На главную

Архив за месяц: Август 2015

В 1574 році він пройшов з Перу…

В 1574 році він пройшов з Перу у Вальпараїсо за місяць, трохи змінивши звичайний маршрут і побравши ледве південніше. По дорозі йому зустрівся невеликий архіпелаг із трьох островів. На честь капітана цей архіпелаг і одержав назву Хуан-Фернандес.

Селькирк волів висадитися на один з пустельних островів цього архіпелагу, чим залишатися на старому кораблі під початком ворожого йому командира. У душі боцман сподівався, що довго пробути на острові в положенні добровільного вязня йому не прийде. Адже кораблі досить часто заходять сюди за прісною водою. А поки, щоб не вмерти з голоду, треба було опікуватися про їжу — їстівних припасів йому залишили лише на один день. На щастя, на острові виявилося безліч диких кіз. Це означало, що поки є порох і кулі — харчування йому забезпечене

Час ішов, а швидке рятування, на яке він так сподівався, не приходило. Волею-Неволею довелося опікуватися не тільки про сьогодення, але думати й про майбутнє життя на клаптику землі, загубленому вокеане.

Обстеживши свої «володіння», Селькирк установив, що острів покритий густою рослинністю й має близько двадцяти кілометрів у довжину й пять завширшки. На березі можна було полювати на черепах і збирати в піску їх яйця. У безлічі на острові водилися птахи, у берегів зустрічалися лангусти й тюлені

У перші місяці було особливе важко. І не стільки тому, що доводилося щогодини вести боротьбу за існування, скільки через повну самітність. Усе менше залишалося надії на швидке рятування, і все частіше охоплював Селькирка страх при думці про те, що йому призначене багато років пробути в цім добровільному посиланні. Землю, яка його дала притулок, він проклинав, як і той година, коли зважився на свій необдуманий учинок. Знай він тоді, що корабель «Сім врат» незабаром після того, як він його покинув, зазнав катастрофи й майже вся команда загинула, дякував би своїй долі

Як він сам потім розповідав, вісімнадцять місяців треба було для того, щоб звикнути до самітності й примиритися зі своєю долею. Але надія не залишала його. Щодня Селькирк піднімався на найвищу гору й годинником удивлявся в обрій…

День рятування

Чимало праці, вигадки й винахідливості треба було для того, щоб налагодити «нормальну» життя на незаселеному острові. Селькирк побудував дві хатини з колод і листів, обладнав їх. Одна служила йому «кабінетом» і «спальнею», в іншій він готовив їжу. Коли плаття його постаріло, він зшив за допомогою простого цвяха, що служив йому голкою, одяг з козячих шкір

Закінчивши трудовий день, Селькирк відпочивав, теслював, змайстрував, наприклад, скринька й прикрасила його митецьким різьбленням, кокосовий горіх перетворив у чашу для питва. Подібно первісним людям, він навчився добувати вогонь тертям, а коли в нього скінчився порох — став ловити диких кіз руками. Швидкість і спритність, необхідні для цього, далися йому нелегко. Одного разу під час такого полювання «вручну», намагаючись піймати козу, він зірвався разом з нею в прірву й троє доби пролежав там без свідомості. Після цього на той випадок, якщо занедужає або ще чому-або не зможе більше переслідувати тварин, Селькирк підрізав у молодих цапенят сухожилля Ніг, тому ті втрачали жвавість

Однак боротьба ще не була кінчена

Однак боротьба ще не була кінчена. Бабуся звернулася в сенат міста із проханням про захист проти Антониу, який-де має намір викрасти й відвезти на фрегаті її онученяті. Сенат був у розгубленості. Довідавшись про його засідання, капітан фрегата висадив на берег десант, що оточив будинок сенату й будинок бабусі. А коли сенат все-таки насмілився задовольнити прохання бабусі про захист, сам єпископ зажадав перегляду справи

Моряки із фрегата обшарювали місто в пошуках лейтенанта Энрике, і тому довелося сховатися в домініканському монастирі. Місто було розколото на дві фракції. Ченці ворогуючих орденів писали в Гоа й Лісабон кляузи, але послати їх не могли, тому що капітан фрегата про всякий випадок блокував порт і не дозволяв кораблям залишати Макао.

Губернатор міста наказав побрати штурмом домініканський монастир, але доминиканцы встигнули переправити Энрике в будинок папського легата

Боротьба тривала доти, поки в серпні 1710 року Антониу не обвінчався з дівчинкою. Весілля ледве не зірвалося: за минулий рік в Альбукерки зявився новий і досить небезпечний суперник — Франсишку Лейите, який розвязав убити Антониу перед самим вінчанням. Змова не вдалася, тому що Франсишку помилково влаштував засідку не перед тою церквою, у якій проходило вінчання; коли ж він кинувся по правильній адресі, виявилося, що Альбукерки вже встигнув оточити церква загоном моряків і солдат. Поки в храмі йшла врочиста церемонія, у його дверей стояли з оголеними шпагами й зарядженими мушкетами два ворожі загони. До того моменту, коли вінчання закінчилося, моряки відігнали найманців Франсишку, і Антониу зміг спокійно проїхати до себе додому. Так скінчилася війна за багату сироту

Сімейне життя капітана де Альбукерки тривала чотири роки. В 1712 році в Марії народилася дочка, яка через тиждень умерла, а ще через два роки — хлопчик. Після пологів умерла сама Марія. Вона вмирала під звуки барабанів, сопілок і китайських гонгів: Антониу із приводу народження спадкоємця влаштував великий бенкет, і у дверей його будинку йшла вистава китайської опери. Гриміли пушки із цитаделі Сан Паулу де Монте, блискали вогні феєрверків. У розпал свята до губернатора прибув посланець від Антониу із проханням припинити салют: чотирнадцятилітня дружина пана Антониу де Альбукерки ее приданого, що став за допомогою, одним з найбагатших людей у Макао, померла

Вороги Антониу тим часом слали віце-королеві в Гоа скарги й доноси. Нарешті, в 1715 році пішов наказ заарештувати вдівця й надіслати його для суду в Гоа. Очевидно, у минулі роки Антониу займався піратством, тому що віце-король Гоа після наслідку видав постанову, що Антониу винний «у тиранічній поведінці не тільки стосовно жителів Макао, але також до іноземних підданих, які бажають торгувати із цим портом». На щастя для Антониу, віце-короля незабаром перемінили. Новий віце-король, повязаний з єзуїтами, не тільки повністю виправдав Альбукерки, але й призначив його губернатором Макао.

Так Антониу де Альбукерки став губернатором Макао й був не гіршим з губернаторів цієї колонії

Знак рукою, куди класти кермо…

Знак рукою, куди класти кермо. Інших слів і розмов між лоцманом і кермовим бути не могло

Судно поставили на якір на місці, зазначеному начальником порту. Усі формальності пройшли швидко й гладко.

Лидин був дуже радий, коли, нарешті, останній з портових доглядачів залишив його судно. Але як тільки все забралися й почало смеркти, Лидин наказав відкрити трюми й почав випуск нафти. Головна робота полягала у викиданні зламаних бочок на верхню палубу. Завдяки подвійній порції коньяку, нічого арабам, що не розуміли, і ретельності своїх матросів робота йшла успішно й швидко. У десятій годині почався приплив, і «Коллингвуд» повернув кормою до гавані. Піднявши якір і продрейфовав кабельтова два, він виявився майже в ній. Кинута з корабля порожня бочка була віднесена приливним плином у ту ж гавань

Тоді Лидин, зібравши всіх чорних у свою каюту, замкнув їх на замок щоб уникнути шуму й непередбачених випадковостей і прорубав по обидва боки борту в самої ватерлінії. «Коллингвуд» став наповнюватися водою й повільно поринати. Нафта, що витісняється водою, піднялася наверх, виступила на палубу й заюшила в море через прорубаний верхній баргоут. Нікітін зі шлюпки мовчачи й уважно спостерігав за струменем нафти й переконався нарешті, що всю її несе в гавань на варті там судна

Пробило вже північ на всіх кораблях, а «Коллингвуд» усе продовжував повільно йти у воду. У нерухливому нічному повітрі вже відчувався захід нафти, що не на жарт турбувало Лидина, але він не квапився й чекав звісток від свого товариша. Нарешті о першій годині попівночі Нікітін повернувся на «Коллингвуд», що вже ледь тримався на поверхні води

– Пора, – тихо сказав він Лидину, – усе готове

Миттю всі араби були випущені з під замка й посаджені на судновий барказ. Їм сказано було, що судно тоне, і наказано було неспинно, заради них же власного порятунку, гребти проти плину на найближчий маяк. Сам же Лидин зі своєю командою сіл у вельбот і останнім залишив нещасливий «Коллингвуд». Здавшись за течією в гавань, вони вилучили цебро й зачерпнули із за борти води. Але в цебрі виявилося наполовину нафти. Тепер більш тисячі тонн її плавало на поверхні гавані, обмиваючи борту відшвартованих у ній кораблів і пароплавів

– Я починаю! – прошептав Нікітін і, побравши румпель у свої руки, скомандував у полголоса: – Весла на воду!

Шістка тихо вийшла з гавані. Нікітін кілька раз пробував рукою воду й потім, круто повернувши носом знову в гавань, велів сушити весла

Він побрав в обидві руки по кілька шматків калію й кинув їх далеко від себе у воду. Те ж саме й по тому ж напрямку зробили й обоє бічних весляра

Синюваті струмки вогню, як тонкі змійки, забігали й застрибали по тихій дзеркальній поверхні моря в напрямку до сплячої гавані

У цю же північ «Синок» малим ходом підійшов на вид вогнів Бомбея. Капітан і весь екіпаж з напруженою увагою дивилися вдалину, на яскраво освітлений місто. Але це багатолюдне багате місто, що широко розкинулося й, не займало їх тепер анітрошки. Усе без винятку думали про своїх товаришів і їх важкому підприємстві. Пройшла година

Обшаривши весь острів, пірати…

Обшаривши весь острів, пірати знайшли трьох юнг, що сховалися в кущах. Їх побрали із собою й придумали таку страту: той з них, хто викине за борт товаришів, залишиться в живі. Один юнга виявився сильніше своїх товаришів, і йому зберегли життя

Нарешті пірати помітили, що над більшим островом піднімається стовп диму, і зрозуміли, що там теж ховаються біженці. Корнелис припускав, що серед них є чоловіка, і тому розвязав удатися до хитрості. Він висадився на берег у супроводі охоронців і запропонував, що спустилися з пагорба Хейсу і його товаришеві перейти на сторону піратів, обіцяючи зберегти їм життя. Хейс відмовився. Тоді Корнелис наказав своєму охоронцеві застрелити Хейса. Але той не встигнув скинути мушкет, як через скелю вийшло більш двадцяти чоловіків. Корнелис злякався, тому що не очікував зустріти тут стільки людей, здатних дати відсіч. Він став відступати до води, запевняючи, що пожартував. Але йому не повірили. Солдати накинулися на охоронців і перебили їх, самого Корнелиса звязали й повели із собою. Інші пірати, що спостерігали за подіями із плота, не прийшли на допомогу своєму вождеві, а поспішили назад до свого острова, обрали «імператором» матроса Лооса й, озброївшись, почали готовити штурм великого острова

Доля майже беззбройних захисників острови була вирішена. Пірати повільно відтискували їх у пагорби, але отут Хейс побачив вітрила «Саардама» і встигнув відплисти на човні йому назустріч.

Кілька днів водолази діставали з «Батавии» скрині із цінностями, які не встигнули захопити заколотники. Одночасно із цим ішов суд над піратами. Більшість із них швидко у всьому зізналися, тільки Корнелис поводився на допитах уперто й лише під катуваннями давав показання. Пелсерту важливіше всього було добитися, щоб Корнелис назвав натхненником змови капітана Якобса, і ці показання він зрештою одержав

Корнелиса й ще сімох піратів повісили. Двох висадили без їжі й води на березі Австралії, і вони стали, таким чином, першими європейськими колоністами на материку й поклали початок традиції посилати туди злочинців. Інших піратів присудили до різних покарань: протаскували під кілем, пороли батогами, але залишили в живих, тому що Голландії були потрібні матроси й солдати. Правда, після повернення в Батавию генерал-губернатор переглянув вирок, і ще декількох піратів повісили вже там. Причому юнги, як неповнолітні, повинні були тягти жереб, кому вмерти на шибениці, я кому одержати двісті батогів, що теж було рівносильне смерті

Хейс був зроблений у прапорщики, інші захисники великого острова одержали не в залік двомісячна платня. Лукреция Янс, чоловік якої, не дочекавшись її прибуття, помер від хвороб, незабаром вийшла заміж знову. Капітан Якобс був укладений у вязницю; подальша його доля невідома. Пелсерт, що так і не повернув собі розташування Компанії, загинув через рік в одному з походів. Гроші й вантажі, підняті з «Батавии», пішли на закупівлю пряностей і ведення війн

Правда, гроші були підняті не все. Із дванадцяти скринь два залишилися на дні. Один з них розбився під час катастрофи, і частина срібних монет потрапила в руки матросів

Затримавшись на ньому…

Затримавшись на ньому, застопорили тросовий якірний канат, що мав більш полутораста сажень у довжину й покладений на палубі, і негайно ж підпалили в трюмі в декількох місцях увесь горючий матеріал. Коли все це загорілося й вогонь охопив палубу й щогли з опущеними вітрилами, стопорки в каната обрізали, дали пірозі хід, і вона швидко понеслася за течією на джонки й пароплави

Знявши з пироги людей, Михайлов і Кононов пройшли без шуму небагато далі й зупинилися на траверзі «Агамемнона» чекаючи зручної хвилини. Фрегат, здається, перший звернув увагу на пожежу. На пароплавах і джонках роботи не було, і все спали мирним сном. На палубі «Агамемнона» почулися рух і команди. Паровий катер підійшов до трапа, два фалрепных ліхтаря «Бреша» моментально запалилися й так само моментально згасли, коли відвалив катер. Електричний ліхтар з формарса освітив величезний простір спереду й показав Михайлову й Кононову, що їх пирога встигнула вже запалити кілька джонок і пароплавів і що там відбувався неуявний хаос. Але чим ясніше було поперед фрегата, чим краще його сигнальники й вартові бачили дію вогню на судах, тим гірше вони могли помітити позаду. Настав момент діяти

Михайлов направився на кормову вежу фрегата, а Кононов – на ютову надбудову, щоб шестовая міна його довелася близько лівого дейдвуда. Маючи дуже невеликий простір перед собою із за узкости протоки, вони йшли тихим ходом, не випускаючи ні однієї іскри із труби. Але проте з кормового банкету пролунав оклик: «Boat ahoy!» («Агов, на човні!»). Кононов зупинив машину

Вартовий знову крикнув і скинув рушницю, але в цей момент тичина тихо торкнулася борту фрегата, і Кононов замкнув ланцюг. Пролунав страшний, оглушливий вибух. стовп, що піднявся, води ще не встигнув упасти назад, як пролунав новий вибух з катера Михайлова.

Моментально все змовкло в Новій гавані. Електричне світло згасло, і серед мертвої тиші й непроглядного мороку ночі чутні були дружні удари гвинтів, що віддалялися міноносок і тріск палаючих джонок і пароплавів. Уже на виході із протоки наші моряки почули третій вибух і потім часту й безладну пальбу на рейді й зрозуміли, що в цю хвилину вирішувалася доля «Бритона» і Злобіна

Втім, за останнього вони не боялися

Коли корвет помітив пожежу в Пуло Свари й відправив туди свій паровий катер, Злобін, що стояв недалеко від його й увесь час, що спостерігав, пішов на «Бритон» повним ходом

Там, імовірно, його прийняли за власний катер, чому те, що вертався, і викликали фалрепных. Злобін, не відповідаючи на оклик, спокійно підійшов до самого трапа й підірвав свою шестовую міну. Але він не встигнув дати заднього ходу, як шкафутный вартовий зробив по ньому постріл, а потім майже миттєво в тому ж напрямку відкрилася пальба з корвета, що тонув, з рушниць і скорострільних гармат. Паровий катер з «Филомела», шедший, імовірно, до місця пожежі, помітив міноноску, на нещастя, що потрапила в смугу електричного світла ліхтаря «Пінгвіна», і, що обсипає пострілами своїх же судів, самовіддано погнався за Злобіним

Маючи перевагу в ході, він нагнав його й уже готовий був звалитися й вступити в рукопашний бій, як Злобін скористався англійською зброєю, узятим з «Мура», і

Свежие комментарии
    Август 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Июл   Сен »
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31  
    Яндекс.Метрика