На главную

Архив за месяц: Март 2015

Браун розвязав, що це його…

Браун розвязав, що це його корабель, і почав вичитувати пірата за необачний постріл. Це Инглэнда скривдило. Він наказав дати залп із усіх знарядь, і почався безглуздий нічний бій, причому ні англійці, ні пірати, які нарешті зрозуміли, у який вони потрапили плетіння, не прагли боротися всерйоз. Пірати навіть обрубали кінці й кинули напризволяще свої трофеї. Инглэнд розумів, що скоро розвиднить і тоді англійці його розстріляють. Але тікати він не любив. Він провів свій корабель крізь англійську ескадру, палячи з обох бортів. Англійських флот охопила паніка. Кораблі розсіялися в усі сторони, а Браун навіть спустив свій прапор

Це видовище так побавило Инглэнда й Тейлора, що вони розвязали потішити свої серця. Пірати стали доганяти один за іншим англійські фрегати й лінійні кораблі й бомбардувати їх доти, поки жертва не кидалася до берега. Жодного разу за два дні, поки тривала ця потіха, англійські кораблі не спробували обєднатися й відігнати піратів. Як тільки черговий англійський корабель спускав прапор і готовий був здатися, пірати залишали його в спокої й відправлялися за новою жертвою. Видобутку на англійських військових кораблях не було — уся ця операція проводилася для розваги

Англійський флот розсипався по різних гаванях, і лише через пять тижнів порваним кораблям удалося знову зібратися Вбомбее.

Браун виправдовувався тим, що його підвели офіцери. Губернатор Бун на кару знову відправив його в море на чолі ескадри з наказом забути про війну з маратхами й полювати тільки за Инглэндом і Тейлором. А для того щоб експедиція не провалилася, у помічники Брауну був даний Макрэ, який уже довів, що піратів не боїться. Браун з полегшенням передоручив йому командування ескадрою

Відсвяткувавши в колі голландців у Кочине перемогу над англійцями й заодно продавши захоплений корабель «Єлизавета», пірати знову вийшли в море. І отут від капітана наздогнаного ними невеликого корабля довідалися, що з Бомбея на їхні пошуки вийшла більша ескадра, на чолі якої коштує Макрэ. Це вивело піратів із себе. Акції Инглэнда впали на кораблі досить низько — адже була ж можливість прикінчити Макрэ, і прав, виявляється, був Тейлор, який цього вимагав. А коли через кілька днів вони зустрілися в море з ескадрою Макрэ, те погналася за ними настільки рішуче, що тільки через два дні піратам удалося відірватися від переслідувачів

Після цього весь гнів піратів обрушився на Инглэнда. Спочатку його прагли повісити — піратська вольниця була швидкої у своїх розвязках. Правда, потім пригадали заслуги Инглэнда й зберегли йому життя. Але вибачити йому, що він відпустив Макрэ на волю, пірати не змогли. Инглэнд і три його друзі, які насмілилися захищати капітана, були висаджені на незаселеному острові. Одним із чотирьох робинзонов був пірат на деревяній нозі — прототип Джона Сильвера. Лише через кілька місяців піратам удалося зустріти рибалок, які відвезли їх у село, а звідти Инглэнд і його супутники добралися до Сент-Марі. Там Инглэнд із більшою прикрістю довідався, що за час його змушеного бездіяльності Ле Бушу, якого пірати запросили в капітани «Перемоги», і Тейлор захопили такий видобуток, який навіть не снився Инглэнду.

Але патріоти стояли на своєму…

Але патріоти стояли на своєму. Історія наша починається зі словянських князів Олега й Ігоря. Ряд істориків, починаючи з В.Н.Татищева, придумали Рюрику діда – словянина Гостомысла, що жив чи то в Новгороді, чи то в словянському Поморя. Історичні суперечки норманистов і антинорманистов не вмістяться навіть у самий пухкий тому, тому я викладу найбільш імовірну версію подій

Почнемо з того, що зясуємо, а хто такі варяги? У нас прийнято ототожнювати варягів з вікінгами – скандинавськими розбійниками. В VIII–X століттях вікінги (норманны) наганяли жах не тільки на узбережжя північної Європи. В IX столітті кораблі вікінгів досяглися Ісландії, а в X столітті – Гренландії й півострова Лабрадор. Вожді вікінгів – конунги – захоплювали землі в Західній Європі й найчастіше осідали там, стаючи князями, графами й навіть королями

У землях східних словян за кілька десятиліть до явища туди Рюрика вікінги найчастіше виступали в ролі купців і найманців

Флотилії норманнских судів (драккаров) легко пересувалися уздовж північного узбережжя Європи й грабували по шляху місцеве населення, а потім через Гібралтарську протоку попадали в Середземне море. Це був дуже довгий, але порівняно легкий шлях. А пройти « з варяг у греки» по російських ріках і волокам набагато коротше, але зробити це з боями було важке, швидше за все, неможливо. От і доводилося норманнам ладити з місцевим населенням, особливо в районах волоків. Для словянського населення волок ставав промислом, і жителі околишніх поселень поглиблювали ріки, рили канали, спеціально містили коней для волока і т.д. Природно, за це норманнам доводилося платити

По шляху « з варяг у греки» до вікінгів приставали загони словян, а потім обєднане славяно норманнское військо йшло у Візантію або війною, або найматися на службу до візантійського імператора

А хто ж такі русяві? Саме цікаве, що ще до 862 г. арабські історики досить багато писали про руссах (ар русявий або ар русийа). Перше згадування арабів про русах ставиться до 832 г. Цікаво, що з початку X століття араби називають Чорне море Російським морем (бахр ар русявий). Причому араби не ототожнюють русов з варягами – вони йменують Балтійське море Варязьким (бахр варанк).

Деякі історики звязують слово «ріс» – «русявий» з географічною й етнічною термінологією Подніпровя, Галичини й Волині й затверджують, що саме там існував народ рос або русь. Але ця версія не відповідає ні літописам, ні фактам. Автор дотримується думки тих істориків, які вважаються, що слово «русь» близько до фінського слова «routsi», що означає «веслярі» або «плавання на гребних судах». Звідси випливає, що руссю спочатку називалося не яке те племя, а дружина, що рухається по воді. До речі, і византиец Симеон Логофет писав, що слово «русявий» – «русь» походить від слова «корабель».

До варягів, що рухалися по ріках Росії, не могло не приставати місцеве населення. У результаті утворювалися змішані дружини, що пересувалися на гребних судах, які й називалися русами або руссю. Питання, кого слід називати русами (росами), украй делікатний і вкрай політизований. Тому тут необхідні деякі пояснення

По одній з версій, як пише…

По одній з версій, як пише сучасний автор Нойкирхен, Штертебекер народився в XIV столітті на острові Рюген і був сином батрака. Одного разу в суперечці він убив барона Путлица і його керуючого. Разом з дівчиною, служницею барона, він сіл у рибальський човен і сплив у море. У берегів Рюгена його підібрав корабель ликеделеров, яким командував Годеке Михель.

Інша версія початку пригод корсара повязана з іншим случаємо

Якось Клаус найнявся до рибалок ловити оселедець. При поверненні з рейсу команда збунтувалася, і Клаус був вибраний ватажком повсталих. Тепер удома або в будь-якому іншому ганзейском порту ним загрожувало суворе покарання. Отоді-те Штертебекер і його дружки розвязали зайнятися морським розбоєм

Історичних доказів, що підтверджують яку-небудь версію про походження Штертебекера, дотепер не знайдене. Не обґрунтована документально й втілена в популярній пєсі двадцятих років «Бура над Готландом» версія Эма Велка, що вважає Штертебекера збіднілим сільським аристократом з Мекленбурга або Померанії

Місце народження й походження Клауса Штертебекера залишаються невідомими. У числі місць, де, можливо, народився знаменитий пірат, джерела називають поряд з Гамбургом ще більш дюжини міст і сіл Мекленбурга, острова Рюген, Ганноверу й Фризии. Найбільш імовірними можна вважати ті припущення, які звязують його походження з Верденом і Висмаром.

Відповідно випущеному в 1718 році географічному «Опису обох герцогств — Бременского й Верденского», «Михаэлис і Штертебекер наказали видовбати в Домском соборі (у Вердені) спеціальну нішу біля підпірної арки й помістити туди їхній герб». На жаль, ніші собору, у яких розміщалися герби, не збереглися. По переказу, Штертебекер заповів соборному капітулу міста Вердена цілий стан, так званий великодній дарунок, з якого виплачувалися посібники нужденним протягом декількох століть

Є, втім, і третя версія того, як Клаус став корсаром

За старих часів існував на німецькій землі звичай — міцне пиво дозволялося пити тільки вельможам. Зараз це може здатися диким, але тоді порушення цього правила простолюдином могло коштувати йому життя. Бідняк не змів і подумати про те, щоб покуштувати аристократичного пива. І все-таки найшлася людина, яка дерзнула порушити заборона. Злочин виявився настільки з ряду геть вихідним, що в літописі зафіксований навіть рік, коли воно було зроблено, — 1391-й. Відомо й імя порушника: батрак по імені Клаус із садиби на острові Рюген.

Зухвалого Клауса схопили й повинні минулого стратити. Але потім передумали й розвязали зробити по-іншому. Нехай батрак — аматор «чужого пива», на потіху багатіїв залпом випє величезну чашу, до країв повну тем напоєм, якого він побажав зажити. Але Клаус виявився малий не промах. Посудина він перетворив у зброю, обрушивши його на голів тих, хто думав над ним поиздеваться. Після чого благополучно зник. От з тих пор і стали його називати «Штертебекер» — що можна перевести як «перекидач чаші».

А незабаром на море зявився грізний корсар. Купці тріпотіли при одному його імені, а бідняки вважали своїм захисником і братом. Навколо Клауса зібралася безліч сподвижників, таких же, як і він, знедолених

Хокинс у своїх спогадах…

Хокинс у своїх спогадах надавав занадто велике значення цьому роману, уважаючи його основним джерелом усіх майбутніх неприємностей і халеп Оксенхама. Чарльз Кингсли (1819-1875), англійський священик і письменник романіст, опираючись на версію Хокинса, склав досить романтичный розповідь про цю любов пірата

Зробивши набіг на поселення ловців перли на архіпелазі й повернувшись на материк із трофеями, Оксенхам відпустив захоплені судна й звільнив усіх своїх вязнів, крім іспанської леді, яка сама побажала залишитися разом з ним. Це коштувало йому дружби з маронами, яким він раніше обіцяв передати всіх іспанських бранців, а слухи про його милосердя швидко дійшли до влади Панами, тим самим сповістивши про його присутність. ( За словами Барни й Мазефилда, Оксенхам ограбував негрів – ловців перли, які й повідали про нього в Панамі.)

Президент аудієнції Панами спорядив чотири галиота – швидкохідні вітрильні галери – із сотнею солдатів під командуванням Хуана де Ортеги, який наздогнав флібустьєра в затоці Сан Мигель близько устя тієї самої ріки, по якій пірати прибутки туди. Сальвадор де Мадариага у своєму добутку «Падіння іспанської американської імперії» говорить, що іспанці при Педро де Ортеге наздогнали піратів «у вівторок на Жагучому тижні 1577 року», – це єдина точна дата, повязана з експедицією Оксенхама, якої ми маємо. Однак Дж. Мазефилд затверджує, що ця сутичка відбулася роком раніше. До цього моменту в команді Оксенхама панував розлад. Як видно, Оксенхам встигнув рассориться не тільки з маронами, але й зі своїми людьми, які були незадоволені поділом награбованого. Під час відступу відбулося кілька сутичок з перестрілками, у результаті яких була вбита половина англійців. Інші ж разом з Оксенхамом бігли в глиб країни, залишивши награбовані скарби, які пізніше були виявлені іспанцями

Тим часом влади Номбре де Диос виявили судно Оксенхама, сховане на північному узбережжі, і незабаром усі пірати, крім Оксенхама й кількох людей, яких побрали в полон і відвезли в Панаму, були вбиті. Деякі були присуджені до смертної кари, а Оксенхама й трьох його офіцерів відвезли в Ліму й передали в руки інквізиції за обвинуваченням у єресі. До жовтня 1580 року вони усе ще були живі, але незабаром їх стратили. Цими офіцерами були Томас Ксервэль, капітан судна; Джон Батлер, лоцман; і молодший брат Батлера. Єдиними, що залишилися в живих послу цієї експедиції були пять юнаків – юнг, яких, найімовірніше, продали в рабство Влиме.

Фрэнсис Дрейк народився в Девоншире приблизно в 1543 році. Багато праць було присвячено вивченню документів, що мають відношення до карєри Дрейка, і особливо до експедиції, зробленої їх в 1577-1580 роках. Двома виданими першоджерелами є: «Мир, скорений сером Фрэнсисом Дрейком» (Лондон, 1628) і «Знаменитий вояж сера Фрэнсиса Дрейка», що є частиною книги Хаклита «Мистецтво мореплавання й навигацкое справа» (Лондон, 1589).

Велика кількість документів із Центральної Америки щодо вояжу Дрейка передруковане в праці Мануэля Марія де Пералта «Коста Рика, Нікарагуа й Панама».

На жаль, вони не піднімали «веселий…

На жаль, вони не піднімали «веселий Роджер», та й піратами їх не кликали ні друзі, ні вороги. Зате вони могли дати багато окулярів фори всім морганам, киддам, сюфренам і дрейкам. Я спробував показати їхніми реальними людьми свого часу з усіма слабостями й недоліками, благо вони не мають потреби ні в посмертних славослівях, ні в канонізації. Нехай читач сам винесе вердикт

I. СПРАВИ ДАВНО МИНУЛИХ ДНІВ

Глава 1.

Явище русов

До 1917 р. історія Росії у всіх підручниках починалася із пришестя варягів ( від перекрученого норманнского слова «Vaeriniar», норманны запозичили це слово від грецького «?o??????oi?», що означає «союзники», точніше – наймані воїни союзники). Підемо їхньому прикладу й ми. Але не тому, що історія нашої батьківщини почалася в 862 г., цей рік – зручна крапка відліку

У літо 6370 року1 від створення миру пішли криваві свари в північних словян. «І не було серед них правди, і встав рід на рід, і була серед них усобица, і стали воювати самі із собою. І сказали собі: “Пошукаємо собі князя, який би володів нами й судив по праву”. І пішли за море до варягів, до русі. Ті варяги називалися руссю подібно тому, як інші називаються шведи, а інші норманны й англы, а ще інші готландцы, – от так і ці прозивалися. Сказали русі чудь, словяни, кривичі й увесь: “Земля наша велика й рясна, а порядку в ній немає. Приходите княжити й володіти нами”. І викликалися троє братів зі своїми родами, і побрали із собою всю русь, і прийшли до словянам, і сіл старший, Рюрик, у Новгороді, а інший, Синеус, – на Белоозере, а третій, Трувор, – в Ізборську…

…И від тих варяг прозвалася Російська земля. Новгородцы же – ті люди від варязького роду, а колись були словяни. Через два роки вмерли Синеус і брат його Трувор. І опанував всею владою Рюрик, і став роздавати чоловікам своїм міста – тому Полоцьк, цьому Ростов, іншому Белоозеро. Варяги в цих містах – находники, а перші поселенці в Новгороді – словяни, у Полоцьку – кривичі, у Ростові – меря, у Белоозере – увесь, у Муромі – мурома, і тими всіма правил Рюрик. І було в нього два чоловіки, не родичи його, але бояри, і отпросились вони в Царьград зі своїм родом. І відправилися по Дніпрові, і коли плили повз, те побачили на горі невелике місто. І запитали: “Чий це містечко?” Тамтешні ж жителі відповіли: “Були три брати, Кий, Щек і Хорив, які побудували містечко цей і сгинули, а ми отут сидимо, їхні нащадки, і платимо данину хазарам”. Аскольд же й Дир залишилися в цім місті, зібрали багато варяг і стали володіти землею галявин. Рюрик же тоді княжив у Новгороді».

От так описане становлення Русі в « Повісті минулих літ». Оскільки, крім літопису, ніяких інших даних про покликання Рюрика ні, те по цьому приводу вітчизняні історики вже третє сторіччя ведуть жорстоку війну між собою. Тих, хто повірив літописи, охрестили норманистами, а істориків, що вважали, що покликання варягів – вимисел і князь Рюрик – міфологічний персонаж, відповідно стали кликати анти норманистами.

Ще в XVIII столітті спор істориків одержав політичне фарбування. Трохи німецьких істориків, що полягали на російській службі, мали необережність натякнути, що без європейців росіяни не змогли б створити своєї держави

Свежие комментарии
    Март 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Фев   Апр »
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031  
    Яндекс.Метрика