На главную

Архив за месяц: Декабрь 2015

Незважаючи на те, що з Гоа…

Незважаючи на те, що з Гоа прийшла ескадра й португальцям удалося укласти перемиря, положення їх залишалося нелегким. Розуміючи, що у відкритому бої султана не перемогти — на суші його війська були куди сильніше португальських, португальці запропонували йому укласти договір, у якому клялися поважати незалежність островів і встановити більш вигідні умови торгівлі. Султан, що повірив у щирість ворогів, погодився в 1570 році прибути в їхній табір для підписання договору. Однак, після того як договір був підписаний, султана віроломно вбили: слово, дане «невірному», можна було порушити безкарно для честі католика

Але португальці прорахувалися. Усе населення Тернате на чолі з новим султаном Баабулой піднялося проти загарбників. Португальські фортеці були обложені, і підкріплення з Гоа й Малакки лише продовжили їх агонію

В 1574 році португальські форти впали, і султанат Тернате з його багатими запасами пряностей був загублений для Португалії. Залишалося тепер лише сподіватися на суперництво султанів Тидоре й Тернате. І дійсно, в 1578 році султан Тидоре, розраховуючи на допомогу португальців у боротьбі із сусідами, дозволив їм побудувати факторію й форт на своєму острові

На той час, коли Дрейк зявився в берегів Молукк, положення тернатанского султана Баабулы було важким. У нього на складах скопилося багато непроданих пряностей: адже мусульманська торгівля в цьому районі була практично знищена португальцями й лише одиничні кораблі з Індії й Китаю проривалися крізь португальську блокаду. В умовах, що створилися, поява на Молуккских островах європейців, які не приховували, що вони — вороги португальців, було для султана Тернате воістину даром небес. Дрейк теж відразу оцінив, які можливості відкриваються перед англійцями. Вислухавши представника султана, він негайно змінив курс, і через кілька днів «Золоту лань» уже врочисто зустрічали в берегів Тернате.

Назустріч «Лані» повільно виплила флотилія бойових човнів-прау, на носі кожної з них стояла мідна гармата. В оточенні військових прау плили човна, де під надушеними шовковими навісами сиділи вельможі

Першим на борт англійського корабля ступив брат султана, привезший дарунки від свого царственого родича. Наступного дня Дрейк відповів султанові рівною любязністю. На щастя, у нього на борті теж був брат, якого можна було відправити на берег на чолі посольства

Приймання в султана зробив на гості сильне враження. Султан сидів у прийомному залі під вишитим золотом навісом, оточений безліччю придворних і шістдесятьма мудрими радниками. Страшного виду охоронці стояли за троном, оголивши шаблі, а паж обвівав султана віялом, прикрашеним сапфірами. Урочистість приймання підкреслювалася тим, що поруч із троном султана стояли турецькі посли в червоних халатах і високих тюрбанах: перемігши португальців, султан Тернате став надією мусульманського миру, стривоженого португальськими захопленнями

Опис одягу, золотих прикрас і дорогоцінних каменів султана займає в записках Флетчера целую сторінку. Це був самий справжній, бажаний Схід —, що пахне пахощами, просочений ароматом пряностей і посипаний золотому

Тому я намітив своєю найближчою метою сіло Воскресенское

Тому я намітив своєю найближчою метою сіло Воскресенское.

У своєму тисячолітньому плині Волга винесла в Каспій велику низьку косу – цілий півострів, посередині якого й протікав її головний судноплавний рукав. Ця коса утворювала із северо західним запеклим берегом велика затока, на березі якого розташувалися чотири багаті рибальські села. На південному краї коси стояв високий маяк Четырехбугорный з білим проблисковим вогнем. Безпосередньо до нього примикало з півночі сіло того ж імені. Ще вище лежало село Вихрамеево. Далі, на північному березі затоки, на так званої Бирючьей косі, розташувалося село Ринок. Виходячи на південь до моря, воно впиралося інший північною стороною в один з побічних рукавів Волги. Нарешті, на західному березі затоки перебувало село Воскресенское. Моїм завданням було зміцнитися в цих селах і, захопивши маяк, установити звідти спостереження за устями Волги, намагаючись одночасно залучити на свою сторону населення й шукати обхідних каналів для виходу до ріки повз головний її фарватер».

14 червня Шуберт послав уперед обидві рибниці, збройні пушками. Вони повинні були провести розвідку й звязатися з партизанами штабс капітана Склянина. Наступного дня ввійшли в канал (на протоці Волги) основні сили загону. Шуберт тримав свій прапор на пароплаві «Катерина», маючи на буксирі дві рибниці. За ним ішов пароплав «Ретвизан», теж із двома рибницями

При підході до села Воскресенскому загін був зустрінутий дзвоном і триколірними російськими прапорами. Після того як суду загону пришвартувалися в пристані Воскресенского, Шуберт одержав доповідь командирів гарматних рибниць. Прибувши у Воскресенское, обидві рибниці рушили на веслах уздовж самого берега до села Ринок. Їм удалося благополучно передати на берег ящики з рушницями й патронами, а також звязатися зі Скляниным.

У цей час були помічені підходящі з моря три червоні пароплави. Обидві рибниці підтяглися впритул до берега й виготувалися до стрілянини. Тим часом пароплави, підійшовши, наскільки їм дозволяла осаду, стали на якір і, обстрілявши село, сталі звозити десант, очевидно, бажаючи покінчити із загоном Склянина. На дві невинні рибниці червоні не звернули ніякої уваги. Як тільки десант став наближатися до берега, обидві рибниці відкрили вогонь із гармат. Ефект був разючий, оскільки більшовикам і в голову не могло прийти, що на рибницях можуть бути пушки. Шлюпки з десантом повернули й під дружним вогнем з берега й з рибниць кинулися назад до своїх пароплавів. Червоні більше не намагалися висадити десант. Десантники спішно поринули на пароплави, ті знялися з якоря й пішли вморе.

5 липня Шуберт одержав відомості, що в Четырехбугорного маяка на фарватері в острова коштують червоні міноносці «Діяльний» і «Розторопний», і розвязав їх захопити. План захоплення полягав у наступному: у місцеве рибальське селище острова повинні були доправити за допомогою рибалок велика кількість спирту. Жителі селища обіцяли влаштувати гулянку з танцями й рясним узливанням. У цей час рибниці з переодягненими офіцерами й матросами Шуберта, збройними ручними гранатами й пістолетами, повинні були зненацька захопити міноносці, перебивши більшовиків, що залишилися на них,

Обоє судна потребували ремонту…

Обоє судна потребували ремонту й тому зайшли на острів Мас-А-Тьерра. Було це в березні 1684 року

Коли кораблі підійшли до берега, моряки побачили людину, яка запекло махала руками. Дампьер довідався його. Це був індіанець по імені Вільям, який випадково залишився на острові, коли Уот-Линг і Шарп заходили сюди три роки тому. Зі слів цього, мабуть, першого «Робинзона Крузо» Дампьер записав його розповідь про життя на острові: «Індіанець прожив тут один близько трьох років, і хоча його кілька раз розшукували іспанці, які знали, що він залишився на острові, вони так і не змогли його знайти. Він був у лісі й полював на диких кози, коли капітан Уотлинг вивів звідти своїх людей. Коли ж він повернувся на берег, корабель уже йшов у відкрите море

У нього була рушниця й ніж, маленький ріжок з порохом і кілька куль. Коли в нього скінчилися кулі й порох, він пристосувався ножем відрізати від рушничного стовбура шматки заліза, з яких робив рибальські гачки, голки, ножі, нагріваючи, залізо спочатку на вогні, який він добував, ударяючи рушничним кременем по шматкові стовбура своєї рушниці

Розпечені шматки заліза він відбивав каменями й розрізав гострим ножем або розламував, а потім вигострював їх, затрачаючи на це величезні зусилля… Знаряддями, зробленими в такий от спосіб, він забезпечував себе провізіями, яку міг запропонувати острів: козами або рибою

Він розповів нам, що спочатку, перше ніж зробив гачки, він змушував себе є тюленье мясо, малоприємне на смак, але надалі він убивав тюленів у виняткових випадках, коли йому потрібно було зробити лісочки, для чого він розрізав їхньої шкіри на вузькі ремінці

У нього був маленький будинок, або хатина, на відстані напівмилі від берега моря, яку він зробив з козячих шкір. Постіллю йому служила купа хмизу висотою два фути. Одягу на ньому не було. Усе, що на ньому було до відходу корабля Уотлинга, зносилося…

Він побачив наш корабель за день до того, як ми встали на якір, і був впевнений, що ми англійці, і тому ранком убив трьох кіз, щоб почастувати нас, коли ми зійдемо на берег. Потім він прийшов на берег, щоб поздоровити нас із благополучним прибуттям. А коли ми висадилися індіанець, що перебуває в нас на борті, з Москито-Кост по імені Робін першим вистрибнув на берег, підбіг до свого одноплемінника й припав особою до його ніг. Той допоміг йому встати й обійняв його, а після цього сам упав до ніг Робіна, і вже той допоміг йому встати й обійняв його.

Ми із задоволенням спостерігали ніжність і врочистість зустрічі, яку з такою безпосередністю демонстрували ці люди. А коли церемонія чемності закінчилася, ми, що стояли неподалік, підійшли до нього, і кожний з нас обійняв його, переповненого радістю від зустрічі зі стількома старими друзями, оказавшимися тут для того, щоб забрати його звідси».

Покинувши острів і продовживши плавання, пірати нападали на іспанські судна, робили набіги на прибережні міста. Вони влаштували свою опорну базу на Галапагосских островах, а також на невеликому острівці в берегів Колумбії, де, по переказу, Дрейк ділив скарбу, захоплені їм на кораблі «Какафуэго». Однак місцеві іспанські влади, що знали про появу англійських піратів, припинили перевезення морем золота й срібла з Перу Впанаму.

На барку плив Френсис Притти…

На барку плив Френсис Притти, есквайр, перу якого належить звіт про подорож, названий за звичаєм тих часів длинно й помпезно: «Чудова й Благодатна подорож богобоязливого майстра Томаса Кавендиша».

Кавендиш не пошкодував грошей і занурив на кораблі припаси на два роки шляху. Команду він набрав досвідчену: зі ста двадцяти трьох матросів і офіцерів кожний десятий побував у плаванні із Дрейком. На відміну від Дрейка, стремившегося показати своїм супутникам, що, ділячись із ними видобутком, він виявляє їм милість, Кавендиш ще до відплиття уклав угоду з командою, у якому точно вказувалася частка кожного в очікуваних прибутках. Кавендиш уважався, що в такий спосіб він позбудеться можливих спалахів невдоволення й спроб заколоту. Майбутнє, однак, не виправдало його надій

Сама королева офіційно надіслала Кавендишу побажання щастя в шляху, і 21 липня 1586 року, менш чому через шість років після повернення Дрейка, маленька ескадра відправилася впуть.

Якщо не вважати цинги, що погубила декількох матросів, так невдалої сутички з африканцями в берегів Сьєрра-Леоне, подорож до Бразилії й далі на південь пройшло без особливих пригод. У Магелланов протока ввійшли 6 січня 1587 року, і отут почалися несподіванки

По берегу бігали обірвані, виснажені люди, махали руками, кликали на допомогу. Коли їх доправили на корабель, виявилося, що нещасних у цілому двадцять чотири людини, у тому числі дві жінки. Вони були іспанцями, але, імовірно, не занадто засмутилися, довідавшись, що потрапили в полон до лютих ворогів, — настільки важким було їхнє положення. А винуватий у спіткавших їхніх лихах був не хто інший, як Френсис Дрейк.

Коли вести про діяння Дрейка досяглися Іспанії, король Пилип, як уже говорилося, розвязав вжити заходів. Був, зокрема, виданий декрет, по якому будь-яке відкриття в Америці оголошувалося державною таємницею. Іспанців уразила та легкість, з якої Дрейк пройшла протока. Адже після Магеллана нікому не вдавалося благополучно минути його звивистий фарватер. Гинули або верталися ні із чим суду, відомі кращими керманичами. Не вдалося пройти там і кораблям, посланим Кортесом. Для того щоб розвязати цю загадку, віце-королеві Перу було наказано спорядити спеціальну експедицію під керівництвом розумного капітана

Вибір припав на дона Педро Сармиенто, відкривача Соломоновых островів, флагманський корабель якого «Капітан» був не дуже давно захоплений Дрейком. Сармиенто не тільки знайшов західний вхід у протоку, але й благополучно пройшов його й привів свою ескадру в Іспанію. Пилип II був задоволений: Сармиенто був першим справжнім іспанцем (Магеллан, португалець, не береться до уваги), якому вдалося пройти через протока

И тоді в голові Сармиенто народилася ідея, що спокусила Пилипа. Він запропонував поставити в протоці міцність і закрити його, таким чином, для чужих кораблів. Через три роки ескадра Сармиенто, навантажена припасами, з більшим загоном солдатів і колоністів підійшла до Магелланову протоці. У східного входу в протоку було побудоване зміцнення, назване «Номбре де Хесус».

Причому близько 250 доводилося…

Причому близько 250 припадало на жителів островів Индра, Спеція й Псарі, і всі вони плавали під росіянином триколором – прапором торговельного флоту імперії

По найвищому велінню полковникові й кавалерові Ламбро Качиони було виплачено « за 8 років платня, за службу його у всю минулу турецьку війну в Архіпелазі на флотилії Російської».

Прибулий у Петербург полковник Ламбро Качиони 20 вересня 1795 г. був офіційно представлений Катерині II на балі в Царському Селі в день торжества народження цесаревича Павла Петровича. Запис у Камерфурьерском журналі за цей день говорить: «Ея Імператорська Величність изволила дарувати до руки приезжаго з міста Херсон полковника Ламбро Качиони, якого представив старший по чергуванню камергер князь А.А. Кольцов Масальский».

Отже, імператриця не тільки вибачила йому всі гріхи, але й обласкала його. А Потьомкіна не було в живі. Качиони часто зявлявся при дворі Катерини, а на голові в нього була феска з вишитою срібною рукою з написом « Під рукою Катерини».

Як писав П.В. Чичагов, в 1796 г. в імператриці опухли ноги, а потім зявилася яка те висип. Зрештою сип їй набридла, і вона звернулася до лейб медикові Роджерсону із проханням позбавити її від висипу. Він відмовився, «тому що знав сидячий спосіб життя імператриці, уважався, що цей результат, виявлений самої природою, буде сприяти її здоровю». Як те раз увечері, під час бесіди в Петергофе в палаці Марлі, на якій був присутній Качиони, коли зайшла мова про здоровя, а потім про хвороби ніг, Ламбро розповів, що вилікував висип, уживаючи солону воду. Тоді Катерина, тайкома від свого медика веліла привезти води з Північного моря й стала робити з неї ножні ванни. Вони зробили бажану дію, але пізніше, на думку доктора Роджерсона, «ванни, імовірно, викликали апоплексичний удар».

чи Навряд солоні ванни виявили серйозний вплив на сердечно судинну систему Катерини, зате спогаду Чичагова свідчать про близькість Качиони до імператриці в останній рік її життя. І справа, зрозуміло, не в особистих симпатіях, Катерині корсар потрібний був для реалізації своїх планів у відношенні Туреччині

Адмірал Шишков у своїх записках затверджує, що, одержавши звістку про смерть імператриці, Качиони став більше схожий на воскову ляльку, ніж на живу людину. Про що думав старий пірат у цей момент? Про славне царювання Катерини, з яким нерозривно переплелася його доля? Або про крах надій на звільнення Греції?

20 грудня 1796 м. Павло I підписує указ, згідно з яким Качиони пропонувалося відправитися на Чорноморський гребний флот «у команду контр адмірала Пустошкина в Одесу».

31 грудня того ж року указом Павла I Ламбро Качиони було підтверджено його військове звання полковника й старшинство в даному чині з 29 липня 1790 г., а також виданий відповідний патент на чин полковника, при правлінні Катерини II йому так і не вручений. Обертають на себе увага багатозначна слова указу, безсумнівно, що нагадують про помилки Качиони.

Свежие комментарии
    Декабрь 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Ноя   Янв »
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031  
    Яндекс.Метрика