На главную

Польський історик XVI століття…

Польський історик XVI століття Михалон Литвин писав: «Колись москвитяне були в такому рабстві в заволзьких татар, що князь їх поряд із прочим раболіпством виходив назустріч будь-якому послові імператора й щорічно прихожому в Московию збирачеві податків за стіни міста й, побравши його коня на вуздечку, піший відводив вершника до двору. І посол сидів на князівському троні, а він сам коленопреклоненно слухав послів».

Православна церква оголосила татар «божої карою», посланої за гріхи російських людей. А чи можна було боротися з божої карою? Православна церква молилася й змушувала молитися віруючих за здоровя «татарського царя».

Класичною характеристикою Русі XIV століття стали слова історика В.О. Ключевского: «…у всіх російських вдачах ще до болю жваво було враження жаху, зробленого цим всенародним нещастям, що й постійно підновлявся багаторазовими місцевими навалами татар. Це було одне з тих народних нещасть, які приносять не тільки матеріальне, але й моральне руйнування, надовго валячи народ у мертвотне заціпеніння. Люди безпомічно опускали руки, розуми втрачали всяку бадьорість і пружність і безнадійно віддавалися своєму сумному положенню, не знаходячи й не ища ніякого виходу. Що ще гірше, жахом батьків, що пережили бурю, заражалися діти, що народилися після неї. Мати пугала неспокійної дитину лихим татарином; почувши це зле слово, дорослі розгублено кидалися бігти самі не знаючи куди. Зовнішнє випадкове лихо загрожувало перетворитися у внутрішню хронічну недугу; панічний жах одного покоління міг розвитися в народну боязкість, у рису національного характеру».

З початку 60 х років XIV століття в російських селах і посадах стали зявлятися сиві виснажені люди. У них селяни пізнавали своїх сусідів, викрадених татарами, давно оплаканих рідними й відспіваних попами. Чудові речі говорили полоняники. Мол, наїхали на татар славні витязі, у рабів православних колодки посбивали, а басурман усіх у витрату вивели

Хто глузував із цих казок, а хто тлумачив про воїнства Михайла Архангела – адже крім нього з татарами злагодити не міг ніхто

Але стали зявлятися й «робятки молоді», що пішли на промисел кілька років назад с ватагою новгородцев. Приїжджали вони на добрих конях, у перській броні, з тугими гаманцями, набитими дирхемами. Привозили й дівок східних розмальованих, з ніжними пальцями, що не звикли до праці селянському. Мужики дивилися, витріщивши ока, а баби лаяли на чому світло коштує блудниць басурманских.

«Звідки все це добро? – вопрошали добрих молодцев. – Може, багато хутра в краях опівнічних добули?» – «Так ні, – сміялися молодці, – ми татар бємо». – « Як на татар руку підняти, то ж кийок божий!» – «Так кинь, дядько, то справа нехитра. Хто білку бє, хто – соболі, а ми, ушкуйники, татар бємо. Ну, зрозумій ж, нетяма, промисел у нас такий!»

И дійсно, лихі ватаги ушкуйників стали постійно громити Орду у вигляді промислу

Що ж це за грізна сила – ушкуйники? Може, народ який? Так просто мужики новгородські, люди вільні. Слава про новгородську вольницю давно йшла по Русі

Добавить комментарий

Свежие комментарии
    Ноябрь 2017
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    « Дек    
     12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    27282930  
    Яндекс.Метрика