На главную

Архив за месяц: Ноябрь 2015

Бути виконане будь-що-будь

Бути виконане будь-що-будь. Тому що для досягнення цієї мети буде потрібно десант на перській території, то він і повинен бути зроблений вами. Ви сповістите при цьому найближчі перські влади про те, що десант початий військовим командуванням винятково для виконання бойового завдання, яке виникло тільки тому, що Персія не в змозі роззброїти білогвардійські судна у своїй гавані й що перська територія залишається для нас недоторканної й буде очищена негайно по виконанню бойового завдання. Це повідомлення повинне виходити не від центру, а тільки від вас».59

Ця директива була погоджена з Леніним і Троцким. Нарком іноземних справ Чичерин запропонував хитрий хід – уважати висадження в Энзели особистою ініціативою Раскольникова, а у випадку ускладнень із Англією «повісити на нього всіх собак», аж до оголошення його заколотником і піратом

Ситуація з білою флотилією, що стояла в Энзели, була дуже складної в правовому відношенні. З одного боку, Персія – формально незалежна держава, що дотримувалася формального й фактичного нейтралітету в Громадянській війні в Росії. Білі судна, пришедшие в Энзели, були інтерновані в повній відповідності з міжнародним правом. Приміром, точно так само були інтерновано в китайських портах кілька російських кораблів в 1904–1905 рр., і японці їх не посміли торкнути

Але з іншого боку, більшість судів, що пішли в Энзели, раніше були танкерами, і вони були більш ніж необхідні для перевезення нафти з Баку в Астрахань. Не було ніякої гарантії, що білі судна в потрібний момент не будуть збройні й не почнуть крейсерські операції на Каспії. Нарешті, згідно Туркменчайскому миру ( від 10 лютого 1828 г.), Персія взагалі не мала права містити на Каспії військовий флот. На початку XX століття було кілька прецедентів – висаджень російських десантів в Энзели. Процитую «Військову енциклопедію»: «Постійні хвилювання й безладдя в Персії за останні роки змушували дуже часто наших дипломатичних представників звертатися за сприянням до Каспійської флотилії; звезення десанту в Энзели, у Решт, у район Астрабада й інших пунктах узбережжя зробився звичайним явищем».

14 травня 1920 р. у Баку Розкольників видає зовсім секретний наказ по флотилії: « судна, Що Залишилися в розпорядженні супротивника, у цей час інтерновані в бухті Энзели, охоронюваної англійськими військами чисельністю до 2000 чіл. Для захисту бухти з моря на березі, за східною окраїною міста, установлено 6 дюймові (152 мм. – А.Ш. ) батареї; вхід у бухту, крім того, опікує плавучою батареєю “Коротость”, збройної двома 6 дюймовими пушками південного краю, що й перебуває в каналу

З метою не допустити можливості супротивникові знову відтворити бойову силу на море й у корені забезпечити за нами панування на Каспійському море необхідно захопити у свої руки всі, що перебувають в Энзели плавучі засоби

Тому флоту й десотрядам наказую зробити операцію захоплення збройною силою міста й бухти Энзели шляхом висадження десанту й подальших комбінованих дій його з бойовими судами за наступним планом: десотряды під прикриттям бойових судів висаджуються в районі Кумаль Кавру, переривають повідомлення Энзели з Рештом і, просуваючись

Кавендишу вдалося заспокоїти…

Кавендишу вдалося заспокоїти моряків, побільшавши їх частку за рахунок шовку, порцеляни й пряностей; золото ж він віддав перевагу зберегти для себе й королеви

Відправляючись через Тихий океан, Кавендиш забрал з галеона двох японців і трьох филиппинцев, а також португальця, який побував у Кантоні. Тепер Кавендиш був забезпечений інформацією куди краще, чим Дрейк. Кораблі Кавендиша були вже доверху навантажені, а на галеоне залишалося ще більш пятисот тонн коштовних вантажів. Щоб не залишати нічого іспанцям, Кавендиш наказав полити палубу й надбудови «Святої Ганни» смолою й підпалити галеон.

Клуби чорного диму, що охопили судно, несло до піщаного пляжу, на якому стовпилися іспанці. Плакали жінки. Торговці, ще вчора найбагатші люди Філіппін, відверталися від моря: вогонь підбирався до тюків безцінного шовку й мішкам сгвоздикой.

Кавендиш наказав вистрілити з гармати, віддаючи останній салют, що гине галеону, який уже весь був охоплений пломенем

«Ми з радістю поставили вітрила, щоб скоріше досягтися Англії з попутним вітром; але, коли опустилася ніч, ми випустили з уваги «Задоволення»… Ми вважалися, що вони обігнали нас, але ніколи більше їх не бачили».

Імовірно, Кавендиш не занадто журився, втративши корабель, на якому він тільки що придушив бунт. Через кілька років стало відомо, що в Гавайських островів приблизно в цей час розбився невеликий європейський корабель, з якого ніхто не урятувався. Можливо, це й було «Задоволення».

Отже, Кавендиш відправився до Островів пряностей, а звістки про його набіги тим часом поплили в Іспанію. Єпископ Маніли Салазар скаржився королеві: «Англійський хлопчисько двадцяти двох років від роду з мізерно маленьким кораблем із сорока або пятдесятьма супутниками наніс нам настільки величезний збиток і йде восвояси, регочучи над нами». Єпископові було через що вергати громами: на борті «Святої Ганни» були і його товари. Єпископові ще повезло, що його самого не виявилося на борті галеона. Не виключене, що Кавендиш захотів би відвезти в Англію настільки цікавий трофей

Втім, у ті дні, коли Кавендиш поглибився в Тихий океан, залишивши іспанців спостерігати, як догоряє їх галеон, єпископ перебував у щасливому невіданні щодо долі «Святої Ганни». Зате на каліфорнійському березі розверталися драматичні події

вітер, Що Піднявся до ночі, не тільки розсіяв кораблі Кавендиша, але й вніс несподівані корективи в долю залишених на березі іспанців. Коли почався заливний дощ, більшість їх забралися під нашвидку натягнуту парусину, але кілька людей залишилися на березі. Вони дивилися на полумя, що світило, немов маяк, в океані, і обговорювали, що робити далі. Положення їх було важким. Сюди майже ніколи не заходили кораблі. І якщо не загляне випадково іспанський пірат — грабіжник перлових обмілин, щоб набрати води й залатати вітрила, то можуть пройти роки, перш ніж хто-небудь наткнеться на тих з них, хто залишиться в живі. Навколо розстелявся степ, а припасів Кавендиш залишив не так уже багато. Як тільки продукти підійдуть до кінця, загрожує голодна смерть

Конячки довезли до Керчі два холодіючі трупи

Конячки довезли до Керчі два холодіючі трупи

Ходили слухи, що знаменитий корсар був отруєний турецьким агентом. На мій погляд, це найбільш достовірна версія, але документальних підтверджень її ні.

Поховали Ламбро Качиони в його маєток у Ливадии, хоча є версія, що поховали його в Керчі. Могила Качиони втрачена ще наприкінці XIX століття. Можливо, це було повязане з тим, що після смерті Ламбро маєток його кілька раз міняло власників, а з 1860 г. стало південною резиденцією імператора Олександра П. ЧИ Навряд Романов праг мати поруч зі своєю резиденцією могилу пірата

Цікаво, що французький історик Лавис затверджував, що в 1806 г. Качиони зявився на Середземному море й знову зайнявся піратством

Син Ламбро Ликург Качиони в 1812 г. зробив на службу в Чорноморський флот, пізніше став командиром Балаклавского батальйону, а закінчив свою карєру інспектором Керченського карантину. Онук пірата Олександр Ликургович почав служити гардемаринові в Чорноморському флоті, а потім у чині мічмана був переведений на Балтику

Правнук Ламбро Спиридон Олександрович Качиони, що народився в 1858 г. у Феодосію, став відомим юристом, а потім – письменником. Він був свояком художника І.К. Айвазовского. Умер Спиридон на початку 1930 х років Вленинграде.

Ще при житті Качиони про нього й про грецьких корсарів у Росії практично забули. Павло I зробив усі, щоб зникла сама память про його матір, Потьомкіна й про всі перемоги славного царювання Катерини Великої. Тавриду він наказав перейменувати знову по татарски в Крим, Севастополь – в Ахтиар і т.д. Як те Павло запитав Попова, що був адютанта князя Потьомкіна: « Як виправити зло, причинне Росії однооким?» Попов швидко найшовся: «Віддати Крим туркам, Ваша Величність!»

Не менш, чим укази Павла, забуттю корсарів сприяли й наполеонівські війни. Хто після пожежі в Москві й узяття Парижа згадував про які те баталіях в Архіпелазі століття минулого? Помніть, Грибоєдов писав: «…часів очаковских і покоренья Криму», тобто справи давно минулих років, преданье старовини глибокої

У Греції ж Ламброс Кацонис, як греки називають Качиони, став національним героєм. Йому присвячені десятки книг. У січні 1914 р. грецький уряд дав замовлення Англії на будівлю крейсера «Кацонис», але у звязку з початком Першої світової війни англійці розвязали добудувати його для себе й назвали «Честер».

Греки не заспокоїлися й назвали «Кацонис» підводний човен, побудовану в 1927 р. у Франції. Вона була потоплена німецьким мисливцем за підводними човнами UJ–2101 19 вересня 1943 р. в Егейському морі. В 1980 х роках греки привласнили імя «Кацонис» підводному човну S–115 типу «Тэнг», отриманої від США.

Та й у Європі памятали Качиони набагато краще, чим у Росії. В 1813 м. Джордж Гордон Байрон пише знамениту поему «Корсар». Прототипом головного героя поеми Конрада, природно, був Ламбро Качиони, а його головним супротивником – турецький Сеид паша, у житті паша Сеит Алі

Природно, що «Корсар» не був строго документальним. Байрон не тільки романтизував Конрада, але й додав йому багато свої риси

Після успіху книги Дампьера…

Після успіху книги Дампьера стали запрошувати у вдома знатних людей. Один з них, познайомившись зі знаменитим капітаном, залишив такий запис: «Це був знаменитий пірат, він привіз сюди розфарбованого принца Джоли й надрукував опис своїх досить незвичайних пригод і спостережень. Тепер він знову збирається в плавання за підтримки короля, який спорядив корабель водотоннажністю 290 тонн. Він робить враження більш скромної людини, чому можна було б уявити, враховуючи середовище, до якого він належав. Він приніс карту напрямків вітрів у Південних морях, складену по його спостереженнях, і запевняв нас, що подібні карти, що дотепер існували, усі були неправильними в частині, що ставиться до Тихого океану».

Цікаво, що книга Дампьера сподобалася письменникові Джонатану Свифту, і він почерпнув з неї матеріал для опису плавання свого капітана Гулливера. Про цей прямо натякнув у тексті свого оповідання. Більш того, письменник наділив капітана Покока, з яким Гулливер робить плавання, рисами Дампьера.

У цей Момент Дампьер став готуватися до нового плавання. Тепер уже в якості капітана корабля Королівського військово-морського флоту. Запропонований ним маршрут був підтриманий Адміралтейством — до берегів Нової Голландії й Нової Гвінеї, тобто в район Австралії. Це було складне плавання в майже не вивчену частину земної кулі. Адже в той час ще не знали, чи є Нова Голландія частиною Нової Гвінеї й де взагалі перебуває загадкова Південна Земля

На кораблі «Козуля» (292 т, 12 знарядь, 50 людей екіпажа) Дампьер вийшов у море 4 січня 1699 року. Незабаром, однак, зясувалося, що команда дібралася нікудишня. Виявилися поганими фахівцями штурман і корабельний тесля. Але особливо не повезло з першим помічником капітана Джорджем Фишером. На судні запахло змовою, і Фишер усіляко підштовхував матросів до бунту. Він відкрито заявляв, що не бажає підкорятися колишньому піратові. Назрівала сварка, і вона вибухнула

Приводом послужив, як часто буває, окремий випадок. Фишер велів матросам відкрити бочку з пивом і розпити її. Але не запитав на це дозволу в Дампьера. А той, довідавшись про це, заборонив. Тоді Фишер у відкриту став лаяти капітана, називаючи його негідником і шахраєм

Дампьер добре памятав інструкцію, по якій він зобовязаний був припиняти будь-яке невдоволення на борті. Він наказав замкнути Фишера в каюті, потім зібрав команду й прямо запитав, чи збираються вони бунтувати. Усе відповіли, що про такий ніхто й не помышляет. Інцидент був вичерпаний. Що стосується Фишера, те його висадили на берег і відправили під конвоєм Ванглию.

Після цього плавання проходило відносно спокійно. І от, проробивши за три місяці сім тисяч миль, «Козуля» підійшла до західного берега Австралії. Пропливши уздовж берега на північ, виявили місце, де можна було запастися свіжою водою. Місце це назвали Землею Дампьера. Звідси рушили далі на північ до Нової Гвінеї. Пройшли протокою, яка зараз називається протокою Дампьера.

Тут удалося спостерігати виверження вулкана, про що Дампьер зробив такий запис у своєму щоденнику: «Усю ніч вулкан викидав вогонь і дим, що супроводжувалося страшним шумом, подібним грому, і виднілося полумя, страшніше якого я ще не бачив…

Раптом хтось помітив, що вогник рухається

Раптом хтось помітив, що вогник рухається. Ще через півгодини стало ясно, що вітер повільно підганяє, що догоряє галеон до берега. Тоді один з помічників керманича, Себастьян Вичиано, розвязав ризикнути. Зрештою втрачати іспанцям було чогось

Набравши добровольців з найбільш сильних моряків, що вміють плавати, він зібрав їх у тій крапці пляжу, куди наближалася «Свята Ганна». Коли її дно торкнулося піску й галеон почав повільно завалюватися набік, добровольці на чолі з Вичиано, тримаючи в руках дошки, кинулися до корабля. Деякі загинули у хвилях, але більшості вдалося видрати на палаючий корабель, і вони почали розпачливу боротьбу з вогнем. Їм допоміг у цьому злива

Ранок застав промокл, вибилися із сил іспанців сплячими на мокрому піску й на паруючій нижній палубі. У корабля вигоріли всі верхні надбудови й борту, але на рівні ватерлінії вогонь був не настільки активним, тим більше що галеон ще під час бою набрав багато води й поринув метра на три нижче, чим покладене

Вичиано не лягав спати. Він облазив увесь галеон і виявив, що його днище ціле. Після наради з капітаном і керманичем було вирішено спробувати відновити корабель. І поки торговці та інші пасажири без відмінності сану й положення тягали на берег мішки з підмоклим перцем і ящики з порцеляною, поки розстеляли на березі рулони тканин і сушили гвоздику, моряки прийнялися перебудовувати галеон. Придалися дошки, залишені Кавендишем. Витяглися внутрішні перебирання й зрештою наростили борту, так щоб вода не перехльостувала через них

Останні ночі довелося провести без даху над головою: з наметів зшили вітрила й підняли їх на єдиній не згорілій щоглі. Частина вантажу залишили на березі під охороною тих, хто не зважився вийти в море на цьому уламку корабля. Погода сприяла жертвам Кавендиша, вони повільно перетнули Каліфорнійська затока й добралися до поселень Вмексике.

Незабаром прийшли кораблі й за залишеними на березі людьми й вантажами

Себастьян Винчиано став національним героєм. Король Іспанії офіційно дякував йому за спритність, спасшую сотні тонн вантажу й двісті людських життів. А тому що було відоме, що товари, що належали самому Вичиано, були захоплені Кавендишем, те в компенсацію він був призначено одним із двох головних керманичів експедиції, яка повинна була відкрити протоку Аниан — північний прохід з Атлантичного в Тихий океан

Дивна завзятість, з яким і іспанці й англійці вірили в цю протоку, винайдений картографами. Магічна влада карти й у наступні століття буде впливати на мандрівників. Аж до XIX століття капітани будуть іти з курсу й подовгу борознити океанську пустелю в пошуках островів і земель, винайдених картографами у своїх кабінетах. І невідомо, які із цих земель зявилися на картах у результаті викладень і внутрішнього переконання картографів, а які — для того, щоб якось виправдати випадкову ляпку

Навіть після того як і Дрейк і Кавендиш благополучно вернулися додому, серед іспанців залишалися упертюхи, які затверджували, що англійці прорвалися в Тихий океан через Аниан.

Свежие комментарии
    Ноябрь 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Окт   Дек »
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30  
    Яндекс.Метрика