На главную

Архив за месяц: Май 2015

Обоє мріяли присвятити життя…

Обоє мріяли присвятити життя звільненню людства від влади грошей і багатіїв. Важко сказати, хто з них був більшим фанатиком і хто на кого вплинув, тільки незабаром чернець скинув рясу й зробив матросом на «Перемогу». Відтепер вони не розставалися, причому Миссон почитав Караччиоли як свого вчителя, уважав його апостолом нової віри й благодійником людства, а себе неофітом, перетвореним прихильником нової релігії

На кораблі Караччиоли виявив себе здатним до морської служби нітрохи не гірше, чим для служби Божьей, так що лейтенант Миссон міг не соромитися за свого протеже. До того ж колишній чернець виявився не боязкого десятка. Це стало ясно при першій же сутичці «Перемоги» з англійським корсаром у берегів Мартиники. У запеклій рукопашній сутичці загинули багато моряків «Перемоги». З офіцерів, наприклад, у живі залишився один лише Миссон.

Отут виникають дві версії про подальшу його долю. По одній — у нагороду за хоробрість Миссона перевели на французький корсарський корабель, де він і продовжив службу. По іншій — він звернувся до матросів «Перемоги» із запальною промовою, призиваючи їх стати вільними флібустьєрами, щоб здійснити ідеї виправлення недосконалого миру за допомогою піратської вольниці

Миссон користувався в матросів повагою, йому вірили, очевидно, тому його слова про рівність і братерство були зустрінуті із захватом. Усіх захопила перспектива грабувати не просто «безідейно», а в імя справедливості. Так, у всякому разі, моряки сприйняли мову Миссона про нову віру

И хоча він запевняв, що вони будуть не піратами, а вільними людьми, що борються за право жити за законами Бога й природи, усе зрозуміли це по-своєму. Тим більше що пролунали слова про те, що відтепер вони є флібустьєрами, вільними мореплавцями

Ніхто не став заперечувати й тоді, коли Караччиоли як ідеолог нової віри запропонував підняти на судні білий прапор з написом: « За Бога й волю». «Цей прапор, — заявив він — ми, місіонери нового навчання, пронесемо через сім морів, поширюючи наше навчання по усьому світу».

Вигуки радості пролунали у відповідь. Сімдесят три члени екіпажа мало замислювалися над словами про божественне приречення створення раю на землі. Однак екіпаж захотів відзначити цю подію й зажадав викотити на палубу барило рому

Апостоли не посміли відмовити, причому сам Караччиоли вмовив Миссона задовольнити вимога матросів, щоб не втратитися їхньої згоди бути прихильниками нової віри. А далі саме життя підказало, як діяти. Адже треба було якимось образом добувати продовольство, чимсь платити за нього, поповнювати боєприпаси

Вихід був один — захоплення торговельних судів. Правда, обоє утопіста повторювали, що вони не пірати, а апостоли нової віри, але тем, кого вони грабували, легше від цього не ставало. Треба, однак, сказати, що грабували захоплені кораблі особливий^-особливому-по-особливому й нікого не вбивали. Брали лише ті товари, у яких бідувала особисто команда і які потрібні були для подальшого плавання. А саме: продовольство, спиртні напої, порох і боєприпаси. Не торкали інших речей і, що зовсім уже дивно, абсолютно не цікавилися грішми й коштовностями. Не позбавляли команду й судна, яке захоплювали, і навіть залишали їй частина продовольства

Збурювання підігрівалося…

Збурювання підігрівалося голландцями й французами, що бачили в ньому зручний випадок позбутися конкурентів. Англійцям все-таки вдалося виправдатися, використавши при цьому одна обставина. Компанійський корабель «Цезар» під командуванням капітана Райта саме в ці дні зустрівся в море з пятьма піратськими кораблями, які напали на нього, піднявши французькі прапори. Райт віз підкріплення англійським військам в Індії, і тому в нього були мушкетери, що було важливо в бої з піратами, основна перевага яких полягала в умінні володіти ручною зброєю

Поки відстань між «Цезарем» і переслідувачами було значним, капітан наказав підготувати до бою гарматну палубу ( для чого довелося, зокрема, викинути за борт три тисячі фунтів хліба, що зберігався там) і послав мушкетерів на реї. Наблизившись до «Цезаря», пірати відкрили вогонь, а потім спробували побрати англійців на абордаж. Однак піратські кораблі лише заважали один одному, а вогонь англійських мушкетерів наносив тим часом серйозна втрата гарматній прислугам піратів. Зрештою пірати відмовилися від переслідування, і «Цезар» прийшов у Бомбей, демонструючи сліди гарячого бою, які англійські торговці могли наводити як приклад своєї нещадної боротьби спиратством.

На наступний рік Сурата досяглися вести про те, що два піратські кораблі під датським прапором (а в датчан у той час минулого власний торговельні поселення в Індії) грабують індійські кораблі між Суратом і Бомбеєм і навіть зупиняють англійські кораблі (але не грабують їх). Що перебували в цей час у Сурате англійський військовий корабель «Фенікс» і військовий корабель Компанії «Кепт» відразу відправилися на пошуки розбійників. Вони побачили в море чотири кораблі й після дводенного переслідування виявили, що це і є два датські пірати, які ведуть із собою два захоплені ними індійських корабля. Датчани показали англійському капітанові корсарські ліцензії, видані датської Ост-Индской компанією, яка доручила їм полювати за індійськими кораблями, щоб відомстити за збитки, понесені датчанами в Індії. Англійський капітан відпустив датчан, тому що розсудив, що перебування в океані датських піратів, які англійців хоч і затримують, але не грабують, вигідно, тому що направляє проти датчан гнів індійських влад

А піратів з кожним роком ставало усе більше. В 1687 році невідомий англійський пірат розграбував португальську факторію в Перській затоці. Біля Телличери зявився ірландський пірат Пилип Бибингтон на «Прекрасної Мэри». Вірменський корабель, шедший з Гоа в Мадрас із португальським пропуском, був захоплений піратами, і їм дісталося двадцять тисяч рупій

Перерахування подібних випадків можна продовжувати довго. Найнебезпечнішими районами стали Малабарское узбережжя, Перська затока, Червоне море й Мозамбіцька протока. Крім того, пять піратських кораблів полювали за видобутком у берегів Суматри

В 1689 році до острова Святої Олени пристали піратські кораблі, що верталися з Індійського океану. Два з них були англійськими, один — голландським. Вони були так перевантажені видобутком, що із труднощами могли маневрувати й ним було небезпечне навіть невелике хвилювання. Жителів острова потрясло те, що зношені вітрила пірати замінили шовковими

«Дон», «Урал» і «Кубань» були…

«Дон», «Урал» і «Кубань» були побудовані в Німеччині, а «Терек», «Петербург» і «Смоленськ» – Ванглии.

«Кубань» мала водотоннажність 12 000 тонн, швидкість ходу 18,5 вузла, озброєння: два 120 мм і чотири 75 мм знаряддя. Водотоннажність «Дону» становило 10 500 тонн, швидкість ходу 19,5 вузла, озброєння: два 120 мм, чотири 75 мм і вісім 57 мм знарядь

«Урал» також мав водотоннажність 10 500 тонн, швидкість ходу його була 19 вузлів, озброєння складалося із двох 120 мм, чотирьох 75 мм і восьми 57 мм знарядь

«Терек» водотоннажністю 10 000 тонн розбудовував швидкість ходу 19 вузлів і мав на озброєнні два 120 мм, чотири 75 мм і вісім 57 мм знарядь

Водотоннажність «Петербурга» було 9460 тонн, швидкість ходу 19 вузлів, озброєння: сім 120 мм, вісім 47 мм і десять 37 мм знарядь

«Смоленськ» водотоннажністю 12 050 тонн розбудовував швидкість до 20 вузлів і був збройно вісьма 120 мм, родину 75 мм і чотирма 47 мм знаряддями

Для крейсерів Балтійського флоту районом проведення операцій був визначений Атлантичний океан (у северо західного узбережжя Африки, островів Зеленого Мису й Гібралтарської протоки). Чорноморські крейсери повинні були оперувати в південній частині Червоного моря й у східного узбережжя Африки

20 червня 1904 р. «Петербург», а 22 червня «Смоленськ» під прапорами Добровільного флоту вийшли із Севастополя. Благополучно пройшовши Протоки й Суецький канал, вони ввійшли в Червоне море. Тут пароплави підняли военно морські прапори й почали установку артилерії, захованої до цього в трюмах. Допоміжним крейсерам (по класифікації російського флоту крейсерам 2 го рангу) ставилося завдання зупиняти в південній частині Червоного моря, у районі островів Джебель эт Таир (Таир), Зубейр (Зебеир) і Зукар (Цукур), вантажні судна й додивлятися їх на предмет наявності на борті військової контрабанди. Пошук, огляд і затримка судів нейтральних держав передбачалася робити на підставі даних, отриманих з Головного морського штабу через спеціальних агентів, роботу яких очолював контр адмірал у відставці П.І. Пташинский.

В 10 ч. 15 хв. 30 червня в острова Малий Ханиш «Петербург» зупинив англійський пароплав «Малакка». Для перевірки документів на пароплав зійшла призова партія. На борті «Малакки» була виявлена військова контрабанда: близько двохсот сталевих плит, мостові частини, електричний кран, сталеві вали, телеграфний дріт, машини, призначення яких у документах не вказувалося, а також спирт, консерви, галети, кислоти й інший вантаж, відзначений у документах як «різне». Вантаж був адресований у Кобе, Йокогаму й Моджи. У підсумку пароплав був арештований, і призова партія розвязала відвести його Влибаву.

До 15 липня «Петербург» і «Смоленськ» заарештували в Червоному морі ще три пароплави з вантажем військової контрабанди. Крім цього 2 липня «Смоленськом» був зупинений для огляду німецький пароплав «Принц Генріх». Призова партія вилучила з пароплава всю пошту, адресовану в Японію, і відпустила «Принца Генріха» по призначенню

7 липня англійський посол у Петербургові передав російському Миду ноту британського уряду, у якій вказувалося на незаконність захоплення пароплава «Малакка» контрабандного вантажу, що нібито не мав на борті

Убитих іспанців занурили на…

Убитих іспанців занурили на дві старі барки й, відїхавши по озеру від берега, покидали вводу.

У полон було взято сто пятдесят знатних городян, за яких сподівалися одержати багатий викуп. А поки що всіх їх разом з жінками й дітьми замкнули в церкві. Після цього прийнялися грабувати місто. На це пішло чотири тижні

Забравши все, що було можна, у будинках, кинулися катувати бранців з метою дізнатися, де заховані цінності. Результат був мінімальний. Залишався ще один спосіб роздобути довгоочікуваний видобуток. У ліс, де ховалися багато городян, послали бранців — повідомити, що, якщо за два дні не доправлять викуп десять тисяч реалів, місто буде спалено вщент.

Викуп був отриманий, після чого флібустьєри, вірні слову, пощадили місто й незабаром покинули його. Правда, прихопили із собою із церкви ікони, мощі, розпяття й навіть дзвона розраховуючи на те, що все це придасться на Тортуге, де вони збиралися спорудити каплицю

На острові Ваку зробили зупинку й прийнялися ділити видобуток. Усього дісталося двісті шістдесят тисяч іспанських талерів, на кожного, що залишився в живі довелося по сто талерів. Частку загиблих відклали, щоб вручити рідним. Крім грошей, були поділені шовкові й вовняні тканини й багато чого іншого. Під час дільби, яка проходила відповідно до прийнятих умов, кожний клявся, що нічого не сховав коштовного від товаришів і нічого не побере зайвого

На Тортуге, куди незабаром прибутки всі флібустьєри на чолі з Олоне, вони швиденько спустили своє добро в шинках або програли в кості. Більша частина з награбованих грошей пішла, звичайно, на вино й горілку. Пляшка горілки коштувала чотири реали. Пиятика тривала кілька днів

А тим часом сам ватажок готувався до нових «подвигів». Цього разу він задумав плавання до берегів Нікарагуа. Слава щасливого флібустьєра робила свою справу. У бажаючі взяти участь у поході не було недоліку. Зібравши й спорядивши шість кораблів, посадивши на них сімсот людей, з них триста на флагман, Олоне пустився в нову авантюру

По шляху до материка зайшли на острів Пинос, де розжилися припасами, головним чином мясом. Втім, запасів його вистачило ненадовго. Довелося грабувати прибережні села, населені індіанцями, поки не досяглися міста Пуэрто-Кавальо. На підході до нього Олоне захопив декількох іспанців. Він розраховував, що вони розповідять про зміцнення й кількості солдат у місті, а головне вкажуть туди дорогу. Але ті не побажали стати зрадниками й усе до одного минулого перебиті

Причому сам Олоне зарубав одного із бранців, вирвав його серце із грудей і, показавши іншій групі полонених, сказав: «Якщо й ви не відповісте на запитання, які нас цікавлять, вас чекає те ж саме». Погроза подіяла, і полонені вказали дорогу кгороду.

У ньому виявилися багаті склади з товарами, у порту перебувало торговельне судно з пушками на борті. Чавунні й бронзові пушки — кількістю тридцять шість — флібустьєри зняли й перенесли на свої кораблі. У складах захопили запаси шкіри. Більше поживиться тут було нема чим. Проте, вірні собі, вони почали катувати жителів, вимагаючи визнання, де заховані скарби. В одних виривали мови, інших заколювали шаблями. Але все було дарма.

Дампир так ніколи й не розбагатів

Дампир так ніколи й не розбагатів. Але коли вийшла у світ його перша книга, він прославився, і ця слава штовхнула його до нових пригод

Книги про подорожі завжди були дуже популярні в Англії. Чисто літературні гідності записок Дампира були настільки великі, що поступово створилося переконання, начебто такі ж гідності Дампира як керівника експедиції. Дампир не переконував у цьому своїх шанувальників, тому що сам вірив у своє виняткове вміння керувати. Його завжди дратувало те, що пірати так і не обрали його капітаном, хоча можливостей до цього було цілком достатньо. Він пояснював це не своїми недоліками, а невмінням піратів судити олюдях.

Комбінація літературного успіху, слави пірата й високого заступництва (Дампир присвятила своя праця першому лордові Адміралтейства) привело до того, що на якийсь час Дампир став як би «другим Дрейком». Англійська корона розвязала, що саме така людина потрібний їй, щоб пройти до берегів Нової Голландії, нагнати жах на конкурентів і відкрити нові землі й ринки. И в 1699 році положення Дампира різко міняється — він одержує під командування корабель королівського флоту, збройний дванадцятьма пушками, з командою з пятдесяти військових моряків

Коли новий королівський капітан вийшов у море, виявилося, що праві були пірати, а не заступники Дампира. Керівником він виявився поганим. Дампир був пихатий, нерішучий і, як сказали б сьогодні, рефлективний. Команда відчула це відразу. У першому ж порту Дампир довідався, що моряки чекають, коли він зійде на берег, щоб обрубати якірний канат і піти в море без нього. І хоча Дампиру вдалося дійти до австралійських берегів і відкрити ряд невідомих островів, він поводився як пірат, а не як дослідник. Він шукав видобуток і, не виявивши її, розстрілював з гармат мирні селища. До того ж він щохвилини міняв свої розвязки. На довершення всіх лих його корабель загинув по дорозі назад, і команді довелося добиратися додому хто як зможе

Повна відсутність очікуваного видобутку, як не дивно, не викликало в Англії відкритого збурювання або розчарування Дампиром. Нова книга з найцікавішими описами зустрінутих земель лише переконала коливних, що її автор — видатний мандрівник. Слава про нього гриміла по всій Європі. Слід зазначити, що у своїх книгах (і це не дивно) Дампир виступає як холоднокровний і розумний капітан. Правда, не можна не визнати, що при повному невмінні керувати людьми, при повсякчасній турботі про видобуток і невміння її одержати Дампир був неабияким мореплавцем, прикладом чому може служити невпинний перехід в 1699 році від берегів Бразилії до Австралії

Після завершення першої офіційної подорожі до Дампиру звернулися якісь заможні джентльмени, які прагли використовувати його по прямому призначенню — у якості пірата. Вони запропонували йому спорядити експедицію для грабежу іспанських і французьких кораблів, благо почалася війна з Іспанією й Францією й напад на їхні кораблі стало справою цілком законним

Подорож, у яку Дампир відправився в 1702 році, було ще більш невдалим, чому перше. Але знову про невдачу його можна говорити лише умовно.

Свежие комментарии
    Май 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Апр   Июн »
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031
    Яндекс.Метрика