На главную

Архив за месяц: Август 2015

Капер або пірат? Сьогодні без…

Капер або пірат?

Сьогодні без згадування імені Вільяма Кидда не обходиться жодна книга, присвячена історії морського піратства. Його трагічна доля — приклад того, як у погоні за наживою тоді ще молоді колонізатори були готові на будь-яке підступництво, підробку, убивство. А скарбу, по переказу зариті їм на одному з островів біля американського берега, уже три сторіччя розпалюють апетити шукачів скарбів. Ще б, адже скарб Кидда одні оцінюють у сімсот тисяч фунтів стерлінгів або у два мільйони доларів, інші вважають, що їм було заховано цінностей на десятки мільйонів доларів

Хто ж був цей капітан Кидд? Чим він так прославився? І чи дійсно десь зарив свої скарби?

Історія його почалася у вересні 1696 року, коли швидкохідна тридцатипушечная галера «Пригоду» залишала нью-йоркський порт. На борті її перебувало сто пятдесят людей команди на чолі з капітаном Киддом.

Куди й навіщо направлялося це судно, якому незабаром стояло стати знаменитим на всіх морях? Щоб відповісти на це питання, треба насамперед розповісти про те, що передувало цьому рейду. Приблизно за рік до виходу в море «Пригоди» у Лондон дійшли тривожні слухи про неком пірата Джону Эйвери, що розбійничав у водах Індійського океану. Жоден корабель не змів без ризику перетнути його. Зухвалий пірат не дарував ні торговельні судна індійських купців, ні кораблі, що належали співвітчизниками (докладніше про нього — у гл. “Джон Эйвери, або Зять Великого Могола”).

У Лондоні стривожилися не на жарт. За голову Эйвери призначили нагороду

Тепер для виконання розвязку було потрібно знайти людину, який би очолила експедицію проти того, через кого лондонські товстосуми могли втратитися своїх баришів. Стали підшукувати підходящу кандидатуру. А тим часом було створене підприємство, своєрідний «синдикат», який повинен був фінансувати майбутню експедицію. У нього ввійшли не тільки міністри, сам Вільгельм III не погнушался внести три тисячі фунтів, сподіваючись на неабиякий прибуток, у випадку якщо вдасться покінчити з Эйвери й іншими морськими розбійниками. У числі пайовиків виявився й Річард Беллемонт, тільки що призначений губернатором Нью-Йорка, тоді головного міста англійської заморської колонії. Саме Беллемонт, якому стояло зіграти одну з головних ролей у всій цій історії, запропонував капітана Кидда в якості керівника експедиції. І незабаром капітан і судновласник з Нью-Йорка Вільям Кидд тримав у своїх руках каперську грамоту

У період воєнних дій грамоти на узаконений розбій роздавали особливо щедро. Право одержати її, по суті, мав усякий, хто бажав вести партизанську війну на море проти кораблів супротивника, у тому числі й торговельних. Тих, кого завербували, іменували каперами її королівської величності. У число їх в епоху нескінченних війн із Іспанією за колонії англійці вербували найхоробріших з піратів

Патент на ведення війни проти ворожих кораблів мали багато знаменитих піратів, заслуги яких нерідко оплачувалися дворянськими титулами

У каперській грамоті, отриманої Киддом, говорилося про те, що йому дозволено захоплювати «судна й майно, що належать французькому королеві і його підданим».

які застосовуються у вязницях…

Які застосовуються у вязницях, скували руки й ноги й сховали разом із чотирма супутниками. У нього був понурий вид, тим більше що командир, указуючи на його віроломство, загрожував його повісити, що й зробив би, якби шкіпер Генрик Кристианс не відрадив цього з багатьох причин. Однак же командир наказав викинути короля за борт через кухонне оконце… Після цього, щоб довести, що в нього вистачить сміливості висадитися на берег без дозволу, командир відправив на берег два човни з такою кількістю стрільців, щоб вони, незважаючи ні на що, дістали води й нарубали дров, скільки потрібно. Потім командир, уважаючи, що помста ще не доведена до кінця, наказав нам рознести їхні огорожі й будинку й спалити селище, що й було наведено у виконання з великою швидкістю. Побачивши це, король поспішно зібрав близько тисячі човнів, половина їх була навантажена пучками сухої рисової соломи… Ми не порахували розсудливим чекати, поки зявиться це дике полчище».

«Розважаючись» таким чином, дійшли до мису Доброї Надії. Звідси починалися місця, де можна було не тільки грабувати й убивати «тубільців», але й захопити корабель і піти в пірати або просто привласнити хазяйське добро, а потім найнятися на службу до португальців. Така можливість була тем заманчивей, що італійці в Індійському океані ніякими правами не користувалися. Захоплення голландського або англійського корабля міг викликати гнів відповідної Ост-Индской компанії й навіть спорядження експедиції для піймання злочинців. Але хто воспылает гнівом із приводу захоплення корабля генуэзцев? Голландці й англійці будуть тільки задоволені

Тому командирові ескадри, якщо він мав намір зберегти лояльність стосовно своїх наймачів, треба було подвійно уважно стежити за можливим шумуванням на борті кораблів. Тим більше що Мадагаскар, у якого кораблі зупинилися, і в цей час і через сто років впливав на моряків — один його вид підсилював у них піратські похилості

Першим не витримав шкіпер меншого з кораблів — Гармен Фоогт. Зненацька вмер капітан корабля. Це влаштовувало Фоогта, який тепер мав можливість, як тільки ескадра продовжить плавання, без праці захопити судно — адже він залишився на ньому старшим. Але рада ескадри розвязала інакше. Капітаном судна призначили Кристианса, а Фоогту веліли зайняти місце штурмана на флагманському кораблі

Це могло привести до катастрофи всіх планів Фоогта, і він розвязав діяти без зволікання. Заявивши, що в підвищенні не зацікавлений і залишиться на колишньому пості, Фоогт покинула рада, повернувся до себе на корабель і наказав підняти із трюму гармати й виготуватися до бою. На світанку, заручившись підтримкою команди, він підняв на щоглі піратський прапор

Ледь встигнувши стати командиром, Фоогт зробив фатальну помилку. Виявивши, що його корабель не встигнув запастися водою, він, щоб не втрачати часу, послав за водою на шлюпках ледве чи не половину команди. Шлюпки були перехоплені, а потім флагман підійшов впритул до піратського корабля. Фоогт злякався бою й, запропонувавши світову, прибув на борт флагмана для переговорів. Однак, як тільки Фоогт вступив на борт, його на очах в усіх схопили й закували вкандалы.

Англійські офіцери вистрибували…

Англійські офіцери вистрибували з вікон буквально в нижній білизні. Освічені мореплавці просто напросто проспали радянську флотилію. Час у Волжско Каспійської флотилії й в англійців різнилося на 2 години, і перші постріли «Карла Либкнехта» для червоних пролунали в 7 ч. 19 хв. ранку, а для англійців в 5 ч. 19 хв. ( по другому поясному часу). Хто ж воює в 5 годин ранку? Чималі джентльмени повинні ще спати

А тепер звернемося до спогадів іншої сторони. А. Ваксмут писав: «В один прекрасний ранок ми прокинулися від гарматних пострілів і падіння снарядів серед порту й серед наших кораблів. Піднявшись на щогли, ми побачили в море масу кораблів, що стріляли по Энзели. В англійському штабі – повна розгубленість, жодна з батарей червоним не відповідала. Виявляється, від цих батарей англійці бігли ледве не в одному білизні. Через якийсь час ми побачили, як лейтенант Крислей сіл на один з наших швидкохідних катерів, підняв білий прапор і вийшов у море до червоних. Ми зрозуміли, що англійці поганий захист, і розвязали діяти самі, тобто нам треба було йти. Чим далі ми підемо, тем у більшій будемо безпеки

Энзели зєднаний з Рештом єдиною дорогою, що йде по перешийкові між озером і морем, а також пароходиками, що ходять між Энзели й Пирбазаром на іншому кінці озера

Ми занурили на численні шлюпки хворих і не здатних іти і яке яке майно. Шлюпки пішли прямо через озеро на Пирбазар, а інші, людей пятдесят – шістдесят, забравши із собою кожний що міг, на чолі з Бушеном відправилися посуху по дорозі в Решт. Офіцери (майже всі, людей двісті) мали револьвери; патронів же було всього штук дванадцять – двадцять на людину

Обстріл незабаром припинився – видиме, парламентер досягся своєї мети. Пройшовши з полверсты, ми зустріли ланцюги англійських військ – говорять, що спереду червоні. Бушен вислав уперед англійських ланцюгів 12 людей із гвинтівками шукати, чи немає проходу; повернулися й доклали, що дійсно дорога зайнята червоними й увесь перешийок ними перерізаний. Залишається єдиний шлях – через озеро, але засобів ніяких. На щастя, бачимо: які те два пароходика направляються з Энзели через озеро; на декількох рибницях ми виходимо їм назустріч і силою зупиняємо. Виявляється, що англійці відправляють яких те вірменів, що перебувають на їхнім утриманні; майже всі наші сідають на ці пароплави, і ми до вечора добираємося до Пирбазара. З пароплавів ясно видний червоний корабель, що коштує по іншу сторону перешийка. Чому він у нас не стріляв – невідомо.

Усю ніч ми йшли з Пирбазара пішки й ранком прийшли в Решт, де й отаборилися в саду й будинку російського консульства. Наступного дня в Решт увійшли й усі англійські війська, і частина наш, що запізнилися й минулих повз більшовиків разом з англійцями, переодягшись в англійську форму. Англійці все кинули, усі їхні склади були розграбовані персами, повага до них було загублено, і вся ситуація в Персії повернулася так, що ми стали пишатися своїми росіянами, хоч і нашими ворогами».

Коментарі отут, я думаю, зовсім излишни!

Однак, якщо чесно сказати, наші военморы при висадженні десанту діяли не найкращим способом

я мав задоволення часто…

Я мав задоволення часто розмовляти з ним негайно по його приїзду в Англію…» У своєму нарисі Річард Стиль коротенько викладав історію Селькирка.

Існує переказ про те, що й Дефо зустрівся з боцманом у портовому кабачку, щоб побрати в нього інтервю. За іншою версією вони побачилися в будинку якоїсь миссис Даниель, де Селькирк нібито передав майбутньому авторові «Робинзона Крузо» свої записки. Нам невідомо, як протікала бесіда між моряком і письменником і чи було взагалі після цього написане Д. Дефо інтервю

Що стосується записок, нібито отриманих письменником від Селькирка, про що миссис Даниель повідала перед смертю своєму синові, то суперечка навколо цього не затихав більш двох сторіч. Деякі особливо завзяті дослідники дотепер уважають, що факт цей мав місце

Як б то ні було, але історія Селькирка залишила слід у памяті Дефо.

Ніжитися в променях загальної уваги Селькирку довелося недовго. Небагатослівн, що не вмів барвисто і яскраво розповідати про пережитий, він швидко знудив публіці, перестав бути для неї цікавим. Тоді він виїхав у свій рідний Ларго. Зустріли його тут спочатку радо. Потім відношення змінилося. Перебування на острові не пройшло безвісти. Похмурий вид і похмурий погляд Селькирка відлякували людей, мовчазність і замкнутість дратували

Через кілька років Селькирк повернувся на флот, став лейтенантом на службі його величності короля Великобританії. Під час чергового плавання до берегів Західної Африки в 1720 році Селькирк умер від тропічної лихоманки й був похований з військовими почестями

Острів Робинзона Крузо

…Дефо закриває останню сторінку історії Селькирка, розказану капітаном Вудсом Роджерсом. Якийсь час сидить задумавшись. Людей на незаселеному острові! Пірат-Літератор подав йому чудову думку. У голові поки ще смутно й нечітко зароджується літературний задум, спалахують контури майбутнього оповідання

Цього разу він візьметься за перо не для того, щоб написати черговий гострий памфлет або статтю. Ні, він переплавить у своїй творчій лабораторії одиссею Селькирка, використовує його історію як основу сюжету для роману, у якому розповість про пригоди людини, оказавшегося на незаселеному острові. Героя свого він назве Крузо — по імені старого шкільного товариша Тимоти Крузо, змінить лише імя на Робинзон.

Ціль Дефо змусити читачів повірити в реальність Робинзона Крузо, у дійсність того, що з ним відбулося. А для цього він піде на невелику хитрість і видасть книгу анонімно, видавши оповідання за розповідь самого героя

Успіх роману був небувалий. Не встигнула 25 квітня 1719 року книга вийти у світ, як одне за іншим у тому ж році пішли нові чотири видання

Видавець Тейлор поклав у кишеню тисячу фунтів — суму чималу по тому часу. Невідомо тільки, найшлися чи в самого Селькирка, який був тоді в Лондоні, пять шилінгів, — сума по тем часам чимала, щоб купити книгу, написану онем.

Майстерність письменника перемогла — люди, читаючи книгу Дефо, щиро вірили в «дивні пригоди Робинзона Крузо, моряка з Йорка, що прожив двадцять вісім років у повній самітності на незаселеному острові в берегів Америки, біля устя ріки Оріноко, куди він був викинутий аварією корабля, в

Про всякий випадок постельничий…

Про всякий випадок постельничий постарався, щоб спорядження цих кораблів пройшло в таємниці від лондонської ради Ост-Индской компанії. У нього були підстави вважатися, що цей похід раді не сподобається

У квітні 1635 року кораблі відплили в напрямку Червоного моря. Один з них потонув у Коморських островів, зате другий зумів ограбувати два індійські кораблі, що належали Великому Моголові. На одному із цих кораблів виявилося багато товарів і грошей, які й були захоплені, незважаючи на те що в капітана пограбованого корабля був пропуск англійської Ост-Индской компанії, що давав право на вільне плавання

Вести про цей швидко досяглися Сурата, і англійські торговці, налякані перспективою нового тюремного увязнення, терміново відправили до Червоного моря компанійський корабель «Лебідь», який наздогнав піратів. Після короткого бою пірати викинули білий прапор, однак з награбованими товарами розставатися не побажали й привезли їх у Лондон, де вони були продані з великим прибутком для постільничого і його компаньйонів

Ост-Индская компанія звернулася до короля зі скаргою, запевняючи його, що втрата, понесений Компанією, завдає шкоди інтересам Англії. Король заявив, що вкрай розсерджений происшедшим, і обіцяв направити Великому Моголові лист із поясненнями. Користуючись офіційно висловленою точкою зору його величності, Компанія відразу звернулася в Адміралтейський суд. Правда, пан постельничий не був згаданий у списку відповідачів — позов був вчинен Бонеллу й Кайнстону.. Бонелл, зачувши негарне, утік у Францію. Кайнстона заарештували й посадили у вязницю. Члени ради Компанії вже потирали руки, уважаючись, що їм повернуть награбоване, але отут особливим королівським указом торговець був випущений з вязниці, справа припинена, і король заявив, що сам особисто займеться ним на дозвіллі. Дозвілля в нього для цього так і не найшлося

Тим часом Компанії довелося знову вступити в боротьбу з постільничим Портером. Виявилося, що він, обрадуваний успіхом піратської експедиції, пішов далі: заснував асоціацію з торгівлі в Ост-Індії, тобто порушив монополію Ост-Индской компанії. І поки члени ради намагалися за допомогою придворних інтриг забрати суперника, вони довідалися, що сам король вніс десять тисяч фунтів стерлінгів у починання Портеру

Чотири кораблі були споряджені й послані новою асоціацією в Індійський океан. А ще через кілька тижнів стало відомо, що побоювання Ост-Индской кому-пании більш ніж обоснованны: два індійські кораблі були зупинені й пограбовані піратською зграєю, яка діяла від імені короля Англії в індійські. Більше того, команди й пасажири кораблів були піддані страшним катуванням, щоб довідатися, де заховані коштовності

Представники Ост-Индской компанії в Сурате ледь встигнули сховати подалі гроші, як виявилися у вязниці. Цього разу вони провели там два місяці й були відпущені тільки після сплати в скарбницю Сурата ста сімдесяти тисяч рупій і клятвеної обіцянки поважати індійське судноплавство

Лише початок цивільної війни в Англії й скинення Карла поклали кінець королівському піратству

Свежие комментарии
    Август 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Июл   Сен »
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31  
    Яндекс.Метрика