався, завершився лише в другій половині дня. Буканьеры виграли бій, захопивши обоє іспанських судна й посадивши на мілину баркас. Зі слів де Люссана, близько 100 іспанців було вбито й поранене. У піратів же був убитий усього одна людина й 22 поранене, але більшість із них умерло незабаром після бою. Причиною такої високої смертності серед поранених, знову ж зі слів де Люссана, стало те, що іспанці отруїли свої кулі! Серед поранених також був і капітан Тоунлей, який умер 9 вересня

Оправившись після бою, пірати з острова Табога послали ще один лист президентові Панами з вимогою негайно звільнити пять полонених піратів. На це президент відповів холодною відмовою, у той час як у листі від єпископа Панами, яке мало більш примирливий характер, говорилося, що бранці, будучи римськими католиками, не бажали бути звільненими. Команда Тоунлея, наведена в лють вичікувальною тактикою іспанців, відрубала голову 20 іспанським бранцям і послала їхньому президентові з попередженням про те, що якщо протягом двадцяти чотирьох годин пірати не одержать волю, інших іспанських полонених у кількості 90 людей осягнеться та ж доля. Наляканий президент відразу виконав їхній вимоги, після чого пірати, звільнивши 12 іспанців, зажадали 20 тисяч песо в якості викупу за інших. 4 вересня відбувся обмін, хоча сума викупу була зменшена до 10 тисяч мексиканських доларів

Після смерті Тоунлея капітаном піратської ескадри був вибраний француз Ле Пикард. Після нетривалої зупинки на острові Оток 10 вересня флот побрав курс на Перловий архіпелаг, де, провівши більш місяця, команда кренговала суду й поповнювала запаси продовольства. За цей час буканьеры захопили ще одне судно з вантажем продовольства з міста Ната. Потім, зробивши набіги на цукровий завод близько Панами й на місто Лос Сантос наприкінці жовтня, флот покинув Панамську затоку й 16 листопада 1686 року знову кинув якір в острова Коиба.

На той час піратський флот складався з декількох барків, одного галиота, великої кількості пірог і невеликих каное. Ескадра, у якої було всього чотири бортові знаряддя й кілька носових гармат, випробовувала явний недолік в артилерії. Особовий склад піратської команди поменшався приблизно до 240 людей, близько 50 з них становили англійці, а інші, відповідно, французи. Що ж стосується морських сил іспанців у Панамі, те, зі слів де Люссана, вони мали у своєму розпорядженні два трипалубні судна з 18 знаряддями на кожному й одну галеру з 52 веслами й 5 пушками, установленими на вертлюгах

Вони топили й захоплювали…

Вони топили й захоплювали купецькі суду, грабували й палили невеликі міста й селища на анатолийском і румелийском берегах

На самому початку війни у звязку з кількісною перевагою турецького флоту над росіянином Потьомкін підтримав ідею створення корсарської флотилії на Чорному морі. Але я певен, і без нього греки самі узялися б за зброю. Вони сподівалися здобути незалежність у цій війні, а також страшно бажали пограбувати. А коли патріотизм збігається з особистою вигодою, люди готові йти через вогонь, воду й мідні труби

Звідки ж греки брали кораблі? У перших, які те грецькі судна вже до 1787 г. здійснювали каботажні перевезення на Чорному морі, а ще більше прийшло з… Оттоманської імперії. Величезне місто з населенням в 1,5– 2 мільйони людей, причому на 95% ледарів, вимагав щодня сотні тонн продовольства й різних товарів. Сухопутні дороги в Туреччині були дуже погані, і звязок Стамбула з узбережжями Болгарії, Малої Азії й Кавказу здійснювалася в нормальних умовах тільки морем

У ході війни 1787– 1792 рр. турецькі влади кілька раз намагалися закрити Босфор для комерційних судів. Але ціни на стамбульських ринках негайно летіли нагору, і починалися бунти не тільки населення, але навіть яничар. У результаті через кілька тижнів Босфор знову доводилося відкривати. Тоді було вирішено на кожне грецьке судно саджати в Стамбулі одного або декількох, залежно від величини судна, добромисних турків як наглядачів, щоб нечестиві не пішли б до росіянином. Але греки, як тільки втрачали з виду зміцнення Босфору, топили своїх «добромисних» наглядачів

От характерний приклад, що випадково потрапив у наші морські архіви. 10 квітня 1790 г. з Константинополя в Севастополь прийшов невеликий грецький вітрильник – чектырма – з вантажем фруктів, тютюну й турецького мила. Хазяїн, він же й рейз (шкіпер), грек Яни Петро й команда з восьми греків виявили бажання служити корсарами. Усі вони були жителями острова Халки в Мармуровому морі. Стамбульським владі вони сказали, що йдуть до чорноморських берегів Анатолії торгувати. До них посадили добромисного турка для спостереження, якого греки де висадили, пройшовши Босфор. (У чому я дуже сумніваюся!)

Севастопольські влади відправили греків у карантин, а товари й судно купили в скарбницю. Судячи з документа, бажання їх зробити в корсари було зустрінуто прихильно.

З більших судів таким манером з Константинополя на Чорноморський флот прийшли «Св. Олена», «Св. Матвій», «Св. Микола», «Абельтаж», «Фенікс», «Св. Андрій», «Принц Олександр», «Панагія26 Апотумангана», «Св. Микола» (2 й) і «Красноселье». Усі вони стали «крейсерськими судами» і були куплені в скарбницю. Виключення представляв «Св. Матвій». У казенних флотських документах суду ці називали біломорськими. Справа в тому, що греки й турки називали Егейське море Білим

По Чорному морю нишпорив піратський корабель під командою запеклого пірата Ламбро Качиони ( під цим іменем він увійшов в історію, але по гречески його імя звучить Ламброс Кацонис (1752– 1805 рр.), одна назва якого наганяла жах на капітанів торговельних судів і обивателів приморських міст. На його борті словянською вяззю було написано «Князь Потьомкін Таврический».

До того ж вони послали гінця в…

До того ж вони послали гінця в місто попередити про небезпеку й викликати підмогу. І дійсно незабаром здався кінний іспанський загін. Довелося Дрейку вступити з ним у бій. Між офіцером, командиром іспанців, і Дрейком відбувся цікавий обмін любязностями

Офіцер: «Хто ви такі?»

Дрейк: «Англійці».

Офіцер: «Здавайтеся в імя короля Пилипа. Даю слово джентльмена й солдата, що я зустріну вас із усім повагою».

Дрейк: «В імя королеви Англії я знайду свій шлях».

Після цього почалася стрілянина, і одна куля злегка зачепила Дрейка. Іспанці стали відступати по дорозі до Вента-Круз. І незабаром Дрейк увірвався в місто. Але й отут його очікувало розчарування. Ніяких скарбів тут виявити не вдалося

Однак невдача не обескуражила Дрейка, а тим більше не похитнула його наміру захопити іспанські скарби. Він розвязав повернутися до своїх кораблів і відтепер діяти на море, тим більше що «золотий флот» іспанців ще стояв Вномбре-Де-Диос.

На пиннасе «Міньйон» — легкому вітрильному й гребному судні типу великої шлюпки — він відправився сюди підстерігати іспанські кораблі. Другу групу на чолі зі своїм сподвижником Оксенгемом на інший пиннасе «Ведмідь» відправив добувати продовольство

Незабаром Дрейку повезло — він захопив іспанський корабель із золотом. Від шкіпера судна він довідався, що у Веругуа, звідки йде судно, панує паніка, викликана слухами про наближення Дрейка. Шкіпер додав, що місто легко побрати — він майже не захищений. Дрейк буквально на всіх вітрилах ринувся у Веругуа. Але всупереч тому, про що повідомив шкіпер, Дрейка зустріли гарматними пострілами. Виявилося, що порт непогано захищений. Довелося йти ні счем.

Зате Оксенгему повезло більше. Він захопив іспанський фрегат — новеньке судно, побудоване з відмінного матеріалу. Коли Дрейк побачив фрегат і оцінив його, він відразу ж відправився на ньому Вномбре-Де-Диос.

По шляху йому зустрів французький корабель під командуванням капітана Тету, який з готовністю приєднався до англійців. У знак дружби француз підніс Дрейку коштовний подарунок — золоту шпагу, яка, як він сказав, належала французькому королеві Генріху II.

Тепер у Дрейка було чотири кораблі — захоплений фрегат, французьке судно й великий бот з нього, а також одна пиннаса. Дрейк наказав стати на якір у Рио-Франциско, що у двадцятьох милях від Номбре-Де-Диос, і готуватися до майбутньої операції

Тим часом він відправив у розвідку маронов. Вони повернулися й повідомили, що до Номбре-Де-Диос ідуть каравани мулів. На них стільки золота й срібла, що людям Дрейка його просто не віднести. Усього йде три каравани зі ста двадцяти мулів. Одне тільки срібло, яке вони везуть, важить двадцять пять тонн, не вважаючи золота й дорогоцінних каменів

Цього разу Дрейку супроводжувала удача. Солдати охорони швидко розбіглися, але під час недовгої перестрілки був важко поранений Тету. Кожному дісталося стільки золота, срібла й дорогоцінних каменів, скільки він зміг віднести. Решта зарили в землю й поспішили повернутися Тимчасово виконуючий обовязки-Франциско.

Два дні пішло на те, щоб дійти до Рио-Франциско. По дорозі довелося залишити капітана Тету — він був дуже поганий. Його доручили двом матросам. Але коли підійшли до Рио-Франциско, побачили, що в бухті господарюють іспанці. Кораблі Дрейка зникли

Свежие комментарии
    Июль 2018
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика