На главную

Архив за месяц: Июнь 2014

У випадку вдалого лову на…

У випадку вдалого лову на шхуні старости піднімався білий прапорець

У ніч бою загону Шуберта з більшовиками був висланий колісний волзький пароплав «Єлизавета» (побудований в 1887 г. у Швеції, 22,7 – 6,7 – 0,7 м; 100 л.с; 10,3 уз.), збройний однієї 47 мм гарматою й двома кулеметами. Він стояв із застопореною машиною милі на три північніше бухти Березяки.

На пароплаві з більшим задоволенням помітили флотилію рибацьких шхун і при світлі місяця розрізнили навіть на передній білий прапор, що розвівається, – брейд вимпел Шуберта. Негайно ж був даний неодружений постріл, по якому шхуни повинні були забирати вітрила й покірно очікувати реквізиції. Більшовики сильно здивувалися, коли побачили, що їх постріл не зробив ніякої дії й шхуни продовжували йти далі. Тоді з пароплава почали обстрілювати загін, намагаючись бити по головній рибниці. Коли білі відкрили вогонь, те першими ж пострілами по «Єлизаветі» був підбитий кулемет і вбитий кулеметник. Военморы зі страху розвязали, що це англійці, і швидко ретирувалися подобру поздорову.

Незабаром Шуберту вдалося встановити звязок з генералом Д.П.Драценко, командиром 1 й кінної дивізії, що наступала на Астрахань. Драценко надіслав у загін дві 76 мм гірські пушки обр. 1909 р. і офіцера артилериста. Серед рибалок найшлися теслі, які на дві найбільших рибницях (№ 6 і № 7) зробили на баку міцні настили, і на них були поставлені пушки. Щоб під час хитавиці вони не скотилися за борт, під лафетні колеса підбили клини, крім того, лафети обмотали навколо середньої частини запасними якірними канатами, які потім пропустили в діру, просвердлену в палубі, і закріпили в трюмі. Тому що колісні лафети в такий спосіб при стрілянині втрачали можливості відкочуватися, то вся гармата після пострілу підстрибувала на місці, і, щоб не продавити палубу, ланцюгам була дана деяка слабина. Навчальні стрілянини в море дали позитивні результати

Від Драценко Шуберт довідався про існування флотилії штабс капітана Склянина. Він народився в Астрахані в родині рибопромисловця й добре знав дельту

Переважна більшість астраханських рибалок була настроєна проти радянської влади. Вони непогано заробляли й при «проклятому цараті», а місцеве начальство брало « по чину» і не лізло в них справи

Склянин набрав загін рибалок і на рибницях почав воювати з більшовиками. Діяв він дуже хоробро, але завжди уникав білого начальства, за що Шуберт прозвав його «зеленим».

Флібустьєри Склянина контролювали значну частину дельти Волги. Вони захоплювали й топили невеликі пароплави й баржі, на суші й у протоках знищували загони матросів і чекістів, що проводили реквізиції серед місцевого населення

Нарешті Шуберт розвязав висадити десант у села Лагань. 11 липня загін вийшов у напрямку до Лагани. Раптово на обрії здався пароплав. Білі почали готуватися до бою. Але з пароплава просигналили: «Пароплав узятий у більшовиків і посланий у ваше розпорядження. Мічман Скорописов». Виявилося, що пароплав дійсно був узятий білою кіннотами недалеко від Лагани. Більша частина людей була пересаджена на цей пароплав, а рибниці взяті на буксир і потягнулися за ним у вигляді довгого хвоста

Сьогодні на Пиносе в устя…

Сьогодні на Пиносе в устя невеликої річечки Маль-Паис можна побачити, як запевняють, останки шхуни, нібито досить схожої на ту, яку описав Стивенсон. Корабельний кістяк, поросший тропічним чагарником, — це, можна сказати, один з експонатів на відкритому повітрі тутешнього, причому єдиного у світі, музею, присвяченого історії піратства

Втім, слава Пиноса як географічного прототипу стивенсоновского Острова скарбів оскаржується іншим островом. Це право затверджує за собою Рум — один з острівців архіпелагу Лоос, по іншу сторону Атлантики, у берегів Африки, близько гвінейської столиці. За старих часів і тут базувалися пірати, кренговали й смолили свої кораблі, перечікували переслідування, поповнювали запаси провіанту. Пірати, розповідають гвінейці, навідувалися сюди ще порівняно недавно. Наприкінці XIX століття тут повісили одного з останніх знаменитих флібустьєрів

Відомості про Руме проникнули в Європу й надихнули Стивенсона. Він-Де досить точно описав острів у своїй книзі, щоправда, переніс його в інше місце океану, затверджують жителі Рума.

Скарбу, заховані морськими розбійниками, шукали безрезультатно. Але цінність острова Рум аж ніяк не в сумнівних скарбах. Його припускають перетворити в туристський центр, місце відпочинку для гвінейців і закордонних гостей

Віра в те, що Стивенсон описав справжній острів (а виходить, справді й усе інше), згодом породила легенду. Відразу ж, тільки-но були розпродано 5600 екземплярів першого видання «Острова скарбів», пройшов слух, що в книзі розказане про реальні події. Природня вірогідність вигаданого сюжету дійсно виглядає як реальність, тому що відомо, що «ніколи письменник не видумує нічого більш прекрасного, чому правда».

Повіривши в легенду, читачі, і насамперед шукачі пригод, почали буквально долати автора проханнями. Вони благали, вони вимагали повідомити їм дійсні координати острова — адже там ще залишалася частина невивезених скарбів. Про те, що й острів, і герої — плід уяви, не бажали й чути

- Хіба можна було всі ці пригоди видумати? — дивувалися одні

- Звідки така поінформованість? — вопрошали інші. І самі ж відповідали: — Безсумнівно, автор був безпосереднім учасником пошуків скарбів

- Уже не був чи Стивенсон піратом?

- Так що говорити, не інакше як особисто причетний до морського розбою

Так «легенда про Стивенсоне» перетворилася в «справу Стивенсона». Відгомони цієї сенсації ні-ні та й дають про себе знати й сьогодні.

У наші дні міф про «темний минуле» Стивенсона спробував відродити якийсь Роберт Чейзл. Цей «літературознавець» заявив, що Стивенсон аж ніяк не та особа, за яку видає себе в опублікованих листах і щоденниках, що він — «фігура загадкова, лиховісна на небокраї європейської літератури». Своя заява автор підтверджує «фактами», що нібито викривали «друге життя» письменника

На запитання, чому Стивенсон так добре був обізнаний про піратів, Чейзл, не замислюючись, відповідає: з особистого досвіду. Своє перше знайомство з морськими розбійниками він звів року этак в 1876-м у Марселі. Тут пройшов першу школу на контрабандному катері, навчився володіти навігаційними приладами

Угода полягала в тому, що…

Угода полягала в тому, що вікінги щорічно одержували високу данину з умовою, щоб вони не грабували й не розоряли щороку храми й берегові поселення. Потім прийшов момент, коли пірати утомилися плавати туди-сюди по бурхливих льодових водах Північного моря й почали селитися в тих областях, на які вони робили набіги. Спочатку це були просто укріплені замки й порти, які поступово оточувалися селищами й ріллями, оброблюваними скандинавськими поселенцями. Ці колонії квітнули на Фарерських і Шетлендских островах, на півночі Шотландії, в Ірландії й в англійському Йоркширі, але найбільше їх було на північний сході Франції, в області, яка із цієї причини одержала імя Нормандії. В XI столітті короткий період проіснувала навіть норманнская імперія, яка охоплювала Швецію, Данію, Англію й королівство піратів-вікінгів на острові Сицилія, який вони захопили в 1061 році

Норманны, засновники Російської держави

Поки вікінги освоювали Європу, інший скандинавський народ, варяги, рухався в напрямку до Сходу. Більше схильні до торгівлі, чому до війни, варяги перетнули Балтійське море й рушили в глиб континенту, заснувавши кілька торговельних поселень. У середині IX століття варязьке племя русов осіло на берегах Волги, що представляла собою великий торговельний шлях, що зєднував Балтійське й Чорне моря. Словянські народностей, обложені ордами кочівників, звернулися по допомогу до князя русов Рюрику, який в 860 році заснував князівство Новгородське. Трохи пізніше його спадкоємець князь Олег перемістив столицю на південь, у Київ, щоб спростити торгівлю з Константинополем. Таким чином, варяги були засновниками першої російської держави, подарували своє імя цієї великої території, поширили там православне християнство й відкрили шлях для поступового прилучення Росії до європейської культури

Норманны в Європі

У цей час на півночі первісні скандинавські племена обєдналися у два більші королівства, наслідуючи державному устрою, який вони бачили в Європі, можливо, щоб краще розпоряджатися своїми багатствами. Наприкінці X століття Харальд I Прекрасноволосый став першим королем Норвегії, а Харальд I Синезубый зайняв трон Данії, яка, хоча й була відділена від Швеції протокою Каттегат, завжди вважалася скандинавською країною по своїй історії й культурі. Обидві монархії були звернені в християнство, і це було початком кінця піратства вікінгів

На початку другого тисячоріччя нашої ери французька Нормандія стала впливовим феодальним герцогством, що номінально перебували у васальній залежності від короля Франції. В 1035 році Вільгельм Бастард, син герцога Роберта I, добився того, щоб нормандські барони визнали його спадкоємцем його батька, незважаючи на те що він був незаконним сином і в ньому текла лише половина крові вікінгів. Новий герцог був двоюрідним братом Едуарда Сповідника, англійського монарха потомства, що не мало. Коли в 1066 році англійський король умер, англосаксонські дворяни визнали спадкоємцем його родича Гарольда, графа Уэссекского, але нормандський герцог негайно висадився на острові із загартованим у боях військом, посилаючись на стару обіцянку Едуарда, який вибрав його своїм спадкоємцем

Індіанцями й гостро відчувалася…

Індіанцями й гостро відчувалася нестача солдатів для обслуговування численних знарядь

5 травня капітан Коксон, рассорившись із іншими ватажками піратів, побрав один із трофейних барків і з 70 своїми соратниками відправився до затоки Сан Мигель, для того щоб повернутися назад у Карибське море. Лідерство над командою знову перейшло до Річарда Сокинсу. 12 травня пірати на борті свого флагмана «Trinidad» і ще одного судна вантажопідйомністю в 180 тонн відправилися на острів Табога, при цьому до свого відправлення вони спалили всі трофейні судна, що залишилися. 20 травня по шляху до острова капітан Шарп атакував і захопив неозброєне королівське судно, що йде з Перу. На його борті була 51 тисяча іспанських монет, кожна гідністю у вісім реалів, і велика кількість продовольства. Незабаром піратами були захоплені ще два судна, включаючи 100 тонний барк, на який Шарп пересадив усю свою команду

23 або 25 травня, після того як пірати ретельно обшукали острів, поповнили запаси продовольства плодами його благодатних садів і обмінялися листами із президентом Панами, ескадра пішла до острова Коиба. Будучи усе ще ненаселеним, цей острів був прекрасним плацдармом для набігів на материк і кренгования судів. У шляху один з піратських барків був віднесений плином до затоки й приєднався до команди Коксона на їхньому шляху до Карибського моря, а іншої був захоплений і повернутий іспанцями. У той час як його трохи зменшений флот стояв на якорі в острова Коиба, Сокинс 1 червня з 60 матросами направився до південного узбережжя Верагуа до поселення Пуэбло Нуэво. Іспанці вже були попереджені про його плани й на березі ріки трохи нижче селища побудували деревяний бруствер. Під час штурму цього імпровізованого форту Сокинс і двоє людей з його команди були вбиті, а пірати змушені були ретируватися. По дорозі на острів їм удалося захопити 100 тонне судно, вантажене зерном, якому пізніше дали гарне англійське імя «Mayflower» («Травнева квітка»).

Новим капітаном піратів був вибраний Бартоломео Шарп. Дисидентській меншостям з 63 людей, що відмовився бути під початком нового капітана, виділили барк для зворотного повернення тим же шляхом, яким вони прибутки у води Тихого океану. 16 червня 1680 року, після двох тижнів, проведених на островах Коиба й Куикара (або Джикорон), протягом яких пірати кренговали свої судна й поповнювали запаси питної води, деревини й продовольства, вони відплили в Південну Америку. Тепер їх ескадра складалася із двох судів, а команда нараховувала 146 людей. Шарп командував на «Trinidad», а капітан Джон Кокс – на «Mayflower». Эдмунд Кук із за участі в бунті був зміщений з посади капітана

Протягом наступних десяти місяців Шарп і його команда робили набіги на поселення, розташовані уздовж західного узбережжя Південної Америки. Вони розграбували міста Ило й Ла Серена (листопад грудень 1680 року), кренговали свої судна на островах Хуан Фернандес (січень 1681 року) і втратили 28 людей убитими під час набігу на місто Арика (лютий 1681 року). Шарп був позбавлений свого капітанського поста, але пізніше, коли його спадкоємець був убитий під час набігу на Арику, знову відновлений у своїй посаді

Русская боевая ладья

Русская боевая ладья

Первые упоминания о морских походах восточных славян относятся к VI веку. В девятом веке киевские князья Аскольд и Дир совершили первый в русской истории поход на Царьград, в этом походе, согласно летописи, использовались ладьи — небольшие боевые корабли для перевозки дружины и ведения морского боя. В дальнейшем походы на Царьград — главного морского противника Руси происходили неоднократно, а устройство ладьи все больше усовершенствовалось. В десятом веке, дружина князя Игоря Рюриковича плавала по Черному, Азовскому и Каспийскому морям, количество судов исчислялось тысячами.

Что представлял из себя древнерусский боевой корабль? Рассчитанный человек на 40, он был гораздо меньше в размерах самых совершенных кораблей того времени — византийских триер. Корпус был долбленый из цельного дерева, на него наращивались дощатые борта для увеличения вместимости. Судно, обшитое вгладь досками, насаженными на шипы называлось «насада».

Позднее научились строить еще более вместительные «набойные лодьи»: к бортам крепились стойки, на них набивались доски внахлест. Благодаря такому простому усовершенствованию увеличивалась грузоподъемность, и двадцатиметровое гребное судно брало на борт до 15 тонн груза. Якорь, руль, простой такелаж – и легкая, но устойчивая и вместительная ладья способна была бороздить моря. Парус украшался орнаментом или княжеским гербом, на каждом весле по два гребца. На носу и корме располагались стрелки.

Тактику ведения боя на таких ладьях описал византийский придворный историк. Ладьи выстраивались цепью напротив византийских кораблей, потом, пользуясь численным преимуществом, окружали каждый. Прикрываясь щитами от копий, камней и горшков с горючей смесью, летящих на них из – за высоких бортов триер, дружинники ручными таранами пробивали борта и днища вражеских кораблей. Получив пробоины, корабль противника тонул.

Начиная с двенадцатого века русичи научились строить еще более крупные, палубные ладьи, дощатая палуба прикрывала сверху гребцов. Такие ладьи вместе с «насадами» и «набойнами» просуществовали аж до пятнадцатого века. Благодаря эти судам русская история обогатилась немалым количеством морских побед. Впоследствии ладьи были окончательно вытеснены полностью наборными судами.

Свежие комментарии
    Июнь 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Май   Июл »
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30  
    Яндекс.Метрика