На главную

admin

Дрейк перебував у засідці на флагмані віце-адмірала «Помста»

Дрейк перебував у засідці на флагмані віце-адмірала «Помста». Він повинен був напасти на арєргард, що й зробив. Першою жертвою він вибрав галион « Сан-Жуан», на якому розвівався прапор віце-адмірала армади. Наступною жертвою Дрейка став галион «Розарио». І його він захопив у полон, а заодно й пристойну суму грошей, що перебував на нього борту

Після цього морський бій тривав у різних місцях і по многу годин. Але ніхто не став поки що переможцем. На четвертий день бою Медина укрився у французькому порту Кале й став чекати звісток від герцога Пармы. Їх відокремлювали друг від друга всього два десятки миль. Якби вони зєдналися, то англійцям довелося б несолодко. Але транспортні судна Пармы із сухопутним десантом не могли вийти в море, щоб не піддатися нападу. А іспанський флот, замість того щоб допомогти судам Пармы, стояв у Кале. Треба було їх звідти виманитися

И англійці розвязали зробити так. Відібрали вісім судів, навантажили їхніми горючими матеріалами, підпалили й при попутному вітрі направили в бухту, де ховалися іспанці. Серед них почалася паніка, коли вони побачили в темряві ночі палаючі смолоскипи, що рухалися на них. Багато перерубали якірні канати й поспішили вийти в море. Кілька кораблів іспанців у метушні зіштовхнулися, інші були викинуті на берег, інші безладно плили на північний схід від Кале

От отут англійці й кинулися в атаку. Канонада стояла страшна, дим заволікав арену бою. Невеликі й низькі англійські судна близько підходили уводити, увести до ладу галионам і влучним вогнем вражали їх нижче ватерлінії. До того ж в англійців гармати були скорострільні, а майстерність канонірів більш високою. І хоча іспанці боролися мужньо, положення їх флоту ставало усе більш критичним. Видалося, поразка неминуче.

З великою працею іспанським судам удалося відірватися від англійців. Так ті й не могли переслідувати, тому що в них скінчився порох і знаряддя не діяли. Тільки Дрейк, незважаючи на відсутність боєприпасів, кинувся доганяти іспанців. Але й він змушений був припинити переслідування. За нього доробив справу шторм

Так безславно закінчилася епопея « Непереможної армади». Повернулося в Іспанію близько пятдесяти судів. Загинуло двадцять тисяч матросів і солдат. Втрати англійців виявилися незначними. Жоден корабель не був потоплений, число вбитих становило близько ста людей

Але невгамовний Дрейк на цьому не заспокоївся. Він був повний рішучості добити іспанців і раз і назавжди покінчити з їхнім пануванням у море. Його план, запропонований королеві, полягав у тому, щоб захопити Лісабон і звести на португальський трон англійського ставленика дона Антонио. Таким чином, англійці одержали б прекрасну можливість торгувати зі східними колоніями Португалії. А заодно нападати на «золотий флот», що перевозив скарбу з Америки в Іспанію. Єлизавета схвалила план. Почалася підготовка до експедиції. Але цього разу не дрімали іспанські шпигуни. Вони дізналися про плани Дрейка й передбачуваної експедиції, у складі якої перебувало вісім військових кораблів, сімдесят сім збройних купецьких судів і шесьдесят транспортів

Були й такі, хто не мав…

Були й такі, хто не мав взагалі ніякого добра: вони також умирали під катуваннями, як мученики. Пірати не відпускали нікого, і бранці показували, де заховане їхнє добро».

Два тижні тривали бешкетування, два тижні вантажили на кораблі видобуток і провіант. І тільки погроза появи свіжих сил іспанців і нестача прісної води змусили піратів поспішити суходом.

Бій за Пуэрто-Белло і його розгарбування, жорстока поведінка піратів були докладно описана в книзі А.-О. Эксквемелина, виданої через шістнадцять років після подій і тоді ж переведеної з голландської на англійську мову. Забігаючи вперед, скажу, що на той час Морган був зведений у дворянське звання, став губернатором Ямайки. Він обвинуватив автора книги в наклепі й виграв процес, що було не дивно при його багатстві й влади

Напад на Пуэрто-Белло принесло кожному учасникові неабияку частку від загального видобутку в 250 000 піастрів, не вважаючи дорогоцінних каменів і товарів. Коли покінчили з поділом, Морган повернувся на Ямайку тріумфатором. Слава про його удачу рознеслася по острову. Ще б, адже він привіз купу грошей

Однак цього йому було мале. Недарма говориться, що апетит приходить під час їжі. До того ж соратники Моргана встигнули швидко спустити награбоване в кублах Порт-Ройяла й були готові на нові авантюри. Треба помітити, що англійський губернатор Ямайки благоволив Моргану й захищав піратам взагалі. Він підтримав новий план Моргана не тільки на словах, але й на ділі: передав «адміралові» піратів королівський тридцяти-шестипушечный корабель. Це був недвозначний натяк на те, що губернатор заохочує піратів на нові походи й сподівається на частину видобутку

Флотилія підняла вітрила й побрала курс до східного краю Куби. Звідти повинні були відправитися до острова Савоне й чекати там багатий флот з Іспанії. На всіх кораблях випили за здоровя короля й майбутні успіхи. При цьому, за звичаєм, палили в повітря з пістолетів і гармат. Веселощі обернулися трагедією. Хтось догодив очманілим пострілом у пороховий льох, і корабель злетів у повітря. Триста двадцять англійців знайшли могилу вволнах.

Моргану повезло — він перебував на кормі, а пороховий льох у носовій частині. Що залишилися в живі виловили тіла загиблих при вибуху, але не для того, щоб їх поховати, а щоб зняти з них одяг і золоті кільця. Не пропадати ж, насправді, добру

У Моргана залишалося пятнадцять кораблів. На найбільшому було всього лише чотирнадцять гармат. Але бура, що налетіла, неабияк порвала флотилію, розкидавши по морю кораблі. У результаті всього вісім судів змогли продовжити плавання. Метою піратів цього разу було місто Маракайбо. Коли флотилія Моргана підійшла до міста, тут панувала повна паніка й жителі залишали свої будинку

Пірати майже безперешкодно ввійшли в місто. Тепер справа була за тим, щоб вивідати в тих, хто не встигнув його покинути, де заховані коштовності. Цього можна було добитися тільки катуваннями. Одних просто били, іншим улаштовували катування святого Андрія, заганяючи палаючі ґноти між пальцями рук і ніг; третім завязували мотузку навколо шиї, так що ока в них вилазили на чоло. Хто взагалі не бажав говорити, того забивали до смерті. Жоден з нещасних не уник своєї участи

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша

Отже, у море вийшли три кораблі під командою Томаса Кавендиша. Йому стукнуло сорок шість, з них двадцять років він борознив морські простори. Він говорив: «Я обвінчався з морем двадцяти шести років. Сподіваюся, що обвінчаюся зі смертю не раніше сімдесяти». (Строку цього він не досягся — умер в 52 року.)

Вітер сприяв плаванню. Треба було встигнути пройти екватор і при осінніх вітрах проскочити «ревучі сорокові».

Благополучно минули острова Зеленого Мису, пройшли уздовж Африканського узбережжя й нарешті повернули убік Бразилії. Плавання проходило без особливих пригод. Користуючись відносним спокоєм, Кавендиш, памятуя наказ королеви, становив карту берегів, заміряв глибини й швидкість плинів, відзначаючи все це в журналі. Поступово матроси, що жадають сьогодення справи й багатого видобутку, почали дратуватися. Кавендиш заспокоював їх, обіцяючи, що, коли пройдуть Магелланов протока, їм буде чому зайнятися, треба, мол, ще небагато потерпіти

Різдво застало кораблі на підході до протоки. До цього моменту припаси закінчувалися, доводилося їсти протухлу солонину й пити затхлу воду. А отут ще одна напасть обрушилася на моряків. У районі Рио-Гальегос їх наздогнав жорстокий шторм. Видалося, «ревучі сорокові» тільки й чекали моменту, щоб обрушитися на мореплавців

На щастя, їм удалося укритися в тихій бухточке й перечекати буру. Після чого, 6 січня 1587 року, Кавендиш відважно ринувся по протоці. Точної лоції, у нього не було, доводилося плисти майже наосліп по звивистому фарватеру. Пройти цей лабіринт не вдавалося судам, відомим кращими керманичами. Тільки великий Дрейк якимсь дивом проскочив крізь нього. Іспанці володіли картою фарватеру, але по декрету, виданому королем, ці відомості були оголошені державною таємницею. Після удачі Дрейка король Іспанії наказав побудувати в протоці форт і в такий спосіб замкнути його. На скелястий берег висадили чотириста солдатів, і почалося будівництво. Земля була непіддатлива, клімат мало сказати суворий. Проте форт побудували, звели зміцнення. І все це пишно назвали Містом короля Пилипа. Крім солдатів, у місті залишилися колоністи, серед них були навіть жінки

Усього два роки проіснувала ця колонія в протоці. Потім скінчилися продукти, а виростити що-небудь на камянистому ґрунті так і не вдалося. Ще б! Вічний вітер і такий холод, що бризи на лету перетворювалися в крижані краплі. Ні полювання, ні риби — її в протоці не виявилося. Ні дерев, навіть розвести вогонь було нема чим. Доводилося збирати колоди, які шторм викидав на берег, тому кожне поліно було на вагу золота

Потім почалися хвороби — страшні цинга й дизентерія. До цього додалася ще одна напасть — набіги індіанців. Треба було раз у раз відбивати їх. У першу зиму вмерло більше половини населення, потім ще сімдесят людей. Залишилося всього ледве більше двадцяти. На батьківщині про них забули — у Європі йшла війна, створювалася «Непереможна армада».

Коли Кавендиш проходив повз це так зване Місто короля Пилипа, ці двадцять нещасних, забутих, голодних і майже голих (одяг давно постарів) іспанців ніякого опору йому не виявили. Вони запекло махали руками, уставши на коліна, благали побрати їх ссобой.

Утворений вельможа…

Утворений вельможа, есквайр, випускник коледжу в Кембриджі, він, як і багато у ту епоху, був одержимо манією відкриття нових земель, де золото валяється під ногами

Існував і інший спосіб роздобути це саме золото: відняти його в того, хто їм володіє. Тоді цим золотовладельцем була Іспанія. Її кораблі перевозили добутий дорогоцінний метал з Південної Америки, точніше, з Перу, де його добували, по Карибському морю й далі, через Атлантичний океан. Тільки з 1521-го по 1530 рік було відправлено пять тонн золота. Потім ще двадцять пять тонн золота й сто сімдесят вісім тонн срібла. Далі — більше. За десять наступних років Іспанія одержала сорок сім тонн золота й більш трьохсот тонн срібла

Але золото любили не тільки іспанці. На його захід, як акули на захід крові, кидалися пірати з усією Європи. І дуже швидке піратство перетворилося в досить прибутковий промисел. Іспанським галионам — величезним по тем часам кораблям — стало небезпечно плавати з дорогоцінним вантажем. І тоді з 1537 року іспанці ввели строгий порядок вивозу скарбів Вевропу.

Щовесни з Іспанії в Нове Світло відправлялася величезна флотилія — десятки галионов із продовольством і товарами. На підході до Вест-Індії ескадра ділилася на «срібний флот» і «золотий». Продавши товари й зануривши золото й срібло, кораблі зєднувалися в Гавані на острові Куба, звідки відправлялися на батьківщину. На всьому шляху галионы супроводжував конвой з військових фрегатів. І тільки при переході з порту Кальяо (на узбережжя Перу в Тихому океані) у Панаму золото залишалося без охорони корабельних гармат. Про це знав ще Фрэнсис Дрейк. Памятав про цей і Кавендиш. Недарма в його експедиції брали участь соратники великого адмірала, що проробили з ним на « Золотої лані» увесь шлях навколо Землі

Як і інші пірати, Кавендиш поєднував у собі азарт першовідкривача й дослідника зі спрагою збагачення. Властиво, обидві ці іпостасі й спонукали його відправитися в ризиковане плавання. Готуючись до нього, він не пошкодував грошей (розраховуючи з лишком відшкодувати витрачене, продав навіть свій маєток), занурив на кораблі в надлишку припасів і води. Набрав команду зі ста двадцяти трьох досвідчених матросів і офіцерів. У спорядженні експедиції брали участь і інші компаньйони, ті, хто, вклавши гроші, сподівалися на більші відсотки від награбованого

Як це було й із Дрейком, сама королева Єлизавета I вклала деякі гроші в це підприємство. Вона ж дала Кавендишу наказ обїхати земна куля й нанести на морські карти невідомі острови, сприятливі плини, попутні вітри й записати все це докладно у своїх корабельних журналах. Перед виходом кораблів у море курєр доправив Кавендишу послання королеви з побажанням щасливого шляху

Крім записів у бортовому журналі, одним з учасників подорожі — Фрэнсисом Притти — складався звіт. Називався він, як тоді було прийнято, досить витіювато: «Чудова й благодатна подорож богобоязливого майстра Томаса Кавендиша». Так що ми сьогодні маємо у своєму розпорядженні коштовний документ, що свідчать про всі перипетії цієї безприкладної мандрівки по морях і океанам

У цілому їх можна розділити на…

У цілому їх можна розділити на три групи: новопобудовані (плоскодонні з малим осіданням), наприклад, 40 гарматні «Кинбурн», «Берислав», «Фанагория»; ветерани, закладені ще в минулу війну, – «Микита Мученик», «Обережний», «Крим», «Хоробрий», «Поспішний» і інші. З них більшість взагалі не могли вийти в море, а використовувалися як плавбатареи в Севастополі. Третю групу становили кораблі, перероблені з купецьких і військових судів інших класів

31 серпня 1787 г. Севастопольська ескадра під командуванням контр адмірала Марка Войновича вийшла в море. Войнович був категорично проти походу, але змушено підкоритися безапеляційному наказу Потьомкіна: «Де вглядите флот турецький, атакуйте його будь-що-будь, хоча б усім нам пропасти!»

Ескадра направилася до Варни, де, по відомостях, що були, перебувала турецька ескадра. 9 вересня в мису Калиакрия ескадру зустрів жорстокий шторм, що тривав пять доби. Російські кораблі були досить погано побудовані. Так, через кілька годин після початку шторму флагманський корабель «Слава Катерини» втратив усі три щогли й бушприт. Деталі набору корпуса виходили зі своїх гнізд, з пазів, що пролунали, обшивки бортів і настилу палуб випадала конопатка, і вода потоками лилася усередину. Вода в трюмі піднялася на три метри й, незважаючи на пущені в хід усі помпи, цебра, цебри, не убувала

На кораблі було поставлено «фальшиве озброєння» (вітрильне), і він ледь дійшов 21 вересня до Севастополя

Корабель «Святий Павло», яким командував Ф.Ф. Ушаков, втратив грот щоглу й бізань щоглу, і його штормом пронесло через усе море від Болгарії до Абхазії. Завдяки енергійним діям Ушакова корабель удалося врятувати. Вода була откачана із трюмів. 21 вересня «Св. Павло» увійшов у Севастополь із однієї фок щоглою

Фрегат «Крим» ( до 1783 г. «Десятий»), побудований ще в 1779 г., пропав без звістки з усім екіпажем

Але більше всіх не повезло 66 гарматному кораблю «Марія Магдалина». На ньому були зламані всі щогли, бушприт і ушкоджений кермо. Корабель занесло, а швидше за все, він сам увійшов у протоку Босфор і став подавати туркам сигнали про допомогу. Незабаром підійшли й турецькі човни

Турки побрали «Марію Магдалину» на буксир і провели по Босфорі, викликавши радість у мусульманського населення Стамбула. «Магдалина» була перейменована в «Худа Верды», що означає «Даний Богом». Французькому корабельному майстрові Лероа наказано було протягом місяця відремонтувати й увести до ладу корабель

Довідавшись про бур, що зруйнувала Севастопольську ескадру, Потьомкін упав в істерику. «Я став нещасливий, – писав він Катерині, – флот Севастопольський розбитий… кораблі й фрегати пропали. Бог бє, а не турки!» Потьомкін пропонував здати Крим туркам, самому піти в монастир, а командування армією передати Румянцеву

Наступний вихід у море Севастопольської ескадри М.І. Войновича відбувся майже через рік – 18 червня 1788 г. Читаючи офіційну історію російського флоту, можна припустити, що перші два роки російські судна тихо стояли в Севастополі й Днепро Бугском затоці, а турки безроздільно володіли Чорним морем. Насправді ж по всьому морю нишпорили які те швидкохідні судна під Андріївськими прапорами, а то й взагалі без прапора

Свежие комментарии
    Сентябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930  
    Яндекс.Метрика