На главную

Архив за месяц: Сентябрь 2013

Ескадра обстрілювала місто…

Ескадра обстрілювала місто ціла доба й перервала бомбардування тільки тоді, коли в розхитаних залпами корпусах кораблів зявилася текти. У цей час у гавань увійшло двадцять чотири індійські кораблі, на яких не підозрювали про те, що діється в Каликуте. Усі вони, за винятком шести судів з Кананора, були відразу захоплені й розграбовані. У полон потрапило більш восьмисот моряків і торговців

Бранцям відрубали руки, вуха й носи й звалили все це в човен. Потім до адмірала підвели посла заморина — верховного жерця Каликута, якого ще недавно португальці ухвалювали як главу місцевих християн і який ніякого відношення ні до маврів, ні до ісламу не мав. Старому жерцеві теж відрубали ніс, вуха, руки й поклали його, залитого кровю, у човен. На груди йому прикріпили лист, у якому Васко да Гамору радив приготувати плов із умісту човна

Передамо далі слово Гаспару Корреа, спокою й докладності якого можна тільки позаздрити:

«Коли так зробили з усіма індусами, він наказав звязати їхньої ноги разом. У них не було рук, щоб розвязатися, а щоб вони не розвязали путо один одному зубами, він наказав вибити їм зуби клепками з бочок… Потім їх навалили купою на корабель. Зверху адмірал велів покрити їхніми циновками й пальмовими листами й, піднявши вітрила, пустити корабель по вітру до берега, а сам наказав стріляти по ньому. Там було більш восьмисот маврів. Маленький човен, де був жрець і все вуха й руки, він теж наказав послати під вітрилами до берега, заборонивши стріляти по ній. Кораблі ці швидко добралися до берега, а там юрба почала рятувати з вогню тих, хто ще був живим, голосно оплакуючи їх».

Навіть на тлі жорстокості, що панувала в роки, коли горіли багаття інквізиції в Іспанії й Нідерландах, коли іспанці били інків і майя, ці вчинки — явище надзвичайне. Це не одиничний акт мести, а холодна політика. Дії Васко да Гамори не можна виправдати релігійною запопадливістю або ненавистю до ісламу. Відомо, що він добре поводився із правителем Малинди й з мусульманами з Кочина й Кананора, що виявили готовність підкоритися. Ненависть його була виборча, а тому говорити про яких-небудь почуття не доводиться. Якось, коли Васко да Гаморі потрапили в руки кілька індійців, він розвязав використовувати їх як живі мішені в стрілянині з арбалетів, для чого наказав розвісити полонених на реях головами вниз. До нього підбіг один з офіцерів і сказав, що ці люди не тільки не маври, але навіть і не індуси, а ті самі місцеві християни, яких настільки завзято розшукували португальці. Васко да Гамору велів покликати священика… і перед смертю християн висповідали

Коли каликутский заморин направив послів у До-Чин, щоб відкрити ока союзникові португальців на них справи, португальці послів перехопили, відрізали їм вуха й носи, і на їхнє місце пришили собачі й у такому виді повернули послів назад. Заморин зібрав флот і кинув його навздогін за португальцями. Долю бою знову розвязали португальські пушки. Флот індійців був розбитий

Однак і Каликут, і деякі інші індійські прибережні держави, незважаючи на поразки, боролися з дивною завзятістю

Як уже було сказано…

Як уже було сказано, фахівці з історії Ордена Храму затверджують, що Генрі Синклер, Великий магістр шотландської ложі, сховав Велику Таємницю тамплієрів у глибокому колодязі, виритому на невеликому острові, розташованому в північній частині Атлантичного океану неподалік від берегів Америки. Читач може вірити чи ні в істинність цієї історії, але поблизу Нової Шотландії дійсно є острів із самотнім дубом, названий тому по-англійському Оук-Айленд («Дубовий острів»). Поруч із віковим деревом можна побачити отвір старого глибокого щільно закритого колодязя, який з початку XIX століття відвідали тисячею шукачів скарбів, у число яких входили й представники уряду Канади, приватні компанії, засновані із цією метою, і частки особи, що прибули із самих різних широт

Знамениті шукачі скарбів

З тих пор як троє підлітків більш 200 років тому випадково виявили на Оук-Айленде колодязь его легенда, що оточувала, не давала спокою багатьом амбіційним задумам. Одними з найвидатніших шукачів скарбів були Франклін Делано Рузвельт, майбутній президент Сполучених Штатів, який в 1909 році заснував команию «Old Gold Salvage» («Відновлення стародавнього золота»), єдиною метою якої були розкопки колодязя зі скарбами, або актор Ер-Рол Флинн, відомий кинопират, який намагався здійснити подібну ідею в 1940 році, але був змушено відступити, оскільки права на пошуки були придбані його колегою, «ковбоєм» Джоном Вэйном.

У народі існують різні версії походження гіпотетичного надзвичайного скарбу, який спочивав на дні колодязя. Крім тієї, яка була викладена в даній книзі, що приписує його Ордену тамплієрів, є й інше правдоподібне пояснення, згідно з яким мова йде про скарби капітана Кидда. Нагадаємо, що Вільям Кидд одержав від таємничого незнайомця, якого він захопив у полон, карту острова із хрестом, який указував на захований скарб, що пізніше він кілька раз досліджував берега Нової Шотландії й що, крім того, він мав звичку заривати свій видобуток у землю у важкодоступних місцях. Імовірно, обидві версії відповідають істині. Це можливо в тому випадку, якщо знаменитий пірат належав до Ордена тамплієрів. Якщо такий звязок дійсно існував, власник карти також був тамплієром і передав її Кидду, виконуючи наказ зверху. З якою метою? Можливо, для того, щоб капітан Кидд додав частину своїх трофеїв до багатств ордена, а може бути, просто для того, щоб він перевірив, що Велика Таємниця як і раніше схована у своїй схованці

Менш переконливої виглядає теорія, згідно з якою колодязь датується XVIII століттям і містить коштовності французького королівського будинку. Ці коштовності зникли в 1771 році, і передбачається, що вони були нелегально переправлені у французьку Канаду, точніше, у Луиз-Берг, селище, розташований на мисі Бретон. Оскільки на місто часто нападали англійці, коштовності були переправлені на розташований неподалік Оук-Айленд і заховані в знаменитому колодязі. Ще одна версія, яка видасться абсолютно абсурдної, затверджує, що в колодязі Скарбів насправді ховалися оригінали творів Вільяма Шекспіра, заховані в XVII столітті Фрэнсисом Бэконом по

Різниця полягає в основному…

Різниця полягає в основному в тому, що Пінту-Герой книги — типовий для середини XVI століття португальське авантюрист, один з тисяч; Пінту-Оповідач — талановитий письменник, розумний і часом глузливий. Іронія, що прослизає раз у раз у словах автора книги, і служить лінією розділу між двома Мендешами Пінту

Від багатьох інших португальських фидалго, шукачів слави й багатств у Південних морях, Мендеша Пінту відрізняє, звичайно, у першу чергу те, що йому казково повезло. Він прожив двадцять років у безперестанних походах, плаваннях, авантюрах і не вмер від лихоманки, не втопив, не загинув у сутичці. Вірніше сказати так: він багато раз тонув, умирав від лихоманки й інших хвороб, помирав від голоду, гинув у сутичках, але залишився живий. Доля зберігала Пінту, можливо, тому, що йому призначено було найбільше повно й талановито описати мир Індійського океану тих років у всій його жорстокості, несправедливості, необычайности й буденності

Не пройшло й напівстоліття з тих пор, як Васко да Гамору побачив берег Індії, а португальців уже ніхто не сприймає тут як загадкову фатальну силу. Вони воюють і вступають у союзи з місцевими володарями, втрачають фортеці й будують нові, торгують і грабують. З ними теж воюють, і часом небезуспішно, з ними теж торгують, їхнім теж грабують, їм мстять. До середини XVI століття стає ясно, що безроздільними володарями Індійського океану португальці не стали й не зможуть стати. І з кожним роком усе частіше португальські авантюристи починають діяти на свій страх і ризик — зявляються приватні торговці, пірати, найманці, що йдуть на службу до султанів Малакки, королям Бірми й Сіаму

Ця ситуація в Індійському океані добре ілюструється цитатою, з якої почався розділ. Армада 1537 року була однієї зі звичайних ескадр, що йдуть із Португалії на Схід. Із шести кораблів, згаданих Пінту, двом призначене незабаром загинути, а одному прірва без звістки з коштовним вантажем на борті. Та й командирам кораблів (не говорячи вже про інших моряків і солдатах) далеко не всім призначено повернутися додому. Загине Фернандо де Ліма, захищаючи Ормуз, загине де Соуза, буде вбитий де Фрейтас. Усе частіше португальці терплять невдачі, усе частіше їм доводиться думати не стільки про напад, скільки озащите.

Значну частину книги Мендеша Пінту займає розповідь про його плавання в Південних морях на кораблі відважного пірата-месника де Фарии. Глави ці настільки насичені подіями й пригодами, настільки фантастичні по мінливості долі до пірата і його супутникам, що довгий час дослідники відносили піратську епопею Мендеша Пінту до плодів його уяви. Так, визнавали вчені, усі реалії цих пригод дійсні, можна вгадати й порти, у які заходив корабель, і обстановку в тих місцях. Але чи існував сам де Фария? І от у квітні 1971 року португальський історик Куньо-І-Фрейтас опублікував повідомлення про те, що їм знайдене в португальських архівах заповіт Антониу Фарии-І-Соузы, оказавшегося саме тем піратом, на кораблі якого два роки плавав Пінту. У заповіті зустрічаються навіть згадування про ті події, які описані Пінту. Так що тепер можна віднести до розповіді про пірата з великою часткою довіри

Завдяки його ентузіазму…

Завдяки його ентузіазму португальські мореплавці першими досяглися морським шляхом Індійського океану, і, безсумнівно, він був одним з натхненників подорожі Христофора Колумба в Нове Світло

Тепер залишається зрозуміти причини, приведшие Колумба в Португалію. Недавно відкриті історичні факти дозволяють окреслити приблизну біографію його юності. Для початку доводиться визнати, що він насправді народився в 1451 році й у генуэзской родині, хоча аж ніяк не в бідній. Його батько був великим виробником сукна, а мати вела дохідну торгівлю сирами. Деякі хроніки затверджують, що він не говорив італійською мовою, і, імовірно, вони відповідають дійсності, оскільки дитиною Колумб говорив на генуэзском прислівнику, що сильно відрізняється від італійського римського діалекту, і пішов у море будучи ще підлітком. Відомо, що вісімнадцяти років від роду він полягав у команді французького пірата Гтийома де Касанова, який обрав своєю мішенню торговельні судна, що курсували між Венецією й Фландрією. По деяких джерелах, саме Колумб був другим французьким корсаром з тих, що спустошували в 1473 році Валенсію й Каталонію. Потім він брав участь у бої між генуэзцами й турками за право володіти багатим островом Хиос і нарешті влаштувався в торговельний конвой, який возив товари з Хиоса в порти Англії, Португалії й Франції. Корабель Колумба піддався нападу того самого пірата Касанова й був потоплений, але Колумбу вдалося урятуватися після аварії корабля й добратися вплав до португальського берега. У Лісабоні його пригріла впливова генуэзская громада, і, можливо, саме тоді він уперше вступив у контакт стамплиерами.

Удалий шлюб

Юному морякові було 25 років, він був добре складний, мав приємні манери й рідке вміння розважати дам фокусами й розповідями про піратів, аварії корабля й незаселених островах. Ці якості спокусили юну Фелипу де Полестрельо Монис, дочка впливових і заможних батьків, і в 1479 році молоді люди одружилися. Фелипа була внучкою Бартоломео Полестрельо, моряка з Генуї, що полягав в Ордені тамплієрів, який був помічником Энрике Мореплавця в школі Сегреса. В 1419 році принц відправив Полестрельо, разом з моряками-тамплієрами Тристаном Вас Тейхейрой і Жоаном Гонсалвесом Сарко, завойовувати архипиелаг Мадейра. Три лицарі одержали в нагороду титул капітана й положення наследных губернаторів островів. Родині Полестрельо дісталося керування островом Порто-Санто.

Несподівану удачу й добробут архіпелагу Мадейра принесли нові цукрові плантації. Це була традиційна культура Індії, де її називали «sakkara».

Арабські торговці перевели її назва як «sukkar» і стали возити її в Європу, проробляючи повний випадковостей і небезпек шлях по морю й сухіше. Колоністи, привезені Полестрельо, спробували посадити цукровий очерет на Мадейрі й досяглися таких успіхів, що незабаром почали експортувати його у Фландрію, Англію й Венецію. Це підприємство мало свою темну сторону: для збирання врожаю були необхідні раби, які у величезній кількості привозилися з Африканського континенту

Португальцям стало ясно, що…

Португальцям стало ясно, що прийде тримати в океані постійний сильний флот, а для цього потрібні фортеці, на яких флот може базуватися. Індію була оголошена вице-коро-левством Португалії, і перший віце-король, д’алмей- так, відправився туди в 1505 році. Втрутившись у династичні чвари в Килве, д’алмейда посадив на престол свого ставленика й заснував там міцність, у якій залишив півтисячний гарнізон. Він побудував форти в Софале й Мозамбіку, зруйнував Момбасу, уклав союз із піратом Тимоджи, послугами якого розвязав користуватися проти мусульманського судноплавства

До цього часу звістки про звірства португальців обурили в Передній Азії, і турецький султан навіть пригрозив, що зруйнує всі християнські святині в Палестині й Сирії, якщо португальці не припинять терору

Від португальської політики постраждали не тільки мусульманські торговці Близького Сходу — це був удар і по християнській Венеції. Тому, коли єгиптяни стали збирати флот, щоб розгромити португальців в Індійському океані, їх таємно підтримували венеціанські купці. З Венеції надходили корабельний ліс і гармати, звідти прибутки й радники

В 1508 році єгипетський флот вийшов у Червоне море. Під Чаулом він наздогнав португальську ескадру, якої командував син віце-короля. У бої португальська ескадра була знищена і її командир загинув

Віце-король зібрав усі свої сили. У португальців була явна перевага в артилерії, їх кораблі були подвижнее й міцніше, чим єгипетські. Після запеклого бою з каликутско-єгипетським флотом д’алмей-так здобув перемогу, що забезпечила португальцям панування на морських шляхах Виндию.

В 1509 році, коли ескадра віце-короля верталася на батьківщину, було вирішено покарати готтентотів, які «посміли» пручатися, коли в них відбирали худоба й захоплювали рабів. Д’алмейда сам очолив каральний загін. Однак, коли заковані в панцир португальці, переслідуючи ворогів, відійшли від берега, готтентотские пастухи зуміли прогнати череди між берегом і португальцями. Португальці були оточені й перебиті. Загинув і віце-король Індії

Не так гладко, як хотілося б португальцям, ішли спочатку їх справи й при наступному віце-королі — д’альбукерки, який після захоплення ряду арабських фортець на берегах Аравійського моря на настійну вимогу маршала Португалії Фернана де Коутиньо, спеціального посланника короля Маноэля, почав нову акцію проти Каликута. Маршал Португалії, друга людина в королівстві, бажав обовязково ввійти в палац заморина із хлистом у руці. Існування нескореного Каликута було викликом португальській могутності

Португальці висадили на берег сильний десант і після завзятого бою пробилися в палац. Де Коутиньо, вірний своїй обітниці, не випускав з руки хлиста. Але коли португальці кинулися до скринь і в підвали, воїни заморина оточили палац і перебили всіх португальців, у тому числі й маршала. Д’альбукерки кинувся рятувати вельможу, але сам був важко поранений. Каликут залишився незалежним

Д’альбукерки шукав для португальців в Індії надійну базу. Такий йому здався Гоа. Із другої спроби португальці захопили місто й перебили всіх мусульман без відмінності підлоги й віку

Свежие комментарии
    Сентябрь 2013
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Авг   Окт »
     1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    30  
    Яндекс.Метрика