На главную

Архив за месяц: Декабрь 2014

Інше питання, що є…

Інше питання, що є невелика ймовірність того, що в «Сказанні…» мова йшла про інший, нам не відомому, поході ушкуйників на Астрахань

У кожному разі загибель війська Прокопа була самою більшою поразкою ушкуйників в XIV столітті

Тому що ж, скаже читач, символ віри наших істориків – «Куликовская битва переломила хребет Золотій Орді» – невірний? Що ж, виходить, ушкуйники перебили хребет Орді? За два десятиліття ушкуйники вбили куди більше татар, чому військо Дмитра на Куликовом поле. Але в умовах полігамії в Орді за 1380 г. народилося на два порядки більше хлопчиків, чим було вбито в боях з росіянами з 1360 по 1380 роки. Так що ні Дмитро, ні Прокіп фізично не могли зломити хребет Золотий Орді

Інше питання – про величезну моральну перемогу російського народу. Переломили наші молодці про коліно страшний «кийок божий». Не Русь, а Орда Русі стала платити данина

чи Були ушкуйники разом із князем Дмитром на ріці Непрядве в 1380 році? Швидше за все, немає – не любила вольниця московських князів. Але зате кожний ратник у московському війську знав, що йде він не на непереможну Батыеву або Дюденеву рать, а на військо, що не зуміло двічі за десять років захистити свою столицю

Відношення московських князів до ушкуйників викриває міф офіційних істориків про те, що де Іван Калита і його нащадки діяли в інтересах усієї Російської землі й мріяли звільнити її від татарського ярма. У цьому випадку вони повинні були допомагати ушкуйникам хоча б таємно – адже при належній підтримці ушкуйники могли б якщо й не зовсім розорити Орду, те, у всякому разі, створити їй такі проблеми, що золотоординським ханам стало б зовсім не до Русі

Але повне руйнування Орди в XIV столітті стало б страшним нещастям для… Москви. Ще жоден історик не спробував хоча б приблизно порахувати, скільки Калита й співтовариші здерли у вигляді данини з Русі, скільки виплатила в Орду й скільки прилипло до рук жадібних московських князів. У кожному разі, суми величезні. Навіщо ламати кийок, що піднімає Москву? Я вже не говорю про те, що успіхи ушкуйників підсилювали Пан Великий Новгород, на який постійно, починаючи з Івана Даниловича, замірялися московські князі

Москва не стільки по окрикові з Орди, скільки зі своєї ініціативи почала боротьбу не на життя, а на смерть із ушкуйниками. Причому злагодити з їхніми дружинами московським воєводам було не під силу, і вони діяли в стилі сучасних рекетирів. Улаштують ушкуйники погром в Орді, а москвичі схоплять у Владимирської Русі якого нибудь новгородського боярина або багатого купця й вимагають викуп, а то й підуть у новгородські землі грабувати мирних жителів

От, приміром, в 1386 м. Дмитро Донськой розвязав покарати Новгород за чергові походи ушкуйників на Волгу й Каму, а заодно поповнити свою скарбницю, і пішов на Новгород війною. Більша рать підійшла до Новгорода й стала грабувати околиці, «багато було збитку новгородцам і чернечому чину, – говорить літописець, – крім того, великокнязівські ратники багато волостей повоювали, у купців багато товару пограбували, багато чоловіків, жінок і дітей відіслали в Москву».

Судно этрусков

Судно этрусков

Сведения об этих кораблях историки черпают из захоронений в центральной части Италии (приблизительно 4 век до нашей эры). Археологи часто откапывают древние надгробия с изображениями судна этрусков.

По своей форме они имели много общего с финикийскими судами, но по размерам во много раз превосходили их. С развитием технологий изготовления судна этрусков больше походили на корабли норманнов – северных народов Европы. Поэтому их часто путали с кораблями викингов.

Судно этрусков скопировали технологию расположения весел от норманнов – они проходили через специальные дырки в борту. Так гребцы могли развивать большую скорость и меньше выматываться, таким образом, судна отлично справлялись с дальним плаваньем. Кроме этого гребцы защищались высоким бортом от вражеских стрел. Чтобы вода не попадала на палубу, отверстия для весел закрывались специальными кожаными рукавами.

Управление судном осуществлялось при помощи рулевого весла, которое находилось по правому борту корабля. Мачта располагалась строго по центру корабля и позволяла установить один большой парус. Стилизованные рисунки в виде морских волн обозначали ватерлинию корабля. Кроме этого весь корпус всегда украшался различными изображениями животных, мифических существ и элементов природы.

Судна этрусков были хорошо защищены, помимо собственной брони, на их боках располагались дополнительные щиты, оберегающие как гребцов, так и членов команды от стрел. Носовая часть корабля заканчивалась конструктивным элементом в виде бараньей головы. Этот декоративный элемент играл важную роль – защищал судно от таранов вражеских кораблей.

Судно этрусков оснащалось металлическим тараном на уровне ватерлинии. Мощь этих суден была настолько велика, что наличие нескольких таких суден во флоте могло изменить ход генерального сражения.

Так само як і Салагуа, Навидад…

Так само як і Салагуа, Навидад був пунктом розвантаження контрабандних товарів, увезених з Китаю

Ще однієї якірною стоянкою судів був порт Чамела, що перебуває на координаті 19°32′ північної широти. Порт із усіх боків був надійно захищений скелями й островами від усіх несприятливих погодних впливів, крім рідких у цих місцях південних вітрів. Це був самий південний порт у Нуэва Галисии, у колоніальний період, що мав на своїх берегах невелике рибацьке сільце. Від поселення йшла тропа до старого міста Ла Пурификасьен, що перебуває від нього на видаленні близько 40 миль у глиб країни

Саме за мисом Корриентес, біля якого була якірна стоянка галеонов, що пливуть униз від мису Сан Лукас, перебуває велика відкрита затока Бандерас. У ньому є трохи добре захищених якірних місць, а також у нього впадає ріка, у колоніальні часи відома за назвою Рио дель Балі, а, що нині носить назва Рио де Амека, берега якої використовувалися іспанцями як пристановище для маленьких судів, а також для поповнення запасів питної води. У долині, повязаною з берегами затоки, була безліч іспанських ферм і ранчо

Наступним портом, розташованим північніше, була невелика бухточка Чакала. Ця затока або, скоріше, поглиблення берегової лінії в материк захищався крутими пагорбами й під час колоніального періоду досить часто використовувався дослідниками й ловцями перли. Коли в 1587 році Кавендиш навідався в цю затоку, то виявив на його берегах дві халупи, де жили люди. Протягом значної частини XVII сторіччя Чакала була пунктом, де морські експедиції, що пливуть убік Нижньої Каліфорнії, поповнювали свої запаси продовольства й питної води. В 1668 році там був розквартирований маленький гарнізон, що перебуває в підпорядкуванні прилеглого іспанського міста Компостела.

Після 1700 року функції Чакалы як основного порту – постачальника продовольчих запасів для судів, що пливуть у Каліфорнію, були перейняті поселенням Матанчел. Місцевість навколо Чакалы була негусто населена людьми, основним заняттям яких було дрібне сільське господарство й тваринництво, з періодичними сплесками активності розробки срібних рудників

Бухта Де Сантьяго де Матанчел (нині Матанчен) – відкрита затока, захищений від переважних у цих краях северо західних вітрів, що й перебуває на схід порту Сан Блас, який почав розбудовуватися трохи пізніше. Вона іноді використовувалася в ролі притулку першими морськими дослідницькими експедиціями й ловцями перли, і який той час манільський галеоны заходили туди для поповнення запасів питної води. Протягом першої половини XVIII сторіччя Матанчел був головним морським портом Нуэва Галисии й місцем, куди навідувалися єзуїтські місіонери з Нижньої Каліфорнії з метою поповнення запасів продовольства. Раз у рік судно єзуїтської місії з Лорето брало курс на Матанчел і верталося назад з вантажем продовольства, поштою й місіонерами

Дорога, що веде від Гвадалахари, зєднувала її з портом, який перебував в 115 лігах. На березі було маленьке поселення, де переважно проживали державні чиновники, ловці перли й стивідори – чиновники, що відають навантаженням і вивантаженням судів впортах.

Ніс і корму фелюки були…

Ніс і корму фелюки були загострені, вона не несла гармат і не мала характерного штевня галери. На фелюке було 2 щогли: грот щогла, що коштує вертикально посередине судна, і фок щогла, зміщена дуже близько до носа й нахилена вперед. Бушприт короткий

Фрегат – трищоглове вітрильне військове судно з повним вітрильним озброєнням. Ніс від 30 до 60 гармат на нижньому деку й верхній палубі. Принципової різниці між більшими фрегатами й малими кораблями не було. У ряді флотів миру, включаючи росіянин, зустрічалися й гребні фрегати. Основним рушієм їх було вітрило, але при необхідності використовувалися й весла. Вогнева міць і мореплавність гребних фрегатів були помітно гірше, чому звичайних фрегатів. Гребні фрегати призначали в основному для вогневої підтримки гребних судів у прибережні водах

Шебека – парусно гребне судно, звичайно трищоглове, причому, основним рушієм було вітрило. Число пар весел коливалося від 8 до 12. Використовувалося як торговельне й військове судно. Особливо любили шебеки алжирські і єгипетські пірати. Причому пірати, якщо вітер був легкий і дул з кормових напрямків, на фок– і грот щоглах ставили реї з порівняно широкими прямими вітрилами. Якщо вітер починав дути збоку й прямі вітрила не були досить ефективні, то пірати швидко знімали прямі вітрила і їх реї, а замість них піднімали косі «латинські» вітрила. На відміну від галер шебеки несли артилерію середнього калібру по бортах: 12-30 знарядь. Гарматні порти розташовувалися на одному рівні з отворами для весел. При стрілянині веслування було неможливе

Голландці в 1634 році…

Голландці в 1634 році висадилися на Тобаго й Кюрасао, англійці в 1655 році — на Ямайці й Барбадосі. Поступово іспанці були змушено покинути Антильські острова. І нарешті в їхніх руках залишилися лише Куба й найбільш бідна половина Эспаньолы.

Зі своїх баз на Антильських островах пірати як капери якої-небудь держави або за власною ініціативою могли в будь-який час порушити звязок Іспанії з її американськими колоніями. Однак вони не обмежувалися нападами на іспанські кораблі й робили нальоти також і на порти Американського континенту, звідки виходили судна

Тактика була завжди та сама: пірати зявлялися раптово й обстрілювали порт, потім команда висаджувалася й починався штурм міста. У ньому брали участь усі пірати до єдиного. Основними обєктами грабежу були церкви й будинку багатих городян. Багатіїв піддавали катуванням, поки вони не вказували, де були заховані їхні цінності. Потім пірати підпалювали місто й зникали так само раптово, як і зявлялися

Деякі із проводирів піратів одержали широку популярність, їх імена зберегла історія

ДОЛЯ БРАЗИЛЕЦЬ І ІНШІ ГРАБІЖНИКИ З ЯМАЙКИ

Пірати у всьому допомагали один одному. Тому, у кого нічого не було, відразу ж виділялося яке-небудь майно, причому зі сплатою чекали доти, поки в нього не заведуться гроші. Пірати дотримувалися своїх власних законів і самі вершили суд над тими, хто пішов на віроломне вбивство. Винного в таких випадках привязували до дерева, і він повинен був сам вибрати людину, яка він умертвили. Якщо ж виявлялося, що пірат відправив свого ворога на той світло цілком заслужено, тобто дав йому можливість зарядити рушницю й не нападав на нього позаду, убивцю вибачали. Серед піратів дуелі завязувалися досить легко. Захопивши корабель, полонених висаджували, щоб згодом продати або змусити робити все, що не прагли виконувати самі. Після двох-трьох років сумлінної служби їх іноді відпускали

Нерідко пірати висаджувалися для відпочинку на тому або іншому острові. Найчастіше вони вибирали острови, що лежать до півдня від Куби. Вони витягали кораблі на обмілину, і частина команди приступала до ремонту. Інші могли робити все, що їм заманеться. Найчастіше вони сідали в каное й нападали на ловців черепах. Ці були люди дуже бідні, вони ловили черепах на продаж і на виручені гроші годували своїх дружин і дітей. А пірати змушували весь улов віддавати їм протягом усього часу, поки їх кораблі перебували в місцях, де водяться черепахи

Улюбленим заняттям піратів були стрілянина в мету й чищення зброї, воістину чудового. Рушниці піратів досягали в довжину приблизно чотирьох з половиною футів, і з них стріляли кулями, яких на фунт ішло шістнадцять штук. У патронташах куль і пороху на тридцять пострілів. Пірати ніколи не розставалися зі своїми патронташами, і тому їх нікому не вдавалося застати зненацька. Як тільки вони прибували в яке-небудь місце з наміром прожити там довго, те відразу починали радитися, куди б краще відправитися на пошуки пригод. Той, хто знав місцеві береги, звичайно викликався вести всі інших

Свежие комментарии
    Декабрь 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Ноя   Янв »
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031  
    Яндекс.Метрика