На главную

вонь

На жаль, вони не піднімали «веселий…

На жаль, вони не піднімали «веселий Роджер», та й піратами їх не кликали ні друзі, ні вороги. Зате вони могли дати багато окулярів фори всім морганам, киддам, сюфренам і дрейкам. Я спробував показати їхніми реальними людьми свого часу з усіма слабостями й недоліками, благо вони не мають потреби ні в посмертних славослівях, ні в канонізації. Нехай читач сам винесе вердикт

I. СПРАВИ ДАВНО МИНУЛИХ ДНІВ

Глава 1.

Явище русов

До 1917 р. історія Росії у всіх підручниках починалася із пришестя варягів ( від перекрученого норманнского слова «Vaeriniar», норманны запозичили це слово від грецького «?o??????oi?», що означає «союзники», точніше – наймані воїни союзники). Підемо їхньому прикладу й ми. Але не тому, що історія нашої батьківщини почалася в 862 г., цей рік – зручна крапка відліку

У літо 6370 року1 від створення миру пішли криваві свари в північних словян. «І не було серед них правди, і встав рід на рід, і була серед них усобица, і стали воювати самі із собою. І сказали собі: “Пошукаємо собі князя, який би володів нами й судив по праву”. І пішли за море до варягів, до русі. Ті варяги називалися руссю подібно тому, як інші називаються шведи, а інші норманны й англы, а ще інші готландцы, – от так і ці прозивалися. Сказали русі чудь, словяни, кривичі й увесь: “Земля наша велика й рясна, а порядку в ній немає. Приходите княжити й володіти нами”. І викликалися троє братів зі своїми родами, і побрали із собою всю русь, і прийшли до словянам, і сіл старший, Рюрик, у Новгороді, а інший, Синеус, – на Белоозере, а третій, Трувор, – в Ізборську…

…И від тих варяг прозвалася Російська земля. Новгородцы же – ті люди від варязького роду, а колись були словяни. Через два роки вмерли Синеус і брат його Трувор. І опанував всею владою Рюрик, і став роздавати чоловікам своїм міста – тому Полоцьк, цьому Ростов, іншому Белоозеро. Варяги в цих містах – находники, а перші поселенці в Новгороді – словяни, у Полоцьку – кривичі, у Ростові – меря, у Белоозере – увесь, у Муромі – мурома, і тими всіма правил Рюрик. І було в нього два чоловіки, не родичи його, але бояри, і отпросились вони в Царьград зі своїм родом. І відправилися по Дніпрові, і коли плили повз, те побачили на горі невелике місто. І запитали: “Чий це містечко?” Тамтешні ж жителі відповіли: “Були три брати, Кий, Щек і Хорив, які побудували містечко цей і сгинули, а ми отут сидимо, їхні нащадки, і платимо данину хазарам”. Аскольд же й Дир залишилися в цім місті, зібрали багато варяг і стали володіти землею галявин. Рюрик же тоді княжив у Новгороді».

От так описане становлення Русі в « Повісті минулих літ». Оскільки, крім літопису, ніяких інших даних про покликання Рюрика ні, те по цьому приводу вітчизняні історики вже третє сторіччя ведуть жорстоку війну між собою. Тих, хто повірив літописи, охрестили норманистами, а істориків, що вважали, що покликання варягів – вимисел і князь Рюрик – міфологічний персонаж, відповідно стали кликати анти норманистами.

Ще в XVIII столітті спор істориків одержав політичне фарбування. Трохи німецьких істориків, що полягали на російській службі, мали необережність натякнути, що без європейців росіяни не змогли б створити своєї держави

Дочекавшись ночі, вони…

Дочекавшись ночі, вони дійсно ввійшли в ріку, а днем сховалися серед дерев (точно так само вони сховали й свій корабель, щоб його не помітили індіанці, які ловили рибу в устя ріки).

На третю добу, близько напівночі, вони добралися до міста. Варта прийняла їх за рибалок, що промишляють у лагуні: адже частина з них добре говорила іспанською мовою. Крім того, серед них був індіанець саме з тих місць. У свій час він біг, оскільки іспанці прагли звернути його в рабство. Індіанець вистрибнув на берег і вбив стражника. Після цього пірати пробралися у вдома три або чотири именитейших городян і забрали всі гроші, які могли виявити. Потім розграбували й церкву. Але отут один із церковних служок, вирвавшись із рук піратів, підняв лемент на все місто

Городяни й солдати негайно прокинулися, однак, піратам удалося зникнути, захопивши із собою весь видобуток, який вони змогли віднести. Крім того, вони побрали із собою бранців, розраховуючи у випадку погоні використовувати їх як заручників. Незабаром добралися до берега, поспішно сіли на корабель і вийшли у відкрите море. Бранцям же ведено було замість викупу добути піратам стільки мяса, скільки їм було потрібно, щоб добратися до Ямайки

Коли пірати були ще в устя ріки, на берег висипало людей пятсот іспанців, збройних рушницями. Пірати дали по них залп із гармат. Таким чином, іспанцям залишалося лише безсило горювати, бачачи, як спливає їхнє добро, і проклинати той мить, коли пірати висадилися на берег. Для них було незбагненне, як у піратів вистачило сміливості підійти до міста, що лежить від берега щонайменше в сорока милях, охоронюваному гарнізоном у вісімсот людей, і розграбувати місто за такий короткий строк

Пірати захопили карбованого золота, срібного посуду і ювелірних прикрас на сорок із зайвим тисяч реалів. Незабаром Джон Девис висадився зі своїм видобутком на Ямайці, досить швидко всі прокутил і знову змушений був відправитися на пошуки пригод…

ЭДВАРД ТИЧ. КІНЕЦЬ ЧОРНОЇ БОРОДИ

Закоханий шибеник

Під час подорожі по американському «Диснейленді» у числі багатьох чудес і самих неймовірних пригод відвідувачів очікує й зустріч із лютими піратами і їх ватажком знаменитим морським розбійником Эдвардом Тичем на прізвисько Чорна Борода. Ляльки-Пірати грають перед відвідувачами епізоди з життя цього шибеника. Тут і він сам у треуголке із зображенням на ній черепа з костями, і його кохана Мэри Блад, і баламути в кайданах, осмелившиеся підняти заколот проти свого капітана, і похмура вязниця, де за залізними прутами під охороною величезного вовкодава сидять чекаючи страти, що потрапили в полон розбійники

Історія пірата Эдварда Тича сьогодні широко відома. Знають її по книгах і кінофільмам і дорослий, і той хлопці, який відвідував «Диснейленд». Але не всім, мабуть, відомо, як скінчив своє грішне життя цей людей

От як малює портрет Тича, що знав його капітан Джонсон: «Його особа, починаючи від очей, було покрито густими чорними волоссями, які були також і на груди. Одяг — уся в плямах від крові й пролитих напоїв, плаття в декількох місцях порване й скріплене шпильками. Брудне тіло пропахнуло потім і сумішшю рому з порохом, яку він звичайно пився

Часто вони проривалися повз…

Часто вони проривалися повз фортеці, часто перетаскували чайки (малі гребні судна) по суші в обхід. Крім того, запорожці піднімалися нагору по лівому припливу Дніпра – ріці Самарі, потім ішли по одному з її припливів, від якого починався волок. Звідси чайки попадали в одну з рік, що впадають в Азовське море. Швидше за все, це була ріка Кальмиус, що впадає в Азовське море в сучасного Маріуполя. А донські козаки використовували ріку Миус. Вони піднімалися нагору по Доні, перетаскували струги в Миус і виходили в море, минаючи Азів

Початок 50 х років XVI століття відзначене щорічними походами кримських орд на Литву й на Московську державу. Татари доходили до Тули й Рязані. У березні 1556 г. цар Іван Грозний, не чекаючи чергового вторгнення татар, посилає дяка Ржевского провести розвідку боєм у тилу супротивника. Ржевский на чайках спустився по ріці Псел (правий приплив Дніпра) і вийшов у Дніпро. Черкаський і канівський староста Дмитро Вишневецкий12 посилає на допомогу Ржевскому 300 козаків під начальством отаманів черкаських Млынского й Есковича. Дяк Ржевский доплив до турецької міцності Очаків в устя Дніпра й штурмом опанував нею. По дорозі назад у порогів Дніпра татарський царевич нагнав військо Ржевского, але після шестиденного бою дякові вдалося обдурити татар і благополучно повернутися Вмоскву.

Улітку 1556 г. Вишневецкий побудував потужну міцність на острові Хортиця, там, де згодом була знаменита Запорізька Січ. Міцність на острові перебувала поза територією польско литовської держави й була гарною базою для боротьби з татарами. Загони Вишневецкого, переслідуючи татар, доходили до Перекопу й Очакова

У вересні 1556 м. Дмитро Вишневецкий відправляє в Москву отамана Михайла Есковича із грамотою, де він бє чолом і просить, щоб «його Государ подарував і велів собі служити».

Пропозиція Вишневецкого відкривало широкі перспективи перед Іваном IV. Адже в підданство Вишневецкий просився не один, він володів усіма землями від Києва до Дикого степу. У похід на татар Вишневецкий міг підняти тисячі козаків, у його розпорядженні перебувало кілька десятків гармат. Зрозуміло, польський король не залишився б байдужий до втрати Південного Придніпровя. Але немає худа без добра. Походи польських військ традиційно супроводжувалися насильствами й грабежами, що неминуче викликало б повстання й на іншій території Малої Росії

В 1556 м. Малоросія могла сама, як спіле яблуко, упасти в руки пануючи Івана. Але, на жаль, у нього були інші плани. Через два роки почнеться Ливонская війна, і цар думає тільки про неї. Росії було життєве необхідно прорубати вікно в Європу. Але для цього потрібна була могутніша армія, більш сильна економіка, двадцять років важкої Північної війни, будівля Петербурга, заселення нових земель, створення потужного флоту й, нарешті, геній Петра Великого

Іван IV, починаючи Ливонскую війну, явно переоцінив свої сили. Пропозиція Вишневецкого було відкинуто царем. Російська дипломатія почала діяти в діаметрально протилежному напрямку, вступивши в переговори про світ з Польщею й Кримським ханством

У підсумку Іван Грозний упустив чудовий історичний шанс воззєднати Малу й Велику Росію

Приставши до берега, вони…

Приставши до берега, вони залишають близько кожного човна на стражі двох козаків і двох помічників («джур»), а самі нападають на міста, завойовують їх, грабують, палять, віддаляючись від берега на целую милю, і з видобутком вертаються домийся

Якщо трапиться їм зустріти галери або інші кораблі, вони надходять так. Чайки їх піднімаються над водою тільки на 2,5 фута (0,75 м), тому вони завжди раніше зауважують корабель супротивників, чому ті помітять їх. Побачивши, вони опускають щоглу, заходять із заходу й коштують так до півночі, намагаючись тільки не випустити з уваги корабля. Опівночі гребуть із усієї сили до кораблів, і половина їх готується до бою, щоб, причаливши до корабля, кинутися на абордаж

Вороги бачать, як їх раптово оточують 80–100 човнів, козаки швидко наповнюють і захоплюють корабель. Заволодівши їм, вони забирають гроші, що й удобоперевозимые речі, також пушки й усе, що не боїться води, а самі кораблі разом з людьми топлять».

Глава 2.

«Бунташный» XVII століття

Мені б не хотілося, щоб хоч частина читачів уявляла собі запорожців як лицарів без страху й докору, життя яких становили винятково війни з басурманами. Козаки були людьми свого часу й досить часто міняли фронт і союзників. Як козаки ставилися до ляхів – загальновідомо. Не було ні одного повстання в Малоросії, у якому б не брали участь запорожці. Але треба чесно сказати, що козаки періодично хаживали грабувати й Московська держава. Той же Євстафій Дашкевич разом із кримськими татарами в 1521 г. зробив великий набіг на Русь і дійшов до Оки. Запорожці й донцы громили не тільки мечеті й костьоли, але й православні храми, зате потім, на схилі віку, часто жертвували весь свій стан на будівництво церков і робили більші внески в монастирі, а інший раз і стриглися самі

Активно діяли запорожці й донцы на стороні самозванців під час великої Смути початку XVII століття. Після капітуляції польських гарнізонів у Москві в жовтні 1612 г. загони запорожців пішли на північ і розграбували Вологду, Тотьму, Сольвычегорск, Архангельськ, Холмогоры й Олонец. Згідно із припущенням історика А.Л. Станіславського, саме загін з 400 запорожців і був тем міфічним польським військом, жертвою якого став Іван Сусанін. Як виявляється з документів, ніяких польських військ у районі Костроми в першій половині 1613 г. не було. Польські історики, що простежили долю практично всіх панів, що воювали в Росії, не відзначають зникнення кого або з них у засніжених костромські лісах

Але всі діяння козаків, як у Річі Посполитої, так і в Московии, виходять за рамки нашого оповідання, і ми знову вертаємося на Чорне море

У травні 1602 г. запорожці на 30 чайках і галерах, захоплених у турків, вийшли в море й захопили під Килией трохи купецьких кораблів

В 1605- 1606 рр. козаки захопили міста Акерман і Килию, а також побрали штурмом найдужчу турецьку міцність на західному узбережжі Чорного моря Варну. У Варні запорожці побрали видобутку більше чому на 180 тисяч золотих рублів.13 Про це в Малоросії була навіть складена пісня:

Була Варна здавна славна

Славнiшi? козаченьки,

Що то? Варни дiтали

I у нiй туркiв забрали

В 1613 г.

Усі бранці заявляли, що вони…

Усі бранці заявляли, що вони були добропорядними католиками, яких шляхом обману заманили на судна Спеилбергена, переконавши їх, що експедиція носила винятково мирний характер з торговельною місією. Відразу ж після битви в Салагуа Спеилберген направив свої судна в сусідню гавань Сантьяго. 15 – 16 листопада ескадра наблизилася до берега й увійшла в порт Навидад або, що більш імовірно, у порт, який у цей час зветься Тенакатита, де на берег висадилася велика кількість гарна збройних людей на чолі із самим адміралом. Місцевість виявилася занедбаної, люди покинули її, і загін Визкэйно, минувши ці місця, направився до півночі. На берегах тихої й гарної затоки пірати провели пять днів, насолоджуючись його теплою й прозорою водою, вони поповнили також запаси дров і питної води з невеликої річки. Один із францисканских священиків був спрямований у глиб материка в індійське село, для того щоб домовитися про поповнення запасів продовольства. Незабаром він повернувся з декількома курчатами й свіжими фруктами. Є деякі сумніви в тому, чи ввійшли голландці саме в порт Навидад або ж у прилеглу затоку Тенакатита. Порт Навидад докладно описаний у бортовому журналі піратів, датованим 1602 роком. У Навидаде в той час перебувала суднова верф, Спеилберген же не згадує про верфі, а його карта «Нативидаета» більше нагадує затока Тенакатита, ніж Навидад.

20 листопада голландська ескадра покинула гавань і уздовж узбережжя проїхала до мису Корриентес. Тут Спеилберген зібрала рада із приводу подальших дій флоту, на якому думки розділилися. Деякі вважали за необхідне дочекатися манільських кораблів у Сан Лукасе, у той час як інші вважалися, що це може обернутися занадто довгою затримкою флоту в тутешніх краях і що в кожному разі галеоны вже попереджені й будуть триматися подалі від берега, що робить їхнє захоплення майже неможливим. Зрештою було ухвалене рішення не втрачати більше часу в акваторії Мексики, і 2 грудня 1615 року флот покинув мис Корриентес, побравши курс на юго захід, щоб перетнути Тихий океан. Цей розвязок обернувся великою удачею для іспанської сторони, тому що кілька днів через перший із двох манільських галеонов, направляючись в Акапулько, минув мис Корриентес. Перший галеон увійшов у порт Акапулько 24 грудня 1615 року, другий – 1 січня 1616 року

Сім місяців через Спеилберген добрався до берегів Голландії через Ост Індію. Він досяг майже всіх намічених цілей, і більше йому не доводило брати участь у важливих експедиціях. В 1620 році Спеилберген умер в абсолютній убогості

Протягом місяця після відїзду Спеилбергена на базі замка Сан Диего де Акапулько почалося будівництво зміцнень і фортифікаційних споруджень. Вице король планував зібрати гроші на цей проект шляхом уведення спеціального двопроцентного податку на всі види товарів, увезених у цей порт протягом наступних шести років. А для патрулювання узбережжя від Магелланова протоки до мису Сан Лукас і ескортування галеонов, вантажених скарбами, він запропонував оснастити й містити постійний військовий флот із чотирьох бойових кораблів

Свежие комментарии
    Июль 2018
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика