На главную

Архив за месяц: Май 2014

Про предмет його страсті сперечаються от уже кілька сторіч

Про предмет його страсті сперечаються от уже кілька сторіч. Хто була та, яку так палко любив поет і оспівав у своїх віршах? Точної відповіді на запитання, хто ж надихав ліру поета, поки ще не знайшли. Відомо лише, що це була молода особа знатного походження й що Камоэнса вилучили зі столиці « з любові до придворної дами».

Наказ про відсторонення від двору був для Камоэнса як грім серед ясного неба. Йому дали всього кілька годин на збори, настільки поспішно він був змушено покинути Лісабон

Він опинився в селищі Белвер, на березі Тэжу, там, де ріка тече в тіснині серед високих гір. Тут він провів три роки, з 1546-го по 1549-й.

Посилання скінчилося. Однак згадали правило, згідно з яким «не дозволялось молодим дворянам перебувати при дворі без того, щоб вони побували в Африці й повернулися звідти з доказом своєї хоробрості».

Так, він не був на півночі Африки, де португальці ще із часів Генріха Мореплавця, вели нескінченні війни з маврами, і тепер йому стояло туди їхати

Під час сутички з маврами Камоэнсу осколком ядра ушкодило око. Існувала також версія, що він втратився очі в результаті нещасного випадку

Як б то ні було, поет одержав неждане звільнення. Він повернувся в Лісабон із чорною повязкою, що прикриває порожню очницю, не відбувши в Африці покладених двох літ

Камоэнс цілком віддався роботі над поемою, у якій праг розповісти про першовідкривача морського шляху в Індію Васко да Гаморі, про подвиг співвітчизників, їх сутичках з піратами й тубільцями. «Прагну оспівати знаменитих героїв, які з португальських берегів відправлялися по невідомих морях, — проголосив він у перших строфах свого твору. — Нехай усі засоби, якими мають мистецтво й геній, допоможуть здійсненню цієї великої мрії!»

, Що Надихається любовю до вітчизни, він має намір описати «великі діяння своїх знаменитих предків — славу народу», розповісти про минуле Португалії, намалювати як би історичну картину її розвитку. Задум цей хвилював його уяву ще із часів навчання в Коимбре. Тепер же він почував, що йому під силу створити щось величне. От тільки б побачити власними очима землі далекої Індії

Доля пішла йому назустріч.

У четвер 16 червня 1552 року по вулицях Лісабона рухалася процесія Тіла Господня — маніфестація, на яку зібралися ледве чи не всі жителі міста. В одній з вузьких вуличок, що веде до міських воріт святого Антонія, стояв і Луиш де Камоэнс.

Коли процесія проходила повз поета, трапилося непередбачене. Два незнайомці в плащах і масках раптово напали на вершника, що їхав поперед релігійного ходу. Камоэнсу здалося, що, що нападали — його друзі, і він кинувся їм на підмогу, не подумавши про наслідки свого кроку. До того ж він ще й ранив вершника. Люди в масках розчинилися в юрбі. Його ж заарештували й увязнили Тронку.

Виявилося, що Камоэнс посмів підняти руку на самого королівського конюшого Гонсалу Боржеса. Уже одне це заслуговувало серйозного покарання. Якщо врахувати також, що напад відбувся «у присутності в місті короля», — його порахували злочином проти королівської влади. Цього було достатньо, щоб відправити поета на плаху

Дампье, описуючи Чарльза…

Дампье, описуючи Чарльза Свана, писав, що це була жирна, темпераментна, причеплива й боягузлива людина, якій не вистачало сміливості для піратської діяльності, хоча він і бував до відрази твердий, коли мав перевагу над ким або. У рядах його буйної команди практично була відсутня дисципліна, і щораз, коли команда поєднувалася заради досягнення який або мети, він завжди покорявся її волі. Тепер же, перебуваючи під впливом людей Харриса, команда «Cygnet» наполягала на тому, щоб теж примкнути до рядів джентльменів удачі. Пішовши назустріч побажанням своїх людей, Сван віддав Харрису невеликий барк, захоплений їм раніше, і в середині жовтня обоє судна направилися на південь, щоб приєднатися до команди Дэвиса на острові Плата. Обєднавшись, три буканьерские банди зробили кілька безуспішних набігів в Еквадорі, а потім у січні 1685 року знову побрали курс на північ, до берегів Панами

Тим часом ще одна невелика група піратів довгий час утримувала в страху частина західного узбережжя Центральної Америки. Вільям Найт із командою перетнув Панамський перешийок орієнтовно у вересні-жовтні 1684 року й на пирогах курсував уздовж берега, поки не захопив іспанське судно недалеко від Акахутлы. Найт продовжував нападати на порти, грабувати й захоплювати судна в берегів Центральної Америки аж до лютого – березня 1685 року, а потім направився убік Гуаякиля. Його команда складалася з 45 англійців і 12 французів. Пізніше Найт повернувся на північ і примкнув до Дэвису й іншим буканьерам.

Перші місяці 1685 року Сван, Дэвис і Харрис разом провели в Панамській затоці чекаючи підходу «срібного» флоту з Перу. Вони упорядковували й очищали днища своїх кораблів на Перлових островах. Флот не перевозив срібло вже кілька років, але тепер вице король спорядив ескадру із семи судів під спільним командуванням свого зятя – дона Томазо Палависино, дона Педро Понтехоса й дона Антонио де Беаса. Іспанська флотилія складалася із двох більших судів, на борті яких було по 40 знарядь, двох судів меншого тоннажу, з озброєнням відповідно по 26 і 14 гармат, і трьох військових кораблів, переустаткованих під торговельні, на борті яких не було знарядь. Особовий склад іспанського флоту нараховував більш 2 тисяч людей. Однак Дампье говорить, що іспанці мали 14 вітрильних судів плюс пироги, із загальною кількістю знарядь в 174 стовбура й особовим складом команди в 3 тисячі людей. Люссан же пише, що в іспанців було 156 гармат. Барни у своїй «Хронологічній історії» пише, що особовий склад іспанського флоту становив 2500 людей і більша його частина була представлена індіанцями або рабами

У той час як у стані іспанців на овний хід ішли військові готування, до буканьерам приєдналося довгоочікуване підкріплення з Карибського моря. Тут після підписання Рэтисбонского угоди для джентльменів удачі прийшли важкі часи, оскільки вони не могли більше розраховувати на потурання й мовчазна згода своїх урядів на їхні дії. Франсуа Гронье з 200 французами й 800 англійцями по суші перетнув перешийок у лютому-березні 1685 року. Там він захопив пироги й на них приблизно 10 березня приєднався до Дэвису й Сванові в острова Табога.

Внутрішнього оздоблення. У нього…

Внутрішнього оздоблення. У його конструкції використовувалися новаторські ідеї й приймання, такі як багатогранна підстава, поліпшена форма стрілчастої арки або застосування золотого перетину, виникнення яких офіційна історія датує періодом еволюції раннього романського стилю, тоді як автори, схильні до альтернативного опису історії, зводять їх до техніки, використаної єгипетськими архітекторами Великої Піраміди. Цю техніку, як уважають деякі дослідники, зберегли й передали нащадкам фінікійські муляри Тиру, трудившиеся над цим монументальним і загадковим добутком мистецтва

Цькування й розпад Ордена тамплієрів

Завдяки величезним позичкам, наданим європейським монархам, Орден Храму придбав нежартівливий вплив і одержав право давати стратегічні ради, а в певних обставинах навязувати свої розвязки актуальних політичних, військових або торговельних питань того або іншого королівства. Деякі королі поважали тамплієрів і прислухалися до їхніх рад, як, наприклад, Стефан Англійський, який дозволив їм вільний вїзд в Англію й Шотландію (що дозволило ордену вижити у важкі часи), або Альфонс, бездітний король Арагону, що заповів тамплієрам усе своє королівство

Коли в 1133 році цей монарх помер, тамплієри розвязали відмовитися від щедрої спадщини в обмін на грошову компенсацію, запропоновану знатними арагонцами, імовірно, щоб не провокувати мусульман, проти яких покійний король провів майже триста боїв

Інші монархи, більш покірні папської волі, хоча також позичали в тамплієрів великі суми, або, можливо, саме тому, улаштовували проти них змови, у які були замішані й церковні влади, прагнучи підірвати величезна могутність, яким мав Орден Храму. Самою більшою запопадливістю в цьому звязку відрізнявся французький король Пилип Гарн, що дуже багато заборгував тамплієрам. Крім того, тамплієри підкреслено демонстрували свою владу, скасувавши дію французьких законів на частині території його королівства, де піднімалася міцність і розташовувався штаб ордена. Пилип розумів, що не зможе перемогти орден самостійно, без впливової підтримки. Тоді він звернувся по допомогу до Тата Клименту V, який також був ситий тамплієрами по горло, і вони домовилися діяти одночасно й зненацька.

Січневою ніччю 1307 року найманці Пилипа Гарного заарештували всіх членів Ордена тамплієрів, яких удалося захопити зненацька. Наступного дня Ватикан наказав усім, що підкорялися йому єпископам, абатам, королям і князям, щоб вони секвестрировали майно тамплієрів і без коливань заарештували всіх лицарів, що перебувають у них володіннях

Тато Климент офіційно розпустив Орден тамплієрів і відлучив від Церкви всіх магістрів і рядових лицарів, віддавши їх привілею госпитальерам Святого Іоанна, які в той час являли собою свого роду особисту армію понтифика. Виконуючи цей декрет, Верховний Суд Інквізиції піддав переслідуванню, увязнив і виніс вироки безлічі тамплієрів, обвинувативши їх в «єресі, клятвопорушенні, содомії й сатанізмі». Багато хто з них під катуванням зізналися в самих абсурдних злочинах або вмерли під час мучень

Адмірал Эльфинстон приписував…

Адмірал Эльфинстон приписував усі заслуги собі, оскільки Орлов дійсно нічого не розумів у морській справі. Аналогічно висловлювався й адмірал Самуил Карлович Грейг.

Нарешті, князь Юрій Володимирович Долгоруков наводнив Росію мемуарами, де доводив, що саме він переконав Орлова «шукати турецького флоту і його атакувати». «Ми із Грейгом рішуче сказали», що потрібно атакувати. Це «ми із Грейгом» – улюблена формула князя Долгорукова. І ще: «Отут знову Грейг із мною порадився, як турецький флот винищити» і т.п. Долгоруков писав: « Напередодні атаки Грейг до мене підійшов і просив, щоб я побрав команду над кораблем “Ростиславом”». Справа дійшла до того, що в «Військовій енциклопедії» сказане, що Долгоруков «настояв, щоб флот наш шукав турецький і атакував його… Перед Чесменским боєм Долгоруков прийняв командування кораблем “Ростислав” і, командуючи їм, сприяв знищенню турецького флоту».

Насправді Ю.В.Долгоруков ніколи й рибацьким човном не командував, та й не міг цього робити. В 1749 г. девятнадцятирічний недоук став унтер офіцером (звичайно в нас і в Європі дворяни йшли служити з 12–15 років). До моменту вбивства Петра III він був капітаном. Далі Катерина ледве чи не щорічно робила його в чин, в 1762 г. Долгоруков став полковником, а через 3 року – генерал майором. Командував же «Ростиславом» в 1769– 1771 рр. В.Ф. Лупандин, який одержав за Чесму Георгіївський хрест

Що ж стосується «флотоводця» Ю.В. Долгорукова, те він після Чесмы порахував за краще відправитися в армію Румянцева на Дунай, де в наступному році одержав чин генерал поручика, а в 1774 г. став генерал аншефом.

У радянський час, особливо після 1945 р., усе лаври переможця дісталися адміралові Спиридову. Єкатерининські фаворити й іноземці тоді не котирувалися. І от уже в послеперестроечное час В.Д. Доценко в книзі «Міфи й легенди Російського флоту» затверджує, що головним героєм Чесмы був С.К. Грейг.

На думку ж автора, справжнім командуючим російським флотом був адмірал Спиридов. Інше питання, що він був виконавцем стратегічних завдань, поставлених Катериною II і Олексієм Орловим

На закінчення варто сказати кілька слів про долю трофейного корабля «Родос». Разом з російською ескадрою він пішов із Чесменской бухти до острова Лемнос. Замість того щоб використовувати коштовний бойовий корабель в Архіпелазі, Орлов розвязав улаштувати комедію й відіслати «Родос» у Петербург на потіху петербурзької знаті, та й показати трофей Європі

Дурна витівка скінчилася сумно. 22 жовтня 1770 г. «Родос» вийшов з Аузы в Порт Магон на Менорке. Але вже 31 жовтня в шторм у мису Матапан на кораблі відкрилася сильна теча. Його командир А.І. Круз розвязав піти кберегу.

5 листопада корабель сіл на камені в бухті Мезата. На березі зібралася юрба «збройних тубільців», які намагалися захопити «Родос». Круз відправив шлюпки до острова Цериго за допомогою. Але вона прийшла лише через 16 днів, а за цей час на кораблі « від виснаження» умерло 2 офіцера й 19 матросів. На гребних судах екіпажі переправили на острів Цериго, а «Родос» був спалений, щоб не дістався ворогу

Круз Адміралтейств колегією був визнаний невинним, але відмовився більш служити в Архіпелазі й після прибуття в

Мимоволі напрошується думку…

Мимоволі напрошується думка: не чи була ця вулична сутичка зрадницькою пасткою, спеціально кимсь підбудованої?

Вісім місяців, поки розбиралося його справа, провів поет у вязниці, де вязні втримувалися в умовах, гірше яких були тільки катівні інквізиції. Камоэнса кинули в похмуре підземелля, і ніякі прохання й обіцянки не допомагали. Єдине, на що пішли строгі тюремники, це дозволили йому писати при свічі

Під час увязнення йому вдалося прочитати одну книжку. Видана вона була в січні 1552 року в Коимбре двома типографами Жоаном Баррейрой і Жоаном Алваришом і називалася «Історія відкриття й завоювання португальцями Індії», Автор книги — Лопеш де Каштаньеда — перше ніж улаштуватися при Коимбрском університеті мандрував на Сході, був солдатом, піратом, учасником багатьох битв і походів. Але книга ця всього лише літературне джерело тих подій, про яких Камоэнс збирався писати. Необхідні були особисті враження

На щастя, друзі не залишили його в лиху. Завдяки їхнім турботам удалося одержати від короля лист-прощення. У цьому документі, «дарованому» Камоэнсу доном Жоаном III, говорилося, що «Луиш Ваз де Камоэнс, син Симана Ваза, лицаря дворянина при моєму дворі, жителя цього міста Лисабона, повідомив мене, що, як говориться в його петиції, він укладений у вязницю Тронку цього міста через те, що обвинувачений у нападі й пораненні мого наближеного… у той час як я перебував у цім місті з моїм двором і супровідними мене лицарями».

Але оскільки поранений поправився й не одержав каліцтва, король розвязав вибачити «бідного юнака». « Така моя воля й бажання» — повідомляв монарх свою милість. Правда, король поставив одна неодмінну умову. Камоэнсу належало внести чотири тисячі рейс на спорудження Арки жалю й негайно покинути Португалію — відплисти в Індію з першою же армадою, яка відійде від берегів Тэжу, тобто через шістнадцять днів, оскільки час був уже намічений: кінець березня 1553 року

Де вдалося роздобути чотири тисячі рейс — суму чималу, — про це історія умовчує. Відомо лише, що штраф у вигляді пожертвування був терміново внесений, про що свідчить квитанція, видана переписувачем Алешандре Лопешом.

Розвязок короля поет сприйняв скоріше з радістю, чому із прикрістю. Сама доля посилала його туди, куди він прагнув. Індію! Йому має бути проробити той же маршрут, що й Васко да Гаморі, побачити мис Доброї Надії, малабарский беріг, відвідати Гоа, де боровся ще його дід Антат де Камоэнс.

Такі обставини, що передували подорожі Камоэнса на Схід. Почалася довга мандрівка, яка, всупереч первісній умові, протриває без малого двадцять літ

Слідами конкістадорів

Армада складалася з пяти кораблів. Правда, в останній момент перед відплиттям на одному з них спалахнув пожежу, і судно згоріло. Обрису, що залишилися чотирьох каравел смутно вимальовувалися крізь похмуре світло зимового ранку на гладкій поверхні лісабонської гавані Рештелу.

Серед, що залишали рідні берега виділявся солдат із чорною повязкою на правому оці. Він стояв ледве осторонь і, видалося, байдуже спостерігав сцени прощання. На ньому була проста куртка, поверх неї — шкіряний жилет, на боці — коротка шпага

Свежие комментарии
    Май 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Апр   Июн »
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031  
    buy good cvv Яндекс.Метрика