На главную

Архив за месяц: Май 2014

Почувши про цей, Тоунлей…

Почувши про цей, Тоунлей, який був незадоволений своїм кораблем, став будувати амбіційний план по його захопленню. Увечері 17 листопада Тоунлей у межах видимості обрисів міста на 12 каное з 140 людьми відчалив від свого судна й наступного дня висадився в Пуэрто Маркес. У ніч із 19 на 20 листопада пірати на веслах пройшли повз внутрішню гавань Акапулько й власними очима побачили бажане судно, що коштує на якорі прямо напроти замка Сан Диего.

Тоунлею стало ясно, що повести корабель, не будучи при цьому атакованим з боку форту, було неможливе, так що він був змушено задовольняти тим, що побачив досвітній ландшафт міста й замка перед поверненням на борт свого корабля. Потім пірати в безпосередній близькості від берега проїхали уздовж узбережжя на захід від Акапулько, зробили набіг на село Петатлан, пройшли повз Зихуатенейо (23 листопада), а в Икстапе вони поповнили свої запаси яловичиною й захопили караван із провізіями. В Икстапе буканьеры також побрали хлопчика мулата, якого надалі Сван залишив собі в якості слуги. Роблес у своєму щоденнику говорить, що звістка про те, що ворог перебуває в Колимы, досяглася Мехіко 19 листопада. Можливо, буканьеры вислали вперед каное

Тим часом у Мехіко вице король був проінформований про дії піратів і ужив заходів для захисту манільського галеона. Він наказав адміралові Исидру Атондо Антильону, який тільки що вернувся з експедиції по видобуткові перлів у Нижній Каліфорнії, негайно вийти в море назустріч галеону, очікуваному з Китаю, і ескортувати його. Атондо 25 листопада вийшов з порту Матанчел і через три дні підійшов до мису Сан Лукас, де по дивному збігові вже стояв тільки що прибулий манільський галеон «Santa Rosa» («Санта Роза»). Два судна перетнули затока, 8 грудня досяглися берегів Салагуа, потім 18 грудня вони підійшли до Зихуатенейо й 20 грудня прибутки в порт Акапулько. Як їм удалося уникнути зустрічі зі Сваном і Тоунлеем, яких вони повинні були обійти з півдня від Салагуа, донині залишається таємницею. Цілком ймовірно, вони під покривом ночі з 9 на 10 грудня змогли один за одним непомітно прослизнути повз ці місця. У Мексиці порятунок манільського галеона вважали чудом.

11 грудня піратський флот увійшов у Салагуа дня, що й ранком випливає, 200 людей, що висадилися на берег там же, у рукопашному бої наголову розбили «великий» загін супротивника. Узяті в полон іспанці, що дали ворогу практично пошук інформацію про сільську місцевість, ні словом не згадали про те, що манільський галеон усього три дні назад покинула затока. Незважаючи на те що буканьерам бракувало гарного дознавателя й вони не одержали інформацію про галеоне, від думки про багатий видобуток, що чекав їх у місті, вони були в прекрасному настрої. 16 грудня пірати покинули Салагуа й, вибудувавши свої судна низкою на відстані 30 миль від берега, побрали в блокаду мис Корриентес. Тоунлей із частиною команди на чотири каное направився на пошуки продовольства у Валь де Бандерас.

На березі десант був атакований іспанцями й у сутичці, що завязався, втратив чотирьох людей убитими, знищивши при цьому 18 супротивників

Грейг писав: «Легше…

Грейг писав: «Легше уявити, чим описати, жах, остовпіння й замішання, що опанували ворогом: цілі команди в страху й розпачі кидалися у воду, поверхню бухти була покрита безліччю людей, що рятувалися, але небагато з них урятувалося». Вогонь із наших судів у цей час по наказу Грейга був припинений

В 4 години Грейг, бачачи, що два навітряні турецькі кораблі, фланкировавшие лінію турецьких кораблів з півночі, цілі, відрядив прислані з ескадри гребні судна під командуванням капітан лейтенанта Ф.П.Булгакова для висновку їх з бухти. Обоє корабля вже були на буксирах шлюпок, але на один з них потрапили уламки корабля, що вибухнув, був поруч. Цей корабель сам загорівся, був кинутий і потім вибухнув. Інший же корабель (60 пушеч ный «Родос») був виведений з бухти й доставлений переможцям. Крім того, гребні судна встигнули вивести пять більших турецьких галер

До ранку в турків згоріло чотирнадцять кораблів, шість фрегатів і до пятдесяти малих судів

Втрати росіян були досить малі: на кораблі «Європа» було 3 убитих і 6 поранених, у корпусі 14 пробоїн, з них 7 підводних; на кораблі «Не торкни мене» 3 поранених; на кораблі «Ростислав» не було ні вбитих, ні поранених, але перебито кілька рангоутів, вітрил, снастей, так одне 18 дюймове камяне ядро пробило обшивку й застрягло в ній. На інших судах втрат і ушкоджень взагалі не було

Ранком 27 червня Олексій Орлов віддав наказ збирати поранених турків для «перевязування ран і милостині можливої допомоги». Більшу частину полонених Орлов пізніше велів відпустити, лише 86 знатних алжирців були відправлені їм на Мальту. У листі до великого магістра Пинто Орлов запропонував обміняти їх на мальтийцев, захоплених раніше алжирськими піратами. Пинто був настільки обрадуваний, що запропонував російському послові маркізові Кавалькабо відремонтувати на Мальті російський корабель «Ростислав». Пізніше, уже влітку 1772 г., на Мальті був відремонтований сильно ушкоджений корабель «Саратов».

Повернення турецьким владі полонених турецьких моряків пояснюється зовсім не «винятково гуманним відношенням до полонених» Олексія Орлова, як це прагне довести Л.П. Полушкин у книзі «Брати Орлови». У перших, полонених турків попросту було ніде містити, а вчинити побиття полонених, як це зробив через 28 років генерал Бонапарт у Яффи, граф не вирішився. У других, довідавшись про загибель свого флоту, мусульмани міста Смірна (нині турецьке місто Измир), розташованого в 70 верстах від Чесмы, улаштували різанину християн. Росіян там, природно, не було, тому різали корінне населення – греків, адже до приходу турків Смірна була грецьким містом, а також європейських купців. чи Треба говорити, що вбивство англійців і французів могло ускладнити відносини цих держав з Росією. Орлів одержав листа від європейських консулів у Смірні, де говорилося, що народ і військо в Смірні, наведені в сказ і розпач звісткою про чесменском справі, кинулися на греків і перебили їхню безліч; два європейці були також убиті. Збурювання це нагнало жах на всіх європейців; більша частина франків шукала притулку на кораблях, інші замкнулися у своїх будинках, торгівля припинилася

Без сумніву, ті вышедшие з…

Без сумніву, ті вышедшие з Ла-Рошели кораблі, які добралися до Сицилії, також знайшли там надійне вкриття. У середині XI століття південь Італії був завойований вікінгами, які розбили, що займали цю область византийцев і арабів. Вони утворювали на цих землях норманнское королівство, першим королем якого був тамплієр скандинавського походження Роберт Езискар. На початку наступного століття його спадкоємець Рожер II розширив свої володіння й, прийнявши титул короля Сицилії, завів вишуканий двір у Палермо. Рожер II був веселим і щедрим государем, що люблять життя й розуміючим у мистецтві. Його піддані називали його lejoyeux Roger (веселий Роджер). Під час його правління армія й флот Сицилії вели бойові дії під одним із прапорів Ордена Храму, що зображували череп і дві схрещені гомілкові кістки на чорному тлі, яке англійці прозвали Jolly Roger і який і сьогодні можна бачити на барельєфах могили, що прикрашають, деяких тамплієрів Вшотландии.

Коли століття через у Сицилію прибутки кораблі Ордена Храму, що рятувалися від переслідування Інквізиції, вони вибрали своїм прапором Веселого Роджера. Через якийсь час похмурий чорний прапор розвівався на всіх тамплієр-ских кораблях як символ таємної війни проти Ватикану

Пірати Середземного моря

Берега Іспанії, відділені природньою границею від країн африканського Магриба, протягом сторіч страждали від нападів піратів-сарацинов, що змусило їхніх жителів звести ряд захисних споруджень уздовж середземноморського узбережжя. В іспанській мові дотепер існує приказка про маврів на березі, якої описується небезпечна або зухвала тривогу ситуація. Однак в XIV і XV століттях існували також андалузькі, валенсийские або каталонські пірати, які заперечували води

Середземного моря в генуэзских і провансальських корсарів і іноді вступали в конфлікт із піратами-мусульманами. Подібну діяльність, що поєднувала піратство з торгівлею й контрабандою, здійснювали португальські пірати, що мали африканську базу в Сеуте. Для повноти картини потрібно згадати піратів, що плавали по цих водах, з Наварри, Майорки й Сардинії. Етнічна й релігійна однорідність не була необхідною умовою добору команди, і часто полонені сарацини ставали членами екіпажа європейських кораблів, а капітани мусульманських кораблів містили контракти із християнськими найманцями. Типовим прикладом подібної непослідовності служить історія каталонського пірата Бартоломео Перпиньи, який у другій половині XV століття тримав у страху валенсийскую морську торгівлю, плаваючи під вітрилами мусульманської держави Гранады.

До відкриття Америки основний прибуток іспанським піратам, не гнушавшимся, звичайно, грабежем продовольства, зброї й багатих східних товарів, приносила работоргівля, причому вони захоплювали рабів, грабуючи не тільки мусульманські кораблі, але й кораблі й порти інших християнських держав. Із цієї причини основною метою боїв на море було звільнення підступів до берегових поселень, де, крім матросів з кораблів супротивників, можна було захопити в полон мешканців міст і сіл, хліборобів і пастухів з околишніх полів

Коли команди розійшлися, де…

Коли команди розійшлися, де Люссан покинув Гронье й перейшов у команду Тоунлея.

Нам мало що відомо про дії Гронье протягом наступних восьми місяців. Очевидно, більшу частину цього часу він провів на одному з островів у затоці Амапала. Незабаром після того, як пірати прибутки туди, 112 людей з їхньої команди ввійшли усередину країни й захопили 450 фунтів золота на одному із золотодобувних рудників на полпути до Тегусигальпе. Пізніше, сівши на каное, вони піднялися по ріці до Пуэбло Виэйо, що в Нікарагуа, який і був ними розграбований втретє. У червні або липні 1686 року більша частина людей Гронье дезертирувала й спливла на північ на одному барку й декількох пирогах. Частина цієї групи залишилася на островах Лас Трес Мариас і провела там більш трьох років. Тому що це були останні з піратів, що залишилися в акваторії Тихого океану, їх історія буде повідана читачеві наприкінці цієї глави

Тоунлей на своїх двох судах з командою в 260 людина провела три дні в затоці Кулебра, де на трьох фермах, що перебувають неподалік, нарешті зміг роздобути велика кількість продовольства. Потім команда підняла якорі й направилася на південь до острова Коиба, де поповнила запаси води й деревини. 13 червня пірати покинули острів і через десять днів висадилися на берег у західній частині Панамської затоки й захопили, а потім спалили поселення Виллия (Вілла де лос Сантос). Там вони знайшли 15 тисяч песо в золоті й сріблі, але пізніше всі ці гроші були загублені, коли трохи піратів потрапили в засідку, улаштовану іспанцями. У цілому втрати піратів після сутички склали 14 людей убитою. , щоб відомстити за це буканьеры на місці відрубали голову чотирьом бранцям, а потім, коли алькальд мер почав сперечатися з ними із приводу викупу, страчено було ще двоє іспанців. Як видно, ці заходи впечатлили іспанців, які за заручників, що залишилися, видали грабіжникам 11 тисяч песо, 100 фунтів цвяхів і небагато продовольства

4 липня 1686 року Тоунлей і його флот покинули околиці Вілла де лос Сантос і пустилися в пошуки безпечного місця для поповнення запасів води. 22 го числа в районі Перлових або Королівських островів вони захопили невеликий барк. На початку серпня вони захопили ще одне судно в Панамській гавані й у пошуках видобутку обшукали острів Табога; у це ж час піратський галиот увійшов у ріку Чепо й захопив іспанський барк. Далі на період наступних декількох місяців буканьеры фактично блокували Панаму, паралізувавши всю торгівлю

Пірати з острова Табога відправили лист президентові аудієнції Панами з вимогою звільнити захоплених раніше іспанцями одного французького й чотирьох англійські піратів в обмін на 50 іспанців, схоплених ними. Не дочекавшись відповіді, частина піратів залишилася на Перлових островах лагодити суду, у той час як інша група в період з 9 по 14 серпня була спрямована в затоку Сан Мигель, де захопила іспанський барк. Результатом зіткнення, зі слів де Люссана, зявилася панічна втеча іспанців, що кинули «багато поранених і вбитих».

За кілька місяців до розглянутих подій іспанські влади в Панамі змогли укласти мир з індіанцями, що живуть у диких краях за містом Чепо.

«Ця грізна крайність, –…

«Ця грізна крайність, – писали далі консули, – спонукала нас уповноважити й послати до вашого сіятельства депутатів з поясненням такого найнебезпечнішого нашого стану й із просьбою не обертати переможна зброя її імператорської величності на це торговельне місто, на яке повинне дивитися не як на вороже місце, а скоріше як на колонію, засновану різними нейтральними державами; руйнувати їхню торгівлю й приносити їхніх підданих у жертву велика російська імператриця, звичайно, не побажає. Городовое керування очікує звільнення й тих полонених, які ваш сіятельство ще удержали в себе».

Граф відповів негайно: « Як скоро я почув про збурювання, що приключився в Смірні, відклав намір іти на оный місто для цей однієї причини, щоб наближення нашого флоту не поширило більш ще розпусти й безладь. Для цього я негайно звільнив яничарів агу з багатьма іншими турками й доручив йому оголосити уряду міста вашого, щоб як можливо скоріше припинити тамо свавільне вбивство й особливо щоб у безпеку привести ваші особи. Я також досить радий був би погодитися на все те, що ви від мене вимагаєте, якщо б не перешкоджали тому різні причини: чи можу я без усякого з іншої сторони договірної із мною згоди ответствовать за те, на що невідомі обставини надалі мене спонукають? Що ж ви прагнете мене запевнити проти прийнятих усіма понять, що місто Смірну повинне почитати більше селищем, заснованим різними європейськими народами, ніж місцем ворожим, це мені видасться незрозуміло. Сему вашому правилу последуя, повинне б мені й самий Царьград почитати таким же, а по ньому й усі інші приморські міста, під володінням турецьким, що перебувають, у яких є трохи жительств народів європейських. Що стосується торгівлі, будьте зовсім певен: доколе прапор її імператорської величності буде в цих морях володарювати, ви повинні зовсім сподіватися на защищение її, чому ви вже ясно бачили доказу, аби тільки тільки в торгівлі цей нічого противного не було законам війни».

Катерина була в захваті від Чесменской перемоги. Вона писала графу П.А. Румянцеву: «Нічого знаменитее, здається, у тій стороні бути не може. Чудовий Бог у чудесах своїх!» Граф Олексій Орлов одержав орден Св. Георгія 1 й ступені й титул Чесменского; адмірал Г.А. Спиридов – орден Св. Андрія Первозванного; капітан бригадир С.К. Трейг – орден Св. Георгія 2 й ступені й чин контр адмірала

Катерина написала про перемогу Вольтеру, у листі говорилося: «Що стосується до узяття Константинополя, то я не вважаю його настільки близьким, однак у цьому світі, говорять, не потрібно зневірятися ні в чому. Я починаю вірити, що це залежить більш від Мустафи, чому від усякого іншого… якщо він буде по колишньому упорствовать, те неодмінно доведе свою імперію до більших лих. Він забув свою роль, він призвідник».

Як звичайно буває: поразка стає сиротою, а перемога має безліч батьків. Лаври перемоги при Чесме наші історики не можуть поділити дотепер. Катерина спробувала всьому світлу довести, що головний герой Чесмы – брат її фаворита й, скоріше всього, теж фаворит Олексій Орлов

Свежие комментарии
    Май 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Апр   Июн »
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031  
    Яндекс.Метрика