На главную

Архив за месяц: Январь 2015

По цих джерелах…

По цих джерелах коректував свою книгу про пригоди флібустьєра Бошена французький письменник Лесаж. Вони, можливо, надихали Байрона на створення образів романтичних бунтарів. Купер користувався ними, коли писав про Червоного Корсара в однойменному романі, а також при роботі над своєю останньою книгою «Морські леви», де вивів жадібного Пратта піратського скарбу, що відправився в небезпечне плавання на пошуки. Конан Дойл використовував ці джерела, складаючи розповідь про кровожерливого пірата Шарки, а Сабатини — оповідаючи про одиссее капітана Блада.

До свідчення А.-О. Эксквемелина, як і до твору Ч. Джонсона, прибігали й інші прославлені автори, що писали в жанрі морського роману, у тому числі В. Скотт і ф. Марриет, Э. Цю й Г. Мелвилл, Майн Рид і К. Фаррер, Р. Хаггард і Д. Конрад. Зі слів самого Стивенсона відомо, що в нього був екземпляр джонсоновских «Піратів» — одне з найбільш пізніх видань

У звязку із цим справедливо писали про вплив цієї книги на творця «Острова скарбів». Відомий у свій час професор Ф. Херси не сумнівався в цьому й знаходив тому підтвердження, зіставляючи факти, про яких мова йде в обох книгах

Чимало корисного Стивенсон знайшов і в Даниеля Дефо в його «Королі піратів» — описі пригод Джона Эйвери, що послужив до того ж прототипом дефовского капітана Сингльтона.

Що стосується В. Ирвинга, те дійсно деякі його новели зі збірника «Розповіді мандрівника» вплинули на Стивенсона, особливо ті, що ввійшли в розділ « Шукачі скарбів». У всіх новелах цієї частини збірника мова йде про скарби капітана Кидда. Одна з них так і називається — «Пірат Кидд», де говориться про похований скарб

В іншій — «Уолферт Веббер, або Золоті сни» — розповідається про реального історичного персонажа, який, наслухавшись казок колишнього пірата Пичи Проу про золото Кидда, розвязав відправитися на нього пошуки

У цьому змісті легенда про пошуки скарбів капітана Кидда направила фантазію Стивенсона на створення роману про заритих на острові мільйонах, як направила вона уява Эдгара По, автора новели «Золотий жук», що використовував у ній «безліч неясних переказів про скарби, зариті Киддом і його спільниками десь на Атлантичному узбережжі».

Довготелесий Джон

Імя капітана Кидда вводить читача в справжню атмосферу піратських подвигів і заритих на острові таємничих скарбів. Точно так само, як і розповіді Джона Сильвера — сподвижника Флінта — і інших дійсно існуючих джентльменів удачі привносять в оповідання особливу вірогідність. Іншими словами, історико-побутовому й географічному тлу Стивенсон надавав чималого значення, прагнучи свій вимисел представити у вигляді справжньої події

Які ж інші факти коштують за сторінками книги Стивенсона? Що допомагало йому зробити вимисел правдоподібним, укоренивши його в реальності?

Крім книг про піратів, Стивенсон виявляв цікавість до життя знаменитих англійських флотоводців. Незадовго до того, як приступитися до свого роману, він написав досить великий нарис «Англійські адмірали», який був опублікований в 1878 році в журналі «Корнхилл мэгэзин», а через три роки, у квітні 1881 року, частково в «Вирджинибус пьюериск».

Строгий королівський наказ…

Строгий королівський наказ, що обмежує, а часом і просто заборонний торгівлю між колоніями, практично ігнорувався на тихоокеанських берегах іспанських володінь, але був відсутній і достатній стимул для бурхливого розвитку цього роду діяльності. За винятком Панами й Акапулько, які в силу відомих причин повинні були бути добре захищені, на всьому узбережжі було дуже мало портів, де видобуток міг би відшкодувати піратам ризик відвідування, що й загрожують неприємності від них,

Єлизаветинські пірати

Джону Оксенхаму, або Окснаму, належить слава першого в історії іноземного ворога іспанської корони у водах Тихого океану. Він був родом із заможної девонширской родини й командував одним із судів Фрэнсиса Дрейка під час його експедиції в Карибське море в 1572-1573 роках. У липні 1572 року Дрейк зробив набіг на поселення Номбре де Диос – кінцевий пункт карибського срібного шляху уздовж Панамського перешийка. На початку наступного року Дрейк, супроводжуваний Оксенхамом, повернувся й перетнув перешийок приблизно на відстані однієї ліги від міста Панама. По дорозі піратам посміхнулася удача, і вони змогли захопити караван з мулів, вантажений перуанським сріблом, і саме після цього й Дрейк, і Оксенхам поставили собі метою робити набіги на іспанські поселення й грабувати суду, крейсуючи в незайманих водах Південного моря. Про Оксенхаме нам відомо дуже деяке, але з невеликої кількості доступних джерел випливає, що він був талановитим і компетентним навігатором з більшою уявою й хоробрістю, натурою неприборканої й людиною, досить сильно підданим влади власних емоцій

Після повернення до Англії після панамського набігу Оксенхам спорядив судно водотоннажністю приблизно в 140 тонн і виплив із Плімута в 1575 році з командою, що полягає з 70 дорослих матросів і юнг. Під кінець року вони приплили до північного узбережжя Панами, де Оксенхам відновив свій попередній союз із маронами – швидкими негритянськими рабами, які жили в джунглях і вели спорадические воєнні дії проти іспанців. Піратське судно було витягнено на берег і вкрите в заростях мангрових дерев, а Оксенхам з командою й маронами через джунглі й гори пішки подолали шлях в 12 ліг до верхівя ріки, що несе свої води в затоку Сан Мигель, у Тихому океані. Тут вони провели кілька тижнів, будуючи пинас – півбаркас із 45 футовим кілем, збройний двома маленьким знаряддями, які пірати буксирували за собою через джунглі. Вони пустили свій пинас униз за течією й, випливши в Південне море, побрали курс на архіпелаг Перлових (Королівських) островів, що простягся прямо уздовж морського шляху в Панаму сюга.

Після десяти днів, проведених у засідці, Оксенхам захопив свій перший трофей – маленьке судно, що йде з Кіто в Панаму з 60 тисячами песо в золоті й більшим запасом продовольства на борті. Шість днів через пірати захопили другий барк – велике вітрильне судно, що йде з Перу, на якому перебувало 100 тисяч песо в срібних злитках. Іспанці не були збройні, і можна уявити собі їхнє здивування з несподіваною появою ворога. Одним з пасажирів на борті захопленого барка була жінка, у яку, зі слів сера Річарда Хокинса, Оксенхам відразу закохався

Шебека

Шебека

Шебека – судно во флоте многих государств. В качестве движителя использовались паруса и гребные весла. Такие корабли использовались со Средних Веков до практически конца XVIII века. Они имели схожую конструкцию с галерами и каравеллами, но при этом превосходили их по мореходным качествам и скорости.

Длина такого корабля могла достигать 35 метров. Но, как правило, она была в пределах 25-30 метров. Сам корпус был с острой подводной частью, что и помогало судну развивать приличную скорость. Палуба, ширина которой достигала трети длины, часто сильно выступала за корму.

В качестве вооружения использовались артиллерийские орудия. По этому показателю шебека была грозным соперником. В арсенале корабля могло находиться до 24 орудий. В конце XVIII века шебекой называли парусно-гребные суда в Российском флоте. Их ввели в строй как замена устаревшим галерам. Шебеки использовались в основном в прибрежных зонах.

Такие суда могли иметь длину в 35 метров. На них устанавливались три мачты с косыми парусами. При отсутствии попутного ветра, корабля двигался за счет двадцати пар весел. Шебеки в Российском флоте имели более грозное вооружение. Количество пушек могло доходить до 50 (но небольшого калибра).

Самой большой популярностью шебеки служили у арабских пиратов. Так как такие корабли двигались в основном за счет парусов (весла служили дополнительным движителем), то они могли развивать большую скорость. Также меньшее количество весел (чем у галер) давало возможность установить дополнительное артиллерийское вооружение. Именно этими факторами и пользовались в средние века пира из Алжира и других мест севера Африки.

Но все же такие корабли стали устаревать. В конце XVIII века их осталось уже совсем немного. На замену шебекам пришли более совершенные тартаны.

У цей час імперія вела…

У цей час імперія вела важку війну з арабами, а в Константинополі зріла змова знаті проти самого Романа. Тому імператор розвязав скінчити справу миром і відправив до Ігоря своїх послів

Візантійські посли зустріли російське військо вже в Болгарії. Згідно з нашим літописом, вони звернулися до Ігоря: «Не ходи, але побери данину, яку брав Олег, додам і ще до неї». Імператор послав і печенігам дорогі тканини й багато золота. Ігор, дійшовши до Дунаю, скликав дружину й став з нею радитися, погоджуватися чи на пропозицію імператора. Думка дружини була таке: «Якщо так говорить цар, то чого ж нам ще більше? Не бившись, поберемо золото, срібло й паволоки5! Як знати, хто здолає, ми або вони? Адже з морем не можна заздалегідь умовитися, не по землі ходимо, а по глибині морський, одна смерть усім». Ігорю ради здалася розумним, і він відпустив печенігів воювати болгарську землю, а сам побрав у греків золото й паволоки на себе й на все військо й пішов назад Вкиев.

На підтвердження попередньої домовленості, досягнутої в Болгарії, у наступному 945 році в Константинополі імператор Роман і його сини Костянтин і Стефан, а також російські посли підписали новий договір. Пізніше візантійські посли відвідали Київ, де князь Ігор і його бояри також заприсяглися виконувати договір. Помічу, що князь із боярами клялися перед послами на пагорбі в статуї Перуна, а трохи бояр принесли клятву в церкві Святого Іллі Вкиеве.

Договір 945 року встановив право великого князя київського і його бояр відправляти у візантійські землі необмежена кількість судів з послами й купцями. На відміну від договору 911 г., по якому посли повинні були представляти в Константинополь золоті, а купці – срібні печатки, тепер установлювався порядок вистави й тими й іншими відповідного документа за підписом київського князя. Договір зобовязував російських купців не тільки продавати привозимые ними товари, але й купувати візантійські товари. Вони були також зобовязані не творити ніяких бешкетувань на землях імператора. Їхнім місцеперебуванням у візантійській столиці по колишньому залишалося подвіря в передмістя поблизу церкви Св. Мами. Послам і торговцям, що приїжджали в Константинополь, забезпечувався зміст, а також продовольство й спорядження на дорогу назад. Усі торговельні угоди, на відміну від договору 911 року, повинні були обкладатися митом. Були встановлені й обмеження на обсяги закупівель шовкових тканин і парчі. Зимувати в Константинополі російські купці права не мали

Після походу на Царьград Ігор веде кілька невеликих війн із хазарами й печенігами

« Повість минулих літ» барвисто описує смерть князя Ігоря: «У рік 6453 (945) сказала дружина Ігорю: “Отроки Свенельда6 изоделись зброєю й одягом, а ми наги. Підемо, князь, з нами за даниною, та й ти добудеш, і ми”. І послухав їхній Ігор – пішов до древлянам за даниною й додав до колишньої данини нову, і творили насильство над ними чоловіки його. Побравши данину, пішов він у своє місто. Коли ж ішов він назад, помізкувавши, сказав своїй дружині: “Ідіть із даниною додому, а я вернуся й позбираю ще”. І відпустив дружину свою додому, а сам з малою частиною дружини повернувся, бажаючи більшого багатства

якщо ж цього по якихось…

Якщо ж цього з якихось причин не відбувалося, то флібустьєри самостійно вели війну проти кревного ворога — Іспанії. Коли іспанський посланник у Парижу скаржився на розбійницькі дії флібустьєрів, французький уряд заявляв, що ці люди не є французькими підданими і його католицька величність у випадку їх піймання може надходити з ними, як порахує потрібним

Эксквемелин дає опис внутрішньої організації піратів, заснованої на комбінації твердої дисципліни й демократичних початків. Коли проводир планував проведення нової експедиції, він набирав команду з піратів, буканьеров і навіть індіанців. Учасники експедиції містили договір, що скріплювався клятвою, у якому оговорювалися правила розподілу видобутку, розмір відшкодування за отримані каліцтва й інші умови. Кожна умова узгоджувалася вотдельности.

При розділі видобутку було прийнято виділяти певні суми на користь військового лікаря й корабельного теслі. Крім того, ухвалювався розвязок про винагороду за особливі заслуги, наприклад, тому, хто перший виявиться на ворожому кораблі й вивісить піратський прапор, хто захопить полоненого, за який буде сплачений багатий викуп. Тяжкопоранені одержували: при втраті правої руки або ноги шістсот реалів або шістьох рабів, при втраті лівої руки -пятсот реалів або пятьох рабів. Що втратив ліву ногу одержував чотириста реалів або чотирьох рабів. Компенсація за втрату ока становила сто реалів. Визначалися договором також суми, що відраховуються на придбання оснащення й провіанту. Харчувалися всі однаково, незважаючи на ранги

Видобуток розподілявся між піратами за строгими правилами. Капітан звичайно одержував пять часток за захоплення корабля й три — за свої особисті заслуги, штурман — дві частки, усі інші члени екіпажа, якщо для них не були визначені тверді суми, як для лікаря або теслі, — по одній долу, юнги — по половині частки

Перед виходом у море пірати давали клятву не приховувати й не привласнювати ні однієї, навіть найнікчемнішої, речі із захопленої ними видобутку. Що порушив клятву виключали з товариства, видавали йому рушниця, порох, флягу питної води й висаджували на незаселеному острові або пустельному узбережжі, кинувши на сваволю долі

Це правило поширювалося й на капітана, незважаючи на те що при командуванні кораблем і в бої він мав необмежену владу. При розподілі видобутку важлива роль приділялася штурманові. Він визначав на борті захопленого корабля, що слід побрати як видобуток, а що залишити. При цьому головним чином забирали золото, срібло, перли, предмети розкоші

Із часом пірати розселилися по Антильським островам, утворивши невеликі співтовариства, які були багатонаціональними по складу: в одні переважали французи, в інших — англійці або голландці. На базі цих співтовариств пізніше європейські держави створили форпости колоніальних завоювань. Пірати виступали як капери або експедиційні загони під прапором тієї або іншої країни разом з регулярними збройними силами

В 1625 році французи поселилися на острові Св. Христофора. У той час вони завоювали частину Санто-Доминго, а також Мартинику й Гваделупу

Свежие комментарии
    Январь 2015
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек   Фев »
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031  
    и ботаники делают бизнес скачать pdf Яндекс.Метрика