На главную

Архив за месяц: Ноябрь 2014

Дрейк, залишивши в себе лоцмана…

Дрейк, залишивши в себе лоцмана із судна Зарате, щоб той вів «Золоту лань» у Гуатулько, цього разу відпустив і Санчеса Кольчеро. За деяким даними, Дрейк утримував у себе на судні негритянську розпусну дівку по імені Марія, у якої пізніше народилася дитина чи то від капітана, чи то від піратів і яка згодом була висаджена на маленький острів. Потім Зарате був відпущений і благополучно добрався до порту Реалейя 15 квітня, а «Золота лань», усе ще супроводжувана маленьким трофейним судном, захопленим близько острова Кано, продовжила свій шлях у северо західному напрямку уздовж затоки Теуантепек.

О десятій годині ранку 13 квітня 1579 року (у понеділок Жагучого тижня) два судна Дрейка ввійшли в маленький порт Гуатулько. ДО 1579 року стратегічне значення колись процвітаючого кінцевого пункту морського торговельного шляху між Мексикою й Перу – порту Гуатулько – почав затьмарювати порт Акапулько, і, будучи на грані занепаду, перший переживав далеко не кращі дні у своїй історії. У всякому разі, період із квітня по червень був мертвим сезоном для перуанської торгівлі із за несприятливих вітрів. Після прибуття Дрейка в порту на якорі стояло всього одне судно вантажопідйомністю близько ста тонн. При цьому в порту було зовсім небагато іспанців, 400-500 індіанців, кілька соломяних хатин, порожніх складів і ніяких фортифікаційних споруджень. Крім того, вести про те, що Дрейк борознить околишні води Тихого океану, ще не досяглися Гуатулько.

Алькальд мер Гаспар де Варгас, побачивши «Золоту лань», спочатку подумав, що «це корабель із Перу, якого я чекав», а трофейний пинас Дрейка прийняв за судно місцевих добувачів перли. Однак італійський моряк, що стояв на березі, сказав, що прибулі більше схожі на англійців. Почувши це, іспанці озброїлися й зібрали декількох індіанців для можливої сутички. Як тільки Дрейк кинув якір, він спустив на воду баркас із 25 матросами, збройними аркебузами, мечами й щитами. Трофейний пинас випливав за баркасом і стріляв з перьер. Побачивши, що опір пошук, Варгас швидко ретирувався в найближчий ліс на окраїні міста, залишивши тільки священика й двох іспанців, які незабаром стали бранцями піратів. Потім Дрейк зійшов на берег у супроводі великої кількості піратів, які почали грабувати місто. Цього разу видобуток був небагатому, вона склала кілька тисяч песо в золоті й сріблі, небагато коштовностей. Пірати виявили також одяг, провіант і барила з водою, у якій вони дуже бідували. Пізніше один з іспанських чиновників скаржився, що англійці «вивезли з Гуатулько всі знайдені індійські жіночі блузи»! У типовій для того часу манері пірати опоганили невелику церкву, розбивши всі зображення розпяття й прихопивши із собою церковні ризи, прикраси й навіть дзвона. Іспанське судно, що стояло на якорі, теж було захоплено, ретельно обшукане, а бушприт і топселі відрізані

У той же вечір Дрейк на борті « Золотої лані» подбав про підняття престижу Англії в очах жителів іспанської колонії. Спочатку своїх бранців, включаючи священика, він примусив бути присутнім на протестантському богослужінні, яке вів він сам, а його компанія разом з оркестром зі смаком і задоволенням розспівувала псалми

Драккар

Драккар

Наводившие ужас на всю Северную Европу и даже Средиземноморье викинги создали уникальный для своего времени корабль с техническим характеристиками, позволяющими быстро перевозить воинов через водные препятствия.
Это «драконий корабль» или драккар, парусно-весельное судно специфической формы. Это был очень быстроходный узкий и длинный корабль с низкой осадкой, которая позволяла ему легко заходить на мелководье, в устья рек и характерные для Севера фьорды. Строение корпуса способствовало столь быстрому передвижению, что современники сравнивали атаку драккаров с нападением стаи волков.

Драккар
Драккары выполняли многочисленные функции, они подходили не только для быстрого перемещения группы воинов, но и для длительных путешествий на значительные расстояния. Во время таких плаваний викинги основали королевство на Сицилии, заселили Исландию, открыли Гренландию и, возможно, Новый Свет.
Драккар
Считается, что название кораблю дала резная голова дракона, укрепленная на высоком носу судна. Она символизировала статус и высокое социальное и военное положение владельца.
Строились драккары исключительно при помощи топора — он раздвигает и сминает волокна древесины, как бы запечатывая их, а пила рвет структуру дерева. Обработанное топором дерево впитывает меньше влаги и служит дольше. Конструкции сшивались внахлест, из сырого дерева, что позволяло легко придавать ему нужную форму. Готовый корпус обрабатывался смолой, которая не только придавала ему плавучести и водостойкости, но и помогала драккару двигаться быстрее.

В Скандинавии не выращивали хлопок и лен, поэтому парус шили из необработанной овечьей шерсти. Ее специально не отмывали и не отбеливали от ланолина, который придавал парусу влагостойкость и способствовал долгому сроку службы. Шерсти требовалось много и на изготовление паруса затрачивались значительные усилия, поэтому такой огромный кусок ткани стоил очень дорого.
Драккар
Викинги достигли такого могущества и смогли завоевать столь огромные новые земли благодаря не только своей выносливости и воинственности. Именно использование весьма совершенных для своего времени быстроходных военных и торговых кораблей скандинавские воины оставили свой след в культуре большинства европейских стран.

Козаки двічі виходили в море…

Козаки двічі виходили в море й розорили кілька міст на півдні Кримського півострова. Турки вислали загін гребних судів під Очаків – до входу в Днепро Бугский лиман, сподіваючись там перехопити козаків при поверненні додому. Але запорожці темної вночі потай підійшли до турецьких кораблів і атакували турків. Трохи басурманских судів було спалено, а шість галер захоплене

На початку весни 1614 г. козаки знову почали похід на Чорне море, але цього разу їм не повезло. На море піднялася бура й рознесла їх у різні сторони. Багато чайок потонули, а інші викинуло на берег, але там козаків изловили турки й усіх перебили

Незважаючи на невдачу, улітку того ж року до двох тисяч козаків знову вийшли в Чорне море. Їх вели колишні турецькі невільники, малороси потурнаки, що прийняли іслам («потурчившиеся»), заради порятунку своїх життів, що служили раніше туркам, але, що зуміли обдурити їх і бігти до запорожців. Вони відмінно знали всі входи в прибережні чорноморські міста й запропонували козакам вести їхню флотилію. Козаки погодилися, вийшовши в море, рушили до берегів Малої Азії (Анатолії) і пристали до багатої, міцній, людній і квітучій гавані Синопу, на той час, що славився по всьому Сході як багатством своїх жителів, так і прекрасним місцем розташування з дивовижним кліматом і тому називаному «містом коханців».

За допомогою потурнаков козаки потрапили в місто, зруйнували замок, перерізували гарнізон, розграбували арсенал, спалили кілька мечетей, будинків судна, що й стояли в пристані, вирізали безліч мусульман , звільнили всіх невільників християн і поспішно пішли з міста. Туркам був нанесений збиток на 40 мільйонів злотих

Звістка про напад на Синоп зробило на турків приголомшуюче враження. Султан Ахмед I, довідавшись про це, прийшов у таку лють, що спочатку велів стратити великого візир Насаф пашу, і тільки почувши благанням дружини й дочки ори, даровал йому цього разу життя, велівши лише побити його буздыганом (великою металевою булавою).

З наказом же перепинити козакам шлях додому й винищити їхніх усіх до єдиного султан послав румелийского беглербека Ахмет пашу. Той з величезним військом, у якому тільки яничар налічувалося до чотирьох тисяч, відправився до устя Дніпра й розташувався на урочище Газилер Гермих (Переправі воїнів). Але козаки виявили турецьку засідку й причалили до берега Дніпра нижче Переправи, витягнули чайки й спробували волоком перетягнути їх повз турків, оскільки в цім місці Дніпро робив великою вигин

Однак турки довідалися про це й напали на козаків. З 2000 запорожців їм удалося вбити тільки 200 і 20 побрати в полон. Інші ж, покидавши більшу частину свого видобутку у воду й побравши лише саме коштовне, встигнули сісти в чайки й піти від турків. А полонених козаків доправили в Константинополь і там у присутності жителів Синопа, що приїхали зі звісткою про руйнування їх міста, зрадили болісної страти

Навесні 1615 г. запорожці знову вийшли в море. Вісімдесят чайок увійшли в протоку Босфор. Козаки висадилися на берег через султанську столицю. Для початку вони підпалили портові спорудження в Мизивне й Архіоки. А султан у цей час був на полюванні

У нього була звичка заплітати…

У нього була звичка заплітати на бороді маленькі кіски зі стрічками й заправляти їх за вуха. Перед боєм він надягав через обоє плеча по широкій стрічці. На них висіло по три пістолети. Під капелюхом він закріплював два палаючі ґноти, що звисали по обидві сторони його особи. Усім своїм виглядом він походив на фурію пекла».

И дійсно, це був один із самих жорстоких і кровожерливих піратів

Народився він в 1680 році в Бристолі. Ще юнаків потрапив на каперське судно й плавав на ньому юнгою. Уже тоді став відомий серед матросів своєю безмірною хоробрістю під час абордажних сутичок. Але просування по службі так і не одержав. Він затаїв образу. І коли представився випадок стати піратом, не довго роздумував

Трапилося це в 1716 році. В одному з боїв Тич, виявивши, як завжди, розпачлива мужність, захопив шлюп. Капітан піратського судна, на якому плавав Тич, у нагороду передав йому цей шлюп, призначивши командиром. Ставши хазяїном на судні, Тич відразу ж виявив себе як жорстокий і навіжений начальник. Він постійно був пяний, але й команді не забороняв напиватися. Так, він писав у щоденнику: «Сьогодні скінчився ром. Наша команда була майже тверезою. Мерзотники спробували влаштувати змову. Вони стали говорити про те, щоб відділитися… Увечері ми захопили корабель із більшою кількістю спиртного на борті. Знову всі відмінно».

Цілих два роки Тич плавав у компанії з капітаном Хорниголдом. Одного разу в острова Мартиника вони захопили великий торговельний корабель, збройний сорока пушками. Тичу корабель дуже сподобався, і він упросив Хорниголда призначити його капітаном. Той погодився

Із цього моменту, а було це в 1718 році, Тич став діяти самостійно й незабаром взагалі відділився. Тим більше що Хорниголд має намір був прийняти амністію від губернатора на Нью-Провиденсе й завязати з піратством, а Тич тільки-тільки, як говориться, дібрав смаку розбійницького ремесла й не має наміру був спускати вітрила. Одним словом, дороги їх розійшлися

Майже відразу ж Тичу крупно повезло. Його жертвою став великий англійський корабель. Пірати здорово поживились, команду висадили на берег, а вітрильник спалилися

Усього через кілька днів Тич напоровся на тридцатипушечный англійський корабель. Артилерійська дуель між двома судами тривала кілька годин. Але цього разу справа для піратів скінчилося нічим. Англійцеві вдалося піти до острова Барбадос. Тич було кинувся в погоню, але змушений був повернути до Південноамериканського узбережжя. Незабаром йому зустрів десятипушечный шлюп. Капітаном на ньому був колишній майор Бонні, що недавно став піратом. Якийсь час шлюп супроводжував Тича, а потім він побрав майора до себе на борт

Свій учинок Тич пояснив Бонні тим, що той незнайомий із труднощами й завданнями їх ремесла, тому йому краще відмовитися від командування шлюпом і насолоджуватися спокійним життям на борті великого корабля. Чому він так зробив — не зовсім ясно, швидше за все побоювався, що капітан шлюпа може кинути його.

На шлюп, який звався «Помста», Тич призначив свого офіцера. Він був спокійний, що той не змінить і не підведе в бої. Незабаром до двом своїм кораблям Тичу вдалося приєднати ще один — барк, захоплений у Гондурасском затоці

Він ішов з Навидада й повинен…

Він ішов з Навидада й повинен був перетнути затока й попередити галеоны про небезпеку зустрічі з піратами. Однак баркас не зумів подолати затока

Другий галеон, «Santa Ana», побудований у порту Реалейя, встигнув зробити тільки один рейс на Схід. Будучи дуже громіздким, повільним і маломаневренным, цей 700 тонний галеон у цьому фатальному для нього рейсі не мав ніякого озброєння, крім декількох іржавих мушкетів і аркебуз. Крім того, його палуби були настільки переповнені товаром, що ледь вистачало місця для команди й пасажирів, числом більш 300 людей. Командував галеоном Томас де Альзола, а серед торговців на борті перебував майбутній генерал і дослідник Себастьян Визкэйно.

Увечері 14 листопада 1587 року, через більш ніж чотири місяці після виходу з Маніли, «Santa Ana» повільно випливала повз мис Сан Лукас. Її дозорець помітив на обрії два вітрильні судна, але Альзола прийняв їх за іспанські шхуни, що займаються перловим промислом. Однак на наступний ранок, коли іспанцям трапилася можливість чітко побачити два кораблі й пинас Кавендиша, вони відразу визнали в них ворогів. Бачачи, що англійці на всіх вітрилах несуться на його галеон, Альзола зібрав усю команду, пасажирів, роздав їм зброя й усе, що могло таким послужити (мушкети, аркебузи, мечі, списи й камені), і закріпив за кожним імпровізований пост. Після декількох годин переслідування «Desire» зміг підійти до галеону на близьку відстань і відкрило по ньому вогонь із усіх знарядь. Потім, зачепившись за середину правого борту абордажними гаками, близько сорока піратів, незважаючи на гради каменів, що сипалися на них з більш високої палуби «Santa Ana», зуміли пробитися на її борт. На судні завязалася рукопашна сутичка, під час якої Альзола застрелив одного з офіцерів Кавендиша, вскарабкавшегося на основну щоглу, що й намагався перерубати оснащення й такелаж. Втративши двох людей убитими й декількох пораненими в ході запеклого бою, англійці були змушені тимчасово відступитися

«Desire» відплив, щоб перезарядити свої знаряддя, і, розвернувшись, флагман знову пішов в атаку. Цього разу пірати не вживали спроб побрати жертву на абордаж. Вони просто підійшли до галеону й зробили одночасний залп із усіх знарядь борту, а тому що відстань до жертви було невеликим, ушкодження виявилися досить значними. Багато іспанців було вбито й покалічене. Втретє «Desire» підійшов до «Santa Ana» уже з боку носа галеона. Англійці знову штурмували манільського велетня, і знову, після важкої боротьби, були відкинуті назад. Тепер уже Кавендишу стало остаточно ясно, що впоратися з «Santa Ana», на борті якої не було знарядь, набагато легше за допомогою артилерії, ніж у рукопашному бої. І четвертий захід став вирішальним. Включена була вся міць бортової артилерії, і після години бойні беззахисна «Santa Ana» була змушено капітулювати. Розколоті щогли й розідране оснащення були розкидані на її палубі, а вода через зяючі діри на рівні ватерлінії надходила усередину галеона. Багато з іспанців були вбиті, майже вся команда мала поранення, а запаси пороху висохнули. З галеона була спущена шлюпка, і з білим прапором на борті вона пішла на веслах до «Desire».

Свежие комментарии
    Ноябрь 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Окт   Дек »
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    Яндекс.Метрика