На главную

Архив за месяц: Ноябрь 2014

Не платила данина татарам. На жаль…

Не платила данина татарам. На жаль, це справедливо лише відносно Золотої Орди, а от Кримському ханству довелося платити данина аж до вступу на престол Катерини II. Інше питання, що великі князі й царі соромилися говорити про данину й називали її поминками, тобто подарунками Гиреям. За першу половину XVII століття на ці поминки було витрачено з московської скарбниці близько мільйона рублів, тобто в середньому по 26 тисяч рублів у рік. Гроші по тем часам величезні – на них можна було побудувати чотири нові міста. Які вже отут подарунки!

Але й данина не рятувала Русь від татарських набігів. Західні історики ввели термін «бахчисарайський аукціон». Справа в тому, що якщо ляхи платили більше, татарська кінноти в це літо йшла на Русь, якщо платили більше москалі, те вже горіли польські й малороссийские городки й села

чи Треба говорити, що піратство козаків на суші й на море зявилося лише природньою реакцією на дикі звірства турків і татар. Адже навіть наприкінці XIX століття в старих на півдні України найстрашнішою лайкою було: «Щоб тебе кримська шабля посікла…»

Говорячи про запорізьких козаків, слід сказати й про їхню національність – вони зараз стали козирною картою київських і львівських націоналістів

В XX столітті й радянські, і націоналістичні історики спотворили історію козацтва. Перші доводили, що дії козаків були винятково елементом класової боротьби селян проти феодалів, а другі затверджували, що як запорізькі, так і реєстрові козаки являли собою особливий клас українського народу, який боровся за національну незалежність «вільною України» у границях 1991 року

Як бачимо, мети були різні, а міфологію вони створювали приблизно однакову

Помічу, що й зараз яке хто намагається оголосити донських козаків особливим народом. З тим же успіхом можна оголосити народом і поморів і зажадати для них державного суверенітету. Але насправді в XV–XVIII століттях запорізькі козаки самі вважали себе росіянами, говорили й писали по русски з невеликими вкрапленнями місцевих виражень, тобто можна говорити про діалект запорожців. Якщо зрівняти справжні запорізькі грамоти XVI–XVII століть, то вони куди ближче до сучасної російської мови, ніж до українського зразка 2006 року. Запорізькі козаки часто ходили на Дон, а донські – на Дніпро, і ніхто нікого не вважав іноземцями

Створення Запорізької Січі ряд істориків приписують черкаському й канівському старості Євстафію Дашкевичеві. По переказу, він народився в 1455 г. у місті Овруч у родині обивателя. Він вибрав військову карєру й став відомим кондотьером. Наприкінці XV століття Євстафій зробив на службу до великого князя московському Івану III. В 1508 г. був посланий Василем III воювати з поляками. Пізніше зробив на службу до короля Сигізмунду I. В 1526 м. Дашкевич разом із запорізькими козаками спустошує Крим і атакує турецьку міцність Очаків із суши й моря. Очаків був розграбований і спалений козаками

Турки намагалися закрити для козаків устя Дніпра й Дону. На Доні вони побудували міцність Азов, а в Днепро Бугском лимані – Очаків. Крім того, вище по Дніпрові й Дону були побудовані малі фортеці Кызы Кермен, Тавань і Аслан. Однак це не зупинило козаків

Триера

Триера

Триера — самый распространенный класс многоярусного гребного судна у древних греков. Первые упоминания о триерах, греческий историк Фукидид относит к 650 году до нашей эры.

Триера, ширина которой в поперечном сечении не достигала более 5.6 метров, а длина доходила до 37 метров — была очень быстрым судном для своего времени. Это обстоятельство коренным образом изменило роль флота в истории, став первым подтверждением ее значительности. Количество гребцов, расположенных в трех ярусах корабля достигало 150-170 человек.

Гребцы, самого нижнего «этажа» триеры – «таламиты», вынуждены были работать в опасной близости от воды, поскольку отверстия для весел заливало даже при небольшой волне. Над ними сидели «зигиты» – гребцы второго ряда, а еще выше «траниты», работавшие веслами на третьем ярусе.

Экипаж располагался в следующем количественном соотношении : на первом уровне у каждого борта находилось по 31 гребцу, на втором и третьем трудилось по 27 человек на левом и правом бортах. Для поддержания ритма, с которым гребцы одновременно налегали на весла, на корабле присутствовал специально обученный флейтист.

Капитан носил звание «триерарх», а отдаленным аналогом боцмана являлся «келейст». Помимо них, в состав экипажа триеры входило от 10 до 15 матросов и от 15 до 30 воинов. Триера стала самым скоростным судном Древнего мира, узкие обводы которой и многочисленный экипаж, позволял развивать скорость до 9 узлов.

В штатное вооружение триеры входил бронзовый таран, закрепленный на носу, ниже ватерлинии. При прямом столкновении, учитывая быстроходность судна, у противника практически не было шансов. А если вражеский корабль оставался на плаву после столкновения, воины шли на абордаж противника. Историческая морская битва при Саламине, в 480 г. до н.э., показала полное превосходство древнегреческого флота, практически полностью состоявшего из триер, над персидскими кораблями.

Триеры стали важной вехой на пути развития кораблестроения и в деле сохранения государств Древней Греции, подаривших миру богатейшее культурное наследие.

Дочекавшись ночі, вони…

Дочекавшись ночі, вони дійсно ввійшли в ріку, а днем сховалися серед дерев (точно так само вони сховали й свій корабель, щоб його не помітили індіанці, які ловили рибу в устя ріки).

На третю добу, близько напівночі, вони добралися до міста. Варта прийняла їх за рибалок, що промишляють у лагуні: адже частина з них добре говорила іспанською мовою. Крім того, серед них був індіанець саме з тих місць. У свій час він біг, оскільки іспанці прагли звернути його в рабство. Індіанець вистрибнув на берег і вбив стражника. Після цього пірати пробралися у вдома три або чотири именитейших городян і забрали всі гроші, які могли виявити. Потім розграбували й церкву. Але отут один із церковних служок, вирвавшись із рук піратів, підняв лемент на все місто

Городяни й солдати негайно прокинулися, однак, піратам удалося зникнути, захопивши із собою весь видобуток, який вони змогли віднести. Крім того, вони побрали із собою бранців, розраховуючи у випадку погоні використовувати їх як заручників. Незабаром добралися до берега, поспішно сіли на корабель і вийшли у відкрите море. Бранцям же ведено було замість викупу добути піратам стільки мяса, скільки їм було потрібно, щоб добратися до Ямайки

Коли пірати були ще в устя ріки, на берег висипало людей пятсот іспанців, збройних рушницями. Пірати дали по них залп із гармат. Таким чином, іспанцям залишалося лише безсило горювати, бачачи, як спливає їхнє добро, і проклинати той мить, коли пірати висадилися на берег. Для них було незбагненне, як у піратів вистачило сміливості підійти до міста, що лежить від берега щонайменше в сорока милях, охоронюваному гарнізоном у вісімсот людей, і розграбувати місто за такий короткий строк

Пірати захопили карбованого золота, срібного посуду і ювелірних прикрас на сорок із зайвим тисяч реалів. Незабаром Джон Девис висадився зі своїм видобутком на Ямайці, досить швидко всі прокутил і знову змушений був відправитися на пошуки пригод…

ЭДВАРД ТИЧ. КІНЕЦЬ ЧОРНОЇ БОРОДИ

Закоханий шибеник

Під час подорожі по американському «Диснейленді» у числі багатьох чудес і самих неймовірних пригод відвідувачів очікує й зустріч із лютими піратами і їх ватажком знаменитим морським розбійником Эдвардом Тичем на прізвисько Чорна Борода. Ляльки-Пірати грають перед відвідувачами епізоди з життя цього шибеника. Тут і він сам у треуголке із зображенням на ній черепа з костями, і його кохана Мэри Блад, і баламути в кайданах, осмелившиеся підняти заколот проти свого капітана, і похмура вязниця, де за залізними прутами під охороною величезного вовкодава сидять чекаючи страти, що потрапили в полон розбійники

Історія пірата Эдварда Тича сьогодні широко відома. Знають її по книгах і кінофільмам і дорослий, і той хлопці, який відвідував «Диснейленд». Але не всім, мабуть, відомо, як скінчив своє грішне життя цей людей

От як малює портрет Тича, що знав його капітан Джонсон: «Його особа, починаючи від очей, було покрито густими чорними волоссями, які були також і на груди. Одяг — уся в плямах від крові й пролитих напоїв, плаття в декількох місцях порване й скріплене шпильками. Брудне тіло пропахнуло потім і сумішшю рому з порохом, яку він звичайно пився

Але ворог виявився моторніше іспанських посильних

Але ворог виявився моторніше іспанських посильних. У той час як Реалейя готувалася до нападу, Дрейк, що не зумів переконати лоцмана Санчеса Кольчеро ввести судно в гавань, уже пройшов повз неї. На кару за непокору старого лоцмана скинули з нок реї « Золотої лані», змусивши його викупатися у водах Південного моря. Санчес Кольчеро також відмовився від 1000 дукатів, які Дрейк запропонував заплатити йому, якби той продовжив служити лоцманом на нього, Дрейка, судні. Наступним діянням Дрейка було захоплення іншого іспанського судна із приблизною вантажопідйомністю 60 тонн, що направляється з Акапулько в Перу з вантажем китайських товарів. Два судна майже зіштовхнулися один з одним на світанку 4 квітня у двох лігах північніше Акахутлы. Прийнявши «Золоту лань» за іспанське судно, екіпаж досить грубо поприветствовал «земляків», на що Дрейк, чемно відповівши по испански, відразу вислав абордажну команду, яка, не зустрівши опору, швидко захопила їх. За винятком кількох людей, уся команда, включаючи власника судна, багатого торговця й іспанського гранда по імені Франсиско де Зарате, ще спала. Команду грубо розбудили, відібрали рапіри й ключі й закрили в трюмі їх власного судна. Зарате перепровадили на «Золоту лань», де він став перед Дрейком, що розгулюють по палубі

Дрейк поводився досить поштиво, навіть радо, і, запросивши свого високошляхетного бранця в багато обставлену каюту, продовжував розпитувати «гостя» про його вантаж. Як виявилося, золота й срібла було зовсім небагато, корабель віз шовку, одяг з бавовни, порцеляновий посуд, а також чудового золотого сокола з більшим смарагдом, що прикрашали його груди. Зарате був досить впечатлен вишуканими манерами й поведінкою свого пленителя, так само як і багатим оздобленням його каюти, але найбільше його вразила дисципліна й та повага, з яким команда ставилася до Дрейку. Коментуючи поведінку команди Дрейка відносно трохи перебільшеного поваги, надаваного капітанові (наприклад, вони «не сідали або не носили капелюхів у присутності Дрейка, якщо останній не наказував їм зробити це, часом навіть кілька раз»), Зарате, піддаючи цей факт сумніву, одночасно допускає, що пірати могли це робити напоказ, щоб зробити винне враження на іспанців. Тим же ввечері Дрейк ще більше вразив Зарате, запросивши його відвечеряти у свою каюту в суспільстві Санчеса Кольчеро, що повністю оправився після купання. Чудові страви були подані на вишуканому англійському посуді, а слух трапезників догоджали митецькі музиканти

«Золота лань» тягла на буксирі судно Зарате протягом двох днів і ночей. Цього часу цілком вистачило команді Дрейка, щоб перетягнути весь вантаж, що представляв для неї інтерес, на борт свого судна. Бачачи, як содрогается серце Зарате при розставанні із золотим соколом і багатьма іншими речами, Дрейк приносив увічливі вибачення, пояснюючи свої вчинки винятково бажанням привезти додому сувеніри для улюбленої дружини. Замість він подарував Зарате вигнутий кинджал і срібне блюдо. Ранком 6 квітня Зарате було повернуто його судно, а екіпажу й пасажирам у вигляді компенсації за заподіяні незручності була видана жменя срібних монет

Часто вони проривалися повз…

Часто вони проривалися повз фортеці, часто перетаскували чайки (малі гребні судна) по суші в обхід. Крім того, запорожці піднімалися нагору по лівому припливу Дніпра – ріці Самарі, потім ішли по одному з її припливів, від якого починався волок. Звідси чайки попадали в одну з рік, що впадають в Азовське море. Швидше за все, це була ріка Кальмиус, що впадає в Азовське море в сучасного Маріуполя. А донські козаки використовували ріку Миус. Вони піднімалися нагору по Доні, перетаскували струги в Миус і виходили в море, минаючи Азів

Початок 50 х років XVI століття відзначене щорічними походами кримських орд на Литву й на Московську державу. Татари доходили до Тули й Рязані. У березні 1556 г. цар Іван Грозний, не чекаючи чергового вторгнення татар, посилає дяка Ржевского провести розвідку боєм у тилу супротивника. Ржевский на чайках спустився по ріці Псел (правий приплив Дніпра) і вийшов у Дніпро. Черкаський і канівський староста Дмитро Вишневецкий12 посилає на допомогу Ржевскому 300 козаків під начальством отаманів черкаських Млынского й Есковича. Дяк Ржевский доплив до турецької міцності Очаків в устя Дніпра й штурмом опанував нею. По дорозі назад у порогів Дніпра татарський царевич нагнав військо Ржевского, але після шестиденного бою дякові вдалося обдурити татар і благополучно повернутися Вмоскву.

Улітку 1556 г. Вишневецкий побудував потужну міцність на острові Хортиця, там, де згодом була знаменита Запорізька Січ. Міцність на острові перебувала поза територією польско литовської держави й була гарною базою для боротьби з татарами. Загони Вишневецкого, переслідуючи татар, доходили до Перекопу й Очакова

У вересні 1556 м. Дмитро Вишневецкий відправляє в Москву отамана Михайла Есковича із грамотою, де він бє чолом і просить, щоб «його Государ подарував і велів собі служити».

Пропозиція Вишневецкого відкривало широкі перспективи перед Іваном IV. Адже в підданство Вишневецкий просився не один, він володів усіма землями від Києва до Дикого степу. У похід на татар Вишневецкий міг підняти тисячі козаків, у його розпорядженні перебувало кілька десятків гармат. Зрозуміло, польський король не залишився б байдужий до втрати Південного Придніпровя. Але немає худа без добра. Походи польських військ традиційно супроводжувалися насильствами й грабежами, що неминуче викликало б повстання й на іншій території Малої Росії

В 1556 м. Малоросія могла сама, як спіле яблуко, упасти в руки пануючи Івана. Але, на жаль, у нього були інші плани. Через два роки почнеться Ливонская війна, і цар думає тільки про неї. Росії було життєве необхідно прорубати вікно в Європу. Але для цього потрібна була могутніша армія, більш сильна економіка, двадцять років важкої Північної війни, будівля Петербурга, заселення нових земель, створення потужного флоту й, нарешті, геній Петра Великого

Іван IV, починаючи Ливонскую війну, явно переоцінив свої сили. Пропозиція Вишневецкого було відкинуто царем. Російська дипломатія почала діяти в діаметрально протилежному напрямку, вступивши в переговори про світ з Польщею й Кримським ханством

У підсумку Іван Грозний упустив чудовий історичний шанс воззєднати Малу й Велику Росію

Свежие комментарии
    Ноябрь 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Окт   Дек »
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    Яндекс.Метрика