На главную

Архив за месяц: Октябрь 2014

Сайк

Сайк

Сайк – небольшое турецкое судно. Оно часто использовалось на побережье Леванта (современные средиземноморские берега Ливана, Сирии и Израиля).

Сайк обладал довольно высокой мачтой (иногда на корабле использовали полуторамачтовую систему). Она устанавливалась посередине судна. На мачте располагались два больших прямых паруса на реях.

Также имелась грот-мачта. Она была короткой и вооружалась латинским рю и небольшим трапециевидным парусом. Своим парусным вооружением корабль напоминал гукер (Нидерландский рыболовецкий корабль XIII-XV веков). Сайки имели транцевую корму и по своим обводам были аналогичны самбукам Красного моря.

Сайк строился в длину до тридцати метров. Такие размеры позволяли иметь довольно высокую грузоподъемность. Сайк мог брать от 200 до 300 тонн груза на борт. Такая грузоподъемность и определила использование судна, его применяли для перевозки различных товаров вдоль побережья Леванта (каботажная торговля и транспортировка). Но по некоторым историческим и археологическим данным, такие суда использовались и в Черном и Азовском морях.

Сайк получил широкой распространение в XVII-XVIII веках. Его широко использовали во многих провинциях Османской империи. В военной сфере судно применялось только в качестве транспортника.

Набіги Дрейка змусили…

Набіги Дрейка змусили іспанців ужити певних заходів для захисту своїх портів і судноплавства на Тихому океані, які до його появи вважалися зайвими. У той час як «Золота лань» ішла на всіх вітрилах додому через Схід, можливість такої траєкторії жодним чином не розглядалася всерйоз правителями іспанської Америки. Вице король Перу направив Педро Сармьенто де Гамбоа на південь, до Магелланову протоці, щоб той перехопив невловимого корсара на його дорозі назад, а також вибудував фортифікаційні спорудження, щоб позбавити інших піратів можливості входити в Тихий океан цим шляхом. На той час іспанці ще не знали про існування альтернативного проходу навколо мису Горн декількома милями південніше, і Сармьенто дійсно в 1584 році зміцнила протока, хоча невелика колонія, заснована їм, була майже знищена голодом і покинута всіма жителями, що залишилися, чотири роки через. Іншим головним болем іспанських влади був захист судів, які везли величезні кількості срібних злитків з Перу в Панаму для подальшого транспортування в Іспанію. Було вирішено конвоювати такі судна одним або двома добре збройними кораблями ескорту. Коли ця система конвою прижилася й зміцнилася, вона дуже ефективно запобігала повторенню інцидентів, подібних тому, що відбувся з «Cacafuego». На додаток до цього для захисту транспортування срібла в місті Панама було встановлено багато гармат, спрямованих убік морячи

Однак до півночі від Панами для зміцнення портів і захисту коштовних вантажів і срібла, які перевозилися морським шляхом з Перу в Мексику, не було зроблено нічого. Ще більш дивно те, що манільські галеоны залишалися повністю без захисту

Почавшись в 1573 році, торгівля, яку вела Нова Іспанія з азіатськими країнами через води Тихого океану, активно розбудовувалася. ДО 1586 року загальна вартість срібла, що вивозиться з Акапулько на судах, що направляються в Китай, становила більш 1 мільйона песо, а через десять років вартість щорічної кількості, що вивозиться срібла досяглася 12 мільйонів песо. Більша частина цього срібла йшла з Перу, незважаючи на кількаразові укази короля Іспанії, що забороняють продаж китайських товарів у цім королівстві. Можна зрозуміти, чому вице королі не вирішувалися відкрито забезпечувати королівським захистом суду з контрабандним товаром, що курсують між Перу й Мексикою, але дивно те, що через вісім років після нальотів Дрейка не було почато ніяких кроків для захисту королівських галеонов, а також протягом усього західного узбережжя Мексики не було встановлено жодного знаряддя. Велося багато розмов про зведення фортифікаційних споруджень в Акапулько, але реально не було зроблено нічого. На початку 1587 року в листі до короля вице король Нової Іспанії дякує йому за звістку про наближення англійських військових судів до акваторії Тихого океану й завіряє, що обороноздатність його королівства перебуває в гарному стані. Більше того, він відзначає, що на західному узбережжі Нової Іспанії немає нічого, що могло б залучити піратів, тому що він заборонив кому б то ні було селитися там! Подібна недалекоглядність привела до того, що манільські галеоны залишалися вразливими

Би їх скрізь і смертю вморили без пощади»

Би їх скрізь і смертю вморили без пощади».

Увесь червень 1668 г. козаки провели на узбережжя між Дербентом і Баку, однак ні однієї міцності їм побрати не вдалося. Разинцы обійшли Дербент, Шемаху й Баку. У липні козаки дійшли до Гилянского затоки й почали грабувати багату область Мазандеран. Від успіхів в отамана закружилася голова, і він повів своє воїнства на велике місто Решт. Але отут козаки нарвалися на військо місцевого губернатора Будар хана. Як пізніше показали свідки – астраханські купці Микита Мусорин і Таршка Павлов: «Ті злодійські козаки приїхали під шахів же місто Ряш і стали стругами в берега. І ряшский де хан вислав проти них шаховых служивих людей з боєм, і ті де шаховы люди їх, злодійських козаків, побили з 400 людей. А отаман де Стенька Разін з товариші говорили шаховым служивим людям, що вони прагнуть бути в шаха у вічному холопстві, і вони б з ними не билися».

Дійсно, Степан Тимофійович діяв класично, по «варязькому рецепту» – одержавши відсіч, наймався кондотьером на службу

Будар хан погодився, але зажадав, щоб козаки здали персам усі свої струги й пушки, а їм у свою чергу буде дозволено відправити посланців в Исфагань до шаха, який і повинен був розвязати долю разинцев. А поки суд так справа, пять днів козаки торгували й пиячили в Реште. Згідно з переказом, Степан Тимофійович, будучи сильно в хмелі, затіяв бійку з городянами, яка переросла у великий бій. Із труднощами козаки пробилися до моря й відбили в перської варти власні струги. Вийшовши в море, Разін наказав іти уздовж узбережжя на схід, а потім висадитися на пустельному бережуся

А шах Аббас II спочатку милостиво прийняв російських посланців, але отут нарешті прибув полковник Пальмар, і шах зрозумів, з ким він має справу. Негайно разинских посланців закували в кайдани, а воєводі Мехмету було наказано з більшим військом іти на козаків

Привівши в порядок розбите воїнства, Стенька знову рушив на схід і раптово напав на невелике місто Фарабат. Він розташовувався приблизно в 400 км на схід Решта, і місцеві жителі слыхом не слыхивали про Разіна. Місто було розграбовано й спалений. Потім Разін рушив до розташованого неподалік міста Астрабаду, який осяглася доля Фарабата.

Зиму 1668– 1669 рр. разинские козаки провели на півострові Миян Кале між Фарабатом і Астрабадом. Полонені перси побудували деревяні будинки для житла, а також звели земляний вал на перешийку, що зєднує півострів з материком, і козаки поставили там пушки

Узимку й провесною разинцы періодично робили нальоти на туркменські селища на юго східному бережу Каспію. В одній із сутичок з туркменами був убитий Сережа Кривій

Розоривши туркменське узбережжя, Разін у травні 1669 г. рушив на захід – у Гилянский затока. Традиційно пограбувавши узбережжя, Разін відправився північніше й улаштував собі базу на Свинячому острові недалеко від Баку

У липні 1669 г. до Свинячого острова підійшов перський флот під початком Менеды хана. Флот – це сказане занадто голосно: у персів було 50 плоскодонних човнів сандалів

Бій у Свинячого острова добре описане в повідомленні секретаря шведського посольства в Персії Кемпфера: «Козаки вискочили на декількох стругах із за острови й

Але в нього було одне вразливе…

Але в нього було одне вразливе місце: він був повним профаном у навігації й кораблеводінні. Доводилося вдаватися до допомоги інших. Може бути, саме тому Бонні перейшов зі своїм судном під владу Тича.

В 1718 році Бонні став повновладним капітаном свого корабля, який він відразу перейменував в «Короля Джеймса», а себе став називати капітаном Томасом. Після чого направився в Північну Кароліну й, одержавши там королівську амністію, випросив у губернатора каперську грамоту для боротьби з іспанськими судами. Однак, як це часто траплялося з каперами, незабаром став не перебираючи захоплювати всі кораблі — і супротивника, і свої, англійські. Але знову поводився при цьому досить дивно. На одному захопленому судні він забирав усе продовольство, а інший вантаж не торкав, на інших брав те ром, то перець, то мясо або тютюн

Настав момент, коли корабель Бонні став давати течу і йому потрібен був ремонт. Капітан наказав посадити судно на ґрунт в устя ріки, щоб очистити днище від черепашок і залатати протечку.

Про те, що пірати перебувають поруч, стало відомо губернаторові Північної Кароліни в Чарлстоне. Він направив проти Бонні два восьмипушечных шлюпа

26 вересня 1718 року після короткого бою Бонні викинув білий прапор. Його побрали в полон з усією командою й доправили в Чарлстон. Відбувся суд, який присудив Бонні і його спільників до смертної кари

В обґрунтування вироку було сказано: «Майор Стеде Бонні, суд присяжних знайшов вас винним у занятті піратством. Вас досить обвинуватити тільки у двох злочинах. Адже ви самі знаєте, що з тих пор як ви зявилися в Північній Кароліні, ви захопили й частково розграбували щонайменше 13 кораблів. Тому викрити вас можна в 11 і більш злочинах, які ви зробили після прийняття королівської амністії, коли ви дали обіцянка покінчити зі своїм ганебним життям… Скільки безневинної крові пролите людьми, які вчинили опір вашому беззаконному насильству? Ми цього не знаємо, але ми знаємо, що ви особисто вбили 18 людей і багатьох ранили, коли вас прагли захопити через ваші розбійницькі дії».

Ні посилання на Біблію, ні інші аргументи, щоб викликати в Бонні хоча б почуття каяття, ні до чого не привели. Тоді суддя вимовив: «Виконавши в такий спосіб свій борг християнина, я виконую тепер свій борг судді. Вирок, передбачений законом для вас і для ваших злочинів, що й виноситься справжнім судом, такий: ви, Стеде Бонні, повинні відправитися в те місце, звідки прибутки, і там вас відведуть на ешафот, щоб повісити, поки не настане смерть. Так благословить Бог у своєму вічному жалі вашу душу».

Спочатку були повішено 26 членів команди Бонні, потім настала і його черга. Ніхто з них так і не розбагатів, після кожного залишилося всього кілька фунтів. Так чи коштувало бути піратом, міг подумати кожний з них, але це був би запізнілий роздум

БАРТОЛОМЬЮ РОБЕРТС. БЛАГОЧЕСТИВИЙ ПІРАТ

Усього три роки бешкетував цей англійський пірат, а славу залишив по собі чималу. Тому було кілька причин. Насамперед те, що нікому з його колег по кривавому ремеслу не вдавалося захопити таку кількість кораблів — більш чотирьохсот. І ще тому, що відрізнявся серед піратської братій надзвичайним благочестям

На цих судах, що йдуть в…

На цих судах, що йдуть у західному напрямку, звичайно було трохи солдатів, що випливають на Філіппіни, а іноді навіть кілька знарядь. Але по дорозі назад в Акапулько кожний дюйм палуби величезного судна був забитий звязуваннями й тюками коштовного вантажу, і для артилерійських знарядь просто не залишалося місця. Враховуючи той факт, що галеоны завжди випливали тим самим маршрутом, що пролягають уздовж каліфорнійського узбережжя, без супроводу й без зброї на борті, важко виправдати ту безтурботність і спокій, яку демонстрував вице король. Тим більше, що англійці знали про цей і навіть мали карти й лоції китайського маршруту (факт, який був добре відомий іспанцям).

Однак потрібно памятати, що в сферу його діяльності також входило забезпечення безпеки в Мексиканській затоці й Карибському морі, де піратство було набагато більшою проблемою, чому в районі Тихого океану. Фернандес Дуро у своїй книзі «Іспанська армада» затверджує, що відсутність у ті часи яких б то ні було захисних засобів в акваторії й на узбережжі Тихого океану було помилкою не вице короля, а самого короля Іспанії, який не бажав витрачати грошей на зміцнення й фортифікаційні спорудження, а також на зміст і обслуговування флоту берегової охорони, тому що вважав іноземні піратські вторгнення в цих місцях лише тимчасовим злом

З 1585 року Іспанія перебувала в стані війни з Англією. Вдало балансуючи на грані патріотизму й особистого інтересу, дві групи авантюристів, натхнені феноменальним успіхом Дрейка, на початку 1585 року розвязали піти його прикладу. Джордж Клиффорд, граф Камберлендский, спорядив два судна з командою в 200 людей, якими командували Роберт Витрингтон і Кристофер Листер, до них згодом приєдналося ще два судна. Одне з них належало серові Уолтеру Рали. Друга, і єдина, експедиція, що досяглася Тихого океану, була споряджена й перебувала під командуванням Томаса Кавендиша (або Кендиша, як часто виголошували його прізвище), молодого джентльмена, що народився в Суффолкском графстві в 1560 році. Кавендиш був веселуном і задирою при дворі королеви Єлизавети, жив невідповідно до своїх достатків і розвязав стати капером, щоб відновити свій розтрачений стан. Незважаючи на ніжне дворянське виховання, Кавендиш, на відміну від простолюдина Дрейка, був твердий до своїх супротивників. Він був компетентним навігатором і гідрографом. Його навички у военно морській справі важко переоцінити, чи навряд можна було б знайти супротивника, рівного йому. До початку експедиції йому було лише двадцять шість, але за плечима в нього був певний досвід у навігаційній справі, придбаний під час колонізаційного вояжу в Америку в 1583-1585 роках

Кавендиш покинув плимутскую гавань 31 липня 1586 року на трьох судах з командою в складі 123 людей, деякі з яких були із Дрейком під час його кругосвітньої експедиції. Флагманський корабель Кавендиша «Desire» («Прагнення») вантажопідйомністю в 120 тонн був добре збройний, маючи на борті 29 мідних і чавунних знарядь і два перьера, імовірно розташовані в носовій частині. Друге судно, «Centent» (« Сенс життя»), мало вантажопідйомність тільки 60 тонн

Свежие комментарии
    Октябрь 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Сен   Ноя »
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031  
    Яндекс.Метрика