На главную

Архив за месяц: Март 2014

Крім того, турки в…

Крім того, турки в Архіпелазі, тобто по берегах Егейського моря, включаючи порти Малої Азії, були зобовязані «судів не робити, а вже зроблені не спускати, спущені ж на воду не озброювати».

Олексій Орлов зажадав від командирів російських судів і корсарів припинити постачання Константинополя продовольством як на турецьких, так і на французьких судах. Він наказав розіслати по середземноморських портах Європи свій маніфест, у якому застерігав нейтральні нації від доставки туркам провіанту

На підтвердження своїх слів Орлов 18 жовтня 1772 г. відправив до Дарданелл ескадру С.К. Грейга. У її складі були кораблі «Перемога», «Три Святителі», «Всеволод»; фрегати «Надія», «Африка», «Перемога», «Парос», «Григорій», «Констанція» і бомбардирський корабель «Блискавка».

Але глава Колегії іноземних справ Микита Панин налякав Катерину погрозою появи французького флоту в Середземноморя, у результаті чого 20 серпня 1772 м. Орлов одержав рескрипт імператриці, де втримувалася вимога пропускати в турецькі порти нейтральні судна із провіантом. Орлову нічого не залишалося іншого, як виконати наказ імператриці

Блокада російським флотом Дарданелл привела до великого росту цін на ринках Стамбула. Але голоду там, на жаль, не було із за підвозу провіанту на французьких судах і сухим шляхом з Балкан і Малої Азії, а також по Чорному морю

29 листопада 1772 м. Олексій Орлов писав графу Панину, що затримав шість французьких судів, які везли пшеницю в Константинополь. На борті їх знайдені турецькі листи й контракти, по яких шкіпери домовилися з турками про перевезення султанського хліба з румелийского берега в столицю. Але із за навязаних йому імператрицею обмежень французів довелося відпустити в Константинополь, обмежившись усним попередженням

Зараз відомо, що Франція не була готова до війни, і Катерина припустилася більшої помилки, пробивши пролом у російській блокаді. Та й Орлов міг бути поумнее й не тільки не карати корсарів за захоплення французьких судів, а навпаки, пообіцяти їм дивитися на все крізь пальці

22 жовтня 1772 г. чотири корсарські фрегати під Андріївським прапором у супроводі російського бомбардирського корабля «Блискавка» раптово напали на міцність Чесму на узбережжя Малої Азії. Був висаджений десант в 530 людей. Але побрати міцність не вдалося, що й обмежився розгарбуванням околиць десант був прийнятий на судна загону

Розповідь про кампанію 1772 г. я завершу пригодою вже відомого нам лейтенанта Панаиоти Алексиано. Уночі 9 вересня 1772 г. він на фрегаті «Святий Павло» підійшов до острова Станчио й висадив десант. Греки, скориставшись раптовістю, опанували невеликою турецькою міцністю Кеффано, де було взято 11 гармат. За це Катерина II нагородила Алексиано орденом Св. Георгія 4 й ступені

23 вересня 1772 г. Алексиано на «Св. Павлі» захопив в острова Родос турецький трекатр (невелике торговельне судно).

20 жовтня 1772 м. Орлов одержав відомості, що перемиря з турками закінчилося, але в Єгипту про це не знали, тому що з Константинополем не було звязку по морю. І Алексиано на своєму «Св. Павлі» і з корсарської гребний фелюкой, якої командував грек Паламида, відправляється « за зипунами» до устя Нила

х власники готові були…

Їх власники готові були порушити закон і заплатити гарні гроші за партію контрабандних африканських рабів. Про це довідався Хо-Кинс і поділився інформацією з деякими торговельними підприємствами, яким захищав королівський будинок

Єлизавета I в 1558 році тільки що зійшла на трон, і зараз важко встановити, чи знала вона, що виділені нею засоби будуть витрачені на організацію торгівлі рабами, і чи дійсно їй належав флагманський корабель работоргового флоту. Протягом декількох років на контрабанді рабів у Нове Світло Хокинс сколотив стан собі й своїм заступникам. Хоча, як уважалося, його діяльність не виходила за рамки закону, він без коливань прибігав до рушниць і гарматам, коли який-небудь місцевий губернатор, що занадто поважає закон, намагався перешкоджати його роботі. Компанія судновласників, повязана з Хокинсом, акуратно платила належний відсоток у скарбницю, хоча цей факт всесильний міністр Вільям Сесиль міг приховувати від королеви

У своє третє плавання, що відбулося в 1567 році, Хокинс побрав у якості заступника свого племінника Фрэнсиса Дрейка. Незважаючи на те що йому не було й тридцяти років, юнак був уже колишнім моряком, мав досвід плавань у Біскайській затоці й перетинав Атлантичний океан на кораблі контрабандиста Джона Ловела. Спільна з дядьків експедиція виявилася невдалої, оскільки їх застала жахлива бура, під час якої вони збилися з курсу, приг чому серйозно постраждав флагманський корабель. Тоді Хокинс і Дрейк направилися до гондурасскому порту АН-ДЕ-УЛУА, де сподівалися усунути отримані поломки. Проте гарматні постріли з форту перешкодили їм наблизитися, а на обрії в цей час здалися вітрила бойової іспанської ескадри. Контрабандисти виявилися меж двох вогнів і були змушено вступити в нерівний бій на рейді Хуан-Де-Улуа, під час якого Дрейку вдалося бігти на своєму судні «Лебідь», покинувши Хокинса напризволяще. Добравшись до Англії, Фрэнсис сказав, що його дядько загинув у бої, але через кілька тижнів Джон Хо-Кинс зявився живий і непошкоджений, у супроводі ще декількох спасшихся матросів. Невідомо, що сказали один одному дядько й племінник у ситуації, що склалася, але через кілька років вони знову стали плавати разом.

Після цього випадку Фрэнсис Дрейк став з більшим успіхом промишляти піратством у Карибському морі, заподіявши Іспанії така втрата, що король Филлипп II оголосив за його голову винагорода в 20 000 дукатів. Його перша експедиція, у яку він відправився на кораблях «Лебідь» і «Паша», вийшла з Портсмута в 1572 році. Дрейк побрав курс на колумбійський порт Номбре-Де-Диос, у якому йому вдалося захопити багатий видобуток, розграбувавши кілька іспанських кораблів. Потім, не бажаючи пропускати подібну нагоду, він перетнув панамський перешийок, щоб подивитися на Тихий океан, вид якого викликав у нього певні марнолюбні плани. Повернувшись в Англію, Дрейк зробив на службу до графа Эссексу й під його початком взяв участь у війні з Ірландією. Під його командуванням перебували три фрегати прибережні селища, що нападали на ірландські кораблі й. Незадовго до смерті Эссекс представив Дрейка королеві як кращого зі своїх капітанів

Ризикувати й ще раз зявлятися на своїй старій базі

Ризикувати й ще раз зявлятися на своїй старій базі. Як видно, вони покинули акваторію Мексики на початку 1690 року, далі поплили до островів Хуан Фернандес, де поділили награбоване добро, яке становило по 8 або 9 тисяч песо на людину. Потім добралися до Перу й захопили кілька судів, на борті одного з яких перебувала велика кількість золота й срібла

Фроджер говорить, що, перш ніж досягтися островів Хуан Фернандес, пірати перебували в Тихому океані вже сім років. Барни в «Хронологічній історії» повідомляє, що англійський капітан Стронг, перебуваючи в берегів Гуаякиля 21 серпня 1690 року, «довідався, що якийсь французький приватир завдав величезної шкоди цьому узбережжю за останні шість тижнів». При спробі вернутися в Атлантику вони зазнали кораблекрушение в Магелланова протоці, втративши більшу частину своїх скарбів. Далі вони провели десять холодних місяців, будуючи човен з тих уламків, які залишилися після катастрофи їх судна. Менш двадцяти буканьеров, які залишилися в живих, яке як добралися до Вест Індії в 1692 році. Фроджер у своєму добутку говорить, що вони досягли Кайенны, і одна із груп повернулася у Францію до 1695 року й надала інформацію, яку він зміг використовувати у свої добутках

Англійські приватиры й контрабандисти

Після Рэтисбонского угоди, підписаного в 1684 році, карибським буканьерам з кожним днем ставало усе сутужніше займатися своїм мерзенним ремеслом. Тепер у багатьох портах замість привітного приймання, колись надаваного їм, їх чекала шибениця. Однак у цей час Європа переживала заплутаний період висновку союзів і війн, який дозволяв деяким піратам продовжити свою діяльність під видом законних приватиров. К. кінцю 1688 року голландець Вільям Оранский ділив англійський престол, і традиційні вороги Іспанії – Голландія й Англія – обєдналися з нею в боротьбі проти Франції. Цей союз, на кілька років, що позбавив оточену ворогами Францію можливості направляти своїх приватиров у води Тихого океану, чому те не перешкодив компанії англійських торговців відправити капітана Джона Стронга в Південне море під приводом боротьби із французькою присутністю в цьому регіоні

У Стронга було добре збройне судно й велика кількість різноманітного європейського товару для ведення контрабандної торгівлі з іспанськими колоніями. Він увійшов у Тихий океан через Магелланов протока в травні 1690 року, і, незважаючи на те що в деяких портах англійцям виявлялося вороже приймання, йому вдалося досить швидко реалізувати більшу частину свого товару в Перу й Еквадорі. Яке ж був подив Стронга, коли він довідався, що в Тихому океані дійсно побувало французьке судно. Це було крихітне судно, на якому пірати з островів Лас Трес Мариас верталися додому. Стронг повернувся в Атлантику наприкінці 1690 року

Тим часом Нова Іспанія, нарешті, почала уживати реальних заходів для захисту свого тихоокеанського узбережжя. Винятково з метою захисту мексиканських портів від піратських набігів і забезпечення безпеки судноплавства в цьому регіоні в Реалейе було побудовано два невеликі галиота або галери. Флагманському судну було дано дивне імя «Jesus Nazareno Santo Domingo в San Caspar».

Помічу, що обоє судна на…

Помічу, що обоє судна на поході йшли без прапорів, спасибі хоч «веселий Роджер» не підняли. Як уже говорилося, фрегат «Св. Павло» – це торговельне судно довжиною 28,7 м і шириною 7,6 м. Гарматні порти були замасковані. І фелюка теж нічим не відрізнялася від сотень таких же фелюк, що плавали в Східному Середземноморя. Таким чином, суду Алексиано, що не викликали ніяких підозр у єгиптян, спокійно ввійшли в гавань Дамиетты25. І вже в порту корсари відкрили вогонь

Решта читач може уявити собі сам, згадавши епізоди з англо американських фільмів, де пірати уриваються в порти Карибського морячи

Я ж процитую пригладжений і ледве романтичний виклад подій з повідомлення Орлова Катерині II: « Як скоро почав він (Алексиано. – А.Ш. ) підходити ближче й підняв на фрегаті й фелуке російський прапор, то ворог, будучи цим потривожений, зробив із судів і кріпосних стін гарматну пальбу, однак і тем не міг захистити одного невеликого свого судна, яким збройна фелука легко опанувала, а лейтенант Алексиано, користуючись цим сумяттям, вирішився атакувати ворога в порту; чому, незважаючи на вироблений із трьох сторін вогонь, пішов він прямо в середину двох більших судів, де, кинувши якір, негайно вступив у бій, який спершу тривав з великою з обох сторін жорстокістю й розпачем через 2 години, а потім, увидя ворог чимале число вбитих і поранених зі свого екіпажа, а притім розбиття судів течу, що й зявився, початків кидатися в море для порятунку життя й на шлюпках, барказах і вплав пробиратися до берегів, чого й з інших судів пішли екіпажі, і цим вирішилося нарешті бій. Лейтенант Алексиано, по затопленню двох розбитих судів і по узяттю фелукою трохи інших дрібних, вийшов від кріпосних гарматних пострілів, став на якір на рейді й простояв тамо до іншого ранку чекаючи прибуття Селимо Бея й інших судів з Олександрійського порту. 22 числа перед полуднем, увидя в море під турецьким прапором, що йде прямо до Дамианскому порту судно й уважаючи, що на оном згаданий бей перебуває, виготувався до нового бою і як скоро оное підійшло ближче до фрегата, те Алексиано, піднявши російський прапор, зробив трохи по ньому пострілів, а ця несподіваність колишнього на судні ворога настільки сильно злякала, що він без усякого опору опустя прапор, віддався військовополоненим і перевезений фелукою на фрегат і інші взяті в порту судна; у числі полонених був згаданий Селимо Бей із трьома найголовнішими агами, різними іншими офіцерами й служителями, яких усіх залишилося 120 людей турков, на судні ж знайдене: Магометов штандарт, 7 прапорів, 4 срібне піря, що значило відмінне турецьких офіцерів гідність і заслуги, за які дарує султан цими знаками, булов 4, топорков 3, щитів 3, більші литаври, 2 прапора й 8 гармат з безліччю різної зброї».

Обрадуваний Орлов навіть відмовився від своєї частки видобутку, віддавши її Алексиано і його сподвижникам. Лише прапори були відправлені в Італію, а звідти – Впетербург.

Після пригод у Дамиетте Алексиано разом з полакой капітана Паламидо до кінця жовтня корсарствовал у сірійських берегів

Цікаво, що вже в радянський час академік Е.В. Тарле повірив, а скоріше зробив вигляд, що повірив Орлову

Можете забезпечити безпеку…

Можете забезпечити безпеку судна, заплативши двадцять тисяч гонконгських доларів».

У листі вказувалося, яким образом слід сплатити гроші. І пароплавство заплатило їх. Це був найпростіший вихід. Уповати на допомогу військових судів було не можна — усі вони минулого задіяні у війні Вкорее.

Інші компанії в Кантоні, Макао, Сайгоне й навіть Сінгапурі одержували аналогічні повідомлення з погрозою й вимогою виплати грошей

Англійська морська поліція в Гонконзі вважала, що доходи піратів, одержувані таким чином, становили мільйони доларів щорічно. Левова частина діставалася особисто мадам Вонг. Ходили слухи, що мадам Вонг часто відвідує Макао, Гонконг, Сінгапур і навіть Токіо. Тут вона збирала потрібну інформацію, зустрічалася із клієнтами й віддавалася азартним іграм, єдиному її захопленню

Поліція Макао була, наприклад, певен, що мадам часто буває в місті, де в одному із численних казино віддається своєму улюбленому пороку — картковій грі або грі в маджонг. Але розпізнати її було неможливе. Саме це й змусило португальську поліцію призначити винагороду за світлину Вонг.

Через місяць начальник поліції одержав пакет з написом: «Ці світлини зацікавлять вас, тому що вони стосуються мадам Вонг».

Поліцейський комісар з нетерпінням розкрив пакет, вийняв світлини й вжахнувся. На них були зображені розрубані тіла двох людей. Повідомлялося, що вони були піймано при спробі сфотографувати мадам

Приблизно тоді ж пароплавної компанії Куангси було запропоновано «заступництво» мадам Вонг за сто пятдесят тисяч доларів у рік. Компанія відкинула пропозицію. Незабаром після цього одне з її судів було висаджено міною. При цьому загинуло сімнадцять людей

Улітку 1962 року віце-президент Філіппін давала вечеря у своєму шикарному будинку в пригороді Маніли — Кесон-Сіті. Серед двохсот гостей перебувала роскошно одягнена жінка — мадам Сенкаку. Увесь вечір вона провела за ігорним столом, роблячи дуже більші ставки. Якщо програвала, зберігала абсолютний спокій, начебто справа йшла про програш у кілька доларів. Її холоднокровність привернула увагу. Віце-президент запитав: «Ви так спокійно відіграєте й робите такі більші ставки, як могла б відіграти сама мадам Вонг».

— А я и є мадам Вонг, — спокійно відповіла дама. — Сенкаку — мій псевдонім

Присутні чемно розсміялися. А через тиждень віце-президент одержав листа з Макао: « Дякую за приємно проведений вечір. Вонг-сенкаку».

Як велика зграя мадам Вонг, було невідоме. Англійські влади в Гонконзі вважали, що в ній близько трьох тисяч людей, а португальці затверджували, що вісім тисяч, та ще численні інформатори. Японці вважалися, що її флот складається зі ста пятдесяти судів і джонок

Деякий час японці були близькі до того, щоб одержати дуже коштовну інформацію про мадам Вонг. Її помічник погодився зустрітися з поліцейським детективом. Інформатор був на домовленому місці, як обіцяв, тільки з відрізаними руками й вирваною мовою. Прожив цей нещасний ще кілька тижнів, але передати яку-небудь інформацію так і не зміг

Свежие комментарии
    Март 2014
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Фев   Апр »
     12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31  
    Яндекс.Метрика