На главную

Архив за месяц: Сентябрь 2015

И навіть адмірал Мартинус Сонк…

И навіть адмірал Мартинус Сонк, що перемінив що так і не оправився від ран Рейенсена, послав в Амстердам досить відверта доповідь, що послужила одним з надгробних каменів на могилі імперської політики Куна: «Наші попередні дії в китайських берегів настільки відновили проти нас усю країну, що нас тепер у цих краях усе поголовно вважають тільки вбивцями, грабіжниками й піратами… Наші дії були дуже жорстокі й нелюдські, і моя думка полягає в тому, що нам ніколи не добитися торгівлі з Китаєм цими способами… Тепер нам доведеться довго викупати ці й інші помилки й злочину, перш ніж про них забудуть і наша Компанія зможе пожати бажані плоди китайської торгівлі».

Історія, про яку буде зараз розказане, досить відома. Достаток жертв робить її в якійсь мірі виняткової, але герої цієї саги XVII століття типові, і їх учинки характерні для тієї обстановки, яка зложилася в цей час в Індійському океані

«Батавия» була одним із самих більших кораблів голландської Ост-Индской компанії — найближчими аналогами її можна вважати португальські карраки. На початку 1629 року вона вийшла з Амстердама, маючи на борті шістсот пасажирів і членів команди, а також важливі вантажі й великі суми грошей. Серед пасажирів були чиновники й купці, їх родини, загін солдатів. Командував «Батавией» капітан Якобc, але дійсним начальником експедиції був старший фактор і довірена особа ради Компанії Франциск Пелсерт, який відповідав за схоронність вантажу й цінностей на суму більш двохсот тисяч гульденів. До Яви «Батавия» ішла в складі невеликої ескадри

Ідея захопити судно виникла, мабуть, і в капітана Якобса, і в багатьох його підлеглих: уже дуже звабної був видобуток. Капітан, імовірно, не збирався стати після цього професійним піратом, а припускав перейти на службу до португальців. Пелсерт підозрював Якобса в небезпечних задумах, але прямих доказів не мав. Розраховувати на команду він у такій ситуації не міг, зате в його розпорядженні було, що трохи служать Компанії й тридцять солдатів, у тому числі десять французьких найманців. На стороні капітана були другий компанійський фактор і суперкарго Ієронім Корнелис, старший боцман і більшість матросів. Частина команди віддавала перевагу до пори до часу тримати нейтралітет

Щоб було легше запровадити в життя задумане, змовники розвязали після виходу в Індійський океан відстати від ескадри й загубитися в океані. Пелсерт не приховував, що не довіряє капітанові, і наполіг на тому, щоб нічна вахта складалася з відданих Компанії людей. Але незабаром після того, як кораблі обігнули мис Доброї Надії, Пелсерт звалився в лихоманці, і капітанові вдалося здійснити свій план: у тумані «Батавия» відірвалася від ескадри

Підбадьорені хворобою Пелсерта, змовники відклали переворот до того моменту, коли фактор умре. Невідомо, наскільки хвороба Пелсерта була дійсної, а наскільки — дипломатичної: щовечора йому ставало так зле, що він не сподівався пережити ніч, але ранками ухвалював доповіді офіцерів, хоча й не залишав постелі. Так пройшли два тижні. От-от могли здатися берега Яви, і це спонукувало змовників кдействию.

У випадку невиконання…

У випадку невиконання договірних умов передбачалася система штрафів. Усього за три тижні була розроблена проектна документація, і 1 липня 1878 г. на верфі Крампа відбулася закладка крейсера. 9 вересня «Забіяка» був спущений на воду й уже 27 вересня пройшов пробні ходові випробування. Зима в цей рік видалася сувора, ріку Делавэр рано скувало льодом, і це не дозволило закінчити випробування в 1878 г. Тільки на наступний рік Крампу вдалося здати кліпер, та й то з більшими штрафами. За запізнення зі спуском на 9 днів із Крампа зняли 63 тис. доларів, за перепоглиблення на 9 дюймів – 60 тис. доларів, за меншу на 0,5 вузла швидкість – 35 тис. доларів. У результаті Крамп одержав усього 153 тисячі доларів та ще він повинен був за свій рахунок постачити корабель усім необхідним для переходу в Європу. У підсумку «Забіяка» став найдешевшим крейсером російського флоту

Кілька слів варто сказати й про обладнання судів, закуплених Вамерике.

Кліпер «Європа» мав довжину 93,6 м, ширину 11,3 м і осаду 5,2 м. Водотоннажність його становила 3169 т. Машина типу компаунд потужністю 3000 індикаторних л.с. дозволяла розбудовувати швидкість до 13,5 уз. 1 гвинт. Запас вугілля 1100 т. Дальність плавання 14 000 миль при 10 вузловому ході. На малому ходу забезпечувалося плавання під парами до 120 доби

Кліпер «Азія»: довжина 86,4 м, ширина 10,7 м, осаду 4,5 м, водотоннажність 2449 т. Одна машина подвійного розширення потужністю 1200 л.с. 1 гвинт. Швидкість 15,6 уз. Запас вугілля 750 т. Дальність плавання 1500 миль. Вітрильне озброєння трищоглового кліпера

Кліпер «Африка»: довжина 82,6 м, ширина 11, 6 м, осаду 4,6 м, водотоннажність 960 т. Одна машина подвійного розширення потужністю 1417 л.с. 1 гвинт. Швидкість 12,7 уз. Дальність плавання 6400 миль при 9 уз. Вітрильне озброєння трищоглового кліпера

21 грудня 1878 г. «Європа» і «Азія» з російською командою вийшли в океан. У трьох милях від берега вони спустили американські й підняли російські Андріївські прапори. Через пять днів те ж проробила й «Африка».

Оскільки до цього часу криза минула, усі три крейсери під Новий рік прийшли в Копенгаген, де перезимували, очікуючи звільнення Кронштадтського рейду від льоду

Про цю експедицію й до 1917 р., і після написане дуже багато. Однак у всіх джерелах обійдено один дуже цікавий момент – звідки на російських кораблях повинні були узятися пушки? Адже без знарядь ці кораблі були абсолютно безпомічні. Виходило, що в умовах війни з Англією треба йти в Кронштадт, там озброюватися, а потім знову йти в океан на британські комунікації?

Насправді ж знаряддя для російських крейсерів були замовлені фірмі Круппа. «Європа» одержала одну 8,26 дюймову (210 мм) гаубицю, три 5,9 дюймові (149,3 мм) пушки й чотири 9 фунтові (107 мм) пушки; «Азія» – три 5,9 дюймові й чотири 9 фунтові пушки; «Африка» – пять 5,9 дюймових і чотири 9 фунтові пушки. Усі ці знаряддя були виготовлені Круппом. До речі, 5,9 дюймові крупповские пушки в 1878 г. одержали й інші наші крейсерські судна, як наприклад корвети «Богатир» і «Варяг».

Первісний задум передбачав озброєння «Європи», «Азії» і «Африки» у море з нейтральних пароплавів, що доправили гармати з Німеччини

И імя його знову замигтіло на…

И імя його знову замигтіло на вивісках, на векселях, на заставних паперах, на сторінках видань того часу

З тих пор минуло багато днів, пройшло ціле життя. Тепер йому пятдесят вісім. Якщо підводити підсумки, то він змушено з гіркотою визнати, що йому не вдалося «зробити на вітрилах, що підганяються попутним вітром, небезпечна життєва мандрівка й умиротвореним пристати до небесної пристані». Далеко не усладительной виявилася прогулянка по строкатому полю життя. Він стомлений і змучений інтригами ворогів, яких у нього предосить. Друзів немає. До кінця життя він виявився на самоті, подібно Селькирку — морякові, про який пише у своєму щоденнику пірат Вудс Роджерс.

До речі, ця глава, де розказане про те, як Олександр Селькирк прожив один кілька років на незаселеному острові, становить безсумнівний інтерес. Дефо пригадує, що і йому самому довелося одного разу розмовляти із цим боцманом, років сім назад, коли той тільки що повернувся на батьківщину. Увесь Лондон жив тоді сенсацією — людей з незаселеного острова!..

Чому далі читає Дефо про пригоди Сель-Кирка, тим більше вони його захоплюють, тем сильніше розпалюється його уява…

Упертий шотландець

Справжні записи церковних книг, що збереглися до наших днів, незаперечно свідчать про те, що в 1676 році в містечку Ларго, розташованому в одному із затишних приморських куточків Шотландії на березі Північного моря, у родині башмачника Джона Селькирка народився сьомий син Олександр

Поява на світло як сьому дитину, по місцевих повірях, обіцяло дитині виняткову долю. Але чого міг добитися син башмачника, якому стояло перейняти професію батька. У майстерні, де з ранніх років доводилося допомагати старшим, йому було нудне. Зате його нестримно тягло в харчевню «Червоний лев», розташовану неподалік від них будинку. Тут збирався колишній народ, «морські вовки», що були пірати, що побачили казкові країни й наглядевшиеся там різних дивин

Сховавшись за бочки або забившись у темний кут, він слухав розповіді про країну золота Ельдорадо, про відважних моряків і жорстоких штормах, про « Летючого голландця» — вітрильнику з командою з мерців. Не раз доводилося йому чути про зухвалі набіги корсарів, двобоях кораблів і награбованих багатствах

Дарма Джон Селькирк сподівався, що сьомий син стане гідним продовжувачем його справ. Олександр обрав інший шлях. Вісімнадцяти років він покинув будинок і відправився в море назустріч своїй дивній долі, що зробила його героєм безсмертної книги

Плавання закінчилося для нього жалюгідно: судно піддалося нападу французьких піратів. Молодого матроса побрали в полон і продали в рабство. Але йому вдалося звільнитися й найнятися на піратський корабель. Із цього моменту для Селькирка починається смуга халеп і невдач, з яких він, однак, дивним образом виходить цілим і непошкодженим

Видиме, небезпечний промисел він обрав не дарма — додому Селькирк повернувся в розкішному одязі, із золотою сергою в юшці, кільцями на пальцях і туго набитим гаманцем

Але будинку йому не сиділося. Тихе, спокійне життя видалося нудної й одноманітною. Він вирішує знову відправитися в плавання. Випадок не змусив себе довго чекати

Мушкетний залп зустрів голландців уже на березі

Мушкетний залп зустрів голландців уже на березі. І один з перших пострілів ранив у живіт самого адмірала. Командування прийняв наступний по старшинству капітан; втративши сорок людей, голландці захопили траншею й продовжували настання. Однак португальці не були розбиті: вони встигнули вчасно покинути позиції й у порядку відступали кгороду.

Голландці наступали стрункими рядами під прикриттям вогню корабельної артилерії, і видалося, ніщо вже не зупинить їхнє настання. Але отут на їхньому шляху виявився струмок, у якому в мирний час звичайно стирали білизну. Саме до цього струмка могли долітати ядра із цитаделі Макао — єзуїтської колегії. Будинок колегії ще не був добудований, але єзуїти встановили на його стінах більшу бомбарду й приготувалися до бою досить ретельно. Пушкарем у єзуїтів був відомий португальський математик (також єзуїт) падре Иеронимо Ро, і йому вдалося послати ядро так влучне, що воно догодило в бочку з порохом, яку голландці несли із собою. Вибух відбувся в самому центрі передового загону

Вражені числом жертв, голландці зупинилися; після короткої наради їх командири не зважилися штурмувати португальську позицію в чоло, а повернули до пагорба, який панував над цією частиною міста. Однак у бамбуковому гаї на їхньому шляху засіли тридцять португальців і близько ста рабів-негрів. Вогонь, який вони відкрили по голландцях, що наблизилися, був настільки ефективний, що ті знову зупинилися

Пройшло вже три години з початку бою, а десант усе не міг наблизитися до міста. Знову відбулася нарада командирів, і був вибраний метою атаки ще один пагорб. Створювалося враження, що голландським командирам потрібна хоч якась перемога

Але й другий пагорб виявився захищеним. Ховаючись за каменями, португальці і їх раби наносили такі важкі втрати неприятелям, що карабкавшимся на пагорб, що ті все частіше поглядали на берег, де маячили шлюпки й мучився на розпеченому піску бездіяльний резерв. І отут до захисників пагорбів приєдналися португальські артилеристи, яких надіслав командир батареї. Зрозумівши, що перестрілка з голландськими кораблями ніякого впливу на оборону міста не виявляє, він зняв половину пушкарів, роздав їм мушкети й наказав іти на допомогу своїм. Пушкарів було всього пятдесят, але вони приспіли у вирішальний момент. Побачивши свіжий загін, капітан-майор Лопо Сарменто де Карвало підняв свою змішану армію, більше половини в якій становили раби й ченці, і кинув її вниз, на утомлених ворогів

Незважаючи на кількісну перевагу, яку усе ще мали голландці, вони були розбиті наголову. Розгром був збільшений загибеллю в цей момент чергового голландського командуючого й тим, що матроси в шлюпках, побачивши солдатів, що біжать у паніці, поспішили відгребти від берега, боячись, що втікачі потоплять човни. Загинуло більше трьохсот голландців. Торжествуючі переможці добивали полонених — ішов до заходу день святого Іоанна Хрестителя, і ченці кричали: «Полонених не брати! Нехай цей день буде кривавим хрещенням для єретиків!» Загинуло сім голландських капітанів. Не можна не відзначити важливу роль, яку зіграли в бої раби

Усі добродії офіцери одержали…

Усі добродії офіцери одержали величезні для того часу піднімальні: мічман – 400 рублів, капітан лейтенант – 800 рублів. Тому недоліку в добровольцях не було. Тільки в море Гриппенберг розкрив пакет і прочитав наказ: «…обігнути Північну Англію й… іти в невеликий порт Северо Американських штатів, South West Harbour». Цей порт, розташований у штаті Мэн майже на границі з Канадою, як не можна краще підходив для перебування російських екіпажів – подалі від цікавих очей і вух. Втім, була й ще одна причина, чисто російська: у штаті Мэн діяв «сухий закон».

«Цимбрия» ішла в Атлантиці під торговельним прапором Німецької імперії

16 квітня «Цимбрия» прибула в Соут Вест Харбор. Прибулі представилися російськими емігрантами, що приїхали в Америку. «Емігранти» були в цивільному, але вже боляче одноманітно одягнені, та й постава видавала

Гриппенберг негайно відправився на телеграф і відіслав трохи шифрованих цифрами телеграм у Росію. Телеграфістам ніколи не доводилося відправляти цифрові телеграми, і ця обставина привернула більшу увагу преси, чому сам факт прибуття «Цимб рии». У наших адміралів не вистачило розуму скласти зашифрований текст на англійській мові

Покупку судів вів капітан лейтенант Л.П. Семечкин, що раніше прибув у США на рейсовому пароплаві. Семечкин заздалегідь вступив у змову з филадельфийским банкіром Вортоном Баркером. У березні 1878 г. Баркер оголосив, що збирається створити судноплавну компанію для обслуговування лінії Аляска – Сан Франциско й придбати три чотири швидкохідні пароплави. Завдяки величезному капіталу й звязкам в урядових колах проект цей заперечень не зустрів. Уряд залишив за собою лише право оглянути пароплави й визнати їхніми придатними для передбачуваної мети. Так виникло очевидно, не без ведена американського уряду фіктивне пароплавство Баркера.

Договір Баркера із Семечкиным говорив: «В. Баркер здобуває на своє імя стільки судів, скільки йому буде замовлено, робить на них такі переробки… які йому вкажуть», після чого Баркер повинен був вивести судна в океан під американським прапором «у такий час, який буде викликано міркуваннями російського уряду. Для витрат йому робляться необхідні аванси. Остаточний розрахунки проводиться при виконанні всіх взаємних зобовязань. При найманні капітанів, офіцерів і команди В. Баркер керується вказівками Семечкина й для виключення всяких претензій з боку влади містить із ним нотаріальний договір». Вивівши пароплави за межі територіальних вод, Баркер «у присутності необхідних свідків і нотаріуса передає… Семечкину всі свої права на пароплави, зробивши на всі купчу міцність».

Першим судном, яке купила Росія вже через двоє доби після прибуття Семечкина в Америку, стало «Stat of California». Л.П. Насіннячка писав згодом: «Я зупинився у Філадельфії, щоб відновити зносини з деякими з колишніх друзів… і оглянути на верфі Крампов кінчений у будівлі, але ще не спущений пароплав «Stat of California»… Оглянувши уважно корпус, що стояв на стапелі, і машину, зібрану в майстерні, я переконався, що пароплав… має право називатися кращим у Сполучених Штатах по

Свежие комментарии
    Сентябрь 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Авг   Окт »
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930  
    Бесплатный порно сайт sexira.ru Яндекс.Метрика