На главную

Архив за месяц: Апрель 2014

Подібних привілеїв. До цих…

Подібних привілеїв

Дотепер ми викладали доведені факти, які, згідно з офіційною історією, послужили причиною того, що Франція, Англія й тільки що утворені Зєднані провінції Голландії обєдналися для боротьби з Пилипом II, спровокувавши сплеск корсарської активності в Карибському басейні, оскільки успіх корсарів виражався у влученні в скарбницю важких скринь із іспанських галеонов. З іншого боку, автори, схильні до альтернативного осмислення історії, уважаються, що отут не обійшлося без тамплієрів і масонів. Орден Храму мав глибоке коріння у Франції й на Британських островах. У Франції йому вдалося зберегти міцні звязки з гугенотами, яким Генріх Бурбонский, що прийняв католицизм тільки щоб заволодіти троном (йому приписується знаменита фраза «Париж коштує меси»), таємно захищав протягом свого правління. У Великобританії, і особливо в Шотландії, Орден тамплієрів користувався незмінним впливом, починаючи, щонайменше, з XIII століття, і, як затверджують деякі дослідники, саме за порадою тамплієрів темпераментний Генріх VIII порвав з Ватиканом і заснував власну церкву. Досить імовірно також, що область, на території якої сформувалися Зєднані провінції Голландії, невипадково була повністю кальвіністською. Існує точка зору, згідно з якою Кальвін був тамплієром, впровадженим у церковну організацію, з метою згодом підтримати й продовжити реформу Лютера, усунувши можливість будь-якої угоди з Папським престолом

Не можна забувати, що тамплієри знали про існування Terra incognita і, цілком ймовірно, добралися до її берегів. Завдяки цим подорожам народився хилиастический проект створення в Новому Світлі нового суспільства із самим слушним порядком, заснованому на ідеалах високої духовності, яке перебувало б поза досяжністю фатального впливу Ватикану. Щоб «узаконити» існування невідомого континенту, була організована експедиція тамплієра Колумба під вільними від підозр прапорами католицьких королів, але, мабуть, у плани ордена не входило, що влада над новою Землею обітованої одержить король Іспанії, фанатичний католик і папіст. Тоді тамплієри пустили в хід свої звязки в інших могутніх державах і застосували проти Іспанської імперії зброя, у володінні яким були неперевершеними майстрами, — морський розбій

Якщо вважати ці аргументи переконливими, то історію піратства можна розглядати як ще одну сторінку в історії тривалої таємної війни тамплієрів Сватиканом.

И немає ніяких сумнівів у тому, що кровю цієї війни обагрені ще багато сторінок історії Європи й Америки

Французькі буканьеры

Невдача французького короля Франциска I у боротьбі за імперську корону, якої в підсумку заволодів Карл V, породила між ними найжорстокішу особисту ворожнечу, яка відбивалася на політичних і економічних відносинах їх країн. Вони були ровесниками й зайняли королівські трони своїх країн з різницею в кілька місяців: один — в 1515, а іншої — в 1516 році. Коли три роки через Карл I Іспанський перетворився в імператора Карла V Німецького, Франциск кинув усі сили на руйнування імперії, стати імператором якої йому так і не вдалося

14 листопада загін чисельністю в…

14 листопада загін чисельністю в 150 людей після нетривалого бою захопив Пуэбло Виэйо (маленьке містечко до півночі від Реалейи), де вони виявили велику кількість провізій. Під час же наступного рейду вони побрали заручників, а пізніше, не одержавши необхідного викупу, у якості якого вимагали продовольство, убили деяких з них. 24 листопада французи одержали листа від іспанців, у якому говорилося, що нетривала війна між їхніми країнами закінчилася, і їм пропонувалося покинути акваторію Південного моря й під охоронним свідченням проїхати в Карибський басейн. Без сумніву, Гронье був би радий прийняти цю пропозицію, але змушений був відкинути його, тому що деякі з його людей побоювалися виявитися в пастці, навіть не припускаючи, що між їхніми країнами йшла війна. (Війна між Іспанією й Францією почалася за рік до описуваних подій.)

28 листопада пірати, висадивши на берег 30 полонених іспанців, покинули узбережжя Нікарагуа. Їхні набіги в цьому регіоні обернулися повною невдачею. Іспанці всюди були у всеозброєнні й фактично не залишали нічого, що могло б представляти для ворога хоч яку те цінність. У грудні Гронье послав загін з 71 людини на три каное на пошуки продовольства в затоку Кулебра, що вище Никои, але ця вилазка теж не принесла бажаних результатів

Чотири дні через пірати обігнули затока Никоя й кинули якір у бухті Кальдера, але загін, споряджений ними для розгарбування Эспарзы, довідавшись, що місто дуже добре захищене, повернувся голіруч. Потім команда, що випробовує моторошний голод, піймала трохи коней і зїла їх, а пізніше їм пощастило знайти банани, які росли недалеко від берега

З Никои французи, що терзаються голодом, поплили на південь, до Чириките ( цілком ймовірно, мається на увазі поселення Сантьяго Аланье або Чирики в провінції Верагуа). Піратський десант, що висадився на берег 22 грудня, був звернений у втечу загоном іспанців, що значно перевершують його своєї чисельністю. На час ретирувавшись на острів Коиба, піратський десант поповнив свою чисельність до 230 людей і на світанку 9 січня 1686 року почав другу спробу захоплення Чирикиты, що увінчалося успіхом. У сутичці було вбито багато іспанців, місто було віддано вогню, а, що залишилися в живих жителі були взяті піратами як заручники. Через тиждень продовольство, яке буканьеры запросили в якості викупу, було їм видане, і десант повернувся на острів Коиба. До кінця місяця іспанська каральна експедиція висадилася на острові в табору піратів і спалила їхнє єдине велике судно. Французи ж на двох маленьких барках ховалися в цей час зовсім неподалік. Барки, що залишилися в буканьеров, тепер були практично пошук, оскільки вони не мали вітрил

Зневірений Гронье розвязав зробити ще один рейд до берегів Нікарагуа. 14 березня 1686 року він з 300 уцілілими піратами на двох барках, галиоте в 40 весел і декількох пирогах покинув острів Коиба. Піратський десант знову був спрямований на берег з метою опанувати містом Пуэбло Нуэво, але в бої з іспанським кораблем, що стояли в устя ріки, вони втратили 4 людей і 33 людини були поранена

Катерина II установила суму застави в 20 тис

Катерина II установила суму застави в 20 тис. рублів. Інше питання, що, очевидно, його ніхто не платив, а матінка государиня просто дотримувала пристойностей. Та й звідки в злиденних греків такі гроші?!

Формально корсари повинні були дотримувати всіх звичаїв морської війни й усі захоплені судна (призи) доставляти в порти держави, що видав патент, де морський суд розглядав правомірність захоплення. чи Треба говорити, що подібні процедури в XVIII столітті виконувалися вкрай рідко, і навіть не із за злої волі корсарів, а просто із за технічної неможливості їх реалізації

За морськими законами піратством уважається «морський розбій, чинимый частками особами, по частці почину, у корисливих цілях і проти чужої власності». Військові суди всіх країн були зобовязано переслідувати піратські судна, а захоплених у полон піратів судити аж до застосування смертної кари

Але закони законами, а не тільки корсари, але й військові суду в XVIII столітті займалися форменим піратством, діючи не за морськими законами, а з погляду доцільності, те пак « по поняттях». Особливо цього й не приховували. Так, в XVII столітті британський адмірал Дрэк Немає офіційно заявив: «Немає миру поза європейськими водами», тобто поза цими водами не діють закони морської війни. Помічу, що «європейськими водами» Східне Середземноморя ні англійці, ні французи не вважали

Загальне число піратських, або корсарських, судів, нехай кожний іменує їх за бажанням, що діяли в 1770– 1774 рр., було не менш 500. Усі ці судна можна розділити на три категорії

У першу входили кілька судів, куплених Росією. Їхні власники, як правило, ухвалювалися на російську службу, їм привласнювалися офіцерські чини, а вільнонаймана команда із греків, албанців, словян і т.д. начебто б теж полягала на російській службі й одержувала платню. Ці судна піднімали Андріївський прапор і включалися в списки судів Архіпелазьких ескадр. Сучасні історики про такі суди скромно говорять: «, що добровільно приєдналися до Архіпелазької ескадри».

У другу категорію входили каперські (крейсерські) суду, які вважали себе російськими каперами й у міру необхідності піднімали Андріївський прапор. Періодично командування російської ескадри постачало такі судна грішми, зброєю й продовольством

До третьої, самій численній категорії ставилися судна, що не підкорялися росіянином владі, що й не мали з ними найчастіше ніяких справ. Але знову ж, при необхідності вони піднімали російський Андріївський прапор. Отут справедливості заради треба помітити, що росіяни військові суду в Архіпелазі дуже часто нападали на турецькі й інші судна, взагалі не піднімаючи прапора

Зрозуміло, що російське командування намагалося не афішувати дії грецьких корсарів, і в службових документах вони згадувалися вкрай рідко. Тому в історії залишилися назви лише самих більших корсарських кораблів

Розглянемо долю декількох «напівросіян» фрегатів. Фрегат «Григорій» був куплений Росією в Архіпелазі наприкінці 1770 г. Відомі лише його розміри: довжина 33,9 м, ширина 8,7 м, осаду 5,1 м. Командиром перший час був невідомий грек, а з 1771 г. по 1774 г. – росіянин, А.Б. Давидов

Фрегат «Парос» також був куплений Вархипелаге.

Камоэнс, схильний до самоти…

Камоэнс, схильний до самоти, віддав перевагу поселитися в гроті на вершині гори, північніше бухти. Це місце й сьогодні одне з визначний памяток Макао. З височини було добре видне китайське сільце, а далі, у море, серед хвиль бухти Чжуцзянкоу, на протилежній стороні якої розташований Кантон, чітко проглядалися два невеликі острови — Тайпа й Колоан.

Тим часом минув строк контракту. Камоэнс нарешті був вільний. Але щоб вибратися із закуткового Макао, треба було дочекатися з Японії «корабля срібла й шовку», з яким він міг би повернутися Вгоа.

Поки поет коротав дні в гроті, у селищі про нього почали поширювати небилиці. Поселенці, люди грубі й обмежені, усі помисли яких були зосереджені на знехтуваному металі, нетерпимо віднесли до людині, яка нехтувала їхнє суспільство, не захотів жити серед них. Вони прагнули виштовхнути зі свого середовища гордого прибульця. Камоэнса оббрехали. Губернатор, не порахувавши необхідним вникнути в справу, наказав побрати його під варту й відправити Вгоа.

З бухти Макао черговий «корабель срібла й шовку» вийшов відразу ж по закінченню вересневих штормів. У якості арештанта на борті його перебував опальний поет

Під час плавання недалеко від дельти Меконгу корабель потрапив у жорстокий шторм. Рятуючись від розлютованої стихії, судно спробувало укритися в устя ріки, але затонуло. Камоэнсу вдалося доплисти до берега й урятуватися

Випадок цей обернувся гарною легендою. Начебто він плив, однієї рукою розсікаючи хвилі, а в іншій тримав, піднявши над головою, рукопис своєї знаменитої поеми. Можливо, легенда ця народилася із самої поеми «Лузиады», де розповідається про «співака Португалії, який буде шукати на берегах Меконгу зі своїми віршами притулку, увесь измоченный пінливими хвилями».

Легенда ця надихнула багатьох поетів і художників. І, мабуть, найчастіше Камоэнса зображували у віршах і на картинах у момент порятунку — на березі з рукописом вруках.

Кілька місяців поет провів на землі Камбоджі. Але ніщо не радувало його: ні привітний народ, ні родючі поля й гарні міста. Усе сутужніше стало долати почуття туги за батьківщиною. До цього додавалася образа за несправедливе гоніння, жертвою якого він став

Як удалося Камоэнсу добратися до Малакки, а звідти до Гоа, невідомо. Очевидно, він найнявся на якийсь португальський вітрильник, оскільки на торговельних судах завжди повинен був перебувати збройний гарнізон для захисту від піратів

Снову у вязниці

На початку літа 1561 року Камоэнс вернувся в Гоа, де його відразу уклали втюрьму.

Віце-король Гоа дон Конштантину де Браганша, людей груба й жорстокий, не удосужился розібратися в обвинуваченнях, висунутих проти Камоэнса.

На щастя для Камоэнса, правління Конштантину де Браганши виявилося недовгим. Коли у вересні 1561 року влада перейшла до дона Франсишку Коутаньу, друзям Камоэнса вдалося довести, що він став жертвою підлої обмови, і його звільнили

Вийшовши з вязниці, Камоэнс продовжував роботу над поемою. Готові глави читав друзям, радився. Особливо коштовну інформацію він одержував від Гаспара Коррейи, знаменитого автора книги «Легенди Індії», добре обізнаного про проникнення португальців в Азію. Він вніс деякі уточнення у твір Камоэнса.

Щоб убезпечити себе від…

Щоб убезпечити себе від нападів, вони стали заздалегідь відступати в глибину острова, зайнявши по можливості піднесені ділянки, начебто селищ із характерними елементами назв на «de таг 187 і «de alt», що дотепер збереглися в каталонській Маресме. Але, незважаючи на це, небезпека зберігалася, оскільки рибалки однаково повинні були виходити в море, і до того ж пірати без коливань долали по суші відстань, яка відокремлювала їх від намічених жертв. Таким чином, виникла необхідність у будівлі сторожових веж, з яких можна було б заздалегідь помітити піратські кораблі, щоб встигнути послати за допомогою, підготуватися до оборони або урятуватися втечею в глибину материка, несучи на собі деякі коштовні речі

Перші сторожові вежі були зведені, коли католицькі королі оголосили поза законом іспанських корсарів, надавши тим самим свободу дій мусульманським піратам. Спочатку це були грубі вежі із бруса або колод, місця на яких вистачало єдиному дозорцеві. Вони будувалися на пагорбах або на островах, з яких можна було побачити піратські вітрила на обрії. Під час розквіту французького й англійського піратства, який припадає на XVI століття, іспанський флот практично повністю переміщається в Атлантичний океан і Карибське море, намагаючись забезпечити захист галеонам, що перевозили скарбу з Америки. Цей новий фронт позбавляє середземноморське узбережжя підтримки королівського флоту, залишаючи його абсолютно беззахисним

В XVI столітті будуються нові берегові захисні спорудження, з більш міцними вежами, майданчиками для розміщення гармат і зубчастими стінами. Подібні будови захищали Малагу, Альмерию й Кадис. У містах, розташованих у більш відкритій місцевості, зводилися більші замки, що більше нагадували неприступні фортеці, такі як Монжуйк у Барселоні й міцності Картахены, Пеньисколы або Кульеры.

Крім того, для захисту міст формувалося ополчення, спочатку повністю непрофесійне, потім організоване владою на напіврегулярній основі. Зєднання ополченців-«охоронців» швидко переміщалися з одного міста в іншій, щоб допомагати один одному у випадку, якщо дозорці повідомляли тривогу. Протягом усього XVI століття ці війська, що втримувалися за рахунок населення селищ, становили єдину доступну (втім, досить ефективну) силу, на яку могли розраховувати жителі узбережжя

Однак маври продовжували загрожувати іспанським берегам, раз у раз наносячи нові удари. Пірати-Бербери проіснували в Середземному море ще два сторіччя й остаточно зникли тільки після того, як в Алжирі в 1830 році ствердилися французи

Американські спокуси

Експедиції Христофора Колумба відкрили для Іспанії несподіване джерело збагачення: розробку золотих і срібних рудників так званій Вест-Індії. Однак, щоб скористатися цим надзвичайним багатством, було потрібно переправити його через Атлантичний океан, зробивши чимало довгих і ризикованих морських переходів. Маленькі легкі каравели без марса й із трикутними вітрилами, які брали участь у дослідницьких експедиціях, були витиснуті більшими й важкими вантажними галеонами, що досягали тридцяти метрів у довжину, що й мали від трьох до пяти щогл

Свежие комментарии
    Апрель 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Мар   Май »
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930  
    Мауэрлатом обычно служит брус 150 х 150 Яндекс.Метрика