На главную

Архив за месяц: Февраль 2016

«“Володарский”, приткнувшись…

«“Володарский”, приткнувшись разів зо два носом до берега для розвідки глибин, відійшов до найближчого транспорту. Після сигналу подошедшего “Карла Либкнехта”, прийнявши на борт близько двох взводів, тральщик почав висаджувати бійців першого кидка прямо у воду, на глибинах у половину людського росту, стріляючи при цьому через їхніх голів зі своєї носовий 75 мм гармати по найближчих британських кулеметах

У цей час транспорти “Березань”, “Колесников” і “Паризиен”, ставши на якорі, спустили усі свої шлюпки, які, будучи набиті десантниками до межі, рушили на веслах до пляжу. Ніякого порядку при цьому не було. Над усім панував єдиний, загальний порив – можливо скоріше добратися до берега й зчепитися з англійцями раніше інших

Метушня й безладдя збільшилися, коли перші шлюпки, з ходу, що урізалися в берег, були залиті прибійною хвилею, що набігала з корми. Для, що спостерігали картину висадження із транспортів “накат” видався зовсім невинним, яким і був насправді, але для тих, хто мав тільки волзький досвід і не вмів проходити прибій, віддаючи з корми стоп анкер, ця хвиля зявилася причиною “криміналу”. Прибій розгорнув спустілі шлюпки лагом, затопив частину з них, перевернув і після декількох ударів про ґрунт залишив лежати в піску з розшитими днищами й уже зовсім не придатними купотреблению.

Тільки тепер зясувалося, що в перші шлюпки пострибали із транспортів головним чином десантники, які самі ж узялися за весла, а ті деякі веслярі з команд транспортів, яким удалося потрапити на шістки й вельботи, добравшись до пляжу, не захотіли вертатися й взяли участь у боротьбі за берегову смугу. Прийнявши морську ванну, вони через хвилину вже перебіжками намагалися пробитися до шосейної дороги, зовсім забувши про шлюпки».60

У підсумку більша частина шлюпок і катерів була кинута в берега. Темп висадження різко сповільнився. Однак із за паніки в англійців це не мало серйозних наслідків

В 8 ч. 55 хв. до червоних був посланий парламентер – лейтенант Крислей на білогвардійському торпедному катері англійського виробництва. Але на крейсері «Австралія» не помітили білого прапора й, розвязавши, що це – торпедна атака61, артвогнем змусили катер повернути назад.

Приблизно в 10 годин ранку із за Энзелийского молу вискочив ще один катер. На ньому був великий білий прапор. Першим його помітив штурман Арвид Буш і із труднощами удержав комендорів есмінця «Діяльний» від відкриття вогню. чи Треба говорити, що в англійців не покладено було по штату мати білий прапор. Що ж вони використовували в якості його – дотепер не ясно. Очевидці кардинально розходяться в думках. Командир канонерки «Ленін» К.І. Самойлов затверджував, що катер парламентера мав спереду замість прапора прикріплений білий кітель. Б.П. Гаврилов, що був главарт і один із флагманів флотилії у своїх спогадах пише: «… з гавані вискочив швидкохідний катер з величезним білим прапором розміром із простирадло…» В.А. Снежинский в 1950 х роках затверджував, що «…на носовому флагштоку катера розвівалися дамські панталоны…»

Так чи інакше, але капітан піхоти Джон Крачлей зявився на переговори, і на кілька годин було укладене перемиря. Однак в 12 ч. 40 хв. червоні судна знову ненадовго відкрили вогонь

Коли ж зрозумів, що це…

Коли ж зрозумів, що це брандер і його ціль — підірвати іспанське судно, було вже пізно. Адміральський корабель спалахнув, як сірник, і не багатьом удалося урятуватися

Подальше, як говориться, було справою техніки. Іспанці, побачивши загибель флагмана, підпалили свої кораблі й поспішили укритися в міцності. Пірати виготувалися було штурмувати її, але, помізкувавши, зваживши свої шанси ( у них не було ні гармат, ні облогових сходів), віддали перевагу ретируватися, втративши тридцять людей убитими й чотири десятки пораненими. Серед полонених, захоплених Морганом, виявився один штурман. Коли йому пригрозили розправою, він розповів, що на потопленому кораблі, який був підпалений брандером, перебувало сорок тисяч піастрів і срібні злитки. Морган негайно розпорядився витягти цей скарб із моря, благо воно виявилося тут неглибоким. Удалося підняти із дна дві тонни злитків срібла й монет

Тим часом Морган послав іспанцям ультиматум: негайно заплатити викуп за місто, інакше він спалить Маракайбо. Поки іспанський генерал роздумував, жителі, не запитуючи його, почали переговори з Морганом і погодилися на викуп у двадцять тисяч піастрів і пятсот голів худоби. Пірати перебили череду й засолили мясо

Тепер піратським кораблям залишалося мирно вийти з гавані, минаючи міцність із її грізними пушками. Але командир іспанців дон Алонсо геть-чисто став проти цього. Він сподівався побрати реванш за загибель своїх судів. Навіть благання жителів міста не змусили його перемінити розвязок. Він був непохитний

Морган довідався про це й зрозумів, що просто так йому не вийти з гавані в море. І тоді він пішов на хитрість. Частина піратів поринула на каное й висадилася на берег. Іспанцям у міцності було ясне, що готується штурм із суши й, очевидно, відбудеться це вночі. Тому захисники міцності перекинули всю важку артилерію на іншу сторону, звідки, як вони думали, випливало очікувати нападу. Сюди ж перевели й більшу частину гарнізону

Цього-Те й очікували пірати. Вони непомітно повернулися на кораблі й у темряві, що настала, підняли якорі. Користуючись плином і сприятливим вітром, пропливли повз міцність, повз мовчазні гармати. Коли іспанці отямилися й повернули їх убік моря, пірати вже були поза досяжністю й побрали курс додому, на Ямайку

Завоювання Панами

У Порт-Ройял Морган повернувся в ореолу слави й з багатим видобутком. Про нього йшла поголоска, як про самого щасливого й досвідченого капітана серед піратів. Він був уже настільки багатий, що цілком міг би піти, як говориться, на спочинок. Але жадібні його співтовариші жадали нового наживи. І він піддався їхнім угодам очолити новий похід проти іспанців. Тим більше, що губернатор Ямайки постачив його каперською грамотою. Це означало, що Морган мав повне право грабувати суду й кораблі іспанців, знищувати їхні порти, склади й оббирати міста. Що й говорити, Морган із захватом прийняв каперську грамоту. Правда, зажадав від губернатора укласти з ним ще й додаткова письмова угода. Тепер йому видалося, що він близький до того, щоб стати некоронованим володарем піратів Ямайки

Потім, уже вийшовши у відкрите…

Потім, уже вийшовши у відкрите море, підстерегли два португальські кораблі, і Дрейк із задоволенням скористався з нагоди для того, щоб згадати старе ремесло пірата, а також перевірити в справі своїх нових супутників. Але головне, на що він розраховував, нападаючи на португальців, — це знайти на кораблях секретні карти або побрати в полон гарного керманича. Останнє йому вдалося. Керманич да Силва спочатку відмовлявся вести кораблі англійців до Бразилії й далі на південь, але після пороття став більш згідливим

Тепер підійшов час поставити команди кораблів у популярність про мету подорожі. Капітани одержали пароль, набір сигналів, якими випливало користуватися, і пункти зустрічі на випадок, якщо флот розкидає бурою. Основним збірним пунктом було узбережжя Чилі в 30 градусах південної широти. Це, до речі, очевидна вказівка на те, що Дрейк, хоча деякі історики дотепер наполягають на зворотному, не мав намір іти на пошуки Австралії або до Молуккским островам, не пройшовши спочатку уздовж берегів Південної Америки й не перевіривши, наскільки добре іспанці опікують ці води

А в Англії всього через кілька днів після відплиття Дрейка королева Єлизавета звела в лицарську гідність Кристофера Хаттона. І хоча злі мови запевняли, що причиною тому були винятково хореографічні здатності її фаворита, більш серйозні люди звязували це й з починанням Дрейка. Адже не випадково герб Хаттона був прикрашений зверху зображенням золотої лані, а Френсис Дрейк, як тільки досягся американських берегів, перейменував свій корабель «Пелікан». Відтепер він звався «Золотою ланню» і під цим іменем увійшов висторию.

Подорож через Атлантичний океан зайняло пятдесят чотири дні. Тут дуже придався португальський лоцман: шлях на південний захід, до бразильських берегів, був ще мало знайомий англійцям. Дрейк проводив багато часу над картами й у бесідах з да Силвой, з яким він поступово зблизився. Він також уважно придивлявся до екіпажів кораблів, особливо до офіцерів, не гребуючи при цьому й плітками. Саме тоді Дрейк довідався, що його старий друг Том Доути мав під час місячної стоянки на Темзі таємну бесіду Із супротивником подорожі лордом Бэгли. Викликав підозри й капітан «Єлизавети» Уинтер, син одного з пайовиків, навязаний компаньйонами. Коли ескадра досяглася берегів Патагонії з їхнім холодом, туманами й дощами, Дрейку донесли, що Уинтер сказав своєму керманичеві: « Якби я знав раніше, що так виглядає Олександрія, віддав перевагу б, щоб мене побили батогом за дезертирство». Хоча це був жарт — Уинтер із самого початку знав, куди йде ескадра, — Дрейк запамятав ці слова: він не любив сумнівних жартів

20 липня 1578 року побачили знак, залишений Магелланом на тому місці, де він придушив бунт і розправився з незадоволеними, неподалік знайшли людські кості. Дрейк також оголосив, що розкрила змова, однак дотепер ніхто не знає, чи існувала змова насправді, або Дрейк порахував потрібним його винайти, щоб пристрахати незадоволених. Друг Дрейка, Доути, обвинувачений у зраді, був обезголовлений відразу на бережуся

За пару годин у брандерів можна…

За пару годин у брандерів можна було звернути взяті в полон купецькі судна або навіть власні крейсерські судна. А в принципі, у них і потреби не було

Додам, що ніякої гавані, ніяких бухт в 1790 г. в Анапі не було, а був абсолютно відкритий рейд

Як уже говорилося, ні кораблів, ні фрегатів у турків не було, а дрібнокаліберна артилерія малих судів була неефективна проти росіян фрегатів. Нарешті, більших гармат у міцності Анапа теж не було

Майже через рік за наказом Потьомкіна генерал Гудович підійшов до Анапи, установив 32 пушки в трьох батареях і після триденного бомбардування побрав міцність. Там було знайдено 96 знарядь, але якби хоч частина з них мала калібр 24 і більш фунтів, те Гудович, а тим більше новоявлені укладачі житій роздзвонили б про це на все світло

В аналогічній ситуації Нельсон в Абукире й Копенгагені, Нахимов у Синопе й інші рішучі флотоводці діяли однаково – входили на рейд, розстрілювали ескадру супротивника, а потім займалися береговими батареями. Федір Федорович був, безумовно, талановитий адмірал, але, мяко виражаючись, надмірно обережний. 5 червня 1790 г. Ушаков повернувся Всевастополь.

У листопаді 1790 г. гребна флотилія під командуванням І.М. де Рибаса ввійшла в Дунай, а корабельний флот прикривав її з моря. В устя Дунаю флотилія бомбардувала й захопила Сулинское зміцнення. Комендант зміцнення Сент Антові Агу із сином бігли в море на сакалее. Але там їх помітили з корсарських судів «Св. Климент, тато Римський» і «Фенікс», обстріляли з гармат і потопили. Коменданта із сином і ще трьох важливі чиновників корсари витяглися з води й побрали в полон. Потім корсари цих же судів захопили торговельне судно, шедшее з Константинополя «з різними овочами», і привели його Всевастополь.

Кампанія 1791 року, як і завжди, була почата крейсерськими судами. Два крейсерські судна: «Фенікс» і «Климент тато Римський» провели наприкінці березня – початку квітня рейд уздовж анатолийскойго берега між Синопом і Босфором. Турки боялися корсарів, та й море було неспокійне. Тому видобуток виявився невелика – усього одна сакалея з вантажем фруктів і полотна. Екіпаж її складався з девяти турків і шести греків. Ще два торговельні судна викинулися на берег, і їх екіпажі розбіглися, корсари побрали в полон лише одного глибокого старця

Ще одне крейсерське судно, «Панагія Дусено», було послано 22 березня на пошук турецького судна, заміченого в кримського берега між Ялтою й Судаком. Однак турка виявити не вдалося

2 квітня 1791 г. із Севастополя вийшли корсарські судна «Панагія Дусено» (командир лейтенант Глези), «Фенікс» (лейтенант Бенардаки) і «Климент тато Римський» (поручик Ледино). Вийшовши у відкрите море, судна розійшлися: «Панагія» обійшла кримські береги з метою розвідки, а два інших судна пішли на Синоп, а звідти до Константинополя. Вони захопили торговельне судно з екіпажем в 15 людей, шедшее з Константинополя в Самсун. Ще два турецькі «купці», намагаючись піти від корсарів, кинулися до берега й розбилися орифы.

У листі Потьомкіна від 12 квітня 1791 г.

Катування тривали три тижні

Катування тривали три тижні

Одночасно пірати робили щоденні набіги в околиці міста й завжди приносили більший видобуток, і не було випадку, щоб вони повернулися голіруч. Але проте це була крапля в море проти того, на що розраховували пірати. Тоді вони розвязали захопити сусідній порт Гибралтар, тим більше що Морган довідався, що там укрилися всі багатії Маракайбо.

Про полоненого старого португальця слуга-негр сказав, що він дуже багатий. Цього було достатньо, щоб його почали катувати. Коли на бідоласі не залишилося живого місця (навіть після цього він ні в чому не зізнався), його підвісили за більші пальці рук і ніг до чотирьом стовпам, так що він завис у повітрі приблизно в півтора футах над землею. Але й цього було мале: пірати поклали йому на сідниці камені вагою двісті фунтів, а потім підпалили пальмові листи й ними обпалили особу й волосся нещасного. Але, незважаючи на тяжкі катування, він так і не зізнався, що в нього є гроші

Але старому, можна сказати, ще «повезло». Інших підвішували за полові органі й багаторазово шпигували іспанськими шаблями, а потім знівечена жертва вмирала в борошнах на очах мучителів, причому часом нещасні ще жили чотири-пять днів. Інших привязували до деревяного хреста й всували між пальцями рук і ніг палаючі ґноти. Деяких звязували, розлучали вогонь і сунули у вогонь ноги, попередньо намазавши їх салом, так що люди ці негайно ж спалахували; обпалених бранців потім кидали

Перерізавши хазяїв, прийнялися за рабів. Нарешті найшовся один раб, який погодився провести піратів до виходу з лагуни, де стояли корабель і чотири барки, вантажені коштовними товарами з Маракайбо. Одночасно піратам удалося відшукати раба, який знав, де ховалися губернатор і більша частина жінок Гибралтару. Спочатку, коли цього раба схопили, він відмовився їм відповідати; коли ж його звязали й повели на шибеницю, він погодився привести піратів у потрібне місце

Пірати відрядили людей сто на двох маленьких судах до виходу з лагуни, де стояли кораблі. Полонених доправили на судна, і наступного дня вийшли в шлях. Сам Морган із загоном триста людей відправився на пошуки губернатора, який сплив нагору по ріці в глиб країни й там ґрунтовно зміцнився. Але, довідавшись від гінця про наближення піратів, зібрав своїх людей і пішов у гори по такій вузькій дорозі, що пройти повній можна було тільки гуськом. Крім того, іспанці зробили на ній засідку, звідки можна було перестріляти всіх піратів, якби ті наважилися погнатися за ними. Тому пірати порахували за краще не переслідувати втікачів

Зробивши ще кілька набігів і провівши в цілому в Гибралтарі пять тижнів, пірати покинули місто. Але перед цим послали тим, хто зник з міста, повідомлення, що чекають викупу. А якщо ні, то місто спалять. Іспанці погодилися на викуп. Одержавши його, Морган покинув місто. Але коли він повернувся в Маракайбо й увійшов у лагуну, його чекав тут сюрприз: три іспанські кораблі й наведений у бойовий стан форт Ла-Барра.

Найбільший корабель був збройно сорока пушками, поменше — тридцятьма, а самий маленький — двадцятьма чотирма

Свежие комментарии
    Февраль 2016
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Янв   Мар »
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    29  
    Яндекс.Метрика