На главную

Архив за месяц: Май 2014

Попит на рабів був дуже…

Попит на рабів був дуже високий, оскільки через тривалу паузу в Реконкісті, невдач хрестових походів і страшних епідемій чорної чуми різко скоротилося кількість дешевих робочих рук і рабської сили, необхідних для грубої й трудомісткої роботи, яку не могли виконувати буржуа й сеньйори

Поставка чужоземних рабів у королівства Піренейського півострова стала надзвичайно прибутковою справою, на якому наживали стану представники нової буржуазій у портових містах начебто Барселони й Севільї. Серед знатних каталонських піратів виділялися такі особистості, як знаменитий Рожер де Льюриа, який кілька років стримував кораблі герцога Анжуйского, давнього ворога графів Барселонських, або Конрад де Льянса, що неодноразово робив успішні нальоти на порти берберів, або Гильем Кастелльну, який почав боротьбу за приєднання Аликанте до Арагонскому державі. Також потрібно згадати валенсийского пірата Хайме Виларогута, що прославився своїм бешкетуванням. Його родина нажила величезний статок і користувалася більшим впливом, аж до того, що рід Виларогутов керував в XV столітті рухом за відділення Каталонії, що підтримували графа Урхелла, що протистояв Сентеллам, сподвижникам арагонца Фернандо де Антекера.

Прикладом типових андалузьких піратів служать брати Мартін Алонсо й Висенте Янес Пинсоны, моряки з Палос-Де-Могер (Уэльва), розташованого поруч із устям ріки Тинто, які займалися морським розбоєм у каталонських берегів. Мартін добирався у своїх плаваннях навіть до Ла-Маншу й Азорських островів, де міг познайомитися із Христофором Колумбом, який плавав приблизно там же. Імовірно, один з них — або Колумб, або Пинсон — був тамплієром і присвятив іншого в секрети ордена, але можливо, що вони обоє належали до ордена і їх зустріч не була випадковою. Відомо лише, що згодом обоє брата Пинсона увійшли до складу першої експедиції Колумба. Деякі дослідники вважаються, що так їх покарали за бешкетування католицькі королі (Фердинанд і Ізабелла), на думку інших Орден, що діяв у підпілля, Храму доручив їм «відкрити» Америку, про що більш докладно піде мова нижче.

Наприкінці XV століття католицьке королі розвязали заборонити плавання корсарів під своїми прапорами. Відомо, що Фердинанд і Ізабелла беззаперечно виконували волю Тата, що завжди дуже холодно ставився до піратів, багато з яких були так чи інакше повязані з підпільним Орденом тамплієрів. Який би не була причина заборони на заняття корсарством, у результаті Середземне море виявилося у владі піратів-берберів, що служили Османської імперії. Турецький пірат грецького походження Хайр пекло-дин, якого італійці за його кошлату рудувату бороду прозвали Барбаросса, разом зі своїм братом Аруджем, що полягали на службі в могутнього султана Сулеймана Чудового, заклав нові основи піратської справи. Рыжебородым спала на думку блискуча ідея найняти на берегах Магриба дрібних мусульманських піратів, які працювали на себе, і численних колишніх корсарів з Європи католицьких королів, що залишилися без роботи після указу, щоб сформувати величезний піратський флот, який відправиться на піратський промисел під прапорами Османської імперії

Інші набіги, зроблені…

Інші набіги, зроблені піратами на захід уздовж узбережжя, носили переважно спонтанний характер. Увійшовши в Эспарзу, вони знайшли її спустошеної й занедбаної людьми, які, забравши весь свій скарб, пішли в місто Картаго. 23 березня команда Гронье, що перебуває в затоці Никоя, зустрілася з капітаном Тоунлеем, тільки що з капітаном Сваном, що повернувся із тривалої експедиції уздовж узбережжя. Дві піратські банди обєдналися й відправилися на своїх каное до берегів Нікарагуа в заплановані набіги, залишивши кілька людей опікувати свої судна

Команда, що полягала з 345 людей, причалила до берега, вибравши для цього пустельне місце, а далі проїхала пішки в Гранаду. 10 квітня 1686 року, незважаючи на енергійний опір місцевих жителів, пірати побрали місто. Тут була встановлена велика кількість зміцнень і брустверів, а його захисники мали у своєму розпорядженні більш дюжини знарядь. У цьому бої буканьеры втратили чотирьох людей, а ворог, по їхнім твердженню, як завжди, «поніс більші втрати». Після бою набожні пірати або, принаймні, їх «французька частина» відслужили в соборі переможний вдячний молебень. Але в остаточному підсумку ця перемога виявилася безглуздої й не принесла піратам бажаних результатів

Іспанці загодя вивезли всі коштовні речі й харчові запаси на острів в озері Нікарагуа, і пірати виявили в місті лише небагато продовольства. Тому що піратам не доводилося розраховувати на який або викуп, вони спалили місто. 15 квітня піратський десант покинув місто таким же голодним і настільки ж бідним, як і ввійшов у нього, і направився до узбережжя через Масайю по дорозі, досаждаемый «двома тисячами пятьмастами іспанцями». ДО 26 квітня остання частина піратів, що відстали від основного загону, добралася до берега й, сівши на свої судна, відправилася в Реалейю, де команда кинула якір два дні через. 28 квітня пірати в другий раз захопили Пуэбло Виэйо, а 5 травня ними було розграбовано й спалене місто Чинандега. Але як звичайно, іспанці встигнули вивезти або знищити всі продовольчі запаси й коштовні речі ще до приходу буканьеров.

Вернувшись на свої судна, що коштують у гавані Реалейи, пірати, згідно з неписаними законами, роздали по 7600 песо десяти своїм товаришам, що стали інвалідами під час набігів. Де Люссан у нарисах про свій похід пише, що це були «фактично всі гроші, якими мала команда», що, потрібно помітити, було досить убогим «уловом» за більш ніж рік піратства. Крім того, що в буканьеров був загальний фонд, пірати залишали собі особисто награбовані коштовні речі і ювелірні вироби, якими розплачувалися в ході азартних ігор і за розваги. Де Люссан говорить, що срібло не було в ціні серед піратів і часто ігнорувалося буканьерами й у небезпеці залишалося із за свого ваги

На цій низькій оцінці їх добробуту Тоунлей і Гронье розвязали розстатися. Половина французів – 148 людей – розвязала йти разом з Тоунлеем і його командою, що нараховувала 115 піратів. Близько 145 французів залишилося із Гронье, який розвязав перечекати сезон дощів у затоці Амапала, а потім випливати в Карибське море. 19 травня 1686 року піратські флотилії відчалили від берегів Реалейи й розійшлися по обраних маршрутах

Він був уродженцем острова Псаро…

Він був уродженцем острова Псаро й ще до війни промишляв піратством, за що греки називали його капітаном. В 1770 г. Варвакис разом зі своєї 20 гарматної полакрой приєднався до ескадри Олексія Орлова. Катерина привласнила йому звання поручика, але все по колишньому кликали Варвакиса капітаном. Після закінчення війни Варвакис продовжував пиратствовать в Егейському морі. Туркам яким те образом удалося його схопити й укласти в Семибашенный замок. Капітана чекала страта, але його виручив російський посол у Стамбулі. Судно ж Варвакиса пройшло Протоки й прибуло в Еникале разом із греками, що бажали переселитися Вроссию.

Після прибуття в Росію Варвакис був прийнятий імператрицею, від якої він одержав тисячу червінців і право безмитної торгівлі на 10 лет

Але все це буде пізніше. А поки 13 червня 1774 г. лейтенант Алексиано Панаиоти на фрегаті «Св. Павло» разом із двома напівгалерами «Зижига» і «Лев» відправився на крейсерство до Дарданелл. 26 червня Алексиано висадив 160 корсарів на невеликий острів Карыбада (Мекасти), що перебуває в затоці Декария в румелийского берега. Назустріч корсарам вибігла юрба турків з однієї гарматою. Але греки їх розсіяли й захопили гармату

Потім корсари осадили невелику камяну міцність із пятьма вежами. Після невеликої перестрілки її гарнізон капітулював з умовою, що туркам дозволять без зброї на човнах переправитися на руме лийский беріг. Корсари виконали свої обіцянки, і начальник міцності Сардар Мустафа ага Каксарли з пятдесятьма турками відправився до європейського берега. Греки перевантажили на «Св. Павло» узяті в міцності 15 гармат калібру від 3 до 14 фунтів, 4200 ядер, 40 бочок з порохом і інші припаси. На березі корсари спалили 4 фелюки, а в міцності – усі будинку обивателів і на тому відбули восвояси.

На тлі невдач російського флоту на Станчо й в інших місцях це був як ніяк успіх, і адмірал Елманов усім 257 корсарам, що становили команди «Св. Павла» і напівгалер, наказав видати по одному червінцю

У червні 1774 г. загін Марка Войновича підійшов до острова Эмброу, де одержав «контрибуцію» худобою, а поверх того хліба на 4000 піастрів. Потім Войнович побрав на острові Самобійки (Самотраки) 50 биків і 200 баранів

Одночасно загін капітан лейтенантів Псасора на островах Шкат Скапель і Полидром зібрали «контрибуцію» хлібом і лісом для флоту

6 липня до острова Тассо за корабельним лісом прибутки корабель «Саратов», фрегат «Улисс», стусани «Венера» і «Сатурн», полака «Св. Катерина» і ландра «Донець». Зрозуміло, що настільки значна ескадра потрібна була не для боротьби із супротивником, благо на острові не було турків, і вихід турецького флоту з Дарданелл не очікувався. Просто заготовка лісу йшла «господарським способом», і потрібні були матроси для використання як робочої сили

25 липня до російської ескадри Елманова, що стояла в острова Тассо, підійшла турецька напівгалера з білим прапором. На ній прибутки майор Белич (серб на російській службі) з листом від фельдмаршала Румянцева, у якому говорилося, що 10 липня був укладений мир з турками. Кампанія в Архіпелазі закінчилася

Глава 8.

Іншим, хто надав допомогу…

Іншим, хто надав допомогу авторові, був не менш відомий хроніст Диогу де Коуту.

Взагалі, треба сказати, Камоэнс був знаком з багатьма відомими людьми своєї епохи. Особлива дружба під час перебування в Гоа звязувала його з видатним ботаніком і медиком Гарсиа да Ортой, якому Камоэнс допоміг видати його книгу про лікарські рослини Індії

Справа це, як не дивно, було нелегке. У Гоа панували нетерпимість і релігійний фанатизм. Обстановка особливо загострилася, коли в 1561 році був заснований трибунал інквізиції, і незабаром церква послала на вогонь свою першу жертву, бакалавра медицини Жеронимуша Диаша. Із цього часу автодафе в Гоа (, що відрізнялися особливою пишнотою й безприкладною жорстокістю) стали постійними. Інквізиція переслідувала й душила кожне живе слово, тим більше наукові праці, засновані на матеріалістичні поглядах

Книги, визнані єретичними, кидали у вогонь нерідко разом з їхніми авторами. У приватних бібліотеках і в книжкових крамницях улаштовували обшуки, щоб «виловити» заборонені видання ( на той час уже існував «Індекс заборонених книг», складений інквізиторами з доручення тата Павла IV).

Не сподівався побачити свою працю опублікованим і Гарсиа да Орту. Тоді Камоэнс звернувся до віце-короля, якого добре знав, із проханням надати вченому привілей і видати його опус, на що той і дав дозвіл

Приблизно в це ж час прийшла звістка, що в Малакці вбитий видатний хроніст Гаспар Коррейа. Він упав від руки найманого вбивці, підісланого, як уважали, губернатором доном Эстеваном да Гамой, правнуком знаменитого мореплавця. У Гоа загинули, умерли від захворювань багато інші друзі Камоэнса. Він почував себе самотнім, життя в Золотом Гоа йому обридлася

Зайнявши двісті крузадо, Камоэнс відплив в Африку, звідки було легше добратися до Лісабона. Однак у суворому Мозамбіку, як називає його Камоэнс, він виявився в новому вигнанні й убогості. Якщо тут він і снідав, то не обідав, а якщо вдавалося повечеряти, то сніданку чекати було пошук. Він харчувався вбогою милостинею, яка з жалю, як милостиню, подавали йому

Невідомо, скільки часу провів би Камоэнс у Богом забутому Мозамбіку, якби не випадок. Одного разу в гавань увійшов корабель, на якому вертався в Лісабон дон Антан де Норонья віце-король, що був, і добрий знайомий поета. Друзі, а їх виявилося чимало на прибулому судні, організували підписку й зібрали необхідні двісті крузадо, щоб Камоэнс розплатився скредиторами.

У листопаді 1569 року він покинув Мозамбік

Дозвіл короля

И от збулася мрія поета — він побачив гори Синтры, з якими розстався сімнадцять років тому. Це трапилося на початку квітня 1570 року

Столиця зустріла мореплавців тривожним дзвоном. Так сповіщали про смерть. У місті лютувала чуму. Щоб зійти на берег, необхідно був дозвіл короля. Через пару днів воно було отримано, і Камоэнс ступив на рідну землю

, Що Збезлюдів Лісабон мало походив на веселе й гучне місто тих часів, коли його покинув Камоэнс. Місто немов вимер: страшна епідемія віднесла майже всіх його жителів, особливо, звичайно, бідняків, які не могли укритися в заміських маєтках. «Чорна смерть» несла в день по пятсот людей

Свежие комментарии
    Май 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Апр   Июн »
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031  
    Яндекс.Метрика