На главную

Архив за день: 06.04.2015

Та й волзькі козаки Єрмака Тимофійовича були росіянами

Та й волзькі козаки Єрмака Тимофійовича були росіянами

Ми мало що знаємо про те, що відбувалося на Середній і Нижній Волзі між 1489 і 1552 роками. Відомі тільки переміщення більших орд. Так що ми ніколи не довідаємося подробиць появи хлыновских ушкуйників на Середній Волзі в 1489– 1491 рр. Але можу із упевненістю сказати, вони зявлялися там. Неважко догадатися, що, бідуючи в поповненні своїх рядів, хлыновцы звільняли православних рабів в Орді й разом з ними склали кістяк волзького козацтва. А з Переволоки на Волзі 70 кілометрів і до Дону!

Цікаву деталь я виявив у книзі саратовских краєзнавців В.М. Цыбина й Е.А. Ашанина. На 24 й сторінці вони затверджують, що в 80 х роках XVI століття царське стрільці поселилися на місці, де в 1590 г. буде заснований Саратов, і розгромили «татарське селенье Увек». Але ординське місто Увек, що перебуває зараз у межах міста Саратова, за даними археологів, припинив своє існування наприкінці XV століття, і більше там ніхто не селився. Автори про це не знали – зате вони добре вивчили перекази волзьких козаків. Виникає питання: а може, це зміщений у хронології розповідь про розгром ушкуйниками Увека в XV столітті? У нашому епосі подібне бувало не раз. Згадаємо, як у билинах про Іллю Муромці князь Володимир Ясне Сонечко бореться зі злими татарами. Отут зсув на два з половиною століття, а у випадку з Увеком – усього на століття – півтора

Помічу, що я не перший пишу про звязок ушкуйників з волзькими й донськими козаками. Так, ще в 1915 р. відомий історик козацтва Е.П.Савельєв писав: «От у цих те місцях, згідно з памяттю народної, вираженої в пісні волжско донської вольниці – “ Як нижче те, братики, було міста Саратова, а вище те було міста Очеретина, протікала Камышинка ріка…” і потрібно шукати перші становища хлыновцев, що бігли від поневолення московських князів. Торговельні каравани давали випадок цій вольниці здобувати “зипуны”, а прикордонні городки ворожих Москві рязанцев служили місцем збуту видобутку, в обмін на яку новгородцы могли одержувати хліб і порох

Іван III, знаючи заповзятливий характер цієї відважної вольниці, що поселився за межами його володінь, поблизу окраїн ворожого йому князівства Рязанського, зірко стежив за рухами цієї жмені людей, що не побажали йому підкоритися. Щоб попередити зносини рязанцев із цією вольницею, Іван III нагадував своїй сестрі, вдовствующей рязанській княгині Агрипині, не пускати ратних людей далі Рясской переволоки, “а ослухається хто й піде самодурницею на Дон у молодецтво, їх би ти, Агрипина, веліла казнити”…

При русі на Дон із Дніпра черкасов, белогородских і старих азовських козаків новгородцы спустилися вниз по цій ріці до самого Азова, змішалися з іншими козацькими громадами й у такий спосіб заснували Всевелике військо Донському, з нього прадавнім вічовим керуванням

Козаки новгородцы на Доні – самий заповзятливий, стійкий у своїх переконаннях, навіть до впертості, хоробрий і домовитий народ. Козаки цього типу високі на ногах, рослы, із широкими могутніми грудьми, білою особою, більшим, прямим хрящуватим носом, із круглим і малим підборіддям, із круглою головою й високим чолом

Зненацька для всіх на…

Зненацька для всіх на англійському судні зявилися французи, немов чорти з пекла. У руках у них сокири, шаблі, кинджали, пістолети

Описуючи бій, Гарнере використовує вираження «грандіозна битва». Капітан «Кента» загинув, і багато з екіпажа поплатилися життями, але захисників «Кента» не зменшувалося. Сюркуф навіть викликнув: «Чорт побери, вони, схоже, воскресають». Пізніше Сюркуф довідався причину цього «воскресіння»: на борті «Кента», крім екіпажа, перебувало ще двісті пятдесят моряків, знятих із британського судна, що горіло. Але, незважаючи на явну кількісну перевагу англійців, корсари одержали, верх і «Кент» спустив прапор. Дві години Сюркуф відвів команді на те, щоб ограбувати судно (одержати так звану частку диявола). Після чого відновив порядок, наказав залишити дам, які замкнулися в каютах, у спокої. І шибеники, хоча й спянені грабежем, негайно підкорилися своєму капітанові. Усім був відомий його крута вдача, і ніхто не бажав потрапити під нього гарячу руку

Не знав про це лише губернатор Порт-Луи — столиці Маврикія, куди Сюркуф поспішив після настільки вдалого полювання. Нітрохи не вагаючись він зажадав, щоб корсар передав йому злитки й бочки із золотим порошком, які були захоплені на «Кенте». Адже все це тепер — надбання Французької республіки. Корсар не став сперечатися. Він просто заявив, що якщо це золото не дістанеться йому і його людям, то воно не дістанеться нікому! І наказав викинути злитки й бочки за борт. Втім, підтвердження цьому факту ні в документах, ні в спогадах учасників цієї події немає. Нічого не сповіщає про це й Гарнере. Як невідомо й те, чи дістав потім корсар із дна моря золото «Кента».

Зустріч із Наполеоном

У наступному році Сюркуф знову крейсував у берегів Суматри. Захопив кілька англійських судів, попутно побрав датський і португальський кораблі з вантажем пряностей, які так цінувалися в Європі. Потім повернувся в Бенгальську затоку, уважаючись, що англійці не стануть шукати його отут, близько самої Калькутти, думаючи, що він перебуває десь східніше.

Однак його таки вистежив англійський фрегат «Сибилла». Почалася погоня. Щоб полегшити свою «Клариссу» і піти від англійця, Сюркуф наказав викинути за борт гармати і ядра. І йому вдалося відірватися від ворога. Правда, допомогла ніч, що й настала. А ранком, коли пішли від погоні, корсари повернулися на старе місце. Сюркуф начебто чуяв, що отут буде ще чому поживиться. Не учуял він іншого — небезпеки, яка усе ще зберігалася

Отже, поутру, повернувшись на колишнє місце, Сюркуф побачив вітрила торговельного судна. Віддав наказ наздогнати його. На кораблі підняли американський прапор, а, як відомо, молода Америка була тоді спільницею Франції. Але Сюркуф розсудив так: раз судно йде в Калькутту, виходить, торгує з англійцями. Пішли попереджувальний постріл з «Клариссы» і наказ готуватися до абордажу. Американець покірно спустив вітрила. На «Клариссе» зраділи — видобуток без опору сама йшла в руки. Але виявилося, що радіти було рано.

«Сибилла», від якої, видалося, урятувалися, не встигнула далеко піти. На ній почули постріл, разнесшийся по воді, і зрозуміли, що корсар десь поруч і готується до нападу. «Сибилла» кинулася на постріл

Свежие комментарии
    Апрель 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Мар   Май »
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930  
    Яндекс.Метрика