На главную

Архив за месяц: Март 2014

Деякі з тих тринадцяти…

Деякі з тих тринадцяти перших колоній, наприклад Філадельфія, Нью-Йорк, Бостон або Чарльстон, квітнули, і за XVIII століття їх населення помітне виросло за рахунок іммігрантів, в основному з Європи. Колоніальні порти вели активну торгівлю з метрополією. Але в 1765 році на монопольну торгівлю британськими продуктами були введені високі податки. Колоністи провели кілька акцій протесту, у результаті яких Лондон був змушено скасувати нові ставки. Виключення було зроблено лише для чаю

В 1773 році в бостонской таверні «Зелений Дракон» зібралися члени масонської ложі Святого Андрія, щоб обмінятися новинами з інших колоній і обговорити ситуацію. На настійну вимогу магістра Джона Хэнкока, який увійде до числа, що поставили свій підпис на Акті про Незалежність, вони розвязали перейти до революційних дій, і кілька днів через зявилися в порту, переодягнені в індіанців. Там вони почали революційну пропаганду й виразили свій протест, викинувши у воду ящики із чаєм, які в цей час вивантажували з англійського корабля. Приклад був підхоплений, і рік по тому у Філадельфії відбувся перший «Континентальний Конгрес», збори колоніальних лідерів, яке призвало населення бойкотувати британські продукти. Ці дії мали великий резонанс, завдяки діяльності колишніх піратів, що зайнялися контрабандою самих необхідних товарів. Англія відповіла на це, позбавивши автономії Массачусетс, головний центр заколотників, і закривши бостонский порт за порушення законів, що забороняли конрабанду. Тоді колоністи, що не бажали уступати тиску імперії, почали вступати в збройні загони ополчення

Немає необхідності переказувати тут перипетії війни англійських колоній з метрополією, але варто вказати, що вона завершилася в 1776 році підписанням Декларації про незалежність Сполучених Штатів Америки. 4 липня того ж року представники тринадцяти заколотних штатів Нової Англії підписали установчий акт. Девять із тринадцяти делегатів були відомими переконаними масонами, троє з них — Бенджамин Франклін, Томас Джефферсон і Джон Адаму — склали текст документа, а його ідейним натхненником був Томас Пейн.

Коли генерал Джордж Вашингтон ухвалював присягу як перший президент Сполучених Штатів Америки, під час церемонії він був одягнений у масонський фартух. За деякими відомостями, його вишила чоловіка французького революціонера Лафайета, який боровся разом з Вашингтоном. Не менш пятнадцяти з генералів революційної армії були масонами; у це ж таємне суспільство входили й багато офіцерів нижчого рангу. У дійсності, жодне ідеологічне або релігійний плин не виявив порівнянного впливу на процес утвору й становлення державності Сполучених Штатів Америки. Більшість головних діючих осіб війни за незалежність були масонами, масонські ідеї й символи присутні на багатьох символах цієї могутньої націй, починаючи з основних установ до доларових купюр і статуї Волі. Правда, із цього не випливає, що ці ідеї дожили до утвору Нової Аркадії, про яку мріяли засновники

Капери й революція

(«Хесус Насареньо Санто Доминго й Сан Гаспар»)

(«Хесус Насареньо Санто Доминго й Сан Гаспар»). Менше судно за назвою «Nuestra Seftora de la Soledad в San Francisco de Paula» («Нуэстра Сеньйора де ла Соледад у Сан Франсиско де Паула»), довжиною в 46 футів, мало 28 весел, а особовий склад, не вважаючи веслярів, нараховував 50 солдат

Ці судна не могли бути укомплектовані більшою кількістю артилерії, швидше за все, на своїх бортах вони несли кілька легких знарядь на вертлюгах, але їх маневреність робила їхніми незамінними для нанесення раптових і блискавичних ударів. Перший з галиотов досягся Акапулько в грудні 1690 року, а другий – у березні 1691 року. Протягом декількох наступних років вони патрулювали узбережжя від Гуатулько до Нижньої Каліфорнії й ескортували манільський галеон.

Останній тепер був уже краще оснащений для самооборони. На його борті перебувало від 10 до 30 важких гармат і велика кількість перьер, які піднімалися із трюму й монтувалися до борту, коли судно по дорозі на Схід підходило уводити, увести до ладу узбережжю Верхньої Каліфорнії. Старий наказ триматися якнайдалі від берегів аж до наближення до Акапулько в 1690 х уже не виконувався. Звичайно в ці роки манільські судна при підході до материка, до перетинання Каліфорнійської затоки й підходу до мису Корриентес, спочатку зявлялися в мису Сан Лукас. Один або обоє галиота берегової охорони чекали їх близько одного із цих мисів, а потім супроводжували до Акапулько. Звістка про те, що пірати перебувають в узбережжя Перу, змусила вице короля восени 1692 року направити обоє галиота назустріч манільському судну. Однак ніяких слідів перебування піратів у цих місцях ними виявлене не було. А очікування манільського гіганта двома судами берегової охорони у вод Каліфорнійської затоки виявилося даремним, тому що він під час свого зворотного походу в західному напрямку зазнав кораблекрушение. У листопаді-грудні 1694 року в берегів Салагуа, Акапулько й на узбережжя Соконуско були помічені судна, прийняті помилково за піратські, про що відразу ж було повідомлено владі. Вице король знову направив свої галиоты на перехоплення ворогу, один з яких дійшов до островів Лас Трес Мариас. Пізніше було встановлено, що це три перуанські судна з вантажем какао, супроводжувані самим манільським галеоном, який навмисно обійшов Акапулько, щоб незаконно продати товар Вперу.

Коли в червні 1695 року війна проти Франції, яку вів король Вільям, завершилася, французи нарешті одержали довгоочікувану можливість направити свій флот у Тихий океан. Потужна ескадра із шести судів під командуванням де Женне вийшла з Ла Рошеля з метою робити набіги на іспанські порти й грабувати суду в Південному морі. Однак ця кампанія потерпіла повне фіаско. Погода в Магелланова протоці здалася де Женне настільки жахливої, що він залишив свою витівку й навесні 1696 року повернувся у води Атлантики

Рисвикский мир, укладений в 1697 році, поклав кінець воєнним діям між Іспанією й Францією. У наступному році французька компанія «Compagnie royale de la mer du sud» спорядила два кораблі з 50 знаряддями на кожному й кілька судів меншого розміру для ведення контрабандної торгівлі в Південній Америці. Командування експедицією було покладено на офіцера военно морських сил де Бошес Гуана.

Наступного дня помітили…

Наступного дня помітили чотири мелексы27, послали до них барказы, удалося захопити два судна. Вантаж виявився копійчаним – пенька так сушені фрукти. Мелексы разом з вантажем спалили. 22 вересня загін на підході до Бонні спалив ще одну мелексу, у цей час із берега відкрила вогонь турецька гармата. Її швидко збили вогнем суднових гармат, висадилися на берег і знищили магазин (склад). При цьому «багато турок побите картечами», але військових транспортів у порту не виявилося. Це був перший випадок російського десанту в глибині турецької території після козачих походів XVII століття

Загін рушив уздовж берега на схід. На шляху лежав порт Геренсида (нинішній Гиресун), його прикривав з берега невеликий острівець, а за ним на якорях стояли чотири турецькі вітрильники. Корсари ввійшли в гавань і кинули якорі. З настанням темряви, в 11 годин вечора, корсари спустили барказы й підійшли до берега. Але турки їх помітили й відкрили сильний рушничний і артилерійський вогонь (у порту виявилася трехорудийная батарея). Висадити десант не вдалося, і барказы змушені були повернутися до кораблів. Ранком кораблі підняли вітрила й рушили до батареї. Стали на якорі, завели шпринты28 і відкрили вогонь. Батарею незабаром знищили. Тоді знову спустили барказы й відправилися до турецьких судів, що стояли на мілководдя. Одне судно було вдало абордоване, на три інших абордаж не вдався, екіпажам удалося відбитися. Тоді корсари обстріляли ці судна з гармат і потопили. Корсари перевантажили із захопленого судна провіант і 300 пудів пороху ( близько 5 тонн) на свої кораблі, турецьке ж судно спалили. Корсари в цьому бої понесли втрати – 9 людей убитими й 13 людей пораненими. Генеральс адютант Сенявин поздоровив командирів, що вирізнилися в цьому бої, чотирьох судів його загону – капітана (армійського) Ганале, мічмана Аркулова й прапорщиків Марингопуло й Миколи Вальяно.

Увесь цей день і ніч загін провів у ворожого узбережжя, а 26 вересня вийшов у море й побрав курс на Севастополь. 29 вересня на світанку загін побрав велике турецьке судно з коштовним вантажем – зіллю. Судно розвязали доправити в Севастополь, для чого послали на борт призову партію в 12 людей. Але 3 жовтня під час сильного шторму турецький корабель був сильно ушкоджений, і його довелося затопити. Загін Сенявина «привіз досить узятого багатства й шостого числа прибув у Севастопольську гавань благополучно».

Потьомкін був дуже радий поверненню Сенявина, а ще більше – видобутку. 17 жовтня 1788 г. він писав Катерині: «Мій Сенявин багато навів страху на анатолийских берегах. Дозвольте дати йому хрест Георгіївський 4 й ступені. У мене є зайві».

Відношення офіційних влади до корсарів, а також їх вдачі добре ілюструє лист таврического губернатора до графа М.І. Войновичу від 30 січня 1789 г. Губернатор повідомляє Войновичу, призначеному 12 грудня 1788 г. командуючим Чорноморським флотом, про прохання секретаря таврической казенної палати Якова Белухи, який був разом з мічманом Лазарем Мариенгопуло власником двощоглового корсарського судна «Св. Микола», яке «у славу Росії від ушкодження штормом на море розбилося». Виявляється, що в цьому випадку «скарбниця» відшкодовувала власникам вартість загиблого корабля

Прийнято вважати, що…

Прийнято вважати, що американський регулярний флот народився 3 грудня 1775 року. У цей день на щоглі колишнього торговельного вітрильника «Алфред», наспіх перебудованого під військове судно, здійнявся прапор вільними колоній, що стали

Правда, у той час ще не був заснований зірково-смугастий прапор США й довелося скористатися англійським із червоним хрестом на білому тлі, перекресливши його двома смугами, символізуючи тим самим боротьбу проти тиранії. Честь підняти цей прапор була надана Джону Підлоги Джонсу.

Але чи має якесь відношення цей американець до героя Купера? Виявляється, має й найбезпосередніший. Адже Джон Піл Джонс ніякий не американець, а шотландець, що лише зробив на службу до повсталих колоністів, як і лоцман, що був уродженцем тих прибережних місць Англії, де розвертається дія роману

Це, так сказати, перший збіг. Тепер згадаємо, яким іменем називає лоцмана його кохана: Джоном. Якщо й цього недостатньо, тоді давайте визначимо, коли народився герої Купера. У тексті говориться, що йому тридцять три роки. Якщо вважати, що дія роману ставиться до 1780 року, те, отже, куперовский герой зявився на світло в 1747 році. Але ж це й рік народження Джона Підлоги Джонса!

И нарешті, ці кількаразові згадування лоцмана про підняття їм прапора молодої республіки. Причому неточність тут може бути тільки одного роду. Або Купер має на увазі найперший урочистий момент, коли на щоглі «Алфреда» здійнявся перекреслений «Гренд Юнион» — американський прапор вільних колоній; або мова йде вже про новий державний прапор США, заснованому північноамериканським Конгресом і піднятим тим же Джоном Підлогою Джонсом на корветі «Блукач».

На цьому новому прапорі тоді можна було нарахувати тринадцять зірок — по кількості існуючих у той момент штатів

Цікаво, що постанова Конгресу про новий прапор і призначення Джонса на «Блукач» були прийняті в один день — 14 червня 1777 року. Мало того, обоє постанови виявилися надрукованими поруч на одній сторінці, що дало привід Джонсу в жарт називати себе й американський прапор близнюками, що зявилися на світло в один день і година

Таким чином, можна сказати, що куперовский таємничий лоцман образ не вигаданий, а цілком реальна історична особистість, що тільки діє як би безіменно, «зашифрованно». Вибір письменником прототипу не здасться дивним, якщо мати на увазі його відношення до героїчного минулого своєї батьківщини. Купер, що схиляв перед дійсними героями боротьби за незалежність Америки, вивів одного з них у цьому своєму романі так само, скажемо, як і в його «Шпигунові», «Облозі Бастона» і інших книгах, де діють теж справжні історичні персонажі

Тепер, знаючи, хто послужив Куперу історичним прототипом його героя, зіставимо відомості про лоцмана в книзі з біографією Джона Підлоги Джонса. І знову переконаємося в тому, що в основі роману Купера лежать справжні події

Їсти випадок вирізнитися!

Батько його був садівником і служив у шотландському маєтку в графа Селькирка, де й народився майбутній моряк. Сухопутне існування не залучало сина садівника. Іти по стопах батька, копатися в землі, підсапувати, пересаджувати, поливати, підстригати — усе це було йому нецікаво.

Авторитетні джерела…

Авторитетні джерела свідчать, що «воли були без праці звернені піратами в безладну втечу, що стало одним із самих комічних епізодів у військовій історії». Сконфужений Перес де Гусман, перш ніж покинути місто, підпалив його.

Цей забавний епізод привів у захват жителів Ямайки, але не викликав такої радості в Лондоні, оскільки англійський уряд не бажав порушувати недавно увязнений з Іспанією мир. Морган був арештований за непокору наказу й привезений в Англію в 1670 році. Там він провів майже два роки, давши підписку про невиїзд і внеся в заставу велику суму, очікуючи, поки король розвяже його долю. Карл II не зважився засудити героя Портобелло й Панами, відважного патріота своєї країни, яким захоплювалися його співвітчизники. Напроти, він присвятив його в лицарі й призначив його губернатором Ямайки. Співвідношення сил між європейськими державами в черговий раз змінилося, і цим призначенням король довіряв захист острова кращому з можливих начальників, через імовірний напад французького флоту. Цього нападу так і не трапилося, і сер Генрі Морган насолоджувався своїм положенням більш десяти років, поки не вмер природньою смертю у своєму маєтку Чеплтон. Йому було всього 52 року, але надмірності його колишнього піратського життя безнадійно підірвали його здоровя

Вільям Кидд, напасти Індійського океану

Юний моряк, якого все називали капітан Кидд, що зявився на рейді Нью-Йорка, в 1691 році мав уже багатий досвід піратських дій проти французів, і навіть брав участь у знаменитому захопленні острова Марі-Галант. У Нью-Йорку він одружився з розрахунку на багатій удові, що дозволило йому завязати знайомства в колі найбільших міських політиків і підприємців. Так почалася його близька дружба з нью-йоркським підприємцем Робертом Ливингстоном. В 1695 році вони зробили спільну поїздку в Лондон, де зустрілися з Річардом Кутом, графом Белломонтом, який тільки що був призначений губернатором Нью-Йорка й Массачусетса. Утрьох вони розробили витончений план, що полягає в тому, щоб від імені короля захопити піратські кораблі, але замість того щоб повернути захоплену піратами видобуток законним власникам, залишити її собі. Кут зацікавив цим завуальованим піратським підприємством членів Адміралтейства й королівського двору, державного секретаря й, можливо, навіть королеву. У такий спосіб йому вдалося зібрати на експедицію шість тисяч фунтів

Капітан Кидд відплив з Лондона в травні 1696 року на своєму новому кораблі «Пригода» собою, що представляли, 34-гарматну галеру водотоннажністю 300 тонн. У Нью-Йорку він завербував кращих матросів і у вересні почав рухатися уздовж берегів Африки, з метою потрапити в Індійський океан. 15 серпня він помітив удалині караван індійських судів у супроводі корабля Ост-Индской компанії, що змусило його завбачливо відступити. Потім Кидд вплутався в бій із двома португальськими кораблями, після чого зявився на рейді Лаккадивских островів, де зайнявся ремонтом корабля. Його команда жорстоко зверталася з тубільцями, змушуючи їх трудитися як рабів, насилуючи їх дружин і використовуючи деревяні частини їх кораблів для своїх багать

Свежие комментарии
    Март 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Фев   Апр »
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31  
    Яндекс.Метрика