На главную

Архив за день: 17.11.2014

Драккар

Драккар

Наводившие ужас на всю Северную Европу и даже Средиземноморье викинги создали уникальный для своего времени корабль с техническим характеристиками, позволяющими быстро перевозить воинов через водные препятствия.
Это «драконий корабль» или драккар, парусно-весельное судно специфической формы. Это был очень быстроходный узкий и длинный корабль с низкой осадкой, которая позволяла ему легко заходить на мелководье, в устья рек и характерные для Севера фьорды. Строение корпуса способствовало столь быстрому передвижению, что современники сравнивали атаку драккаров с нападением стаи волков.

Драккар
Драккары выполняли многочисленные функции, они подходили не только для быстрого перемещения группы воинов, но и для длительных путешествий на значительные расстояния. Во время таких плаваний викинги основали королевство на Сицилии, заселили Исландию, открыли Гренландию и, возможно, Новый Свет.
Драккар
Считается, что название кораблю дала резная голова дракона, укрепленная на высоком носу судна. Она символизировала статус и высокое социальное и военное положение владельца.
Строились драккары исключительно при помощи топора — он раздвигает и сминает волокна древесины, как бы запечатывая их, а пила рвет структуру дерева. Обработанное топором дерево впитывает меньше влаги и служит дольше. Конструкции сшивались внахлест, из сырого дерева, что позволяло легко придавать ему нужную форму. Готовый корпус обрабатывался смолой, которая не только придавала ему плавучести и водостойкости, но и помогала драккару двигаться быстрее.

В Скандинавии не выращивали хлопок и лен, поэтому парус шили из необработанной овечьей шерсти. Ее специально не отмывали и не отбеливали от ланолина, который придавал парусу влагостойкость и способствовал долгому сроку службы. Шерсти требовалось много и на изготовление паруса затрачивались значительные усилия, поэтому такой огромный кусок ткани стоил очень дорого.
Драккар
Викинги достигли такого могущества и смогли завоевать столь огромные новые земли благодаря не только своей выносливости и воинственности. Именно использование весьма совершенных для своего времени быстроходных военных и торговых кораблей скандинавские воины оставили свой след в культуре большинства европейских стран.

Козаки двічі виходили в море…

Козаки двічі виходили в море й розорили кілька міст на півдні Кримського півострова. Турки вислали загін гребних судів під Очаків – до входу в Днепро Бугский лиман, сподіваючись там перехопити козаків при поверненні додому. Але запорожці темної вночі потай підійшли до турецьких кораблів і атакували турків. Трохи басурманских судів було спалено, а шість галер захоплене

На початку весни 1614 г. козаки знову почали похід на Чорне море, але цього разу їм не повезло. На море піднялася бура й рознесла їх у різні сторони. Багато чайок потонули, а інші викинуло на берег, але там козаків изловили турки й усіх перебили

Незважаючи на невдачу, улітку того ж року до двох тисяч козаків знову вийшли в Чорне море. Їх вели колишні турецькі невільники, малороси потурнаки, що прийняли іслам («потурчившиеся»), заради порятунку своїх життів, що служили раніше туркам, але, що зуміли обдурити їх і бігти до запорожців. Вони відмінно знали всі входи в прибережні чорноморські міста й запропонували козакам вести їхню флотилію. Козаки погодилися, вийшовши в море, рушили до берегів Малої Азії (Анатолії) і пристали до багатої, міцній, людній і квітучій гавані Синопу, на той час, що славився по всьому Сході як багатством своїх жителів, так і прекрасним місцем розташування з дивовижним кліматом і тому називаному «містом коханців».

За допомогою потурнаков козаки потрапили в місто, зруйнували замок, перерізували гарнізон, розграбували арсенал, спалили кілька мечетей, будинків судна, що й стояли в пристані, вирізали безліч мусульман , звільнили всіх невільників християн і поспішно пішли з міста. Туркам був нанесений збиток на 40 мільйонів злотих

Звістка про напад на Синоп зробило на турків приголомшуюче враження. Султан Ахмед I, довідавшись про це, прийшов у таку лють, що спочатку велів стратити великого візир Насаф пашу, і тільки почувши благанням дружини й дочки ори, даровал йому цього разу життя, велівши лише побити його буздыганом (великою металевою булавою).

З наказом же перепинити козакам шлях додому й винищити їхніх усіх до єдиного султан послав румелийского беглербека Ахмет пашу. Той з величезним військом, у якому тільки яничар налічувалося до чотирьох тисяч, відправився до устя Дніпра й розташувався на урочище Газилер Гермих (Переправі воїнів). Але козаки виявили турецьку засідку й причалили до берега Дніпра нижче Переправи, витягнули чайки й спробували волоком перетягнути їх повз турків, оскільки в цім місці Дніпро робив великою вигин

Однак турки довідалися про це й напали на козаків. З 2000 запорожців їм удалося вбити тільки 200 і 20 побрати в полон. Інші ж, покидавши більшу частину свого видобутку у воду й побравши лише саме коштовне, встигнули сісти в чайки й піти від турків. А полонених козаків доправили в Константинополь і там у присутності жителів Синопа, що приїхали зі звісткою про руйнування їх міста, зрадили болісної страти

Навесні 1615 г. запорожці знову вийшли в море. Вісімдесят чайок увійшли в протоку Босфор. Козаки висадилися на берег через султанську столицю. Для початку вони підпалили портові спорудження в Мизивне й Архіоки. А султан у цей час був на полюванні

У нього була звичка заплітати…

У нього була звичка заплітати на бороді маленькі кіски зі стрічками й заправляти їх за вуха. Перед боєм він надягав через обоє плеча по широкій стрічці. На них висіло по три пістолети. Під капелюхом він закріплював два палаючі ґноти, що звисали по обидві сторони його особи. Усім своїм виглядом він походив на фурію пекла».

И дійсно, це був один із самих жорстоких і кровожерливих піратів

Народився він в 1680 році в Бристолі. Ще юнаків потрапив на каперське судно й плавав на ньому юнгою. Уже тоді став відомий серед матросів своєю безмірною хоробрістю під час абордажних сутичок. Але просування по службі так і не одержав. Він затаїв образу. І коли представився випадок стати піратом, не довго роздумував

Трапилося це в 1716 році. В одному з боїв Тич, виявивши, як завжди, розпачлива мужність, захопив шлюп. Капітан піратського судна, на якому плавав Тич, у нагороду передав йому цей шлюп, призначивши командиром. Ставши хазяїном на судні, Тич відразу ж виявив себе як жорстокий і навіжений начальник. Він постійно був пяний, але й команді не забороняв напиватися. Так, він писав у щоденнику: «Сьогодні скінчився ром. Наша команда була майже тверезою. Мерзотники спробували влаштувати змову. Вони стали говорити про те, щоб відділитися… Увечері ми захопили корабель із більшою кількістю спиртного на борті. Знову всі відмінно».

Цілих два роки Тич плавав у компанії з капітаном Хорниголдом. Одного разу в острова Мартиника вони захопили великий торговельний корабель, збройний сорока пушками. Тичу корабель дуже сподобався, і він упросив Хорниголда призначити його капітаном. Той погодився

Із цього моменту, а було це в 1718 році, Тич став діяти самостійно й незабаром взагалі відділився. Тим більше що Хорниголд має намір був прийняти амністію від губернатора на Нью-Провиденсе й завязати з піратством, а Тич тільки-тільки, як говориться, дібрав смаку розбійницького ремесла й не має наміру був спускати вітрила. Одним словом, дороги їх розійшлися

Майже відразу ж Тичу крупно повезло. Його жертвою став великий англійський корабель. Пірати здорово поживились, команду висадили на берег, а вітрильник спалилися

Усього через кілька днів Тич напоровся на тридцатипушечный англійський корабель. Артилерійська дуель між двома судами тривала кілька годин. Але цього разу справа для піратів скінчилося нічим. Англійцеві вдалося піти до острова Барбадос. Тич було кинувся в погоню, але змушений був повернути до Південноамериканського узбережжя. Незабаром йому зустрів десятипушечный шлюп. Капітаном на ньому був колишній майор Бонні, що недавно став піратом. Якийсь час шлюп супроводжував Тича, а потім він побрав майора до себе на борт

Свій учинок Тич пояснив Бонні тим, що той незнайомий із труднощами й завданнями їх ремесла, тому йому краще відмовитися від командування шлюпом і насолоджуватися спокійним життям на борті великого корабля. Чому він так зробив — не зовсім ясно, швидше за все побоювався, що капітан шлюпа може кинути його.

На шлюп, який звався «Помста», Тич призначив свого офіцера. Він був спокійний, що той не змінить і не підведе в бої. Незабаром до двом своїм кораблям Тичу вдалося приєднати ще один — барк, захоплений у Гондурасском затоці

Свежие комментарии
    Ноябрь 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Окт   Дек »
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    Яндекс.Метрика