На главную

Архив за месяц: Июль 2015

У той же день, зібравши в себе в…

У той же день, зібравши в себе в каюті офіцерів, капітан виклав їм свій план нападу на англійську транспортну ескадру, яку сподівався підкараулити й зустріти на шляху з Адена в Карачі. У можливості цього, за словами капітана, його переконали як газетні звістки, так і розповіді всіх шкіперів нейтральних пароплавів

Міноноски були спущені на воду, збройні й розподілені між офіцерами. Мінні катери із крейсера – № 1 під командою лейтенанта Быкова й № 2 під командою лейтенанта Михайлова – повинні були напасти й підвести кожний свої міни окремо, вибравши жертви із судів арєргарду ворожого загону. Обоє катера з «Мура» під командою мічмана Федорова й лейтенанта Рыкина повинні були діяти соединенно, напавши на яке нибудь судно в центрі. А крейсер надав собі право вибрати супротивника із числа головних судів і повинен був першим пустити свою міну й відкрити вогонь, щоб залучити на себе сили й увага конвою

Збірням пунктом після атаки призначався простір між мисами Фартак і Шарвеин, а самі атаки передбачалося проводити по можливості в нічний час

Два дні підряд перед заходом сонця крейсер «Російська Надія» з катерами на буксирі залишав свій спостережний пункт у мису Фартак, виходив на поштовий тракт і тримався на ньому до ранку. Удень нічого не бачили, уночі ніхто не зустрічався. Але третій день був счастливее, тому що близько полудня зупинили й оглянули замічений пароплав, оказавшийся німецьким. Він ішов з різними вантажами в Маскат. Шкіпер його повідомив, між іншим, що одночасно з ним з Адена вийшла англійська ескадра в 12 військових транспортів з кавалерією й артилерійськими запасами, ескадра йшла під конвоєм броненосців «Монарха» і «Султана» і корвета «Ірису».

Одержавши ці відомості, капітан вирішився залишити негайно Фартак, іти на зустріч ескадрі й напасти на неї навіть серед дня, якби обставини того зажадали

День, втім, пройшов спокійно, і тільки перед спуском прапора був знову оглянутий зустрічний пароплав. Це було велике судно «City of Birmingham», застраховане англійським урядом і шедшее прямим рейсом із Ширнеса в Перську затоку з військовим вантажем, серед якого на превеликий подив знайшли 50 маленьких легких сталевих міноносок з усіма приналежностями, у розібраному виді й упакованих для вючного перевезення. Зібрати й озброїти таку міноноску не становило праці навіть на крейсері, але на «City of Birmingham» для цього була легка рухлива майстерня з достатньою кількістю інструментів і мастеровых.

Для чого ворог віз таку кількість міноносок у Перську затоку, де панував цілковитий спокій? На це питання ніхто зі службовців на пароплаві не дав ніяких пояснень

– Невже вони призначали в Каспійське море? – запитували одні

– А чому б і ні? Уявіть собі, що могли б наробити вони там і що б ми їм протиставили на якийсь час! При цьому згадаєте, що ми самі перетягнули міноноски із Кронштадта на Дунай, а з Аржантеля цілих пять пароплавів у Рени, через Австрію

Це цікаве питання так і залишилося недозволеним – до пори до часу

Він розраховував висадити десант…

Він розраховував висадити десант на острові Сент-Мэри, де перебував маєток графа Селькирка, у якого колись служив його батько, просунутися в глиб території й захопити в полон графа. Після чого припускав обміняти цього знатного вельможу на американські полонені моряків

Усе відбулося так, як і припускала Підлога Джонс. За винятком одного — граф, по щасливій для нього випадковості, виявився у відїзді. У замку перебували лише його дружина й кілька слуг. Але воювати з жінками було не в правилах відважного мореплавця. Так і довелося йому ні із чим покинути маєток, задовольнившись тим, що побував у колись знайомих місцях

Втім, моряки, що участвовавшие в рейді, повернулися на відміну від свого командира не голіруч. «Випадково» вони прихопили в якості «трофеїв» фамільне срібло Селькирков. Довідавшись про це, Підлога Джонс покарав винних, а графині послав лист, вибачаючись за дії своїх підлеглих і обіцяючи повернути украдене, що й було имисполнено.

Після настільки зухвалого нальоту англійців охопила паніка, особливо в прибережних районах. Ніхто не гарантував, що завтра цей лиходій не зявиться на порозі і їх будинку. Газети називали його не інакше як зрадником, кровожерливим корсаром і загрожували шибеницею

Тим часом «Блукач» продовжував крейсувати уздовж узбережжя, вичікуючи видобуток. Вона стала перед американцями наприкінці квітня у вигляді «Дрейка» — двадцатипушечного фрегата англійського королівського флоту. Самовпевнений англієць ніяк не очікував, що «Блукач» посміє атакувати його. А тим часом трапилося саме так. Непоказний і мало боєздатний американський корвет, немов кондор, ринувся на грізного супротивника. Більше години тривав завзятий бій, після чого англійський фрегат спустив прапор

Декількома днями пізніше на рейді французького порту Лориан здався «Блукач» з англійським фрегатом на буксирі

Під час свого походу до берегів Британії Підлога Джонс наніс англійцям чималий матеріальний збиток, але куди значніше був збиток моральний. Як помітив згодом письменник і історик американського флоту Самюэл Элиот Морисон, «ніхто не заподіював англійцям подібної втрати».

Перемоги Підлоги Джонса виглядали тем значніше, що в інших місцях американські кораблі діяли не настільки успішно. Напроти, вони терпіли поразки, втрачали капітанів

До цього часу французи роблять пропозицію Підлоги Джонсу перейти до них на службу. Моряк, що не звик спускати із щогли прапор, піднятий його рукою, відхиляє пропозиція, але виявляє гаряче бажання продовжувати боротися з англійцями в їхніх власних берегів. Тоді йому доручають сформувати франко-американську ескадру із чотирьох кораблів і відправитися на чолі їх до Англійського узбережжя

На початку серпня 1779 року четвірка невеликих кораблів різного класу вийшла в море на чолі із флагманом за назвою «Бєдний Річард». Це було старе французьке комерційне судно «Дюра», наспіх перебудоване, а заодно й перейменоване. Причому в трохи дивній назві втримувався певний зміст. Корабель був пойменований на честь Бенджамина Франкліна, який у своєму знаменитому «Альманасі», расходившемся небаченим по тем часам тиражем — десять тисяч екземплярів у рік, вів оповідання від імені «Бєдного Річарда»,

Опівдні Уотлинг сам почав штурм бастіонів

Опівдні Уотлинг сам почав штурм бастіонів. Він велів погнати поперед піратів сто іспанських бранців, у тому числі жінок і дітей. Але іспанців це не збентежило, і вони відкрили люту стрілянину з гармат, розстрілюючи й своїх і чужих

Поки в бастіонів ішов бій, захисники міста скористалися тим, що в самої Арике залишався лише варта, яка стерегла полонених іспанців, напали на нього й майже весь перебили. Уцілілі пірати вибігли з міста, намагаючись привернути увагу зайнятих штурмом бастіонів товаришів. Згадавши про те, що в церкві лежать поранені, Уотлинг став пробиватися до неї, але був убитий кулею. Декільком піратам все-таки вдалося добратися до церкви, і вони, вбігши в неї, веліли лікарям вести хоча б тих поранених, хто міг пересуватися. Але лікарі у відповідь лише розспівували пісні. Як потім зясувалося, і лікарі й поранені встигнули напитися

, Що Коли залишилися в живих пірати прорвалися до берега, вони згадали про пророкування Шарпа. А згадавши, почали кричати, щоб він прийняв командування. Щільною стіною оточивши Шарпа, пірати повільно відступали до місця, куди повинні були підійти човна. Тим часом іспанці ввірвалися в церкву й стали катувати поранених, щоб довідатися, яким сигналом викликати човна. Довідавшись, що умовний сигнал — два дими, вони відразу запалили багаття на бастіоні, щоб підманити човна й позбавити піратів надії на порятунок. На щастя для піратів, вони побачили, що човна пропливають повз, і встигнули їх перехопитися

Поранених іспанці замучили й перебили. Лише лікарям, у яких був більший нестаток, зберегли життя

Протягом декількох тижнів після цього Шарп крейсував у берегів Південної Америки на галеоне «Трійця». Йому вдалося захопити багатий корабель «Святий Петро», а потім і ще один — «Святий Росарио». Історія, повязана із захопленням останнього, зробила Шарпа пізніше предметом глузувань усіх піратів Карибського моря. Забравши з корабля вино й скрині зі срібними монетами, люди Шарпа виявили, що трюм буквально набитий злитками якогось білого металу. Пірати уклали, що це — олово. Хтось із них запропонував перевантажити олово на «Трійцю» і продати його потім тим же іспанцям у найближчому місті. Однак саме в цей момент адмірал помітив на захопленому кораблі пасажирку — іспанську даму, яка була, як писав у своїх спогадах Шарп, «щонайнайпрекраснішим створенням, яке коли-або зявлялося перед моїми очима». Коли чарівна іспанка зрозуміла, що страшний, але вкрай галантний пірат готовий на все заради неї, вона попросила його про одну милість — негайно відпустити корабель. І Шарп наказав своїм людям задовольняти скринями з монетами, а олово та інші товари не торкати. А тому що обрадувані іспанці вмовили піратів захопити із собою все вино, що було на борті, супротивники розсталися, украй задоволені друг іншому

Втім, один з оловяних злитків побрали на корабель, щоб лити з нього кулі. Коли похід завершився, що пропився вчисту хазяїн злитка продав залишок його за випивку в Антигуа. Покупець відразу запитав, немає чи в пірата ще такого олова. Олова не виявилося. Покупець купив піратові пляшку провина, а потім перепродав залишок злитка за сімдесят пять фунтів стерлінгів

Майже до вечора, після…

Майже до вечора, після стомлюючого веслування під палючими променями сонця, ця голодна й змучена партія мисливців вийшла в морі й нарешті досяглася борту «Синка».

Ідучи до півдня середнім ходом, «Синок» зустрів у Камбрейском затоці англійське деревяне судно «Коллингвуд» водотоннажністю 1800 тонн. Увесь вантаж його складався з нафти в бочках і був адресований у Бомбей на імя торгового дому «Максфильд і ДО°».

У першу хвилину капітан Копыткин праг зробити з «Коллингвудом» так само, як він надходив дотепер з усіма деревяними судами, визнаними законними призами, тобто спалити його. Але потім, після деякого міркування, він вирішився вжити нафту більш доцільно з обставинами часу

Тому що на «Коллингвуде» більша частина екіпажа складалася з арабів і негрів, дуже мало або взагалі незнайомих з політикою, що й не знали англійської мови, Копыткин залишив їх на кораблі, знявши з нього тільки кілька людей британців і пославши замість своїх матросів. Лейтенант Лидин, що жив три роки в Лондоні, що й відмінно володів англійською мовою, був призначений капітаном «Коллингвуда», а Нікітін – його помічником. Зміна особового складу в екіпажі цього судна не могла в Бомбею збудити ні найменшої підозри, тим більше що сам «Коллингвуд» ішов перший раз у цей порт і колишній капітан його не знав жодного особи того торгового дому, якому нафта була адресована

Лидину наказано було йти в Бомбей, стати там на якір, потрапити в той же день у порт і потім, випустивши всю нафту з «Коллингвуда», підпалити її тем способом, яким робив це Нікітін. Бомбей має кращий порт на всім західному березі Ост Індії. Порт цей завжди переповнений комерційними судами, що коштують тісно друг поруч друга. Там же перебувають і найголовніші военно морські спорудження

Після погрому в Сінгапурі й Карачі капітан Копыткин уважався неможливим з успіхом напасти на це місто. По його припущенню, англійці, напевно, зробилися досвідченіше й обережніше й, звичайно, тепер добре опікували днем і вночі вхід у Бомбей. Але спроба зробити там пожежу за допомогою «Коллингвуда» робилася дуже звабної й успіх надзвичайно ймовірним, хоча результати пожежі нафти видалися багатьом сумнівними. Тільки один Нікітін запевняв, що якщо йому вдасться випустити нафта в гавані і якщо плином її не віднесе в море, те всі варті там судна можна заздалегідь уважати загиблими, як деревяні, так і залізні

Для прискорення справи «Синок» підвів на світанку на буксирі свій приз майже на вид самого Бомбея й повернув у море. Пожежа передбачалося зробити під час припливу, що припадало на близько напівночі. Офіцери зі своїми матросами повинні були після підпалу вийти на шлюпці у відкрите море й по умовних вогнях на «Синку» і створам маяків знайти його.

Тихо, під одними марселями, відомий лоцманом, «Коллингвуд» увійшов на Бомбейский рейд. Жвавий і тямущий саратовский уродженець, коли те, що плавав на корветі «Швидкому» навколо світу, кермовий Рыбалченко на всі накази лоцмана голосно й цілком англійським тоном відповідав: «Ес, сер!» У перших, він дуже добре завчив, що значили «star board» і «port»42, а в других, і Лидин при кожній команді лоцмана робив, як би мимоволі, дуже виразний і точний

Таємниця залишалася…

Таємниця залишалася нерозгаданої, а піратське золото як і раніше недоступним. Згодом вийдуть книги «Капітан Кидд і його Острів Кістяка» (1934), «Таємниця « Грошової шахти» (1972) і інші. У них розказане про Кидде і його таємничому скарбі (якщо, звичайно, він належав йому) і про те, як протягом багатьох десятків років намагалися добратися до скарбу. Бажання скоріше виявити його спонукувало копати абияк, не дотримуючи правил обережності

Експедиція 1849 року була оснащена механічним буром. Бур легко добрався до оцінки тридцять метрів і наткнувся на щось тверде. Шукачі пробурили кілька похилих шурфів, і якесь тверде тіло звалилося вниз.

Наступні експедиції переконалися, що мають справа з оригінальним гідротехнічним спорудженням. Під островом відкрили систему водопровідних каналів. Стало ясно, що «Грошова шахта» зєднана з бухтою Контрабандистів і що рівень води в ній залежить від відливів і припливів у бухті. Залишки дамби, виявлені в бухті, свідчать про те, що на острові існувала й дренажна система. Але необережне буравлення порушило систему підземних повідомлень

Фредерік Блайер в 1898 році пробурив пять шпар поперек передбачуваного підземного каналу, заклав у них динаміт і підірвав. Вода в шахті перестала підніматися. Бур, запущений у неї, наткнувся на глибині сорока шести метрів на шар бетону. За ним було дерево, а потім… Золото! Так визначив Блайер мякий метал, який увертывался з-під свердла

Але торжество було передчасним. Заливні дощі затопили всі шахти. Під час цього потопу Блайер наткнувся на південному березі острова на той найбільший трикутник, выложенный з каменів, вістрям, що вказує на шахту, у якій втопили його надії й витрачені гроші…

Американець Гилберт Хеддон провів з материка на острів електричний кабель і застосував потужні насоси. Але перекачати море йому не вдалося

Наприкінці пятдесятих років XX століття на острові зявився Роберт Ресталл із дружиною й двома синами. Шість років він намагався розгадати таємницю водопровідних каналів. Пробурив ще одну шахту — на пляжі бухти Контрабандистів; в 1965 році вона стала його могилою. Ресталл оступився й упав у неї. Його намагалися врятувати двоє робітників і старший син. Вони спустилися за ним і теж стали жертвами шахти

Говорили, що Ресталлу вдалося знайти ще один камінь із шифрованим текстом. Це повідомлення викликало новий приплив енергії в дешифровальщиков. В 1971 році професор Мичиганского університету Вільям Росс дійшов висновку, що напис на камені має іспанське походження й переводиться так: «Починаючи з оцінки «80» сипати у водостік маїс або просо. Ф.». Буква «Ф», на думку професора, — початок імені іспанського короля Пилипа II, при якому інтенсивно вивозили золото, срібло й коштовності з Нового Світла Встарый.

Зрештою дослідники, переривши весь острів уздовж і поперек, порушили, як виявилося, що існує під ним целую систему підземних водопровідних каналів. Тоді вода затопила до десяти- метрової оцінки шахту й ведучі до неї підземні тунелі, невідомо ким і коли споруджені. Рівень води в шахті відповідав рівню океану

Свежие комментарии
    Июль 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Июн   Авг »
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031  
    проститутки Яндекс.Метрика