На главную

Архив за месяц: Июнь 2015

Блэнкеншип заявив в 1972 році…

Блэнкеншип заявив в 1972 році, що не втрачає надії й ще вразить мир своїм відкриттям. А поки багатства острова Дуба продовжують дражнити уява шукачів пригод. От хроніка їх пошуку

1895 рік. Острів перекопаний уздовж і поперек. Зникла сама «Грошова шахта», на її місці трясовина. Поширене повіря, що острів віддасть свій скарб, як тільки впаде останній дуб. Гігантський гай тане день від дня

1897 рік. «Грошова шахта» відкопана заново. Поруч із нею по периметру виникло ще три десятки шахт

1898 рік. Сенсація — «Грошова шахта» повідомляється з морем за допомогою підземних тунелів. Гудуть бурові верстати. Виявлений обривок пергаменту з ледь помітними буквами. Знову знайдений трикутник, выложенный з каменю. Кінець стріли вказує на «Грошову шахту».

1909 рік. Початі спроби вилучити на глибину кесон з водолазами. Безуспішно.

1912 рік. Користується популярністю гіпотеза про залізний ящик, набитий золотом. Ящик нібито перебуває на дні шахти

1935 рік. На острів протягнені лінії електропередачі. Гримлять вибухи. Гудуть турбокомпресори, откачивая воду. Безрезультатно.

1955 рік. Острів відвідують ясновидці, лозоискатели, медіуми. Ніякої користі

1965 рік. За справу береться інженер-нафтовик Данфилд. Потужні екскаватори роблять із шахти глибоку лійку. Острів скарб не віддає

1972 рік. У пробурену шпару опускається телекамера. На екрані — порожнина, заповнена водою, відрубана рука, скриня… Керівник робіт опускається вниз у водолазному костюмі. Знову порожньо.

А як обстояло справа з дешифруванням таємничого напису на камяній плиті? Криптограма з острова Дуба не давала спокою аматорам поламати голову над загадковими письменами. Одні розшифровували їх, як ми вже знаємо, так: «10 футами нижче лежать два мільйони фунтів стерлінгів». Свій варіант прочитання напису запропонував професор Мичиганского університету Вільям Росс. Він уважає, що на камені написане: «Починаючи з оцінки 80 сипати у водостік маїс або просо. Ф.».

Заслуговує на увагу й пропозиція кандидата технічних наук А. Власова. На його думку, напис говорить: «Тут плита рівня моря. Золото опущено на відстань 162+180 футів звідси». Як бачимо, усі дешифровальщики читали текст, як вони того прагли, а прагли вони одного — золота

Ще один наш співвітчизник — Віктор Лад запропонував підійти до розгадки як би з іншої сторони. Він міркував у такий спосіб: більшість дешифровальщиков брали за основу латинський алфавіт, а тим часом автор швидше за все був англійцем. Адже що відбувалося в Новій Шотландії наприкінці XVIII століття? У Північній Америці бушує Війна за незалежність. Американські війська тіснять англійців по всьому фронту. Джордж Вашингтон зі своєю армією загрожує облогою Нью-Йорку, де перебуває великий гарнізон англійських солдатів

Головнокомандуючий британською армією сер Генрі Клінтон виношує план відступу в Нову Шотландію до Галифаксу, тобто в нинішню Канаду. Клінтон побоюється й за скарбницю. Адже британські влади відправили на зміст військ близько 17 мільйонів фунтів стерлінгів. Частина з них витрачена. Але залишилося ще досить багато. Її й випливало врятувати від захоплення супротивником

Незважаючи на запевнення Дампира…

Незважаючи на запевнення Дампира, що океан не безбережний, ними опанувало марновірне почуття, що вони вже ніколи не побачать землі. Сванові із труднощами вдалося удержати екіпаж від відкритого бунту. Через пятдесят днів шляху здався Гуам. Там усе було без змін. Так само іспанський губернатор ворогував з гуамцами й так само прийняв піратів доброзичливо й обмінявся з ними дарунками. Губернатор запевнив Свана, що неподалік, на острові Мінданао у Філіппінському архіпелазі, вони знайдуть безліч провіанту

Ще через двадцять днів шляху здався Мінданао. «Лебеденок» кинув якір біля міста, у якому жив султан. На кріпосних стінах, що оточували його палац, стояло двадцять гармат; у місті було багато ювелірів, ковалів, тесль; на верфі будувалися великі кораблі. Султан умовляв Свана залишитися й захищати його землю від голландців, які прагнули скорити Південні Філіппіни. Брат султана, раджа Лаут, також не раз розмовляв з капітаном Сваном

Час ішов. Продовольство усе рідше привозили з берега, ні про який видобуток і мови бути не могло, і пірати почали гарчати й вимагати продовження плавання. Втім, так були настроєні не все. Деякі пірати, яким набридли бою, розвязали, що місцеві дружини нічим, що не гірше залишилися вдома, і воліли взагалі поселитися тут.

Нарешті Сван погодився підняти якір і призначив відплиття на 13 січня 1687 року. Ніч перед відплиттям Сван провів на березі, у будинку раджі Лаута. Настав ранок. На кораблі, як було домовлено, підняли якір і дали два постріли з гармати, щоб поквапити капітана й інших піратів, що ночували на березі. Але ніхто не відгукнувся. Почекали ще година, потім хтось згадав, як недавно капітан журився, що в Англію йому повернутися неможливо. Пірати розвязали, що, що залишилися не прийдуть, і пішли, не дорахувавшись капітана й ще сорока чотирьох людей. А раджа Лаут порахував їхнім недурним додатком до армії султана. Через кілька років Дампиру розповіли, що Сван і його люди втрутилися в міжусобицю на острові й були перебиті

Полювати за манільським галеоном було вже пізно, тому «Лебеденок» обігнув Філіппіни із заходу й пристав до острова Миндоро. Весну й початок літа пірати курсували в Сіамській затоці, нападаючи на місцеві судна, але більшу частину часу проводили на якорі в різних островів. Нарешті 4 червня спробували знову піти до Маніли, однак зустрічні вітри й шторми змусили до осені залишатися поблизу Китаю. Знову манільський галеон благополучно уник зустрічі з піратами, і тем нічого не залишалося, як вертатися додому. Довго сперечалися, який вибрати шлях, і розвязали нарешті йти не Малаккским протокою, де можна було зустріти англійські або голландські військові кораблі, а відправитися південніше, повз Молуккских островів і Тимора

4 січня наступного, 1688 року пірати підійшли до берегів Австралії. Австралія була вже знайома голландцям, і їх кораблі туди заходили, але для англійських піратів Австралія, або, як її тоді називали, Нова Голландія, була землею невідомої. В Австралії піратам не сподобалося. Дампир писав, що її мешканці — самі жалюгідні істоти у всьому всесвіті: немає в них ні будинків, ні фруктів, ні худоби й живуть вони, збираючи черепашки

У тому ж 1939 року він був…

У тому ж 1939 року він був заочно присуджений у СРСР до вищої мері покарання

У серпні 1939 р. Розкольників у звязку із психічним захворюванням був поміщений у приватну психіатричну лікарню в Ніцці, де й умер 12 вересня 1939 р. при таємничих обставинах. По одній з версій він викинувся з вікна

В 1963 р. Постановою Верховного суду СРСР вирок 1939 року був відмінний, а Ф.Ф. Розкольників повністю реабілітований. Суд порахував правомірним відмова Раскольникова повернутися в СРСР у звязку з тим, що йому на батьківщині загрожувало судове переслідування

Однак реабілітація Раскольникова після усунення Н.С. Хрущева в жовтні 1964 р. викликала численні суперечки в керівництві СРСР. У результаті Розкольників не був навіть згаданий в енциклопедіях «Велика Жовтнева соціалістична революція» (видана в 1977 р.) і « Громадянська війна й військова інтервенція в СРСР» (видана в 1983 р.). Адмірал І.С. Исаков у книзі «Каспій, 1920 рік» згадує Раскольникова без прізвища, за посадою «комфлота», і про всякий випадок – абсолютно нейтрально.

Особисто я не прагну винити авторів цих праць. Винуватий же в анекдотичних реабилитациях наш радянський суд – «самий гуманний суд у світі». Насправді, керуючись реабілітацією Раскольникова як прецедентом, будь-який росіянин дипломат, агент спецслужб або інший чиновник може вважати себе має право відмовитися повернутися на батьківщину, якщо розвяже, що будинку йому загрожує судове переслідування

Строго говорячи, Костячи Шуберт і Федір Розкольників були останніми корсарами старої Росії. Історія ж російського піратства на них не закінчилася, а лише перервалася на 70 років. З 1992 р. почався бум піратства на території колишнього СРСР. Захоплювалися бойові надводні кораблі й підводні човни, сухогрузы, траулери, авіалайнери. Але це вже інша епоха й тема іншого розповіді

Додаток типи судів, згадані в тексті

Брандер – вітрильне або парове судно будь-якого класу, начинене горючими або вибуховими речовинами. Його направляли на ворожі судна або берегові обєкти, а потім підпалювали або підривали

Бриг – невелике судно із двома щоглами: грот– і фок щоглами, на якому на грота реї не було грота, а нижня частина грот щогли збройна як бізань щогла. Бриги використовувалися як торговельні й військові судна. На військових бригах були весла, які надавали бригу дуже малий хід, але давали можливість піти в штиль від ворога, як це зробив знаменитий бриг «Меркурій».

Галера – одне з найдавніших гребних судів Середземного моря. Головне призначення галери – ведення бойових дій. Крім того, галери використовувалися як посильні судів і для перевезення начальства – венеціанських дожів, Катерини Великої і т.д. Довжина середземноморських галер наприкінці XVIII в. становила від 50 до 60 м. Вони несли 28–30 пару весел і 2 щогли з «латинськими» вітрилами. Від 1 до 3 важких гармат перебувало на носі галери. Крім того, до 20 одне трехфунтовых гармат і фальконетів могло розміщатися у вертлюжних установках на носі, кормі й по бортах. Напівгалера – галера меншого розміру (менш 15 банок).

Канонерський човен – спочатку невелике парусно гребне судно, збройне двома трьома пушками великого калібру

За гроші вони могли продати…

За гроші вони могли продати кого завгодно, у тому числі найближчого друга: адже посадили ж вони в трюм свого адмірала Шарпа, тому що виявили, що він багатше інших. Як тільки піратів починали переслідувати невдачі, вони затівали склоки або взагалі ухвалювалися шукати інше заняття. До якогось ступеня цим пояснюються успіхи Моргана й Вудса Роджерса в боротьбі з піратством. Відмінно знаючи ціну своїм колишнім товаришам, перебіжчики в лічені роки значно скорочували обсяг піратської активності, поперемінно прибігаючи до амністій і квиселицам.

Пішовши з піратів, Дампир повернувся до більш важкого, але надійній праці лісоруба й ще рік валив дерева, поки не зібрав грошей на покупку ферми в Англії. На різдво 1679 року Дампир відправився на Ямайку й там оформив покупку ферми в Дорсетшире. Очікуючи попутного корабля в Англію, він зустрів старого знайомого, капітана Хобі, який умовив Дам бенкету супроводжувати його перекладачем у невеликому плаванні, обіцяючи частку прибутки від продажу товарів лісорубам

По дорозі корабель зайшов у бухту Негрил на Ямайці набрати води й отут виявив кілька піратських кораблів. Пірати зібралися в тихій бухті, щоб обговорити важливу проблему: як уникнути залізної хватки Моргана й куди направити свій шлях. На англійський корабель ніхто з них не звернув уваги: його товари не представляли цінності для піратів, до того ж капітан корабля був знаком їм, а на його борті було чимало колишніх піратів. Коли матроси містера Хобі довідалися, що пірати розвязали перетнути Панамський перешийок і напасти на іспанські міста на Тихоокеанському узбережжі, вони відразу покинули свого капітана й, спокусившись блиском іспанського золота, пішли в піратську вольницю. Три дні Дампир боровся зі спокусою, нарешті не витримав і теж приєднався до піратів. Так він опинився в експедиції, про яку говорилося на початку цього роздягнулася

Шлях від Ямайки до Арики Дампир пройшов у якості рядового пірата. Розставшись із Шарпом, Дампир повернувся в Порт-Ройял і якийсь час залишався там, займаючись обробкою своїх записів, а потім при зєднався до супутника по походу — капітанові Куку й плавав на його кораблі «Помста». Одного разу під час пошуків манільського галеона «Помста» віднесло далеко до півдня. Стало так холодно, що пірати «виявили, що можуть випивати по три кварти бренді на людину щодня й притім зовсім не пяніти». Цей факт настільки потряс команду, що його занесли в судновий журнал

Коли шторм затих і споживання бренді ввійшло в норму, побрали курс на північ, у теплі краї, і незабаром наздогнали англійського пірата Джона Итона, який приєднався до них на своєму двадцатишестипушечном «Николасе». Обоє корабля пішли до острова Хуан-Фернандес.

Підійшовши до острова, побачили дим: хтось палив багаття, намагаючись привернути увагу кораблів. Кинули якорі й спустили шлюпки. На березі стояла людей у звіриних шкірах зі списом у руці. Побачивши піратів, він сказав по-англійському, що дуже радий зустріти їх і що він убив до їхнього приїзду кілька кіз і готовий почастувати гостей на славу. Людина була індіанцем, і його поведінка настільки здивувала піратів, що вони втратилися дарунка мови. Але отут підійшла друга шлюпка, у якій був Дампир, і індіанець, відкинувши спис, кинувся в розкриті обійми пірата

По видимому, він обрав останнє

По видимому, він обрав останнє

Копыткин розвязав скористатися тимчасовим утрудненням ворога, і він з найбільшим ризиком для своєї машини наказав побільшати хід. Повернувши знову на 16 румбів і скориставшись тем моментом, коли «Ровер» мимоволі зробив по ньому залп зі свого ще цілого лівого борту з відстані не більш 300 кабельтових. Потім, наблизившись до напівкабельтова, під страшним градами пострілів скорострільних ворожих знарядь, втрачаючи у великій кількості вбитими й пораненими прислуг своєї відкритої батареї, Копыткин вдало пустив з півбака метальну міну, що розірвався під машинним відділенням «Ровера». 80 фунтова піроксилінова міна цього разу вірно послужила свою службу й поклала кінець смертельному бою. Штурманський офіцер Гаганов, що стояв увесь час із секстаном на містку для визначення відстаней, перший помітив, що «Ровер» почав тонути

Капітан «Синка» довго не вірив своїм очам, тому що ворог, по видимому, сам не зауважуючи своєї загибелі, продовжував бій з найбільшою жорстокістю. Але фатальний кінець наближався, і вже ніщо не могло врятувати англійський корвет. Його водовідливні засоби, почасти зіпсовані вибухом, виявилися незначними в порівнянні із прибутком води в отвір, зроблене міною. Пролунав останній постріл з «Ровера», і він, як би від жаху, що стояв йому кроку, здригнувся всім корпусом і, нагнувшись небагато праворуч, пішов до дна екіпажем. З «Синка» були негайно послані шлюпки для порятунку англійців, які ще могли залишитися на воді, тримаючись на уламках або ліжках, що спливли, загинув корвета

Через півгодини все було закінчен катери, що й вернулися, привезли 50 людей, що залишилися в живих, із трьохсот, що становили екіпаж «Ровера». Поки рятували й підбирали з води англійців, механік встигнув поправити циліндр. Піднявши шлюпки й розмістивши полонених, «Синок» ліг на старий курс і пішов звичайним середнім ходом

Отже, перемога була повна. Але дорого дісталася вона. Старший офіцер був важко поранений. Лейтенант Нікітін був убитий при спуску метальної міни. Він упав останньою жертвою цього бою. Мічман Зенобин і артилерійський офіцер, смертельно поранені у своїх знарядь, нудилися в передсмертній агонії в кают компанії. З 130 людей 25 виявилися вбитими й більш 40 пораненими

Тим часом «Російська Надія» у берегів Нової Гвінеї зустрілася із загоном російських крейсерів, від яких одержала звістку про висновок миру з Англією. Одиннадцатимесячное рейдерство «Росіянці Надії» підійшло до кінця. Капітан Сорокін зроблений був у контр адмірали, старший офіцер Кононов – у капітани 2 рангу із призначенням командиром крейсера. А сам крейсер одержав вищу нагороду. Він підняв славний георгіївський прапор і повинен був увічнити імя «Російська Надія» у російському флоті за прикладом «Азова» і «Меркурія».

Глава 4.

Чому росіяни корсари не топили японців

Прочитавши розповідь про перемоги «Росіянці Надії» і її «Синка», інший читач посміхнеться й скаже, що це патріотична казка, а може, навіть зрівняє з відомим фільмом «Якщо завтра війна…». Але давайте спробуємо зрівняти «казку» Беломора з минулим, а конкретно – з діями німецьких рейдерів в 1940–1943 гг.

З 31 березня 1940 р.

Свежие комментарии
    Июнь 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Май   Июл »
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930  
    Яндекс.Метрика