На главную

Архив за месяц: Апрель 2015

Через рибалок і по радіо…

Через рибалок і по радіо гарнізону форту червоні предявили наступний ультиматум: «Перед вами коштують моряки Радянської Росії. Прийшли до вас не як до ворогів, а як до відірваних синів вільної Росії, і пропонуємо вам, щоб уникнути всяких неприємностей для вас, припинити всякі зносини по радіо й передати місцевому населенню, що нами не буде заподіяно ніякої шкоди, якщо з їхнього боку не буде опору. А якщо ні, то буде відкритий вогонь і ви оголошені будете ворогами Радянської Росії». Незабаром була отримана відповідь: «Ніякого опору вам зроблене не буде. Вислана делегація від форту Александровского й степового населення».

Десантний загін, висаджений під командуванням командира й комісара корабля «Спартаківець», роззброїв гарнізон і зайняв форт. Біле командування зникло

Опанувавши фортом, червоні моряки негайно приступилися до організації маневреної бази. Удень кораблі стояли на якорі без спеціальної охорони, а вночі на підходах до стоянки виставлялися дозори. Дозорна служба й близька розвідка велися щодня, що служило для попередження раптової появи супротивника

Тому що білі й інтервенти ще не знали про захоплення форту Александровский, те його радіостанція продовжувала одержувати радіограми з Баку й Петровска, що давали червоним коштовні відомості про оперативну обстановку й намірах супротивника. У числі інших була перехоплена радіограма про те, що на судні «Лейла» з Петровска в Гурєв направляється делегація на чолі з генералом Гришиным Алмазовым.

Пасажирський пароплав «Лейла» (машина потужністю 200 л.с, швидкість 12 вузлів), незважаючи на війну, належав приватному власникові й не був збройний. До форту Александровского «Лейлу» конвоювали «Президент Крюгер»51 і «Вентюр»52. Не доходячи 20 миль до форту, командуючий англійськими морськими силами командор Норрис заявив, що «Лейла» може йти далі самостійно, « тому що їй ніякої небезпеки більше не загрожує».

5 травня в 12 ч. 35 хв. есмінець «Карл Либкнехт» перехопив «Лейлу». Генерал Гришин Алмазів і його адютант застрелилися, а інші члени делегації були взяті в полон. До більшовиків потрапили важливі оперативні документи Денікіна. Пароплав був включений до складу Астрахано Каспійської флотилії й 11 липня 1919 р. перейменований в «Товариш Петров».

Із за відсутності грамотних офіцерів і цілковитої розхитаності команд два виходи Астрахано Каспійської флотилії в травні 1919 р. виявилися невдалими. Похід загону судів до Петровску (Махачкалі) з метою його обстрілу зірвався із за неполадок у машинах есмінця «Москвитянин» і крейсера «Ілліч».

На 18 травня 1919 р. був призначений набіг на острів Чечень. Згідно із планом, одна група в складі міноносців «Діловий», «Діяльний» і «Розторопний» з катерами винищувачами повинна була йти прямим курсом на острів Чечень із розрахунками бути на паралелі Чеченя в 3 години ночі. Завданням групи була атака на судна, що перебували в Чеченя, і обстріл радіостанції, бензинового бака й батареї. По закінченню атаки група повинна була йти на зєднання з головними силами, а «Діловий» – залишитися спостерігати за подальшими діями супротивника

Це було яскраве видовище —…

Це було яскраве видовище — кораблі під блискучими різнобарвними шовковими вітрилами

Подібні слухи, широко расходившиеся по морях і океанам, хвилювали уяву моряків

Пірати рідко попадалися в полон, але проте відомий випадок, коли індійцям удалося заманити їх у пастку. Якийсь Джеймс Гиллиам зупинився в індійського міста для торгівлі награбованим і поновлення припасів. Місцевий раджа, недавно потерпілий від піратів, зрозумів, що із себе представляє команда цього судна, і запросив її на бенкет до себе в палац. Гиллиам зявився в супроводі двадцяти людей, збройних мушкетами. Пірати, що вважалися, що їх хазяї нічого не підозрюють, піддалися угодам продемонструвати своє стрілецьке мистецтво. Як тільки вони розрядили мушкети, пішло запрошення до стола. Пірати прагли затриматися, щоб перезарядити зброя, але їх заспокоїли, що це можна зробити й після бенкету. Коли вони сиділи за столом, увірвалася варта й піратів схопили. Потрапивши в полон, Гиллиам написав лист ( з якого відомо про його долю) агентові Компанії в Сурате, заявляючи, що, як британський підданий, він має право на захист співвітчизників і просить викупити його з полону. Агент, однак, розумів, що варто йому хоч якось виразити заклопотаність долею піратів, і він поставить себе в досить неспритне положення. В інтересах Компанії він відразу відрікся від Гиллиама.

Після цього полонених піратів відіслали до двору Великого Могола Аурангзеба, і подальша їхня доля невідома. чи Навряд їх стратили. Найчастіше подібних бранців брали в індійську армію як артилеристів і стрільців

В 1692 році англійської Ост-Индской компанії вдалося одержати від короля дозвіл затримувати в морях усіх піратів і тримати їх у вязниці доти, поки король не висловить своєї думки. Останнє застереження було зроблено тому, що Ост-Индская компанія була схильна вистачати не піратів, а конкурентів — вільних торговців або представників інших англійських компаній — і розправлятися з ними на місці, щоб замести сліди. Що стосується піратів, та ця постанова мала що дало, тому що піратські кораблі, як правило, були легше й швидше компанійських. Крім тога, перегони за піратами могли дорого обійтися Компанії, тому що і її моряки були не ладь поміняти службу на вільне піратське життя. Так, в 1694 році якийсь Джон Стил украв бот із фрегата «Рубін» і втік у море. До нього повинні були приєднатися шістнадцять матросів, але їх удалося викрити й заарештувати. Сам же Стил одержав притулок у французів і протягом двох років пиратствовал у Малабарского берега, базуючись на французькі факторії. Потім він порахував, що досить розбагатів, і повернувся в Англію, де через чотири роки був упізнаний і арештований за поданням Ост-Индской компанії. Однак знайти свідків злочинів Стила не змогли, і він був виправданий за браком доказів

У цілому число піратських кораблів, що діяли одночасно в Індійському океані, чи навряд перевищувало два десятки. Частіше воно падало нижче цієї цифри. Але в це ж час скільки-те піратських кораблів верталося в Англію, Голландію, Францію, Данію або в Карибське море з награбованим добром, скільки- те, навпаки, поспішало на схід з Атлантики, скільки-те

Командний склад був…

Командний склад був англійським, включаючи трохи росіян морських офіцерів. Артилерійська прислуги й палубні команди – англійські матроси. Штурмани, механіки й трюмні команди залишилися від колишніх власників, і англійці їм добре платили. До весни 1919 р. на цих «крейсерах» розвівалися Андріївські прапори. Так що з погляду міжнародного права британська флотилія була піратською

Кілька слів варто сказати про специфіку північної частини Каспійського моря й особливостях виходу судів з Волги в Каспій. Північна частина Каспію ( між устям ріки Терек і півостровом Мангышлак) дуже дрібна, максимальна глибина там не перевищувала 6 саджений (12,8 м). Мова, зрозуміло, іде не про 2005 м, а про 1918 рік. Часто в місцях із глибиною 6 футів (1,82 м) по всьому обрію не видне землі. Північна частина Каспію ближче до Астрахані замерзала в листопаді й до середини березня була покрита суцільним льодом

Прошу вибачення в читача за нудні відомості з вітчизняної географії, але приводити їх доводиться, оскільки в більшості наших маститих істориків мариністів, у тому числі в шановного С.С. Бережного, бойові кораблі приходять із Балтики в Астрахань у грудні, січні й лютому

Морські судна, у мирний час шедшие до Астрахані, звичайно підходили уводити, увести до ладу так званому 12 футовому рейду (12 футів – 3,65 м), що перебував на паралелі селища Лагань48 в 14 км до сходу. Там морські судна притикалися носом до обмілини й починали перевантаження товарів на мілкосидячі колісні річкові пароплави або баржі

При великому або середньому рівні води кораблі з осіданням в 10 футів могли по дуже вузькому каналу, усього в кілька сажнів шириною й довжиною до 25 миль, під проводкою лоцмана ввійти у Волгу. Зрозуміло, що у воєнний час умови плавання були зовсім іншими. Червоні зняли частина бакенів, а, що залишилися переставили. Навіть якби канал був знайдений і обвехован, те про маневрування в ньому не могло бути й мови. А якщо корабель сіл би в каналі на мілину, то він відразу ж перетворився б у нерухливу мішень. При падінні ж води, що залежить переважно від северо західних вітрів, і при наявності плину корабель міг бути остаточно загублений. Усе це привело до того, що далі 12 футового рейду глубокосидящие кораблі білих при наявності червоного флоту не просувалися. Навіть стоянка на цьому рейді була не завжди можлива, тому що при северо західних вітрах рівень води дуже швидко падав, і кораблі могли сісти на мілину на рейді. Англійці ніколи не підходили ближче чому на 20 миль до 12 футового рейду, щоб під кілем залишалося хоча б 2–3 фута води

Астраханські більшовики задавили поборами купецтво й ремісників, націоналізували рибацькі човни й снасті, а 20 лютого 1918 р. скасували Астраханське козаче військо. У результаті 10 березня 1919 р. у місті почалося повстання. Повстанці захопили кілька кварталів і склад саперного батальйону. За наказом С.М. Кірова есмінці «Москвитянин» і «Фін» відкрили по місту вогонь із 102/60 мм знарядь. Було зруйновано кілька церков. До вечора 12 березня повстання вдалося придушитися

На 15 лютого 1919 р. особовий склад Астрахано Каспійської флотилії становив 2900 моряків і близько 630 вільнонайманих

На диво Єлизавети, Грейс відмовилася

На диво Єлизавети, Грейс відмовилася. Тоді ображена королева веліла заарештувати «перекірливу Грейс» за «порушення заборони на піратство».

Просидівши півтора року у вязниці, Грейс пообіцяла покінчити зі своїм піратським ремеслом, якщо її звільнять. Але, виявившись на волі, знову прийнялася за старе. Умерла вона в 1603 році в родовому замку, де й була похована. Існує легенда, що той самий іспанець — коханий пиратки, таємно выкрал її тіло, занурив на корабель і відплив у невідомому напрямку

Сьогодні на березі Ірландського моря далекі нащадки Грейс із гордістю показують туристам руїни стародавнього замка, де колись жила знаменита розбійниця

Але, мабуть, найбільшу славу з жінок — морських розбійниць завоювали Ганна Бони й Мэри Рид. Імена обох жінок повязані з піратом Джоном Рэкхэмом по кличці Калико Джек або Джек-красавчик. Першу кличку він одержав за пристрасть до штанів, зшитих з дорогою смугастої камчатной тканини — калико. Другу — за те, що мав успіх у жінок

У піратському світі його поважали за відвагу й удачливість. Скарбу, зариті їм десь на узбережжя Куби, тривожили уява багатьох кладоискателей і сторіччя через.

Але Рэкхэм залишився знаменитий в історії піратства не модними штанами й не сміливістю, а тим, що на його кораблі плавали дві жінки, переодягнені чоловіками. Це й були Ганна Бони й Мэри Рид. Їхня історія нагадує авантюрний роман, у якому є все — жагуча любов, перевдягання, дуелі. Ці дві представниці слабкої підлоги ще раз довели, що нічим не уступають чоловікам і можуть перевершити їх навіть у такій небезпечній справі, як піратство

Ганна Бони була незаконнонародженою дочкою адвоката. Вона зявилася на світло близько 1690 року в Ірландії. Дитиною батько відвіз її в Америку, де купив маєток і став плантатором

З дитинства Ганна проявляла свій перекірливий, запальний характер. Якось, розсердившись, вона важко ранила кухонним ножем служницю. Ганні було тоді всього тринадцять років. У вісімнадцять вона закохалася в моряка-контрабандиста й таємно з ним обвінчалася. Батько, довідавшись про це, вигнав її з будинку. Незабаром вона розчарувалася у своєму муженьке й порвала з ним. У цей момент і зустрівся на її шляху Джон Рэкхэм. Він відвіз її із собою на Нью-Провиденс, де базувалися його кораблі

Любов Ганни до цього пірата була настільки велика, що вона не бажала з ним розставатися ні на хвилину, навіть під час небезпечних розбійницьких набігів. Вона переодягалася в чоловіче плаття й ділила всі тяготи суворого життя свого коханого. І що дивно, ніхто в команді й не підозрював, що молодий матрос, мазунчик капітана, — його дружина

Але прийшла година, і Ганна відчула, що стане матірю. Їй важко стало виконувати важку роботу матроса. Вона була на грані викриття, і невідомо, як би відніс марновірний екіпаж до того, що на борті виявлена жінка

Довелося Рэкхэму висадити її й сховати в друзів на Кубі. Через кілька місяців, благополучно розвязавшись від тягаря, Ганна знову виявилася на борті корабля Рэкхэма. Отут вона зустріла симпатичного безвусого матроса, що недавно завербувався на судно. Вони стали зустрічатися, і Джек-красавчик запідозрив негарне. Він став стежити за Ганною

Віце-король Гоа Конде так…

Віце-король Гоа Конде да Эришейра після закінчення трирічного терміну служби відправився додому на семидесятипушечном лінійному кораблі. Він віз у Португалію багато дорогоцінних каменів для здачі в скарбницю, а також власні цінності. Уже підходили уводити, увести до ладу мису Доброї Надії, коли почався страшний шторм. Корабель втратив дві щогли, і довелося викинути за борт більшість знарядь. Португальці стали шукати гавань, щоб привести корабель у порядок. До голландських поселень у мису віце-король іти не вирішився, а побрав курс назад, до острова Бурбон із групи Маскаренских островів, що належав французам. Там у гавані, біля французького форту, почався ремонт

Тейлор і Ле Бушу довідалися про той( у якому жалюгідному стані перебуває португальський корабель, і розвязали скористатися цим. Операція була зухвалою: кораблі піратів увійшли в гавань Бурбона, піднявши англійські прапори, і спокійно наблизилися до португальців, які вітали їхнім салютом, уважаючись, що це військові судна Ост-Индской компанії. У відповідь на салют зашедшие з обох бортів пірати дали залп по португальцях, а потім, скориставшись метушнею, побрали корабель на абордаж

Видобуток був тем цінніше, що полягала в основному в золоті й коштовностях місця, що займали небагато, що й не вимагали додаткових операцій по перепродажу

Ле Бушу розвязав відзначити торжество як справжній дворянин. Він зустрівся із французьким губернатором острова, який не змів ні в чому відмовити піратам, і, давши йому грошей, умовив його влаштувати врочистий обід. На обіді Ле Бушу сидів між губернатором і віце-королем і виголошував тости за дружбу. Тейлор на обід не зявився: він ділив свою частину видобутку з матросами. В «Загальній історії» Джонсона говориться, що матроси Тейлора хвасталися тем, начебто на частку кожного з них довелося по тисячі фунтів стерлінгів сріблом і золотом, не вважаючи дорогоцінних каменів. Джонсон згадує про тому, що при поділі видобутку одному з піратів дістався великий алмаз, тоді як його товариші одержали по нескольку менших каменів. Щоб не відставати від товаришів, пірат розбив свій алмаз молотком і став щасливим власником пригорщі коштовностей

Тейлор, якому не по душі були світські похилості Ле Бушу, любив нагадувати, що ті ж недоліки в характері Инглэнда дорого йому обійшлися. Французький мандрівник Бернарден де Сан-Пьер острів, що відвідав, Бурбон через пять-десять років після цих подій, повідомляє, що пророкування Тейлора збулися. Після захоплення скарбів віце-короля Ле Бушу розвязав залишити піратський промисел і жити, як покладено шляхетній людині. Він купив маєток у Бурбоне й поселився там, будучи певен у вічному розташуванні до нього і його багатству з боку влади. Але через кілька років, коли друга хвиля піратства піла на спад і французькі губернатори перестали тріпотіти перед розбійниками, Ле Бушу був арештований, його майно конфісковане, а сам він повішений

Доля Тейлора зложилася вдаліше. Він продовжував свої плавання на «Кассандре» і через кілька місяців після битви в Бурбона, розставшись із Ле Бушу, напав на великий голландський корабель, захопив його й привів Ксент-Мари.

Свежие комментарии
    Апрель 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Мар   Май »
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930  
    Яндекс.Метрика