На главную

Архив за месяц: Февраль 2015

Вице король, що має…

Вице король, що має королівський двір у Мехіко, був ответствен у військовому змісті за величезний регіон, що простягнеться від Вест Індії до Філіппінських островів. Він також був президентом аудієнції Мексики, під юрисдикцію якої попадав і півострів Юкатан. А у Гвадалахарі існувала окрема, незалежна аудієнція зі своєю судової й навіть політичною владою. Під її контролем, у свою чергу, перебували королівства Нуэва Галисия, Нуэва Визкайя, а також землі до півночі від узбережжя затоки Навидад. Обидві частини Каліфорнії підкорялися безпосередньо вице королеві Нової Іспанії. Органі місцевого самоврядування нечисленних іспанських поселень, розташованих уздовж узбережжя, були довірені алькальд мерам. Насправді алькальд мери були наділені великими повноваженнями й мали владу більшої, ніж звичайні мери, фактично це були губернатори найчастіше досить великих територій. Прибережними територіальними одиницями й розподілами в Новій Іспанії, що перебували в підпорядкуванні алькальд мерів, були Теуантепек, Гуатулько, Акапулько, Закатула, Колима й Аутлан. А в числі подібних розподілів аудієнції Гвадалахари були Ла Пурификасьен, Компостела, Сан Себастьян і Кульякан.

Морські порти й прибережні міста

Перші іспанські поселення на тихоокеанському узбережжі виникли на Панамському перешийку. Село Ната була заснована в 1517 році. Місто Панаму заснували два роки через у шести милях до северо сходу від його кінцевого місцезнаходження. Місцевість, де заснували місто, була вкрай болотиста, але мала важливе стратегічне значення. Панама була кінцевим пунктом для судів, що перевозили срібло й золото з Перу, яке надалі переправляли через перешийок і морським шляхом доставляли в Іспанію. Це місто також було складом іспанських товарів, призначених для Південної Америки. Аудієнція зі своєї сторони була відповідальна за одержання перуанських злитків і транспортування їх через перешийок. Із за частих припливів И відливів суду були змушено кидати якір приблизно в трьох лігах (близько семи миль) до юго заходу від старого міста, у пункті Перико. Споконвічно Панама була забудована переважно деревяними будинками, і під час відвідування її Томасом Гейджем в 1637 році вже мала укріплений форт із декількома знаряддями, спрямованими убік моря, але місто було абсолютно не захищене з боку суши. Скориставшись цим, в 1671 році Генрі Морган захопив місто, розграбувавши й зрадивши його Вогню, після чого нова Панама була відбудована на місці її нинішнього розташування. У новому місті Пили споруджений потужні фортифікаційні зміцнення, включаючи повністю навколишню місто камяну стіну з кількістю знарядь, достатнім для того, щоб дати гідна відсіч у випадку нападу. Але більшість будинків знову були побудована з дерева й згоріли під час пожежі в 1737 році, після чого для будівництва будинків стали використовувати переважно камінь і цегла

Уздовж узбережжя на захід від Панами існувала безліч маленьких іспанських поселень (Ната, Вілла де лос Сантос, Пуэбло Нуэво, Сантьяго Аланье або Чирики), але більша частина країни залишалася незаселеної. Населення жило за рахунок тваринництва, рубання й переробки лісу, натурального сільського господарства й видобутку золота

Отут нам на допомогу приходять дві візантійські хроніки X століття

Отут нам на допомогу приходять дві візантійські хроніки X століття. От витримки із хроніки Продовжувача Феофана:

«Одинадцятого червня чотирнадцятого індикту [941 г.] на десятьох тисячах судів приплили до Константинополя роси… Проти них з усіма дромонами й трієрами, які тільки виявилися в місті, був відправлений патри кий. Він спорядив і упорядкував флот, зміцнив себе постом і сльозами й приготувався боротися з росами. Коли роси наблизилися й підійшли до Фаросу4, патрикий, що розташувався у входу в Евксинский понт, зненацька напав на них на Иероне. Першим вышедший на своєму дромоне патрикий розсіяв лад кораблів росов, безліч їх спалил вогнем, інші ж примусив втекти. Вышедшие слідом за ним інші дромоны й трієри довершили розгром, багато кораблів потопили разом з командою, багатьох убили, а ще більше побрали живими. Уцілілі поплили до східного берега, до Сгоре. І посланий був тоді по суші їм наперехват зі стратигів патрикий Варда Фока з вершниками й добірними воїнами. Роси відправили було у Вифинию неабиякий загін, щоб запастися провіантом і всім необхідним, але Варда Фока цей загін наздогнав, розбив наголову, примусив втекти й убив його воїнів. Прийшов туди на чолі всього східного війська й умнейший доместик схол Іоанн Куркуас, який, зявляючись те там, те тут, чимало вбив, що відірвалися від своїх ворогів, і відступили роси в страху перед його натиском, не насмілюючись більше залишати свої судна й робити вилазки. Багато злодіянь зробили роси до підходу ромейского війська: зрадили вогню узбережжя Стіна ( тобто Босфору), а з полонених одних розпинали на хресті, інших забивали в землю, третіх ставили мішенями й розстрілювали з луків. Полоненим же зі священникового стану вони звязали за спиною руки й вганяли їм у голову залізні цвяхи. Чимало вони спалили й святих храмів. Однак насувалася зима, у русов кінчалося продовольство, вони боялися наступаючого війська доместику схола Куркуаса, його розуму й кмітливості, не менше побоювалися й морських боїв і митецьких маневрів патрикия Феофана й тому розвязали повернутися додому. Намагаючись пройти непомітно для флоту, вони у вересні пятнадцятого індикту вночі пустилися в плавання до фракийскому бережу, але були зустрінуті згаданим патрикием Феофаном і не вміли укритися від його невсипущої й доблесної душі. Негайно ж завязується другий бій. І безліч кораблів пустив на дно, і багатьох русов убив згаданий чоловік. Лише деяким удалося урятуватися на своїх судах, підійти до узбережжя Кили й бігти з настанням ночі. Патрикий же Феофан, що повернувся з перемогою й великими трофеями, був прийнятий із честю й пишнотою й ушанований саном паракимомена».

Не менш цікавий і розповідь єпископа Кремонского (місто Кремона перебував в Італії біля Мантуи) Лиуд пранда посла, що прибув у якості, у Константинополь в 949 г. Сам він не застав росіян, але склав опис по розповідях очевидців:

«Королем цього народу був [хтось] по імені Ігор [Inger], який, зібравши тисячу й навіть більш того кораблів, зявився до Константинополя. Імператор Роман (Роман I Лакапин. – А.Ш. ), услыхав про це, терзався роздумами, тому що весь флот його відправлений проти сарацинів і на захист островів

Торговельні судна. Але, до нього…

Торговельні судна. Але, до його радості, ніхто не став заперечувати, навпаки, усе підтримали капітана, хоча тоді в нього ще не було патенту на корсарство

Після цього розвязали перетнути Індійський океан і йти до острова Суматра, де сподівалися добре поживиться за рахунок англійських торговельних судів

Уже з перших кроків Сюркуф виявив себе як колишній корсар: він діяв відважно й хитро, був безжалісний до переможених. Йому вдалося захопити кілька англійських кораблів, що направлялися в Індію, побрав він і голландський корабель із вантажем рису, перцю, цукру й злитками золота. Усі члени його команди за законом про корсарство мали право на частку у видобутку. За цей порівняно недовгий час сколотив пристойний стан і Сюркуф. Йому був усього двадцять один рік, а вартість його видобутку обчислювалася вже двомастами фунтами стерлінгів. Але йому цього явно було недостатнє. Він задумав плисти на північ до устя Гангу

На шляху до Калькутти вдалося перехопити два торговельні судна й бриг. Щоб захопити бриг, Сюркуф пішов на хитрість, на що був взагалі великим майстром. Траплялося він робив вигляд, що його судно терпить нещастя, і т. п.

Цього разу він підняв англійський прапор і спокійно підійшов до каравану. Коли до брига залишалося кілька метрів, з корабля Сюркуфа дали залп. Цього виявилося досить, щоб увесь караван негайно здався. Бриг був новим, міцним судном, і Сюркуф переніс на нього пушки, розвязавши далі плисти на ньому. Швидкохідні якості нового судна скоро придалися, коли довелося доганяти й брати на абордаж великий корабель «Діана» з вантажем рису. А буквально на інший день Сюркуф побачив величезне судно «Тритон», збройне двадцятьма шістьома пушками

И знову Сюркуфу повезло. На «Тритоні» відразу довідалися бриг і, нічого не підозрюючи, сигналами запропонували підійти ближче, щоб довідатися новини. Стояла жарка погода, і команда «Тритону» ховалася від сонця в каютах. Підійшовши до нього, двадцять людей перестрибнули на палубу англійця, обеззброїли вахтових і захлопнули люки, що ведуть униз, де перебувала команда. Сто пятдесят матросів потрапили в полон. Було захоплено багато коштовного вантажу. Після настільки вдалих операцій Сюркуф розвязав не спокушати далі долю й повернутися на Реюньон.

Коли він увійшов у порт, його чекав сюрприз. Губернатор заявив, що всі трофеї — кораблі й вантаж — конфіскуються на користь уряду Франції, тому що Сюркуф не має патенту, тобто не є офіційно корсаром. Якщо ж здумає скаржитися, то взагалі буде арештований і його засудять як пірата

Але не такий був Сюркуф, щоб безмовно підкоритися, а головне, упокоритися із втратою трофеїв. Завзятий і настирний, коли справа стосувалася грошей, Сюркуф на першому ж кораблі, що відправлявся у Францію, залишає острів, наміряючись шукати справедливості встолице.

Прибувши в рідний Сен-Мало, він не витрачав часу на сентиментальні спогади, а сіл у поштовий диліжанс і помчався в Париж. Нагадаю, що події, про яких мова йде, відбувалися в 1796 році в часи Директорії. Тут його зустріли як тріумфатора. Ще б, він, можна сказати, зявився кредитором націй. Його трофеї й обіцянки ще більших прибутків у майбутньому зробили сильне враження

Тривало більше роки. Іноді…

Тривало більше року. Іноді, уже перебуваючи в Південному морі, пірати, не маючи дружніх портів, які могли б служити їм притулком, як у Карибському морі, були змушено скитаться по морю в пошуках пустельної бухти або острова для лагодження судна й поповнення запасів води, ризикуючи при цьому бути захопленими. У випадку коли їм посміхалася удача й вони захоплювали видобуток, у них не було ніякої можливості насолодитися плодами грабежу, не зробивши однаково як стомлюючий, так і небезпечний рейс назад, у Карибське море або Вевропу.

Більшу частину іспанського багатства представляло срібло, яке було важко транспортувати із за його ваги, а завдання сухопутного переносу такого вантажу через перешийок виявлялася майже нездійсненною. Але можливо, найбільшими труднощами для піратів було поповнення продовольчих ресурсів. Із цією метою вони були змушені довгий час проводити на ворожому узбережжі, де була порівняно невелика кількість ферм, а рогата худоба, намагаючись відгородити від набігів, відвозили в глиб країни. Найчастіше доведені до крайності пірати, для того щоб поповнити провіант, обмінювали на нього своїх бранців. А доля, що очікувала їхнім тут у випадку піймання, виявлялася ще більш незавидної, ніж це було в Карибському морі. Коротше кажучи, піратство в Тихому океані було під силу тільки самим витривалим. Протягом сторіччя лише військові ескадри або напівофіційні експедиції із солідною фінансовою підтримкою були здатні входити в Південне море, і ніде кількість корсарів на західному узбережжі не було настільки численним, як у Карибському морі. Лише деяким із числа джентльменів удачі, отважившихся шукати цю саму удачу в тутешніх водах, пощастило стати казково багатими. Більшість же верталися додому голіруч, а то й зовсім не верталися

З іспанських літописів ми одержуємо інформацію, що різко відрізняється від англійських і інших джерел, про беззахисність іспанських моряків, моряків метисів і поселенців, які вставали на шляху жадібних піратів. Для жителя західного узбережжя Нової Іспанії піратство було бичем, воно торкалося його особистих інтересів, і чи ледь можна було засуджувати його за те, що він дивився на піратів як на безпринципних злодіїв і негідників, що заслуговують відповідного обігу

Обмежимося вивченням піратських і інших іноземних вторгнень на тихоокеанське узбережжя до півночей від Панами, починаючи з 1575 го або 1576 року й триваючих наступні 167 років. Часто ці експедиції мали на борті літописців, що ведуть опис їх експедицій, багато із цих описів були згодом опубліковані. В іспанському колоніальному архіві є багато додаткової інформації, що містить опис деяких вторгнень і піратських банд, згадування про яких ніде більш не зустрічається. Ми лише окреслимо невеликий контур у піратському русі й зробимо екскурс у його межах, обмежуючись географічними рамками, позначеними раніше. Додаткові відомості можна знайти в наведені нижче джерелах. Усі дати після 1582 року даються згідно григорианскому календарю, або по новому стилю

Західне узбережжя Нової Іспанії, 1570 1750 роки

Приводять різні причини відходу россов

Приводять різні причини відходу россов. По одній з них до Константинополя форсованим маршем підійшов імператор Михайло з більшим військом, яке раніше направлялося для війни з арабами. За іншою версією, вибухнула страшна бура, що неабияк порвала суду россов. Нарешті, за третьою версією, византийцы й россы уклали мир, і останні, одержавши солідні відкупні, відправилися домийся

Згідно з росіянином і візантійським джерелам, Аскольд і частина його дружини хрестилися, причому Аскольд одержав християнське імя Микола. У російських літописах утримуються лише уривчасті відомості про діяльність Аскольда. Так, в 872 г. «убиен був від болгар син Аскольдов». В 875 г. «Оскольд [Аскольд] избиша безліч печеніг». В 875 г. «ходив Оскольд на кривичів3 і тих перемігши…»

Червневим днем 862 г. до Києва з півночі підійшов караван тур з купцями русами. Вони причалили до берега, і почався торг. Князь Аскольд (а по літопису, природно, Аскольд і Дир) з невеликою свитою вийшов подивитися на товари й довідатися новини. Раптово з тур вискочили варяги. Після короткої сутички Аскольд (разом зі своєю «тінню») був убитий

Здивовані городяни довідалися, що перед ними не купці, а дружина русов на чолі з воєводою Олегом, який доводився яким те родичем Рюрику й привіз із собою з Новгорода Ігоря – малолітнього сина Рюрика.

Згідно з літописом, Олег нібито сказав київським князям: «Ви не князі, не роду князівського, а я роду князівського, – і, указуючи на винесеного в цей час із тури Ігоря, додав: – От син Рюриков».

Олег із честю поховав князя Аскольда. У літописах і билинах є згадування про «аскольдовой могилі», при цьому про «дировой могилі» ніяких відомостей ні.

Про правління Олега відомо дуже мало. Він зробив кілька походів на словянські племена. Де силою, де погрозами він змусив їх платити данина Києву. Почав він в 883 г. із древлян, на наступний рік пішов на жителів півночі, потім майже двадцять років пішло на скорення дулібів, хорватів і тиверців, але кривичів скорити не вдалося

Князь Олег увійшов у нашу історію знаменитим походом на Царьград (Константинополь), у який в 907 г., залишивши Ігоря в Києву, він відправився. Кінні воїни рушили берегом, а більшість ратників – на судах. Згідно з росіянкою літописи, в Олега було 2000 судів, на кожному з яких розміщалося по 40 людей. Таким чином, тільки морем ішла восьмидесятитысячная рать. Це, природно, багаторазове перебільшення літописця, але безперечно, що число ратників було дуже велике

Коли в Босфор увійшли сотні російських судів, греки «замкоша суд», тобто перекрили вхід у затоку Золотий Ріг у Константинополі боновими загородженнями, що полягали з колод і ланцюгів. Олег витягся свої судна на берег, поставив на ковзанки й, користуючись попутним вітром, рушив до столиці, розпустивши вітрила. Доцільність цієї операції представляється сумнівної. Князеві значно простіше було залишити свої кораблі на березі, а не тягти їх під стіни столиці й позбавляти себе можливості швидкого відходу при зміні ситуації на користь греків, наприклад, при підході великої армії з південних провінцій Візантії, як під час походу 860 г.

У ході нетривалої облоги

Свежие комментарии
    Февраль 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Янв   Мар »
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    232425262728  
    Яндекс.Метрика