На главную

Архив за месяц: Ноябрь 2013

Але якщо із сухопутною армією…

Але якщо із сухопутною армією справа обстояло порівняно непогано й спочатку війська колоністів брали одну перемогу за іншою, то війна на море складалася далеко не на користь американців. Позначалася відсутність регулярного флоту. А без сильних і добре оснащених військових кораблів важко було перемогти «володарку морів». Тим часом англійські судна почували себе досить вільно в прибережних водах, активно допомагали своїм військам на суші, загрожували блокадою гаваней. От чому терміново було потрібно забезпечити захист Американського узбережжя

Восени 1775 року Конгрес виділив сто тисяч доларів на спорядження судів. А незабаром ще пятсот тисяч на будівництво тринадцяти кораблів. Тоді ж, природно, виник і питання про добір здатних моряків, які могли б успішно служити на флоті й командувати кораблями. Чи не негайно запропонував свої послуги й Піл Джонс. Його призначають першим лейтенантом на «Алфред» — у минулому торговельне судно «Чорний принц», пристосоване до ведення воєнних дій, для чого на ньому встановили тридцять знарядь

Завдання, поставлене перед капітаном і командою, полягала в тому, щоб нападати на транспорт англійців у відкритому морі, сприяти сухопутній армії, перекидати війська, добувати боєприпаси. Але перш ніж вийти в море, треба було підняти на «Алфреде» прапор вільних колоній. Цієї честі й був визнаний гідним Підлога Джонс.

Уже в перших боях доброволець Підлога Джонс показав себе безстрашним і митецьким моряком. Підвищення по службі не змусило себе чекати. Йому довірили невеликий шлюп «Провидіння» з 12 знаряддями на борті. Так збулася мрія сина садівника — піднятися на капітанський місток. Тепер усе залежало від нього самого. І Підлога Джонс, учинки якого значною мірою визначалися його честолюбством, виголошує як клятву: «великому кораблю — велике плавання» — слова, вичитані їм у популярному тоді «Альманасі бідного Річарда», видаваному одним з вождів американської революції Б. Франкліним

Випадок вирізнитися, як і слід було сподіватися, скоро представився. Підлога Джонс одержав наказ направитися до Бермудських островів. Легкий, маневрений шлюп почував себе серед хвиль, як риба в, воді. Раптово зявлявся перед ворогом, що найчастіше значно перевершують його по вогневій моці, ішов на абордаж, а коли було потрібно, кидався навтьоки й легко йшов від погоні

Рівне через місяць із борту «Провидіння» зробило перше повідомлення. У реляції про плавання Піл Джонс повідомив про захоплені й знищених їм кораблях супротивника — усього більш тридцяти

Повернулася Підлога Джонс у жовтні, і його відразу ж кинули на саму важку ділянку бойових дій. Йому належало доправити боєприпаси й провіант повстанським загонам Вашингтона, блокованим у Нью-Йорку. Місце це в устя ріки Гудзон уважалося зручним для оборони — містечко, розташований на острові, був як би природною міцністю. Англійці сподівалися задушити за допомогою щільного кільця блокади захисників міста

Прорватися крізь заслони англійських фрегатів видалося неймовірним дивом. І це чудо зробила Підлога Джонс. Йому вдалося в тумані й темряві під самим носом англійських кораблів провести своє судно в нью-йоркську гавань

У середні століття великого…

У середні століття великої могутності досяглися пірати західного узбережжя Франції. Справа доходила до справжніх морських боїв між піратами й нечисленними військовими флотами Англії й Франції. У Середземноморя в цей час піднімаються як піратські центри так звані варварийские (берберські) держави в Північній Африці. Варварийские пірати вели у величезних масштабах торгівлю невільниками (у полоні в них провів кілька років Сервантес), причому в пошуках видобутку вони добиралися навіть до англійських берегів. Наприклад, в 1640 році в Ла-Маншеві крейсував варварийский піратський флот із шістдесяти кораблів. Війни, які вели з піратами італійські держави, Іспанія й Португалія, ішли зі змінним успіхом, і лише наприкінці XVIII століття середземноморське піратство сходить на ні.

Морський розбій не був привілеєм прибережних вод Європи. Споконвіку піратство існувало в китайських берегів і в Малаккском протоці, в Аравійському морі й у Перській затоці — скрізь, де проходили торговельні шляхи. Про піратів писали китайські пілігрими-буддисти ще дві тисячі років тому, пізніше з ними зустрічався Марко Поло

У своїй класичній формі піратство розцвіло в XVI — XVII століттях у Карибському морі. Відкриття Нового Світла створило нові, найбагатші торговельні шляхи, і монополію іспанців на цих шляхах незабаром почали заперечувати їхні численні вороги, серед яких не останнє місце займали морські розбійники

Першими зявилися в Карибському морі французькі пірати, найбільш відомий з яких, Франсуа Ле-Клерк, не тільки нападав на кораблі, але й не щадив міст і в 1555 році побрав штурмом Гавану

Із другої половини XVI століття провідну роль у карибському піратстві починають відіграти англійці, потім голландці. Самим бажаним видобутком піратів були галеоны, що доставляли в Іспанію золото й срібло. Одному з піратів, голландцеві Питу Хейну, удалося в 1628 році захопити «срібну флотилію», що вивозила з Америки річний видобуток

В XVII столітті стосовно піратів починають застосовуватися терміни «буканьер» і «флібустьєр». Буканьерами називали вільних мисливців Антильських островів, які коптили мясо по індійському способу «букана» і продавали його; коли ж іспанці пригноблювали й переслідували буканьеров, ті нерідко поповнювали піратську вольницю. Французьке слово «флібустьєр» походить від голландського «vrijbuiter», що означає буквально «вільний добувач». Так називали піратів і контрабандистів, що підривають іспанську монополію в Карибському морі. Однак у вживанні цих слів строгих правил не дотримувалися. У літературі наступних століть піратів часто називають буканьерами, вільних мисливців — флібустьєрами

В XVII столітті центром піратів, їх Запорізькою Січчю стає острів Тортуга, влада над яким кілька раз переходила від англійців до французів і іспанцям. Другим великим піратським центром став Порт-Ройял на Ямайці

Вершиною могутності піратів у Карибському морі був кінець XVII століття, коли, зокрема, відбувся похід Генрі Моргана, що зумів обєднати десятки кораблів і в 1671 році побрати місто Панаму. В 1683 році пірати захопили Віра-Крус, в 1697 році розграбували Картахену.

Однак було б абсурдно…

Однак було б абсурдно вважати їхніми масонами, незважаючи на те що косинець і циркуль були найважливішими інструментами, що використовувалися середньовічними мулярами (maqons).

Британський синдром

Після того як легендарний король Англії Ательстан в 926 році н.е. поневолив інші більш дрібні британські королівства, він обєднав самих митецьких майстрів камяної справи в Масонську Традицію Йорка, освячену Королівською Хартією. Цей документ дозволяв мулярам збиратися раз у році, і, схоже, що в число їх обовязків входив контроль над будівництвом численних абатств, замків і фортець. Важливість ролі, яку Ательстан відводив масонам, відбивається в самі в різних документах тієї епохи, таких як поема «Региус» і деякі прадавні рукописи. Існують також незаперечні свідчення того, що в Шотландії оперативні масонські ложі діяли починаючи з 1057 року й що англійські ложі, що продовжували традицію Ательстана, одержали офіційне визнання близько 1220 року. Незабаром ложі, суспільства або товариства, як їх називали у Франції, а потім і у всій материковій Європі, поширилися повсюдно. Їхньою офіційною функцією було знаходити відповідальних і працездатних мулярів, здатних виконувати амбіційні побажання суверенів і церковних сановників. У ту епоху, за винятком короля й духівництва, ніхто не міг собі дозволити вільно переміщатися по Англії. Також були сильно обмежені засоби звязку. Масони повинні були розробити свої власні форми контролю, що дозволяли їм уникнути обману й присутності непрофесіоналів у своїх рядах, не прибігаючи до поїздок від однієї будівлі до іншої. Проте вони звичайно вільно одержували подорожні для тих братів, які повинні були стежити за зведенням двох і більш конструкцій одночасно. Усе вищесказане ставиться до області чистих спекуляцій, багато істориків взагалі заперечують, що в Англії, на відміну від Шотландії, існувало організоване масонство. Цікавим образом, так званий Шотландський обряд був створений багато століть через, в 1737 році, у Франції групою шотландських масонів, що бігли під предводительством Ендрю Рэмзи.

Щоб зрозуміти причини виникнення й історію шотландського масонства, необхідно повернутися до історії тамплієрів. Існує припущення, що, коли діяльність ордена була заборонена, деякі лицарі морським шляхом добралися до земель на півночі Великобританії, які тільки що одержали незалежність під керівництвом Роберта Брюса, через що він був відлучений від Церкви. Як ми побачимо нижче, тамплієри шукали притулки, щодо безпечного від Ватикану й Інквізиції, щоб продовжити виконання свого плану. Безсумнівно, вони привезли із собою свої скарби, реліквії, таємниці й ритуали, що підтверджується документами, знайденими в Росслинской каплиці

В 1583 році король Шотландії Яків VI (, що став потім Яковом I Англійським) призначив Вільяма Шоу Головним Начальником будівельних робіт. через Пять років Шоу випустив свої знамениті статути, у яких визначалися права масонів його ложі. У них же вводилися санкції за неякісні будівлі й накладала заборона на провадження робіт некваліфікованими масонами

Через кілька днів…

Через кілька днів неприборканий Сазерленд бився з мічманом Далримплом, посварившись за грою в кості. Билися вони без секундантів, Далримпл був простромлений шпагою Сазерленда й помер на місці. Це вже виходило за рамки дозволеного — без секундантів битися не можна. Містер Сазерленд, син лорда Сазерленда, був суджений військовим трибуналом, у якому головував Мэтьюз, і присуджений до смерті за вбивство не за правилами. Але ніхто не міг стратити офіцера й дворянина без санкції короля, і тому з першою оказією Сазерленда відправили додому. По дорозі корабель зайшов на Барбадос, де Сазерленд утік на берег і ховався доти, поки король не надіслав йому прощення. А через тиждень після дуелі Сазерленда й Далримпла побилися другий лейтенант «Солсбері» Степни й третій лейтенант того ж фрегата Беркли. Обоє минулого важко поранені, і Степни вмер через два тижні. Але тому що хірург підписав документ, що свідчить, що не рана, а ускладнення після неї зявилося причиною смерті, Беркли під суд не потрапився

Незабаром після свого прибуття в Бомбей Мэтьюз був запрошений губернатором взяти участь у великій експедиції проти Ангрии. Вона була підготовлена ретельніше, чим попередня, і в ній брали участь не тільки англійці, що виділили від Компанії дві тисячі солдатів, але й португальці, що також ворогували з Ангрией, що й обіцяли надати стільки ж солдат. Метою походу була міцність Колаба, неподалік від Бомбея. Союзники були настільки певен в успіху, що заздалегідь поділили видобуток: Колаба переходила до португальців, тоді як англійці одержували Герию, яку вже не раз безрезультатно штурмували. Мэтьюз приєднав до війська двісті своїх матросів і офіцерів і виділив артилерію. Португальці надіслали солдатів більше, чим обіцяли, і в цілому сили союзників, що виступили проти маратхов, нараховували шість тисяч людей

Цілий день обєднана армія просувалася до Колабе, але маратхов усе не було видне. Лише одного разу через дерево вискочив самотній вершник і метнув спис у групу офіцерів, що їхали збоку від колони. Спис потрапив у стегно Мэтьюзу И подряпало його. Мэтьюз погнався за вершником, але, звичайно, не наздогнав

Маратхские війська стояли перед воротами міцності. їх, що коли значно перевершували, чисельністю європейці побачили ворога, жоден з начальників не побрав на себе відповідальності керувати боєм. Поки начальство роздумувало, що робити, полковник Брасуэйт ( насправді другий лейтенант із фрегата «Лев», підвищений у чині, як і інші офіцери Мэтьюза, лише на час цього походу) повів свій загін в атаку. Але тому що пятдесят важких гармат, які англійці й португальці притягли із собою, у бої не брали участь, загін англійців застряг під стінами, а підтримати його ніхто не догадався. Тим часом кінноти маратхов кинулася у фланг португальцям, що спостерігали за подіями, які відразу розбіглися. Побачивши це, залишили поле бою й англійці. На їхнє щастя, ніхто їх не переслідував, поки вони безладно бігли до табору. Усі знаряддя й частина боєприпасів дісталися мара тхам.

Особливо постраждав престиж…

Особливо постраждав престиж Підлоги Джонса через слідчу справу, почату проти нього навесні 1789 року. Його обвинуватили в насильстві над неповнолітньою «дівицею Катериной». Що ж відбулося насправді?

От як пояснював усю історію сама Підлога Джонс французькому посланникові графові Сегюру, єдиному, хто відвідав його в цю важку хвилину, заставши моряка сидячим із зарядженим пістолетом вруке.

« Одного разу ранком, — розповіла Підлога Джонс, — прийшла до мене молода дівчина й просила дати їй роботу, шити білизна або застругати мережива, при цьому вона дуже непристойно загравала із мною; мені стало жалко її, і я радив їй не вступати на таке низьке поприще; разом з тим я дав їй грошей і просив піти. Але вона залишалася, і тоді я, вийшовши з терпіння, повів її за руку до дверей. У ту хвилину, як двері відчинилися, юна негідниця розірвала собі рукавчики й косинку, надягнуту на шию, підняла лемент, що я її збезчестив, і кинулася на шию своєї матері, яка чекала її в передній. Вони обидві вийшли й подали на мене скаргу».

Підлога Джонс, очевидно, не без підстав уважався, що зіпсувати в такий спосіб його репутацію намагалися місцеві англійці, що це було справою їх рук

При розборі обставин скандалу зясувалося, що баба була ніякою не матірю молодої дівчини, а відомою власницею дівиць, що видавала їх за своїх дочок. Не чи були вона і її «дочка» підіслані? Точної відповіді не існує. Але його не важко припустити

Нещасливий судовий наслідок був припинений, але вороги Підлоги, Джонса добилися свого. Його реабілітація носила формальний характер, мало хто вірив у невинність заїжджого моряка. І царський уряд поспішив позбутися неспокійного гостя. Йому надали дворічний «відпустка» з оплатою вперед, і у вересні 1789 року Піл Джонс, контр-адмірал російського флоту, назавжди покинув межі Росії

Втім, незважаючи на те, що карєра його тут не відбулася й він зазнав невдачі, Поля Джонс до останніх днів свого життя не залишав думки повернутися в цю країну й продовжити службу на російському флоті. Цьому, як і багатьом іншим його задумам, не призначено було збутися. Підлога Джонс народився в Шотландії, був англійським моряком, воював на стороні американців, за що на батьківщині його називали піратом, служив на російському флоті й умер від водянки в Парижу. Було йому всього сорок пять років. Це трапилося 18 липня 1792 року, коли по вулицях французької столиці марширували загони, що йшли боротися за Республіку. У той день депутація Національних зборів проводила в останню путь і Підлоги Джонса, «людину, що добре послужила справі волі».

Російська цариця, довідавшись про те, як ушанували память Підлоги Джонса в Парижу, анітрошки не здивувалася. «Ця Підлога Джонс, — з роздратуванням писала вона, — мав дуже нісенітний розум і зовсім заслужено ушановувався знехтуваним набродом».

Свежие комментарии
    Ноябрь 2013
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Окт   Дек »
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930  
    Яндекс.Метрика