На главную

Архив за месяц: Январь 2015

На волю. Відпущені птахи…

На волю. Відпущені птахи полетіли, природно, у свої гнізда – голуби по голубниках, горобці під стрехи будинків. І раптом одночасно запалали всі двори й будинку в місті, перелякані жителі кинулися за міські стіни, де їх перехоплювали воїни Ольги. Місто ж увесь був випалений ущент.

Міських старійшин Ольга побрала собі, частина полонених роздала в раби дружині, а інших залишила на місці платити данина

В 957 м. Ольга з великий звитої й охороною відправилася в Константинополь. Російська княгиня була прийнята імператором Костянтином VII з більшою повагою. Очевидно, тоді був укладений новий договір росіян із греками, але ніяких відомостей про нього не збереглося.7

У Константинополі княгиня Ольга прийняла хрещення й одержала християнське імя Олена. Після хрещення у візантійських джерелах того часу російську княгиню стали величати «архонтиссой» (титулом «архонт» у візантійській літературі X–XI вв. позначали звичайно знатних людей, у тому числі й деяких чужоземних правителів. До цього при звертанні до російських князів византийцы використовували титул «світлий князь». «Архонтами» величали також болгарських царів, правителів угорців, полонених вождів кочівників) і «дочкою» імператора, що став її хрещеним батьком

Число християн після повернення Ольги в Київ зросло, але більшість городян залишалася язичниками. Не захотів прийняти християнства і її син Святослав. Молодий князь любив війну й далекі походи. Для початку він обрушився на хазар часті набіги, що робили, на Київську державу. Дружина Святослава наголову розбила військо кагана й побрала штурмом головне хазарське місто на Доні Білу Вежу (Саркел). Потім Святослав розгромив ясов і касогов, що населяли Прикавказье. ДО 966 г. відносять арабські письменники похід русов на волзьких булгар, розгарбування їх головного міста Булгара, який служив булгарам складом товарів, привозимых з інших країн

Від Булгара Святослав на судах спустився вниз по Волзі й побрало місто Казеран ( місце розташування цього міста не ясно), а потім – міста Итиль і Семендер (місто Семендер перебував на ріці Терек між містом Дербентом і рікою Волгою).

Приблизно в 965– 966 рр. Святослав приєднав до своєї держави Тмутараканское князівство, розташоване на Керченському й Таманском півостровах. До речі, першу спробу захопити Тмутаракань почав ще князь Ігор в 944 г. Усього, по підрахунках істориків, Святослав із дружиною за три чотири роки пройшов 8–8,5 тисячі кілометрів

Навесні 966 г. почалася війна Візантії з Болгарією. Крім того, в імперії тривали війни з арабами в Месопотамії й Сирії. Тоді імператор Ничипір Фока розвязав удатися до старого візантійського методу «перемагати варварів руками самих варварів» і нацькувати на болгар русов. Із цією метою імператор послав у Київ патриція Калокира з Херсонеса з пятнадцятьма кентинариями золота ( тобто 1500 фунтів, або близько 614 кг). Така сума, на мій погляд, фантастична, але, без сумніву, золота було послано багато. По відомостях грецьких істориків, Калокир подружився зі Святославом і спокусив його подарунками й обіцянками. І вони вмовилися: Святослав завоює Болгарію, залишить її за собою й допоможе Калокиру в досягненні імператорського престолу

Але для колісного транспорту…

Але для колісного транспорту дорога між Акапулько й Мехіко залишалася непрохідної аж до 1927 року

Торгівля з Китаєм мала величезне значення для економіки Іспанії і її американських колоній. Предмети розкоші, завезені зі Сходу, користувалися більшим попитом у Новій Іспанії, а в Перу, у свою чергу, за ті ж товари можна було виручити ще більшу ціну. Щороку протягом двох з половиною сторіч величезні незграбні галеоны, вантажені скарбами й грішми, перетинали Тихий океан, витрачаючи запаси американського срібла в обмін на шовки, порцеляновий посуд, віск, спеції, парфуми, ювелірні вироби й усілякий одяг і вбрання. І все це незважаючи на багаторазові королівські укази, що накладають обмеження й спрямовані на те, щоб побрати цю торгівлю під монарховий контроль

Незважаючи на існуючий ліміт, що обмежує число рейсів манільських судів до одного двох у рік, іноді протягом одного року Тихий океан перетинали три або чотири манільські велетні. Бувало, що із за підступу ворога або внаслідок аварії корабля це торговельне повідомлення переривалося на рік і більш. Вартість вантажу, що направляється в Манілу (переважно це було срібло), звичайно варіювала від 200 тисяч до мільйона песо, при цьому вартість товарів, що прибувають у Нову Іспанію й Перу, була в 2- 3 рази більше, а контрабандний товар збільшував цю суму більш ніж на 10 мільйонів песо. Відомості про це знаходимо в книзі Вільяма Литтела Шерза «Манільський галеон», досить пізнавальної, що й розкриває читачеві багато подробиць, повязані з історією розвитку торгівлі іспанських колоній в Америці Скитаем.

З відкриттям цього надзвичайно вигідного морського торговельного шляху в Китай Акапулько на час перебування в його порту манільських кораблів перетворювався у вируючий життям місто. Тут обґрунтовувалася більша колонія ремісників і різного роду мастеровых людей: тесль, конопатників, ковалів і виготовлювачів корабельних вітрил. У ньому будувалися склади для зберігання корабельного оснащення й продовольства, яке доводилося завозити з віддалених внутрішніх районів країни. Більшу ж частину року, із за важких кліматичних умов, Акапулько залишався пустельним і покинутим місцем, якщо не вважати невеликого поселення негрів, мулатів і китайців. Серед людей, що постійно проживають в Акапулько, не було ні одного індіанця. Це було брудне, малопривабливе поселення, де сусідили землянки й житла, збиті з дощок, критих соломою, що й кишать усілякими паразитами, настирливими москітами, які сприяли поширенню всіляких тропічних хвороб. Манільські галеоны, як їх називали англійські письменники, після тривалого рейсу з Філіппін, у середньому, що тривав близько пяти з половиною місяців, звичайно прибували в порт Акапулько в період з кінця листопада по січень. (Середня тривалість тридцяти семи зареєстрованих плавань у східному напрямку з 1565 го по 1758 рік становила 170 днів.) Під час настільки тривалого переходу на борті манільських судів було багато випадків захворювання цингою з летальним результатом, ті ж, кому вдавалося благополучно завершити тривалий вояж, після прибуття в Акапулько виглядали вкрай виснаженими й брудними

Галеот

Галеот

Галеот – корабль, который впервые стали использовать еще в 15 веке. Тогда было время парусно-гребных кораблей, не стал исключением и галеот. Но постепенно он исчез из использования. Новое рождение корабля произошло гораздо позже.

В новом виде галеот возник благодаря голландцам. Он имел уже различное парусное вооружение (при отсутствии весел). Мачт могло быть как одна, так и тори. Но наиболее часто на морских просторах встречалась полуторамачтовая конструкция.

Верхняя часть грот-мачты имела наклонение вперёд. Такое строение обуславливалось голландским происхождением корабля. Грот-мачта располагалась на расстоянии около одной трети длины палубы. Впереди нее устанавливались фока-стаксель и два кливера, внешний из которых был летучим.

Галеот получил свое широкое распространение в 17-18 веках. На нем часто плавали рыбаки в северных морях и Балтике. Но также галеот использовался и в военном флоте, но в основном для прибрежного плавания.

Корпус корабля был плоскодонный, больше похожий на простой короб. На галеоте устанавливался мощный кий, который и придавал устойчивость. Длина корабля могла достигать 30 метров, при ширине до 8 с половиной. При этом водоизмещение доходило до пятисот тонн. Но как правило галеоты были существенно меньших размеров. Их часто использовали рыбаки, а им такие габариты не нужны.

Галеот использовался во флотах многих стран, в основном в северной Европе. В России первый корабль подобного типа (правда, в парусно-весельном варианте) был построен в 1581 году. Его создали на верфях в Новых Холмогорах (современный Архангельск).

Затем галеот широко использовался в Российском военном и гражданском флоте. Такие суда плавали во всех морях и крупных реках страны (за исключением Тихого океана). Последний корабль такого типа погиб во время Первой мировой воны, в 1915 году.

Польський історик XVI століття…

Польський історик XVI століття Михалон Литвин писав: «Колись москвитяне були в такому рабстві в заволзьких татар, що князь їх поряд із прочим раболіпством виходив назустріч будь-якому послові імператора й щорічно прихожому в Московию збирачеві податків за стіни міста й, побравши його коня на вуздечку, піший відводив вершника до двору. І посол сидів на князівському троні, а він сам коленопреклоненно слухав послів».

Православна церква оголосила татар «божої карою», посланої за гріхи російських людей. А чи можна було боротися з божої карою? Православна церква молилася й змушувала молитися віруючих за здоровя «татарського царя».

Класичною характеристикою Русі XIV століття стали слова історика В.О. Ключевского: «…у всіх російських вдачах ще до болю жваво було враження жаху, зробленого цим всенародним нещастям, що й постійно підновлявся багаторазовими місцевими навалами татар. Це було одне з тих народних нещасть, які приносять не тільки матеріальне, але й моральне руйнування, надовго валячи народ у мертвотне заціпеніння. Люди безпомічно опускали руки, розуми втрачали всяку бадьорість і пружність і безнадійно віддавалися своєму сумному положенню, не знаходячи й не ища ніякого виходу. Що ще гірше, жахом батьків, що пережили бурю, заражалися діти, що народилися після неї. Мати пугала неспокійної дитину лихим татарином; почувши це зле слово, дорослі розгублено кидалися бігти самі не знаючи куди. Зовнішнє випадкове лихо загрожувало перетворитися у внутрішню хронічну недугу; панічний жах одного покоління міг розвитися в народну боязкість, у рису національного характеру».

З початку 60 х років XIV століття в російських селах і посадах стали зявлятися сиві виснажені люди. У них селяни пізнавали своїх сусідів, викрадених татарами, давно оплаканих рідними й відспіваних попами. Чудові речі говорили полоняники. Мол, наїхали на татар славні витязі, у рабів православних колодки посбивали, а басурман усіх у витрату вивели

Хто глузував із цих казок, а хто тлумачив про воїнства Михайла Архангела – адже крім нього з татарами злагодити не міг ніхто

Але стали зявлятися й «робятки молоді», що пішли на промисел кілька років назад с ватагою новгородцев. Приїжджали вони на добрих конях, у перській броні, з тугими гаманцями, набитими дирхемами. Привозили й дівок східних розмальованих, з ніжними пальцями, що не звикли до праці селянському. Мужики дивилися, витріщивши ока, а баби лаяли на чому світло коштує блудниць басурманских.

«Звідки все це добро? – вопрошали добрих молодцев. – Може, багато хутра в краях опівнічних добули?» – «Так ні, – сміялися молодці, – ми татар бємо». – « Як на татар руку підняти, то ж кийок божий!» – «Так кинь, дядько, то справа нехитра. Хто білку бє, хто – соболі, а ми, ушкуйники, татар бємо. Ну, зрозумій ж, нетяма, промисел у нас такий!»

И дійсно, лихі ватаги ушкуйників стали постійно громити Орду у вигляді промислу

Що ж це за грізна сила – ушкуйники? Може, народ який? Так просто мужики новгородські, люди вільні. Слава про новгородську вольницю давно йшла по Русі

РОЗПОВІДІ ПРО ПІРАТІВ…

РОЗПОВІДІ ПРО ПІРАТІВ

ОЛІВє ЭКСКВЕМЕЛИН, або ПОПЕРЕДЖЕННЯ ОЧЕВИДЦЯ

Розповідь про чернознаменном промислі, або, інакше кажучи, про романтика чорного прапора, тобто про розбійників з більших морських доріг, варто почати зі згадування книги А.-О. Эксквемелина «Пірати Америки». Написана в 1678 році безпосереднім учасником розбійницьких нальотів, що прожили шість років серед піратів, ця книга й донині найбільш достовірний документ про життя й діяльності піратської вольниці. А тому найкраще на початку нашого оповідання надати слово як попередження Эксквемелину.

У своїй книзі він говорить головним чином про піратів Карибського басейну, про їхні гнізда на Тортуге, Ямайці, Гаїті, але, по суті, розповідає про всі інших місцях їх дії: в Індійському й Тихому океанах і, звичайно, в Атлантичному, у берегів Африки

Сам Эксквемелин був голландцем і був військовим лікарем. У цій ролі він подвизался й у стані піратів і був досить шановним і ценимым фахівцем

У міру заселення Американського континенту іспанці стали залишати найближчі острови, тобто у Вест-Індії. На Эспаньоле (нині Гаїті) після їхнього відходу на величезних просторах бродили здичавілі череди корів, свиней, табуни коней. Першими після відходу іспанців тут зявилися французи-флібустьєри — мисливці за іспанським золотом, яке перевозили на кораблях з Перу Виспанию.

Ці самі мисливці влаштувалися на Эспаньоле й створили тут базу для своїх розбійних нальотів. Але щоб жити, треба є. Цю банальну істину вони розвязали дуже просто. Для забезпечення себе мясом треба було тільки почати полювати на здичавіла рогата худоба. Цим і зайнялася частина піратів, що залишилися на бережуся

Мясо вбитих тварин різали на довгі шматки, сушили, потім коптили на відкритому вогні. Копчення мяса або риби — по-французькому «буканаж». Звідси й стали всіх мисливців, а також піратів називати «буканьерами».

Эксквемелин пише: «Французи, що живуть на острові Эспаньола, займаються полюванням, рільництвом і каперством. Якщо слуга звільнився від служби, він шукає собі товаришів. Вони збирають разом усе, що в них є, ставлять на речі мітки й домовляються: тому, хто переживе своїх товаришів, дістанеться всі їх майно. Деякі при цьому обмовляють, щоб їх речі після смерті передали родичці або дружинам. Підписавши угоду, вони відправляються або розбійничати на море, або на полювання, або на тютюнові плантації — словом, туди, де їм видасться краще».

Про життя мисливців Эксквемелин повідомляє:

«…Мисливці проводять у лісах по році, а іноді й по два. Потім вони відправляються на острів Тортуга, щоб поповнити там свій запас пороху, свинцю, рушниць, полотна й таке інше. Прибувши туди, вони буквально за місяць спускають усе, що нажили за рік або півтора. Вони хльостають горілку, немов воду, вино купують прямо барилами, вибивають затички й пють доти, поки барило не спорожніє

День і ніч буканьеры валандаються по селищах і славлять Бахуса, поки залишається хоч гріш на випивку… Проживши всі свої гроші й навіть наробивши часом боргів, мисливці вертаються восвояси й знову проводять у лісах по році-півтора».

Свежие комментарии
    Январь 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек   Фев »
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031  
    Яндекс.Метрика