На главную

вонь

Дрейк крикнув, щоб вони…

Дрейк крикнув, щоб вони негайно сідали в шлюпку й верталися на «Лань». Але матроси були охоплені азартом грабежу. Тільки коли сам Дрейк, стрибнувши в ялик, підплив до трофея й піднявся на нього з погрозами й лайкою, матроси припинили обшук, віддали буксир і повернулися на «Лань». І вчасно: іспанці були вже зовсім близько. Дрейка цього разу врятувало те, що іспанці йшли без баласту й не змели підняти всі вітрила, а «Золота лань» була навантажена й стійка. Переслідування тривало до світанку, але потім іспанцям довелося повернути назад, тому що вони в поспіху не побрали із собою ні води, ні їжі. До того ж, як писали іспанці в доповіді віце-королеві, « багато з наших сеньйорів страждали морською хворобою й не могли триматися на ногах, не говорячи вже про те, щоб боротися». Остання деталь особливо обурила віце-короля, який не тільки наклав важкі штрафи на старших офіцерів, але й кілька днів не дозволяв змученим морською хворобою сеньйорам зійти на сушу

Вслід Дрейку були послані ще два кораблі, цього разу з достатнім запасом провізій і води, але на той час «Золота лань» була вже далеко. Іспанці довго не могли розвязати, куди направився Дрейк. Нарешті взяла гору точка зору, що він прагне до Панами. Туди й пішли переслідувачі. А Дрейк у пошуках «срібного» галеона просувався прямо на північ, продовжуючи по шляху грабувати торговельні судна. Йому вдалося також захопити допоміжне судно, вантажене канатами й тросами. Цей видобуток був важливіше, чим усе вино Іспанії: «Золота лань» перебувала в море вже більше року, і її снасті були в жалюгідному стані. На цім же судні знайшли важке золоте розпяття, прикрашене смарагдами. Після повернення до Англії Дрейк наказав вставити ці смарагди в золоту корону, яку він підніс королеві

1 березня 1579 року паж Джон Дрейк увірвався в каюту адмірала з лементом: «На обрії галеон!». Знявши із шиї масивний золотий ланцюг, адмірал надяг її на підлітка. Ланцюг дістав йому до колін. Вибігши на палубу, Дрейк наказав скинути за борт на тросах порожні бочки від вина, щоб зменшити хід: він не праг залучати уваги галеона доти, поки тому не буде пізно підготуватися до бою. «Золота лань» ледве плелася; бачачи це, іспанці самі направилися до неї, розвязавши, що це каботажне іспанське судно, і сподіваючись довідатися новини. Коли ж між кораблями залишалося кілька десятків метрів, Дрейк зажадав від іспанців здатися. Вахтовий офіцер відмовився це зробити. Дрейк дав сигнал, відкинулися кришки гарматних портів, і пролунав залп. Була звалена грот-щогла галеона, а один з лучників Дрейка — він натренував у стрілянині з лука декількох моряків, не довіряючи точності мушкетних пострілів, — уразив стрілою капітана, що вибіг на палубу, корабля. Через кілька хвилин усе було кінчено. Щоб не втрачати часу (адже Дрейк не знав, наскільки близькі переслідувачі), англійці загнали всіх полонених іспанців у трюм, закрили люки й, побравши трофей на буксир, пішли у відкрите море. Двоє доби вони йшли прямо в океан, поки не відчули себе в безпеці. Це були важкі два дні — мало хто спав на « Золотої лані». Під усякими приводами моряки тяглися до корми, щоб переконатися, що трофей слухняно іде за «Ланню».

Усі вони марили скарбами…

Усі вони марили скарбами, які перевозили на іспанських галиона х: їх захоплення обіцяло величезні бариші. Частина видобутку, як ми знаємо, покладалася капітанові й членам екіпажа, інша — тим, хто спорядив корабель

Отже, Дампьеру запропонували стати капітаном корабля « Сент-Джордж», вийти в море й зайнятися морським розбоєм. Звичайно, ніхто так відкрито й цинічно не визначав завдання. У патенті, виданому Дампьеру, говорилося, що він призначається капітаном « Сент-Джорджа» без платні, тобто його доходом буде захоплений видобуток: дві третини власникам судна, одна третина — команді

И от 30 квітня 1703 року « Сент-Джордж» вийшов у море, де до нього приєдналася галера «Сім врат». На « Сент-Джорджу» було двадцять шість знарядь і сто двадцять людей команди, на «Семи вратах» — шістнадцять знарядь і екіпаж із шістдесяти трьох людей. Треба помітити, що галера крім вітрил була постачена веслами й могла пересуватися, коли не було вітру

У якості боцмана на галері служив Олександр Селькирк, той самий, що став прототипом Робинзона Крузо в однойменному романі Д. Дефо. ( Про це дивися главу «Вудс Роджерс, або Одиссея Олександра Селькирка».)

Обоє судна перетнули Атлантичний океан, вийшли до Бразилії й звідси, минувши мис Горн, пройшли в Тихий океан. Район був Дампьеру добре знайомий по минулих плаваннях, і він сподівався тут на багатий видобуток

Спочатку напали на французьке судно, потім на іспанський корабель. Однак нічого мало-мальськи коштовного на них не виявилося. А Дампьер мріяв про великий «приз» — або захопити іспанський галион з незліченними скарбами, або розграбувати яке-небудь багате місто. Він згадав про місто Санта-Марія на Панамському перешийку. Сюди він і направив свій корабель. Але коли його люди на човнах підплили до міста, готуючись до десанту, як на гріх, пішов дощ і підмочив порох на полках мушкетів і пістолетів. До того ж стало відомо, що в місто два дні назад прибуло підкріплення із чотирьохсот солдатів

Інакше кажучи, іспанці заздалегідь довідалися про підхід піратів і встигнули добре підготуватися до штурму. У цих умовах, коли фактор раптовості був загублений, англійці розвязали повернутися на кораблі. Отут їм повезло більше — вони захопили іспанський корабель із вином, борошном, цукром, тканинами

И чи то через винні пари, чи те ще чому, але тільки між капітанами двох англійських судів відбулася сварка. Після цього капітан галери «Сім врат» заявив, що далі попливе один. Це згодом обернулося для нього катастрофою. Галера налетіла на скелі й пішла до дна, команда урятувалася на пустельному острівці. Її зняв іспанський корабель, доправив у кайданах у Ліму, де всіх посадили у вязницю як піратів

Тим часом « Сент-Джордж» після декількох сутичок з іспанцями змушений був устати на ремонт — корабель дав загрозливу течу. А поки судно ремонтувалося, Джон Клиппингтон, призначений Дампьером капітаном захопленого барка «Дракон», розвязав далі плисти самостійно. З Дампьером залишилися двадцять сім людей. Завдяки вмінню теслі « Сент-Джордж» був полагоджений, і плавання тривало. Скоро Дампьеру нарешті крупно повезло. Він без праці ввійшов у місто Пуна й розграбував його. Потім захопив іспанський корабель, а « Сент-Джорджа» кинув вморе.

Більш того, вони залишалися…

Більше того, вони залишалися без руху, явно воліючи триматися подалі й видали спостерігати майбутній бій, прирікаючи тим самим «Бєдного Річарда» боротися із супротивником водиночку.

Коммодору Джонсу (незадовго до цього він був визнаний гідним цього звання командуючого флотом) нічого не залишалося, як атакуватися

Коли супротивники виявилися на відстані пістолетного пострілу, амбразури гарматних портів з гуркотом відчинилися, і кораблі прийняли грізний вид. Але судно Джонса з метою маскування йшло під англійським прапором, і капітан «Сераписа» зажадав підтвердження приналежності корабля королівському флоту. Замість відповіді на «Бєдному Річарду» спустили британський прапор і підняли американський. У той же мить знаряддя його правого борту відкрили вогонь по «Серапису». Той не змусив чекати з відповіддю. Пішов залп із усіх двох рядів його гармат

Перші хвилини бою зложилися невдало для капітана «Бєдного Річарда». Два з його знарядь відразу розірвалися, при цьому загинули й каноніри. На борті виникла пожежа. До того ж після відповідного вогню «Сераписа» корабель Джонса дав текти. Коммодору стало ясно, що подальша дуель із фрегатом, що перевершують його по вогневій моці, може погано скінчитися. Залишалося одне: підійти якнайближче й побрати «Серапис» на абордаж

Продовжуючи вести запеклий вогонь із дистанції тридцять метрів, «Бєдний Річард» став заходити на правий борт супротивника. Однак спроба побрати англійця на абордаж не вдалася. Після чого обоє корабля почали маневрувати з метою протаранити один іншого, зрізати ніс або вдарити в корму. Завдання Підлоги Джонса як і раніше полягала в тому, щоб не дати можливості «Серапису» використовувати свою перевагу у вогневій моці. Із цією метою «Бєдний Річард» пішов напереріз «Серапису», наміряючись дати залп по британському фрегату

«Маневр пройшов не зовсім так, як мені хотілося», — зізнається Підлога Джонс у своїх воспоми-наниях. Кораблі зіштовхнулися. «Вітер, що продовжував наповнювати вітрила обох кораблів, розгорнув їх, і вони зійшлися бортами — ніс до корми й корму до носа — по осі північ — південь, — пише С.-Є. Морисон у своїй книзі. — Лапа якоря, що висів на правому борті «Сераписа», скріпила ці фатальні узи, зачепившись за правий фальшборт «Бєдного Річарда», надводні борти кораблів виявилися так тісно притиснутими, що дула гармат уперлися друг у друга».

Непередбачена ситуація, коли обоє судна потрапили в клінч, виявилася на руку Підлоги Джонсу. За його наказом матроси почали кидати на борт супротивника «кішки» і гаки, готуючись до абордажу. Тільки близький бій міг принести перемогу. Розумів це й капітан «Сераписа» і вживав усілякі спроби відірватися. Однак у результаті кораблі зчепилися ще міцніше.

До цього моменту над морем зявився місяць, освітивши місце бою. Що й скопилися на мисі Фламборо-Хед глядачі з місцевих жителів могли спостерігати дивну й дивну картину бою. Вона стала ще більш ефектної, коли загорілися вітрила обох кораблів. Командирам довелося на час забути друг про друга й кинутися на боротьбу з вогнем. Коли пожежа згасили, бій відновився з колишньою жорстокістю. У якийсь момент здалося, що «Бєдний Річард» не витримав і готів спустити прапор. Капітан Пирсон поспішив переконатися вэтом.

За гроші вони могли продати…

За гроші вони могли продати кого завгодно, у тому числі найближчого друга: адже посадили ж вони в трюм свого адмірала Шарпа, тому що виявили, що він багатше інших. Як тільки піратів починали переслідувати невдачі, вони затівали склоки або взагалі ухвалювалися шукати інше заняття. До якогось ступеня цим пояснюються успіхи Моргана й Вудса Роджерса в боротьбі з піратством. Відмінно знаючи ціну своїм колишнім товаришам, перебіжчики в лічені роки значно скорочували обсяг піратської активності, поперемінно прибігаючи до амністій і квиселицам.

Пішовши з піратів, Дампир повернувся до більш важкого, але надійній праці лісоруба й ще рік валив дерева, поки не зібрав грошей на покупку ферми в Англії. На різдво 1679 року Дампир відправився на Ямайку й там оформив покупку ферми в Дорсетшире. Очікуючи попутного корабля в Англію, він зустрів старого знайомого, капітана Хобі, який умовив Дам бенкету супроводжувати його перекладачем у невеликому плаванні, обіцяючи частку прибутки від продажу товарів лісорубам

По дорозі корабель зайшов у бухту Негрил на Ямайці набрати води й отут виявив кілька піратських кораблів. Пірати зібралися в тихій бухті, щоб обговорити важливу проблему: як уникнути залізної хватки Моргана й куди направити свій шлях. На англійський корабель ніхто з них не звернув уваги: його товари не представляли цінності для піратів, до того ж капітан корабля був знаком їм, а на його борті було чимало колишніх піратів. Коли матроси містера Хобі довідалися, що пірати розвязали перетнути Панамський перешийок і напасти на іспанські міста на Тихоокеанському узбережжі, вони відразу покинули свого капітана й, спокусившись блиском іспанського золота, пішли в піратську вольницю. Три дні Дампир боровся зі спокусою, нарешті не витримав і теж приєднався до піратів. Так він опинився в експедиції, про яку говорилося на початку цього роздягнулася

Шлях від Ямайки до Арики Дампир пройшов у якості рядового пірата. Розставшись із Шарпом, Дампир повернувся в Порт-Ройял і якийсь час залишався там, займаючись обробкою своїх записів, а потім при зєднався до супутника по походу — капітанові Куку й плавав на його кораблі «Помста». Одного разу під час пошуків манільського галеона «Помста» віднесло далеко до півдня. Стало так холодно, що пірати «виявили, що можуть випивати по три кварти бренді на людину щодня й притім зовсім не пяніти». Цей факт настільки потряс команду, що його занесли в судновий журнал

Коли шторм затих і споживання бренді ввійшло в норму, побрали курс на північ, у теплі краї, і незабаром наздогнали англійського пірата Джона Итона, який приєднався до них на своєму двадцатишестипушечном «Николасе». Обоє корабля пішли до острова Хуан-Фернандес.

Підійшовши до острова, побачили дим: хтось палив багаття, намагаючись привернути увагу кораблів. Кинули якорі й спустили шлюпки. На березі стояла людей у звіриних шкірах зі списом у руці. Побачивши піратів, він сказав по-англійському, що дуже радий зустріти їх і що він убив до їхнього приїзду кілька кіз і готовий почастувати гостей на славу. Людина була індіанцем, і його поведінка настільки здивувала піратів, що вони втратилися дарунка мови. Але отут підійшла друга шлюпка, у якій був Дампир, і індіанець, відкинувши спис, кинувся в розкриті обійми пірата

Вони розділилися на невеликі…

Вони розділилися на невеликі банди й грабували індійські міста й села, поки не були виловлені й не скінчили свої дні у вязницях і на шибеницях

«Лебеденок» же відправився далі. Пірати прагли досягтися Червоного моря, тому що чули, що там багато кораблів. По дорозі вони зустріли великий португальський корабель і ограбували його. Перевантажений видобутком, «Лебеденок» не міг дійти до Червоного моря, і було вирішено відправитися до Мадагаскару, щоб заснувати там базу для подальших набігів. Правда, через якийсь час новому капітанові «Лебеденка» Риду здалося ( можливо, не без підстав), що команда злоумышляет проти нього. Щоб випередити події, він із шістьома вірними друзями вночі втік на шлюпці й через кілька днів був підібраний судном, шедшим у Нью-Йорк. Через два місяці ці семеро піратів завершили кругосвітню подорож

«Лебеденком» став командувати пірат Тит. Незабаром зустріли корабель ще одного карибського пірата, Найта, що також розвязав піти з небезпечних вод Карибського моря в порівняно спокійний Індійський океан. Пірати прагли було обєднатися, однак, коли Тит показав своєму старому товаришеві, у якому стані перебуває «Лебеденок», Найт зрозумів, що Тит і його супутники йому тільки перешкода. І, щоб не возитися з їхнім порятунком, він тієї ж уночі покинув їх і зник

Титу і його команді вдалося все-таки добратися до мадагаскарського берега. Тут, у бухті Святого Августина, їх корабель, небагато не дійшовши до берега, зник під водою. Пірати вибралися на берег, витяглися деякі припаси й гармати й заснували в бухті поселення, що стало згодом однієї із самих знаменитих піратських баз. Уся подальша історія піратства в Індійському океані й Південних морях прямо або побічно звязана Смадагаскаром.

Мадагаскар

На той час, коли Тит і його супутники поселилися на Мадагаскарі, в Індійському океані було вже чимало колишніх карибських піратів. Однак серед них не тільки не було письменників, але й взагалі грамотних було небагато, так що важко сказати з точністю, коли і яким шляхом прийшли вони в Індійський океан. Відомо, що причинами їх появи були погіршення умов для грабежу в Атлантиці їх, що й досяглися, вух слухи про багаті й беззахисні азіатські кораблі, що перетинають Індійський океан, що і йдуть до Червоного моря. Імовірно, звичайний шлях піратів пролягав навколо мису Доброї Надії до Мадагаскару, а потім до Індії або Червоного моря. Тихий океан перетинали деякі. По-перше, більшість піратів уже в західного узбережжя Америки кінчали погано: їх, як правило, виловлювали й стратили іспанці, що підсилили охорону узбережжя. По-друге, перехід через Тихий океан був важкий і довгий. Зате Атлантика була освоєна, пірати знали пануючі там вітри, плини й порівняно легко й швидко добиралися до африканських берегів. Багато хто з них, ще базуючись у Карибському морі, займалися работоргівлею, так що рейси до Африки були для них звичайною справою. А дехто з них при цьому навіть не раз бував в Індійському океані

Пірати, пришедшие з Карибського моря в Індійський океан, потребували баз, на які вони могли б звозити награбоване й куди б приїжджали не дуже педантичні торговці

Свежие комментарии
    Октябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика