На главную

Архив за месяц: Декабрь 2015

Тоді Шарп розвязав іти на південь…

Тоді Шарп розвязав іти на південь уздовж узбережжя й відсвяткувати Різдво на одному з островів архіпелагу Хуан-Фернандес, що в шестистах милях від узбережжя Чилі. Очевидно, пірати прибутки до одному із трьох островів цього архіпелагу — Мас-А-Тьерра. Шарп залишив опис цього острова в інструкції з навігації, прикладеної до атласу Південних морів. У ній говорилося про тутешній здоровіший клімат, родючий ґрунт і прекрасних лісах, наявності прісної води й дичини. І ще виявилася одна перевага — острів був ненаселений, тобто на ньому не зустрінеш ворогів. Іншими словами, тут можна було відпочити, поповнити запаси й подремонтировать кораблі

Але коли зібралися покинути острів, виникли розбіжності, куди плисти. Частина піратів, у неї входив і Дампьер, рушила назад до Панамського перешийка. Інші на чолі із Шарпом розвязали обігнути мис Горн і проробити довгий шлях без зупинок аж до острова Барбадос, що в Атлантичному океані. А звідси прямо Ванглию.

Шарп розумів, що на батьківщині буде притягнутий, на вимогу іспанського посла, до суду за піратство, але йому повезло. У Лондоні Шарп передав захоплені в іспанців морехідні карти — більша цінність по тем часам — і був за це помилуваний. Більш того, його призначили капітаном у Королівський військово-морський флот

А що ж Дампьер? Що сталося з тими, хто разом з ним — усього сорок дві людини, включаючи пятьох негрів-рабів і двох індіанців, — відправився на північ до Панамського перешийка? Це трапилося 17 квітня 1681 року. З того дня Дампьер став регулярно вести свої записи, принесшие йому згодом таку популярність. Плавання пройшло більш-менш вдало. Але на суші, коли висадилися, їх чекали в засідці іспанці. Уникши сутички, пірати зникли в прибережному лісі

Перехід по перешийкові у зворотному напрямку був болісний і довгий. Але головне, чим був стурбований Дампьер, — це збереженням своїх записів. Він зрізав товстий стовбур бамбука й заліпив його з обох кінців воском, щоб усередину не проникнула вода. Так він зберіг свій щоденник і інші записи, хоча частенько долав ріки вплав.

У непрохідних джунглях піратам доводилося, ідучи по компасу, прорубувати шлях у дрімучій хащі. Як на гріх, почалися зливові дощі. Голод ішов по пятах, і якби не милосердні індіанці, усе загинули б. Деяких піратів, тих, що ослабнули й не могли йти далі, індіанці погодилися залишити в себе. Інші продовжували шлях

Дампьер пише в щоденнику, які труднощі довелося їм витерпіти під час походу. «Ми переходили ріки по тридцять раз у день. Не могли не висушити одяг, не обігрітися, їжі не було. Безперестану лив дощ, блискали блискавки й гримів грім». Нарешті пірати добралися до Карибського моря. «Так ми закінчили нашу подорож за двадцять три дні, — пише Дампьер, — пройшовши, по моїх розрахунках, сто десять миль».

На щастя, на узбережжя вони зустріли корабель англійського пірата Тристиана. Але вертатися на Ямайку, куди готувався відплисти Тристиан, Дампьер не побажав. Він виявився на кораблі, який збирався обігнути мис Горн і вийти до берегів Чилі. Капітаном на цім судні був Кук. У Тихому океані в берегів Чилі до Куку приєднався англійський капітан Итон зі своїм кораблем «Николас».

Залишивши там гарнізон у сто…

Залишивши там гарнізон у сто пятдесят солдатів, Сармиенто проїхав далі й у самому вузькому місці протоки, у сорока пятьох милях від першої міцності, заклало місто й форт за назвою «Ель Сьюдад дель Розвівайся Фелипе» — місто короля Пилипа. Там Сармиенто оселив чотириста солдатів і колоністів, а також тридцять жінок і постачив їхнім восьмимісячним запасом продовольства. Після цього він із чистим серцем повернувся в Іспанію, не підозрюючи, що відкрив одну з найтрагічніших сторінок в історії іспанської колонізації Нового Світла

Колонія, заснована Сармиенто в протоці, проіснувала два роки. Іспанці спочатку намагалися орати камянисту землю й вирощувати ячмінь, привезений із собою; але дощі змивали насіння, а мляві паростки гинули під холодним вітром. Коли припаси підійшли до кінця, колоністи почали збирати равликів і раковини й спробували ловити рибу. Вони вмирали від цинги й дизентерії, воювали з індіанцями Вогненної Землі, які робили на міцність набіги. Іспанець Эрнандо, що потрапив на борт «Бажання», розповідав Кавендишу, що вони «подихали як собаки у своїх одягах і своїх будинках», доти поки повітря не просочилося смородом настільки, що всі, хто міг пересуватися, покинули міцність і побрели до Атлантичного узбережжя. Тут вони обєдналися з жителями першої міцності й ще цілий рік існували абияк, збираючи те, що викидав на берег океан, викопуючи коріння й іноді підстрілюючи чайок

Останні двадцять чотири, що залишилися в живих іспанця розвязали вже було пробиратися пішки на північ, до далеких іспанських поселень в устя Ла-Плати, коли зявилися вітрила кораблів Кавендиша. З жахом англійці слухали розповіді іспанців і, не знайшовши в бухті навіть прісної води, назвали її Портом голоду. Ця назва збереглася за нею по цей день

У місті короля Пилипа Эрнандо показав, де зариті пушки. Поки в міцності ще збереглася подоба дисципліни, останній її комендант наказав пушки сховати. Англійці вирили із землі ці знаряддя — калібр їх був більше, чим у корабельних, і пушки придалися потім у нападах на іспанські галеоны.

Наостанку англійці обійшли порожні будинки. У розкриті двері проникав мерзлякуватий вітер і ворушив залишки камзолів на кістяках ідальго. На далеких пагорбах горіли багаття — огнеземельцы спостерігали за кораблем, але не наближалися. Ховати останки іспанців англійці не стали

По шляху через протоку Эрнандо сказав Кавендишу, що десь тут на скелях лежить розбитий англійський корабель. Виявилося, що це «Мэриголд» — зниклий безвісти корабель із ескадри Дрейка.

24 лютого 1587 року вийшли в Тихий океан. Пропливаючи повз береги Чилі, Кавендиш щодня влаштовував бойові тривоги, не жалував пороху для навчання канонірів і ретельно екзаменував керманичів. Усе бачене він затягав у журнал. Якщо Дрейк мчався вперед, щоб відкрити невідомі землі, то Кавендиш сумлінно готовив ґрунт для торговців і воїнів

На чилійському березі англійський загін зустрів двісті кінних іспанців. Супротивники не зважилися на бій і завязали переговори, під час яких, до обурення Кавендиша, що виступав у ролі перекладача Эрнандо перебіг до співвітчизників. Потім удалося захопити два іспанські судна. Але, побравши з них видобуток, Кавендиш не відпустив їх, як робив раніше Дрейк.

Буде дозволити мені відправити…

Буде дозволити мені відправити до нього знаки військового ордена Св. Георгія 4- й ступені, те це, рознісшись усюди, багато зробить дії в народі грецькому до користі найвищій Вашої Імператорської Величності служби».

29 липня 1790 г. Ламбро Качиони за військові заслуги й особисту хоробрість був зроблений у полковники. В указі Катерини II говорилося, що черговий чин дається йому «у нагородження старанної служби, відмінної його хоробрості й мужності, неодноразово зроблених у боях з турецьким морським озброєнням».

Відповідно до найвищого указу від 12 вересня 1790 г. полковник Ламбро Качиони «у нагородження його хоробрості й подвигів і в підбадьорення його до подальших дій проти ворога» стає кавалером російського ордена Святого Георгія 4 го класу

Після загибелі флотилії Ламбро спробував створити нову. Йому вдалося захопити дві збройні шебеки, що належали грекам з острова Идра. Але по наказу генерал майора Псаро Качиони був змушено повернути захоплені призи идриотам. Все-таки Ламбро вдається зібрати загін з декількох малих судів, що базувалися на острові Итака. Конфлікт Ламбро з керівництвом «казенної» флотилії тривав

Розлютований Потьомкін розвязав «перемінити коней на переправі». В ордері від 24 грудня 1790 г. він викликав у Петербург для звіту контр адмірала Гибса.

Наприкінці 1790 г. Качиони, передавши керування судами, що залишилися, флотилії своєму заступникові Миколі Касими, прибув у Відень, щоб зустрітися там з головнокомандуючим князем Потьомкіним Таврическим. Для зясування, де перебуває головнокомандуючий, Качиони направив у Яси кілька офіцерів з листом до генерал фельдмаршалові, а сам з, що залишилися тринадцятьма офіцерами залишився у Відню чекати повідомлень. Чекати довелося довго, оскільки Потьомкін у цей час перебував Впетербурге.

Суду флотилії Качиони й казенної флотилії генерал майора Псаро в цей час ремонтувалися в бухтах Іонічних островів, в основному в острова Занте, готуючись до кампанії 1791 г. За наказом Ламбро на початку 1791 г. його флотилія в складі пяти судів під командуванням Миколи Касими убула в Архіпелаг, а потім пішла до південних берегів Македонії, щоб захопити там судна із хлібом, що йдуть Вконстантинополь.

Згідно з повідомленням Касими, його загін спалив «у затоці Воло, нижче Салоніки, безліч турецьких судів із пшеницею, для Константинополя навантажених, і три сантины (різновид полаки. – А.Ш. ) побрав у полон».

На початку 1791 г. прибулий у Відень генерал майор Томара знайшов там Качиони в скрутному матеріальному становищі, але не зломленого духом. Томара в присутності офіцерів вручив Ламбро укази імператриці про виробництво його в чин полковника й нагородженні орденом Святого Георгія й особисто прикріпив на груди полковника орден. Потім Томара передав усні й письмові наставляння й вказівки князя Потьомкіна. Генерал майор оплатив усі віденські борги в сумі «1436 червінців» «полковника й кавалера Ламбро Качиони, що й перебували при ньому 13 людей офіцерів».

На початку квітня 1791 г. Качиони і його супутники вертаються в Трієст. Там Ламбро енергійно приступився до формування нової флотилії

Корабель повинен був також…

Корабель повинен був також доправити з Ліми в Панаму близько 2 мільйонів фунтів стерлінгів. Але поки на нього вантажили борошно, до купців дійшов слух, що капітан Сван зявився у Вальдивии (порт у південній частині Чилі), і було наказано відправити гроші назад на берігся

Полонені іспанці повідомили нас, що жителі Трухильо будують форт у Гуанчако (який є морським портом Трухильо) у самого моря, можливо, для того, щоб відбити будь-яку спробу висадження там на беріг. Почувши ці новини, ми змінили наші первісні плани й розвязали йти, побравши із собою три захоплені іспанські кораблі, до Галапагосам, які являють собою безліч більших островів, що лежать в екватора або поруч із ним».

Але через деякий час пірати все-таки розвязали підстерегти корабель зі сріблом з Ліми в Перу. Однак серед них не виявилося судна із драгоцен-ным вантажем. Це були військові кораблі, послані для боротьби з піратами. В останніх було чотирнадцять судів, в іспанців у три рази більше. Що було робити? Дампьер без усякого стиснення відзначає, що пірати побачивши іспанців, що несуться на них на всіх вітрилах, віддали перевагу урятуватися втечею

Настільки ж невдалої була й інша спроба захопити іспанський галион з коштовностями на шляху до Акапулько, що на узбережжя Мексики. До цих нещасть слід додати й втрату вбитими в сутичках з іспанцями пятдесяти людей. Усі ці невдачі породили розбіжності серед піратів, вони пересварилися, і кожний з капітанів розвязав іти, як говориться, своїм путем.

Одні рушили пішки через територію Нікарагуа до Атлантичного узбережжя, інші поплили на південь до мису Горн. Капітан Сван, на кораблі якого перебував і Дампьер, пустився в плавання на захід через Тихий океан. По тем часам перетнути його виявилося непросто. Адже ще не було точних відомостей про ширину цього океану, не знали, за скільки днів можна його подолати й відповідно скільки брати продовольства. Керувалися лише відомостями Дрейка.

У плавання вийшли 31 березня 1686 року й через пятдесят один день досяглися острова Гуам. Тобто пройшли 7323 милі по океанських просторах. До кінця цього переходу продовольства залишалося по полкружки маїсу в день на людину

Острів Гуам був відкритий Магелланом. Звідси великий мореплавець пішов на Філіппіни, де й був убитий у сутичці з тубільцями. З тих пор іспанці міцно влаштувалися тут, перетворивши Манілу в торговий центр, повязаний з Американським узбережжям по ту сторону Тихого океану. Між Манілою й найбільшим містом на Тихоокеанському узбережжі Мексики Акапулько існувало регулярне повідомлення. Іспанські галионы з вантажем дорогоцінних Металів і каменів, спеціями й іншими дарунками Сходу були тут частими гістьми

Після Гуама й Філіппін капітан Сван повів корабель до Сіаму й ще далі на північ до Кантона. Але отут на судні відбулися події, які змінили всі плани Дампьера. Команда, незадоволена Сваном, обрала капітаном Джона Рида. Втім, Дампьеру було вже однаково, хто буде командиром. На той час він твердо розвязав з першою нагодою залишити судно. Причина була в тому, як він сам писав у щоденнику, що його «стомила ця навіжена команда», її безпробудне пияцтво й бешкетування

Ішла війна з Іспанією, і Кавендиш спалив і кораблі, і весь вантаж

Ішла війна з Іспанією, і Кавендиш спалив і кораблі, і весь вантаж. Потім йому вдалося захопити штурмом місто Пайту й спалити в ньому більш двохсот будинків

Так англійці просувалися до півночі, поки не захопили 9 липня іспанський корабель, керманич якого сказав, що незабаром у цих краях очікують прибуття манільського галеона. Ця новина коштувала всіх іспанських кораблів, разом узятих

Видобутком англійських і голландських піратів були різні іспанські й португальські кораблі. Але найбільш бажаним призом для будь-якого пірата були манільський галеон або каррака з Макао (Аоминь). Ці кораблі, вірніше, типи кораблів зявилися в результаті еволюції в морській справі, викликаної потребами перевезення величезних цінностей і боротьбою спиратством.

З Карибського моря в Іспанію ходили каравели й звичайні галеоны. З розвитком морського розбою їх доводилося все частіше поєднувати в каравани й відправляти під охороною військових судів. У Тихому й Індійському океанах довгий час побоюватися доводилося лише місцевих піратів, які могли напасти на невеликий корабель, але ніколи не торкали великі судна. Перетнути ж Тихий океан по шляху з Філіппін — самої далекої колонії іспанської корони — більше шансів було у великого корабля, якому не був страшний шторм і який у бої повинен був перемогти будь-яке вороже судно. Так зявилися морські монстри — манільські галеоны, або державні нао, — мрія кожного пірата, але мрія майже недосяжна

Датою «народження» манільських галеонов можна вважати 1571 рік, коли іспанський король наказав для забезпечення надійності перевезень відправляти з Філіппін у Мексику лише один корабель у році. Довірити такий відповідальний рейс можна було, звичайно, лише дуже місткому й добре збройному кораблю. Правда, бажання створити «сверхкорабль», який зміг би за один раз перевезти всі цінності, накопичені в колонії за рік, привело до того, що на першому місці стояла місткість галеона — швидкістю й маневреністю довелося пожертвувати. Крім того, галеоны практично не могли пересуватися при противному вітрі. Але зате розміри їх дійсно вражали

Ми звикли до того, що каравели XV-XVI століть, на яких були зроблені великі географічні відкриття, були мініатюрними шкарлупками, у трюми яких із труднощами містилися припаси для довгого шляху й уже зовсім незрозуміло як — награбований видобуток. Але якби сьогодні в будь-який порт зайшов манільський галеон, його розміри викликали б повага в наших сучасників. Манільські галеоны були незграбні й громіздкі, у плані вони схожя з яйцем, висота їх часто рівнялася довжині. Це досягалося тим, що над чотирма палубами галеона піднімалися ще кормові й носові надбудови, подібні веж. Борту цих кораблів був» до метра в товщину, і в прорізані в них квадратних отворах поблискували широкі дула мідних гармат. Крім гармат галеоны забезпечувалися катапультами. галеоны були прикрашені різьбленням і позолоттю; якщо додати до цього високі ліхтарі на стовпах і безліч прапорів, прапорів і вимпелів, розміром ледве чи не у вітрило, так геральдичні зображення на самих вітрилах, видовищі буде досить значним

Свежие комментарии
    Декабрь 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Ноя   Янв »
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031  
    Яндекс.Метрика